Національний архівний фонд України: склад, структура, правові засади

Лекція 5

1. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави

2. Склад і структура Національного архівного фонду

3. Право власності на документи Національного архівного фонду

Важливою проблемою архівознавства є проблема сукупного архівного фонду, зокрема його статусу. Кожна держава, нація мають свої матеріальні й духовні цінності, в тому числі архівну спадщину. В Україні діяльність архівів, пов'язану з формуванням Національного архівного фонду, зберіганням його документів та використанням архівної інформації, регулюють норми близько 20 законів. Найзначнішими з них є Основи законодавства України про культуру, Закон України "Про інформацію", базовий галузевий Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи України".

1. З історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави

Сукупність документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, пов'язані з історією народу і його держави й перебувають під її опікою, в радянському архівознавстві називали Державним архівним фондом (ДАФ). У колишньому СРСР за зразком РСФРР, де Декретом РНК "О реорганизации и централизации архивного дела в Российской Социалистической Федеративной Советской Республике" від 1 червня 1918 р. було встановлено поняття єдиного Державного архівного фонду, з метою централізованого обліку, контролю та зберігання документів існував ДАФ СРСР, що включав архівні документи УРСР.

В Україні постанову "Про єдиний державний архівний фонд УРСР" вперше було прийнято ВУЦВКта РНК 16 грудня 1925 р. Склад ЄДАФ України визначався в ній як сукупність закінчених діловодством справ, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР. Згодом "Устава про єдиний державний архівний фонд УРСР", затверджена Президією ВУЦВК 5 квітня 1930 p., уточнила склад ЄДАФ України: закінчені діловодством справи, документи та листування установ, підприємств, організацій на території УРСР; "конфісковані рукописи" культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, "в тому числі заборонені до постанови та оголошення"; рукописи літературних і наукових творів, "заборонені ілюстративні матеріали". Таким чином, опіка держави поширювалася на ті документи, якими пізніше тривалий час комплектувалися "спецхрани". Фізичні особи зобов'язувалися реєструвати в місцевих органах ЦАУ УРСР особисті збірки архівних документів. "За затаювання, не здачу, протизаконне знищення архівних матеріалів" встановлювалася кримінальна відповідальність. Паралельно з ЄДАФом на теренах України (як інших союзних республік) з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП (б). Двозначність терміна "єдиний", що виникла у зв'язку з цим, була знята лише 1941 р. із запровадженням поняття Державного архівного фонду. "Положенням про Державний архівний фонд Союзу РСР" до його складу були віднесені всі державні, релігійні, корпоративні, колективні та приватні архіви й колекції, що існували до встановлення радянської влади на тогочасній території СРСР, документи усіх державних установ та установ державного підпорядкування, фізичних осіб. Згодом "Положення про Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР і мережу центральних державних архівів СРСР" (1961), не розглядаючи поняття "державного архівного фонду", встановило, що документи державних архівів союзних республік через відповідні архівні органи перебувають у віданні Головархіву СРСР. У положенні 1980 р. ДАФ традиційно проголошувався власністю держави без згадки про "позадержавні фонди" (архівні фонди КПРС) та закриті архівні фонди КДБ, Міністерства оборони, інших відомств.

Одним із результатів розпаду СРСР на початку 1990-х років була поява нових законодавчих актів, зокрема в галузі архівної справи. В процесі законотворення на пострадянському просторі було констатовано виникнення проблеми використання спільної спадщини і запроваджено нове поняття " національний архівний фонд ".

Політологічна наука розглядає поняття "державний" і "національний" як синоніми. Перевага поняття "національний" (яке витіснило поняття "державний") щодо архівного фонду держави полягає в тому, що воно підкреслює синтез найбільших цінностей загальнонародного характеру, акумулює найвище надбання нації, яке виходить за географічні межі тієї чи іншої держави. Так, наприклад, у США, Великобританії, Канаді, Іспанії, Китаї поняття "національний" стосовно архівної справи має переважно державно-політичний зміст і означає сукупний архівний фонд, що зберігається в межах території держави і перебуває під державною юрисдикцією. Серед держав, що виникли після краху СРСР, окремі (Литва, Молдова, Росія) дали назву сукупності цінних для нації архівних джерел – "архівний фонд", у інших, як правило, з унітарною побудовою (Білорусі, Казахстані, Киргизькій Республіці, Україні) утвердилася назва "національний архівний фонд". Вперше її застосували архівні закони Латвії та Естонії, фактично продублювавши закон про "архівний фонд Литви" (лютий 1990 p.), який ще не оперував поняттям "національний", бо укладався в часи агонії СРСР.

В Україні цю назву закріплено у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (21 липня 1992 p.), що засвідчило потребу в такому новому понятті архівної практики і суспільних відносин. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі "Про Національний архівний фонд і архівні установи", прийнятому 24 грудня 1993 р. Прийняття Закону стимулювали з одного боку загальні процеси державотворення в незалежній Україні, побудови правової демократичної держави, законодавчого регулювання усіх сфер державного і суспільного життя, а з іншого — потреби архівної практики, рівень розвитку суспільних відносин у галузі архівної справи і співвіднесення його з досягнутим в інших державах.

Під час розбудови незалежної держави загострилися проблеми архівів: поряд з підвищенням інтересу до їхніх інформаційних багатств спостерігалися прояви нігілістичного ставлення окремих суспільних груп до документальної спадщини, стала відчутною невідповідність союзних нормативних актів новим суспільним умовам, загострилося відставання від потреб матеріально-технічної бази архівів, виявилася слабкість соціальної захищеності архівістів. У ситуації невизначеності з багатьох питань Закон забезпечив правовий захист Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову та історико-культурну цінність. Він конституював поняття "Національний архівний фонд" та "архівні установи", увівши їх до правового простору, встановив над НАФ юрисдикцію держави, визначив певний механізм регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з його формуванням, обліком, зберіганням і використанням документної інформації. Цей документ став першим в історії нашої держави законодавчим актом такого рівня, стимулювавши розвиток правової бази архівної справи.

Закон визначив центральний орган виконавчої влади, який від імені держави здійснює управління архівною справою, несе відповідальність за її стан і подальший розвиток (ст. 24). Для ведення роботи з документами НАФ, здійснення управлінської, науково-дослідної та інформаційної діяльності у сфері архівної справи і діловодства закон декларував створення системи архівних установ (ст. 23-33). Отже, прийняття закону забезпечило правову основу існування архівної системи, побудованої на єдиних принципах і засадах, юридично оформило величезний інформаційний масив – Національний архівний фонд України.

Розбудова законодавчої системи держави, передусім прийняття Конституції України, розвиток теорії і практики вітчизняної архівної справи, поглиблене вивчення зарубіжного архівного законодавства згодом зумовили потребу вдосконалення цього закону. Нову його редакцію під назвою "Про внесення змін до Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" було ухвалено Верховною Радою України 13 грудня, 2001 р. У ній посилено консолідуючий і координуючий вплив держави на сферу не лише зберігання, а й створення документів, чим розширено компетенцію державних архівних установ у галузі діловодства; визначено архівні документи як рухоме майно; підвищено статус державних архівів та їхніх працівників. У новій редакції Закону наголошено поряд з національним, загальносвітовий аспект значення НАФ, у чому виявилося самоусвідомлення українською нацією свого суттєвого місця в загально людській цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-07