Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст

Пристосовуючись до мінливих реалій життя, культура безперервно розвиваєть­ся. Культуру розглядають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у куль­турі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи — це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конк­ретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури — головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспіль­ством в міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які дозволяють їхнім членам іден­тифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з'являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура — це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вужчому розумінні це — будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.

Субкультурні групи бувають двох типів:

Всеохопна інституція — це соціальний простір, у якому члени субкультури жи­вуть і працюють із однодумцями — відрізані від загалу. Вони живуть замкнуто і відо­кремлено. Це — втеча від суспільства.

Діяльність у суспільстві — тип, протилежний до всеохопної інституції. Його члени не схвалюють правил загалу, але діють у його межах. Це — навернення сус­пільства. Протистояння.

Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняєть­ ся від культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним сус­пільним інститутам або звичаям.

Групи субкультур формуються через потребу втечі від загалу і намагаються знай­ ти нове значення речей — вони постають з колективної і майже стихійної потреби по -новому визначити щось важливе для суспільства. Люди у пошуках розв'язань зна­х одять інших із подібними проблемами і починають усвідомлювати, з якою субкуль­ турою вони хочуть себе ідентифікувати.

Окрім масової та елітарної культур у контексті струк­тури культури іноді виділяють також такі поняття, як контркультура, субкультура та альтернативна культура.

Субкультурою називають підпорядковану, неосновну культуру, або, іншими словами, культурну підсистему всередині системи базової, основної культури суспільства. Субкультура є частиною всієї культури суспільства, або "культурою в культурі". Субкультура — це, так би мови­ти, внутрішня культура певної групи людей, яка визначає їх особливий стиль життя, ціннісну ієрархію, менталітет тощо. Ця група людей може відрізнятися від решти членів суспільства за професійними, віковими або навіть етич­но-правовими тощо ознаками. Так, поряд з поняттям "молодіжна культура" іноді вживається термін "мо­лодіжна субкультура".

Систематизація сучасних субкультур них напрямів може бути проведена за різними критеріями, що визначають той чи інший зріз дослідження проблеми. Найбільш обґрунтована систематизація К.Соколова. Він виділяє такі субкультурні групи:

Ø статево-вікові спільноти (дитяча субкультура, молодіжна (студентська, шкільна), чоловіча і жіноча;

Ø соціально-професійні спільноти (субкультура селян, робітників, злочинні субкультури, еліти, інтелігенції);

Ø релігійні спільноти.

Це не повний перелік систематизації. Окремі автори подають диференціацію:

Ø за хобі (рибалки, мисливці, байкери, туристи);

Ø національно-діалектними спорідностями (лемки, гуцули тощо).

На початку третього тисячоліття значими і найменш вивченими виявилися субкультура молоді, кримінальна субкультура, субкультура сучасного міжнародного тероризму.

Альтернативна культура — це різновид субкультури, що принципово розходиться за певними позиціями з ос­новною, панівною в тому чи іншому суспільстві культу­рою. Відмінності її, як правило, задаються насамперед особливостями ціннісної ієрархії, яка не збігається із тра­диційною або панівною аксіологічною системою. При цьому альтернативна культура претендує на статус "пра­вильнішого", тобто істинного, більш перспективного способу життя, або й рятівної альтернативи розвитку. До альтернативних можуть належати молодіжні субкультури, нетрадиційні релігійні рухи, субкультури, що формуються в межах різноманітних "систем самовдосконалення", і т.п.

Контркультура (від гр. "проти") — в широкому зна­ченні напрям розвитку культури, який активно проти­стоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американсь­кої молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст. Для аме­риканської молодіжної контркультури була характерною відмова від стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, основні цінності якого — респекта­бельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя, але при тому вона не була зорієнтована і на культуру елі­тарну. Відмова виявлялась, як правило, в негативному став­ленні до визнаних культурних досягнень людства, екстра­вагантності мислення, поведінки, зовнішнього вигляду.

Ідейно-теоретичне підґрунтя американської молодіж­ної контркультури являло собою довільне й еклектичне поєднання різноманітних положень екзистенціалізму, фройдизму, марксизму, анархізму, східної філософії, релігії та ін.

Позитивні лозунги контркультури виходили з трьох основних положень:

1) виховання нового типу осо­бистості, з новими формами свідомості й дії;

2) форму­вання нових стосунків між людьми;

3) формування і прийняття нових цінностей, соціальних і моральних норм, принципів, ідеалів, етичних та естетичних критеріїв.

Для практичного втілення цих положень організовувалися різноманітні комуни. Невід'ємними складниками контр­культури були наркокультура та сексуальна революція.

3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).

Сьогодні найменш дослідженими виявились такі процеси, як: культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія між різними культурами. Саме ці процеси викликали, як вважають багато вчених, конфлікт між цивілізаціями.

Під культурною експансією розуміють розширення впливу домінуючої (національної) культури за початкові межі чи державні кордони. Насамперед, мова іде про спосіб життя, систему цінностей, поведінки, взаємовідносин, про цілу систему стандартів, які можуть бути не стільки привабливими, скільки модними, к приклад, експансія американської культури в західну Європу, Японію (60-ті роки), Латинську Америку (70-ті роки), країни пострадянського простору (кінець ХХ-поч.ХХІст.). З часом нові культурні стандарти почали розмивати національні культури, загрожувати національній безпеці багатьох країн. З 90-х років національні уряди почали проводити нормативні заходи щодо введення квот на ті чи інші напрямки чужої культури.

Сьогодні науковці розходяться в оцінках культурної дифузії (стихійне, неконтрольоване запозичення культурних цінностей).

Розрізняють наступні її види: горизонтальна та вертикальна; між групова та стратифікаційна. Нормативно неконтрольованою виступає дифузія між стра­ми, яка носить двосторонній процес. Це добре прослідковується на співвідношенні елітарної та масової культури. Нижчі страти свідомо наслідують стиль еліти (прагнуть жити як еліта), а вищі переймають масові спрощені і не загальнообов'язкові) стереотипи поведінки, які не могли формуватися в елітному, більш консервативному середовищі. Причому найбільше розмаїття культурних напрямків спостерігається в середовищі:середнього класу. Він виступає певним соціальним фільтром страти­фікаційної дифузії.

Зрозуміло, що культурна дифузія сприяє зближенню народів, але при цьому відбувається процес втрати культурної самобутності. Органічним цементом сучасного інформаційного суспільства в культурі є відкритість кордонів, масове міжнаціональне спілкування. Запозичення стереотипів "поведінки і стилю життя - "однакових культурних зразків", створило передумови процесу глобалізації культури. Під ним розуміють прискорення інтеграції націй у світову систему на основі розвитку сучасних транспортних засобів, розширення культурних зв'язків та міграції людей.

Дата добавления: 2014-01-07