Сутність соціальної роботи як фахової діяльності

План

Контрольні питання

Контрольні питання

1. До яких органів повинен звернутися громадянин Руденко?

2. Чи має право громадянин у цій ситуації вимагати нове житло?

3. В якому порядку житловий фонд переводиться до категорії нежитлового?

Задача № 6. Громадянка Литвин 10 років проживала в приміщенні, розташованому на території загальноосвітньої школи. Після звільнення з посади прибиральниці директор школи запропонував їй виселитися. Громадянка Литвин, не погоджуючись на виселення, звернулася до місцевої райдержадміністрації з проханням приватизувати займану нею площу. Директор школи пояснив, що приміщення, в якому мешкала Литвин, належить до надвірних будівель, в яких

розміщено шкільні майстерні, і до житлового фонду не належить, а передано воно було для тимчасового перебування.

1. До якого фонду належить зазначене приміщення?

2. Чи має житлові права Литвин на зазначену житлову площу?

3. Визначіть структуру житлового та нежитлового фондів.

1. Сутність змісту соціальної роботи як професійно-практичної діяльності.

2. Стратегії соціальної підтримки особистості.

3. Складові практичної діяльності в соціальній роботі.

«Допомогти людям допомогти собі» – девіз соціальних працівників, кількість яких у розвинутих країнах Заходу майже дорівнює кількості педагогів і перевищує кількість лікарів. Важливо, що сучасна соціальна робота орієнтується не на допомогу певним класам суспільства, а на персональну конкретну допомогу людині, що потребує опіки з боку суспільства. У суспільному житті більшості країн світу соціальні працівники відіграють значну роль у плануванні, реалізації, оцінці та науковому вивченні соціальних програм, розрахованих на підтримку різних груп населення: від дітей з розумовою відсталістю і підлітків з порушеннями поведінки до ветеранів війн і безробітних. Сучасні теоретики соціальної роботи обґрунтовують три типи поглядів на соціальну роботу як фахову діяльність:

- рефлексивно-терапевтичний;

- соціалістично-колективістський;

- індивідуалістично-реформістський.

За рефлексивно-терапевтичним поглядом, зміст соціальної роботи полягає в ідентифікації потреб, які висловлюють клієнти та роботі з ними. Він розглядає соціальну роботу як таку, що шукає найкращі варіанти добробуту для індивідів, груп та громад у суспільстві шляхом їхнього просування, взаємодії з іншими, сприяння розвитку та самореалізації. У такий спосіб люди здобувають владу над власними почуттями та способом життя. Через цю особисту владу вони стають спроможними здолати чи піднятися над стражданнями або незручностями. Наступні два погляди модифікують і заперечують перший.

Соціалістично-колективістські погляди розглядають соціальну роботу як пошук співпраці та взаємної підтримки у суспільстві, спрямований на те, щоб владу над власним життям могли здобути пригнічені люди. Соціальна робота сприяє цьому, надаючи людям можливість участі у процесі навчання та співробітництва, створюючи інституції, в яких можуть брати участь усі. Роль соціальної роботи полягає у здійсненні оцінки потреб, наданні доступу до послуг через розподіл ресурсів. Соціальні працівники повинні створювати структури для співпраці клієнтів у боротьбі за задоволення їхніх потреб.

Індивідуалістично-реформістські теорії розглядають соціальну роботу як таку, що відповідає потребам індивідів та поліпшує послуги, частиною яких вона є. Отже, соціальні працівники визначають та відповідають на потреби від імені суспільства, забезпечуючи ефективне використання ресурсів, здійснюють представництво клієнтів у агенціях та при змінах політики агенції.

Ці три погляди мають певну «духовну спорідненість», оскільки вони акцентують увагу на відповідності соціальної роботи потребам індивідів, виступають за зміни та розвиток, реалізацію потенціалу індивідів, груп та громад у межах наявної соціальної системи.

Зміст соціальної роботи є різним залежно від часу, соціальних та культурних умов. Оскільки діяльність є суспільним творінням, її визначають: теоретичні розробки, дані наукових досліджень; політичні та законодавчі зміни; організаційні перетворення; впливи суміжних професій; засоби масової інформації. Ці чинники:

1) створюють і забезпечують контроль соціальної роботи як професії, сприяють її академічному та практичному розвитку;

2) формують групу клієнтів та зумовлюють зміни їхніх потреб;

3) конструюють соціальний контекст, де і здійснюють соціальну роботу.

Вважається, що практика соціальної роботи сягає своїм корінням історичних та культурних традицій конкретної країни та без урахування таких традицій недоречно було б переносити соціальну роботу з однієї держави до іншої. Соціальну роботу відносять до професій, що пов’язані з національною свідомістю та духовними традиціями суспільства. Визначальною рисою соціальної роботи є те, що вона захищає інтереси тих людей, що мають нерівні потенційні можливості порівняно з іншими через хвороби, бідність, кризові ситуації, в яких вони опинилися. Розглянемо декілька визначень, що розкривають сутність соціальної роботи.

Найбільш академічним вбачається визначення сутності соціальної роботи, зроблене В. Полтавцем: «соціальна робота – це система теоретичних знань та заснована на них практика, що має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення...».

За визначенням І. Миговича «...мета соціальної роботиполягає у регулюванні правових, економічних стосунків людини з суспільством, наданні їй допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті».

Виходячи з мети, завдання соціальної роботи можна сформулювати так:

· розширення можливостей та самостійності клієнтів у подоланні проблем;

· встановлення зв’язків клієнтів з системами, які мають необхідні ресурси, надають послуги;

· сприяння ефективному та гуманному функціонуванню цих систем;

· сприяння розвитку служб, які відповідають потребам клієнтів;

· вплив на соціальну політику.

Здійснення соціальної роботи як професійної діяльності складається з таких етапів: збір і аналіз інформації про проблему клієнта, об’єктивна оцінка ситуації, планування відповідних дій, вибір оптимального рішення, вибір відповідної техніки (методу) вирішення проблеми, застосування її для вирішення проблеми, оцінка ефективності. Специфіку діяльності соціальних працівників можна простежити на прикладі роботи з певними категоріями користувачів соціальних послуг. Український фахівець Г. Попович аналізує відмінності у поглядах різних фахівців на психоактивні речовини та їх споживачів: «Основні положення спеціалістів права полягають у тому, що споживач нелегальних психо-активних речовин – злочинець і до нього застосовується покарання. Медики розглядають види залежності як психічне захворювання і пропонують медикаментозне лікування; психологи – як дезадаптивний механізм пристосування і послуговуються когнітивною і біхевіористичною терапією. Для спеціалістів соціальної роботи людина, що зловживає психо-активними речовинами, є в першу чергу жертвою соціальних умов (вплив культурного, сімейного, економічного середовища, групи ровесників) і його увага спрямована на поліпшення цих умов. Стратегія його роботи може містити як первинну профілактику, так і короткотривале втручання, а також певну участь у спеціалізованому лікуванні».

Для більш узагальненого опису особливостей соціальної роботи як фахової діяльності розглянемо, чим відрізняється вона від медицини. Незважаючи на те, що метою діяльності лікаря та соціального працівника є добробут людини, предметом діяльності лікаря виступає комплекс фізико-хімічних розладів організму, тоді як предметом діяльності соціального працівника вважають суспільні стосунки людини. На етапі втручання лікар пропонує готову модель бажаного результату, а також набір рекомендацій для його досягнення. Соціальний працівник намагається реалізувати модель бажаного результату, засновану на потребах клієнта. Лікар повинен бути завжди на боці клієнта, незважаючи на його стать, соціальний стан, погляди, переконання, і в будь-який час вдень і вночі, за будь-яких обставин має бути готовим надати допомогу. Соціальний працівник більш диференційовано підходить до потреб клієнта і не завжди мусить бути на його боці, оскільки виконує також контролюючу функцію з боку суспільства. До того ж цінності соціального працівника не повинні йти врозріз із цінностями клієнта. Лікар не завжди і не все мусить пояснювати пацієнту. Цьому сприяє також використання в практиці медицини спеціальної мови – латинської. Аргументацією такого селективного надання інформації служить небажання налякати пацієнта подробицями його стану. В позиції лікаря інколи відзначають патерналістичний компонент (не помічаючи елементу відповідальності, відданості, навіть жертовності. Цей елемент і досі лишається не тільки привабливим, але й прийнятним у професійній діяльності лікаря). На відміну від лікаря, соціальний працівник не повинен приховувати від клієнта жодної інформації, мусить говорити звичайною, доступною для клієнта мовою, демонструвати свої професійні записи, що накладає велику відповідальність стосовно їх змісту та передбачає активну партнерську позицію клієнта. Основне завдання соціального працівника – продемонструвати якомога детальніше всі механізми вирішення проблеми, втілити віру клієнта в себе, щоб у майбутньому він міг долати труднощі самостійно.

Спробуємо також визначити, чим же відрізняється соціальна робота від психології, від якої вона запозичила чимало теорій та методів. Психологи, спираючись на закономірності побудови й розвитку психіки, працюють здебільшого з внутрішнім світом людини, прагнуть поліпшити її поведінку та психологічну культуру, допомагають відновити втрачену душевну рівновагу. Тоді як соціальні працівники мають справу переважно з зовнішнім світом людини, допомагають їй налагодити соціальне функціонування, можуть надавати юридичну, матеріальну та побутову допомогу, представляти та захищати інтереси клієнта, впливати на формування соціальних програм і відповідного законодавства.

Оскільки соціальна робота належить до групи професій «людина – людина», вона вимагає від тих, хто обрав цей фах, певних якостей (доброзичливості, ввічливості, люб’язності, толерантності, дисциплінованості, вимогливості до себе тощо), а також навичок спілкування й налагодження контактів із людьми. Ця спеціальність дає змогу само реалізуватися тим, хто вміє співчувати, розуміти проблеми інших людей, тим, хто прагне допомогти іншому продовжити жити гідно, незважаючи на фізичні, функціональні обмеження, душевну або фізичну кризу. Разом з тим соціальна робота відрізняється від інших професій типу «людина – людина» (лікаря, педагога, психолога, юриста та ін.) своєю багатоплановістю і трудомісткістю.

Найважливішою особливістю соціальної роботи як професійної діяльності є характер стосунків між спеціалістом і клієнтом. На відміну від суб’єкт-об’єктних стосунків, притаманних іншим видам допоміжних професій, у процесі соціальної роботи зазвичай складаються суб’єкт-суб’єктні стосунки, при цьому допомога орієнтована переважно на активізацію клієнтів.

Як і будь-яка інша діяльність, соціальна робота має свою структуру, кожний елемент якої органічно пов’язаний з іншими. Це суб’єкт, зміст, управління, об’єкт, засоби, функції та цілі. Об’єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв’язання яких потребує сторонньої допомоги. До суб’єктів належать держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери (сюди ж деякі теоретики соціальної роботи відносять і клієнтів, адже від них очікують активної участі у подоланні власних проблем). Серед основних функцій соціальної роботи виділяють: організаційну, діагностичну, прогностичну, правозахисну, профілактичну, соціально-побутову, психологічну та ін.

До засобів діяльності належать усі предмети, пристосування, дії, знання, за допомогою яких досягають мети.

Соціальна робота як професійна діяльність спрямована на задоволення потреб клієнтів, а в кінцевому підсумку – досягнення того, що клієнти будуть спроможні самостійно вирішувати свої проблеми. При цьому вона ґрунтується на переконанні, що ми не знаємо, що є найкращим для іншої людини. Вона знає це краще за нас. Хоча іноді люди потребують інформації про альтернативні можливості, відносні переваги та недоліки альтернативних способів дій. Часом люди потребують навчання щодо прийняття рішень. Можливість підтримувати людей у кризових ситуаціях виразити себе, зважувати можливості, приймати рішення, підтримка їх у запровадженні таких рішень вимагає від соціального працівника не тільки не авторитарної позиції, але й глибокого переконання, що кожний з нас має право та здатність вести помірковано задовільне життя.

За визначенням британського вченого Стівена Шардлоу, унікальна роль соціальної роботи полягає у визнанні цінності кожної окремо взятої особистості в контексті соціальних структур. Наріжні принципи різних парадигм соціальної науки та педагогіки підштовхнули соціальну роботу до ідеї про те, що у прагненні досягнути стабільності та внутрішньої впевненості і кожної людини, і суспільства в цілому варто спиратися на особистість як на творчого субєкта. Людей неможливо прилаштувати й змінити під те чи інше рішення, вони мають самі брати активну участь у процесі вирішення проблеми.

Концепція соціальної роботи є новаторською для України, так само як і професія соціального працівника. Ця нова спеціальність має великі перспективи у нашій державі, оскільки потреба в соціальних працівниках особливо зростає під час соціальних та економічних криз. Нині в Україні діють численні державні та недержавні соціальні заклади, що надають послуги вразливим групам населення, створено систему навчання соціальних працівників на трьох рівнях: базовому, середньому та вищому – університетському. У державному класифікаторі професій, який видає Міністерство праці та соціальної політики, за останні роки з’явилося чимало посад у соціальній сфері, для яких вимагається відповідна освіта.

Закон України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. визначає, що соціальний працівник – це професійно підготовлений фахівець, який має необхідну кваліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги. У цьому нормативно-правовому документі також зазначено, що «надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади». Отже, у нашій державі інституціоналізовано фах «Соціальна робота».

Водночас, соціальна робота як професійна діяльність має низький статус, зокрема через те, що заробітна плата соціальних працівників є найнижчою серед усіх галузей в Україні; через незначну кількість спеціалістів, які отримали фахові знання; та через те, що цінності та етичні норми соціальної роботи офіційно не визнані такими, що регулюють соціальну практику. Актуальним залишається становлення авторитетної професійної асоціації соціальних працівників, яка б представляла інтереси широкого загалу фахівців із соціальної роботи, а не співробітників певної відомчої мережі соціальних служб та розвиток національних професійних стандартів і етичного кодексу.

Варто відзначити, що у світі соціальну роботу не вважають синекурою. Це складна, відповідальна, відносно низькооплачувана діяльність. Однак без неї важко досягається суспільний спокій. Водночас, досвід демонструє, що досить часто громадськість звинувачує соціальну роботу в недієвості, а соціальних працівників – у неможливості впливати на розв’язання соціальних проблем.

Соціальну роботу прийнято розглядати в трьох її значеннях: як практичну діяльність, як галузь наукових знань та як навчальну дисципліну.

1. Соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов’язаною системою цінностей, теорій і практики. Її місія полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Питання про зміст професії «соціальна робота» зазвичай узгоджено в межах конкретної країни.

2. Об’єктом соціальної роботи є проблеми людей, розв’язання яких потребує сторонньої допомоги. До суб’єктів належать держава в цілому, яка здійснює соціальну політику, державні, благодійні і громадські організації, працівники соціальної сфери (сюди ж деякі теоретики соціальної роботи відносять і клієнтів, адже від них очікують активної участі у подоланні власних проблем). Серед основних функцій соціальної роботи виділяють: організаційну, діагностичну, прогностичну, правозахисну, профілактичну, соціально-побутову, психологічну та ін.

3. Соціальна робота посідає особливе місце в системі сучасного наукового знання, оскільки вона поєднує в собі теоретичні засади та практичну діяльність з різними категоріями клієнтів. Соціальна робота як наука – відносно молода, і тому триває уточнення і корекція її понятійно-категоріального апарату, точаться наукові дискусії навколо термінології, розуміння змісту і структури соціальної роботи, доцільності використання конкретних методів.

4. Мета соціальної роботи як навчальної дисципліни полягає в тому, щоб дати цілісне уявлення про зміст соціальної роботи як науки та професійної діяльності, її основні напрями, інструментарій, технології і організацію, навчити конкретних методів цієї роботи, її завдання полягають у необхідності сформувати особистісно-професійні якості майбутнього соціального працівника, дати теоретичні знання і допомогти опанувати існуючі технології.

4. Стратегії соціальної підтримки особистості

5. Складові практичної діяльності в соціальній роботі

Питання та завдання для самоконтролю:

1. Яку роль відіграють соціальні працівники в суспільному житті?

2. Чи є зміст соціальної роботи однаковим у різних країнах? Що, на Вашу думку, перешкоджає уніфікації соціальної роботи?

3. Спробуйте визначити відмінність між соціальною роботою і медициною, соціальною роботою і педагогікою, соціальною роботою і юриспруденцією.

4. Яке з визначень соціальної роботи Вам подобається більше? Чому?

5. Сформулюйте провідні фахові завдання соціальної роботи.

6. Які існують підходи до визначення соціальної роботи як науки?

7. У чому призначення соціальної роботи як навчальної дисципліни?

Використана література та джерела інформації:

1. Малько А. Соціальна робота і соціальна педагогіка // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 3, 4. – С. 95-96.

2. Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001р.)

3. Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р.

4. Семигіна Т., Брижовата О. Міжнародне визначення соціальної роботи // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 144-145.

5. Пейн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ. – К., 2000. – С. 5-6.

6. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. – К. Амстердам: Ассоциация психиатров Украиньі, 1997.

7. Соціальна робота в Україні: перші кроки / За ред. В. І. Полтавця. – К: КМ Академія, 2000. – С. 5.

8. Попович Г. Соціальна робота і міждисциплінарне співробітництво // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 1. – С. 50.

9. Грига І. Професійна ідентичність у соціальній роботі // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, А – С. 8-10.

10. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: УДЦССМ, 2002. – С. 422-423.

11. Шардлоу С. Определение социальной работьі // Что такое социальная работа? – К. – Амстердам: Ассоциация психиатров Украиньі, 1995. – С. 6-9.

12. Мигович І. Становлення соціальної роботи як науки в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 1, 2. – С. 72.

13. Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Уч. пособие. – М.: Академический проспект, 2000. – С. 60.

14. Димитрова А.М. Соціальна робота: логіка розвитку // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2003. – № 1. – С. 7.

15. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи. – К.: МАУП, 2002. – С. 64.

16. Бондаренко Н. Діяльність клубного будинку м. Києва як форми громадської психіатрії // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – № 4. – С. 54-55.

17. Кривоконь Н. Підготовка соціальних працівників для системи соціального захисту населення // Соціальна політика і соціальна робота. – 2000. – № 3, 4. – С. 88.

18. Сидоров В. Навчання практиці соціальної роботи в Україні: шлях в Європу // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 17.

19. Пічкар О. Підготовка соціальних працівників у Великобританії // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 3, 4. – С. 28.

Дата добавления: 2014-01-07