Міжнародно-правові санкції

Поняття і види міжнародних правопорушень.

Види і форми міжнародної відповідальності

Поняття, підстави і суб’єкти міжнародно-правової відповідальності.

Лекція №4 Тема: Відповідальність у міжнародному праві.

Міжнародне право

3.Обставини, що виключають відповідальність держав;

Міжнародно-правова відповідальність — це юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням розпоряджень міжнародного права.

Невиконання або неналежне виконання міжнародно-правових розпоряджень виявляється в тому, що держава-порушниця своїми діями порушила сформований міжнародний правопорядок або своїми діями заподіяла шкоду іншій державі. Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності полягає в осуді правопорушника й в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідкі правопорушення.

Суб'єктами міжнародно-правової відповідальності можуть бути тільки держави. Фізичні і самостійні юридичні особи не несуть такої відповідальності за звичайні правопорушення, оскільки в цих випадках відповідальність є цивільно-правовою.

Підставами міжнародно правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки. Розрізняють такі підстави міжнародно-правової відповідальності: — юридичні; — фактичні; — процесуальні.

Юридичними підставами відповідальності є: — міжнародний договір; — міжнародний порядок; — рішення міжнародних судів і арбітражів; — резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН)

Фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності є саме міжнародне правопорушення, тобто діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта міжнародного права (його органів або посадових осіб), що порушують міжнародно-правові зобов'язання.

Під процесуальними підставами міжнародної відповідальності розуміють процедуру розгляду справ про правопорушення і порядок притягнення винних суб'єктів до відповідальності.

Міжнародно-правова відповідальність є найстарішим інститутом міжнародного права. Його норми і принципи носять в основному характер міжнародного порядку, хоча деякі з них підтверджені в міжнародних нормах. Незважаючи на це, питання відповідальності в міжнародному праві ще не кодифіковані.

Міжнародна відповідальність реалізується на підставі матеріальної та політичної (нематеріальної) відповідаль­ності. Деякі автори виокремлюють ще моральну відпові­дальність, але зазвичай вона (наприклад, здійснення пев­них церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави) також зводиться до політичної.

Матеріальна відповідальність виражається у формі рес­титуцій та репарацій. Реституція — це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі (повернен­ня неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів і таке інше). Різновидом реституції є субституція — заміна неправомірно знищеного чи пошкод­женого майна аналогічним за вартістю та призначенням. Репарація — це відшкодування матеріальної шкоди гроши­ма, товарами, послугами. Репарація застосовується, коли відновлення попереднього стану у формі ресторації є немож­ливим і має на меті відшкодування шкоди.

Согласно опубликованным в 1990-е годы российскими исследователями и данным Главного трофейного управления, в СССР из Германии было вывезено около 400 тыс. железнодорожных вагонов, в том числе 72 тыс. вагонов строительных материалов, 2885 заводов, 96 электростанций, 340 тыс. станков, 200 тыс. электромоторов, 1 млн. 335 тыс. голов скота, 2,3 млн. тонн зерна, миллион тонн картофеля и овощей, по полмиллиона тонн жиров и сахара, 20 млн. литров спирта, 16 тонн табака. В СССР вывезли телескопы из астрономической обсерватории университета Гумбольдта, вагоны берлинской подземки и круизные лайнеры.

Матеріальна відповідальність також може бути абсолют­ною й обмеженою. Абсолютна відповідальність не вимагає доказів того, що шкода завдана на підставі вини суб'єкта.

Нематеріальна відповідальність виражається у формі ресторації, сатисфакції, обмежень суверенітету, деклара­тивних рішеннях тощо.

Ресторація становить собою відновлення правопорушни­ком попереднього стану та взяття ним відповідальності за всі несприятливі наслідки (наприклад, звільнення незакон­но зайнятої території та несення пов'язаних із цим майно­вих витрат). Сатисфакція — це задоволення нематеріаль­них вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтере­сам. Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) — це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація по­літичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішен­ня міжнародного органу (наприклад, суду) чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням¹.

Обставини, що спричиняють звільнення від відповідальності – це факти, дії та явища, доведеність існування яких на момент здійснення правопорушення знімає з суб’єкта міжнародного права обов’язок відшкодування збитків, якщо правопорушення було спричинене цими фактами, діями чи явищами.

Розрізняють дві групи об­ставин: обставини, які виключають виникнення міжнарод­но-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.

Звільнення суб’єкта від відповідальності може бути як за наявності його вини, так і за її відсутності. Традиційно до обставин, що звільняють від відповідальності відносять:

Теорія та практика намагаються узгодити критерії звільнення від реалізації відповідальності, зокрема, таки­ми обставинами є: згода, заходи самооборона (обставини, які є результатом вольових дій, або обставини суб'єктивного характеру), форс-мажор, непереборна сила, непередбачений випадок, стихійне лихо, стан необхідності (обставини, які склалися незалежно від волі суб'єкта, тоб­то обставини об'єктивного характеру).

Міжнародне правопорушення являє собою складне правове явище, та розглядається як міжнародно-протиправне діяння суб'єкта міжнародних правовідносин, у якому є ознаки (елементи) складу міжнародного правопорушення.

Міжнародне правопорушення характеризують такі основні ознаки: міжнародна суспільна небезпека; протиправність; причинно-слідчий зв'язок між протиправним діянням і шкідливими наслідками, що наступили; карність.

Розрізняють три види міжнародних правопорушень:

- Міжнародні злочини (здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;);

- Злочини міжнародного характеру (під ним розуміють діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До них відносять: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підробка грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін.;

- Інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти) (до них відносять порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основного значення, і т.д..)

До міжнародних санкцій відносять головним чином за­соби примусу, що застосовуються міжнародними організа­ціями або державами до держав, які здійснили найтяжчі міжнародні правопорушення.

Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) і колективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні — реторсії, репресалії, невизнання, розрив відно­син, самооборона; колективні — відмова у членстві в органі­зації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи.

Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжна­родного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічли­вості. Але нерідко такі заходи застосовують і у відповідь на порушення норм міжнародного права³.

Найчастіше реторсії застосовуються державою в разі дис­кримінації її громадян на території іншої держави, у разі недружніх обмежень економічних і культурних зв’язків тощо. Реторсії є заходами, що тотожні чи аналогічні тим, про­ти яких спрямовані. Право на реторсії завжди належить дер­жаві.

Репресалії — односторонні примусові заходи, що допус­каються міжнародним правом як контрзахід у разі право­порушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародно­го права, але оскільки є контрзаходами щодо правопоруш­ника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопо­рушення. З цього видно, що репресалії мають бути пропор­ційними: інтенсивність контрзаходів не може бути вища за ту, що необхідна для досягнення безпосередньої мети. Пе­ревищення меж необхідного саме по собі є правопорушен­ням, зловживанням правом. Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопору­шення та до виконання зобов’язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне пра­во забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервен­цію, мирну блокаду.

Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами. Як приклад можна навести неви­знання юридичної чинності протиправних договорів, тери­торіальних змін у результаті агресивної війни, протиправ­них режимів тощо. У певних ситуаціях держави вдаються до розриву дипломатичних і консульських відносин для захисту своїх прав. У рамках міжнародних організацій пе­редбачені санкції, що передбачають призупинення членства та виключення з організації.

Самооборона — особливий вид санкцій, оскільки перед­бачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад.

У разі особливо небезпечних зазіхань на міжнародний пра­вопорядок може бути використано міжнародний механізм для застосування проти держави-порушника колективних приму­сових заходів із використанням збройної сили. Важлива роль тут належить Раді Безпеки ООН. Стаття 42 Статуту ООН упов­новажує його починати такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтри­мання (відновлення) міжнародного миру та безпеки.

Необхідні нормативні документи та літературні джерела:

Международное публичное право: учебн./Л.П. Ануфриева, К.А. Бякишев, Е.Г. Моисеев, В.В. Устинов (и др.); отв. ред К.А. Бякишев – 5-е изд., перераб. И доп.-М:Проспект, 2010 – 1008с.

Міжнародне право Ю.А. Іванов: Посібн. Для підготовки до іспитів.-К.: вид. Паливода, 2004. -202с – Бібліогр.: с.193-194

Міжнародне публічне право: Підручник/Під редакцією Г.О.Анцелевича.-К.:Алерта, 2005.-424с.

Дата добавления: 2014-01-07