I. ПИТАННЯ. Принципи виховання: Природовідповідності (природне виховання: спілкування з природою, гармонія з нею); педоцентризму (вільне виховання дитини: ідея доброго

ВСТУП

ПЛАН

Тема № 21(продовження)

ІДЕЯ ВІЛЬНОГО ВИХОВАННЯЖ.-Ж. РУССО

Принципи виховання: Природовідповідності (природне виховання: спілкування з природою, гармонія з нею); педоцентризму (вільне виховання дитини: ідея доброго начала як первинної сутності людини).

Джерела виховання: – від природи (внутрішній розвиток здібностей та органів людини); від оточуючих речей (набуття власного досвіду відносно оточення); від людей (навчання тому, як користуватися природними здібностями)

Форми виховання: фізична праця у саду, в огороді, у майстерні ("праця е неминучим обов'язком суспільної людини"), ремісниче навчання, прогулянки, дотримання режиму праці і відпочинку

Методи виховання: вправи, приклад старшого, бесіди, показ, спостереження, навіювання, змагання

Договір міни. Договір дарування. Договір ренти. Договір довічного утримання (догляду).

(2 години)

Для студентів

юридичного факультету,

заочної форми навчання

Дніпропетровськ 2013

Лекцію підготував: кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Свистун Л.Я.

Рецензенти:

Кувакін С.В. - доцент кафедри адміністративного та митного права Академії митної служби України, кандидат юридичних наук, доцент.

Тропін В.В. - доцент кафедри менеджмента та права Дніпропетровського державного аграрного університету, кандидат юридичних наук.

Обговорено на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін, протокол № 1 від 01 вересня 2013р.

1. Договір міни.

2. Договір дарування.

3. Договір ренти.

4. Договір довічного утримання.

РЕКОМЕНДОВАНА Література:

Перелік нормативних актів до вивченя теми:

1. Конституція України від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. № 436 із змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18-22. – С. 144.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р., №435-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №№ 40-44. - С. 356.

Навчальна література:

1. Цивільне право України: Підручник: У 2 книгах / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер.- 2004. – 703с.

2. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонова, Н.О. Саніахметова. –К.: Істина.- 2003р.- 776с.

3. Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заїки. – К.: Істина. - 2004. – 224 с.

4. Классика российской цивилистики: Избранные труды / За ред. М.И. Кулагина. - М.: Статут. - 1997.

5. Нотаріальне оформлення цивільно-правових документів: Зразки. Роз'яснення. Нормат. акти: (довідник). - К.:: Юрінком Інтер. - 2005.- 334с.

Мета лекції:

Знати: поняття, зміст та види договорів про передачу майна у власність; істотні умови договору міни, дарування; поняття, форма і сторони договору ренти; поняття договору довічного утримання (догляду)..

Уміти: орієнтуватися в чинному цивільному законодавстві щодо договорів про передачу майна у власність; правильно застосовувати норми цивільного права щодо договорів про передачу майна у власність до конкретних життєвих ситуацій.

.

Роль і значеня теми зумовлена тим, що розвиток економіки України певною мірою залежить від цивільно-правових договорів. Як правило, зобов'язання виконуються сторонами належним чином, тобто у встановлений строк і згідно з вимогами закону або умовами договору. Тому суб'єкти зацікавлені у правильному складанні, виконанні та реалізації договорів. У зв'язку з цим у цивільному праві розроблено складну систему цивільно-правових договорів, до якої належать договори про передачу майна у власність. Сучасний цивільний обіг засвідчує велику потребу у використанні цих договорів на практиці. Їх функціональне призначення в сучасних умовах важко переоцінити.

Тож, визначивши актуальність, необхідність та мету лекції, слід перейти до розгляду першого питання, яким є:

Договір міни.

Договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зо­бов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар або роботи (послуги) (ч. 1 ст. 715 ЦК).

Сторони. Особливістю цього договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівален­том за передаване майно є не грошова сума, а інше майно. Частина 5 ст. 715 ЦК установлює, що договором може бути встановле­но обмін майна на роботи (послуги). У такому разі сторона, яка на­дає послуги чи здійснює роботи, відповідно буде називатися вико­навцем чи підрядником.

Правове регулювання: ст.715, 716 ЦК, ст. 293 ГК, Законом України «Про регулюван­ня товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеко­номічної діяльності» від 23 грудня 1998 p. № 351-XIV. Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 735 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положен­ня про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Так, до договору міни (бартеру) у випадку обміну товарів на роботи можуть застосовуватися норми ЦК України, які регулюють договір підряду чи на­дання послуг.

Правова характеристика: двосторонній, консенсуальний, оплатний.

Істотні умови — предмет договору — майно, послуги, робота. Відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, зараховане законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а та­кож здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Момент переходу права власності — право власності на обмі­нювані товари переходить водночас після виконання зобов'язання щодо передання майна обома сторона, якщо договором чи законом не встановлено інше. Так, зокрема, право власності на об'єкти нерухомості переходить за договором міни від моменту державної реєстрації договору (ч. 4 ст. 334 ЦК, Тимчасовий порядок державної реєстрації правочинів, затверджений постановою Кабіне­ту Міністрів України від 26 травня 2004 р. № 671).

У цивільному обігу підприємці віддають перевагу використанню такого поняття, як бартерні договори (правочини), які в науковій літературі називають різновидом договору міни. Проте поняття бартер за своїм змістом є об'ємнішим за поняття міна. Так, відпо­відно до визначення поняття бартерної операції, яке дається в За­коні України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) опе­рацій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким частко­ва оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в нату­ральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності Ук­раїни та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передба­чає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору міни. Так, відповідно до Закону України «Про ре­гулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовніш­ньоекономічної діяльності» у бартерному договорі зазначаються загальна вартість товарів, що імпортуються, та загальна вартість то­варів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором, з обов'яз­ковим вираженням в іноземній валюті, зарахованій Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

Стаття 2 цього Закону передбачає строки проведення товаро­обмінних (бартерних) операцій, відповідно до якої товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на мит­ну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше ніж 90 календарних днів від дати митного оформлення (да­ти оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг — від дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. При цьому датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпор­ту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання по­слуг. У випадку експорту за бартерним договором високоліквідних товарів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, строки їх увезення на митну територію України не мають перевищу­вати 60 календарних днів від дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

ВИСНОВКИ З I. ПИТАННЯ:

Договір міни (бартеру) — це договір, за яким кожна зі сторін зо­бов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар або роботи (послуги). Істотною умовою є предмет договору — майно, послуги, робота. Правове регулювання здійснюється ст.715, 716 ЦК, ст. 293 ГК, Законом України «Про регулюван­ня товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоеко­номічної діяльності» від 23 грудня 1998 p. Особливістю цього договору є те, що кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін, проте еквівален­том за передаване майно є не грошова сума, а інше майно.

Дата добавления: 2014-01-07