Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Попит на гроші та рівновага на грошовому ринку

Попит на гроші - це запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб’єкти в кожний даний період часу.

Класичний підхід до функції попиту на гроші

В основі класичного підходу до функції попиту на гроші лежить рівняння кількісної теорії грошей, яке пов’язують з ім’ям Фішера (P × Y = M × V).

У цьому рівнянні добуток P × Y - це номінальний ВВП, або номінальний дохід економіки, що залежить від обсягу виробництва (Y) та рівня цін (P). Добуток M × V характеризує номінальну платоспроможність економіки, яка залежить від кількості грошей і швидкості їх обігу. Виходячи з рівняння Фішера можна отримати функцію попиту на гроші в умовах рівноваги на грошовому ринку:

(5.12)

де MD - попит на гроші; V - швидкість обігу грошей; - коефіцієнт пропорційності, що показує кількість грошей на кожну одиницю доходу (P × Y), якою люди бажають володіти.

Кембриджське рівняння, яке описує функцію попиту на гроші, виглядає так:

MD = K × P × Y (5.13)

В рівнянні (5.13) коефіцієнт K дорівнює коефіцієнту 1/ V, яке є елементом рівняння (5.12). Але за зовнішньою схожістю між цими рівняннями ховається суттєва відмінність. На відміну від Фішера кембриджські економісти допускали, що K є не постійним, а може коливатися у короткостроковому періоді.

Кейнсіанська функція попиту на гроші

Суттєвий вклад у розвиток теорії попиту на гроші вніс Кейнс. Сукупність його теоретичних положень щодо попиту на гроші назвали теорією переваги ліквідності. Цей термін підкреслює той факт, що, на думку Кейнса, серед всіх якостей грошей люди віддають перевагу їхній ліквідності.

Кейнс суттєво розширив уяв­лення про причини виникнення попиту на гроші, визначивши три мотиви, що викликають у людей бажання зберігати грошові запаси, а саме трансакційний мотив, застережний мотив і спекулятив­ний мотив.

Трансакційний і застережений мотиви Кейнс пов’язував із потребою людей в грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат на купівлю товарів і послуг, другий - непередбачених витрат, які вимагають створення страхових грошових запасів.

Виділенням третього, спекулятивного, мотиву Кейнс поділив думку кембриджських економістів, що гроші виступають засобом заощадження. Оскільки заощадження пов’я­зані з бажанням отримати процентній дохід, то мотив до здійснення заощаджень є спекулятивним. Виходячи з цього Кейнс зробив висновок, що попит на гроші залежить не лише від доходу, а й від процентної ставки. Отже, у Кейнса бажання людей зао­щаджувати відображається не через коефіцієнт пропорційності, а за допомогою процентної ставки.

Щоб пояснити роль процентної ставки в процесі формування попиту на гроші, Кейнс використав припущення, що всі активи поділяються лише на два види: гроші, призначені для фінансування купівельних операцій, та облігації. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність і відсутність ризику. Вадою грошей є те, що вони не приносять доходу у вигляді процента або дають низький процент. Перевагою облігацій є їхня висока дохідність у вигляді процента. Проте вони мають низьку ліквідність і певні ризики, які стосуються як отримання процента, так і погашення облігацій.

Висновок Кейнса, що попит на гроші пов’язаний не тільки з доходом, а й з процентними ставками, - головна відмінність його позиції від поглядів Фішера і кембриджських економістів на функцію попиту на гроші.

Кейнс звернув увагу на необхідність розрізняти номінальну і реальну кількість грошей. Він виходив з того, що для людей користь від грошей полягає не в їх кількості, а в кількості товарів, які можна купити за гроші. Це дало Кейнсу підстави стверджувати, що попит на гроші відображує бажання людей володіти певною величиною реальних грошових запасів.

Підсумовуючи, можна записати кейнсіанське рівняння попиту на гроші, яке також відоме як функція переваги ліквідності:

(5.14)

де Md / P - попит на реальні грошові запаси (або залишки); L (Y;i) - символ, яким Кейнс позначав функцію попиту на гроші.

Від попиту на гроші залежить швидкість обігу грошей, яка показує, скільки разів протягом року грошова одиниця використовується для купівлі товарів і послуг. Виходячи з цього швидкість обігу грошей (V) можна визначити за формулою

. (5.15)

Кейнс уважав, що процентні ставки мають значні коливання. Тому, коли і підвищується, L (Y, і) падає, а швидкість обігу грошей зростає. І навпаки. Отже, кейнсіанська теорія попиту на гроші (тео­рія переваги ліквідності) передбачає, що функція попиту на гроші й швидкість обігу грошей не є стабільними, а коливаються внаслідок коливання швидкості обігу грошей. Це положення є предметом гострої полеміки між кейнсіанцями і монетаристами.

Фрідманівська функція попиту на гроші

За Фрідманом, люди можуть нагромаджувати багатство і в формі звичайних акцій і товарів. Враховуючи акції і товари, Фрідман розширив функцію попиту на гроші.

По-перше, у Фрідмана, як і у Кейнса, дохід є головним чинником попиту на гроші. Але якщо Кейнс спирається на поточний дохід, то Фрідман використовує інше визначення доходу - постійний дохід.

По-друге, якщо у Кейнса процентна ставка є одним із чинників попиту на гроші, то у Фрідмана вона не впливає на нього. Оскільки у Фрідмана альтернативна вартість зберігання грошей не змінюється, то його функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння:

, (5.16)

де Yp — постійний дохід.

У Фрідмана попит на гроші є нечутливим до процентної ставки. Тому він робить висновок про те, що функція попиту на гроші та швидкість обігу грошей є стабільними величинами. Це положення є одним із ключових елементів монетаристської теорії.

 

Факти підтверджують обґрунтованість кейнсіанської функції попиту на гроші, яка набула широкого визнання в макроекономічній літературі. Тому у подальшому ми спиратимемося на кейнсіанську функцію попиту на гроші. Виходячи з цього конкретизуємо кейнсіанське рівняння попиту на гроші:

, (5.17)

де k — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу. Показує, на скільки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни доходу на одну грошову одиницю; h — чутливість попиту на гроші до зміни рівня процентної ставки. Показує, на скіль­ки грошових одиниць змінюється попит на гроші у разі зміни процентної ставки на один пункт.

Для ілюстрації кейнсіанської функції попиту на гроші використовують графічну модель. Оскільки процентна ставка є важливим елементом монетарної політики, то графік попиту на гроші будується на основі його залежності від процентної ставки (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Крива попиту на гроші

Як видно з рис. 5.2, крива попиту на гроші є спадною функцією від процентної ставки. Чим вища процентна ставка, тим менший попит на гроші за даного рівня доходу. В графічній моделі дохід впливає на грошовий попит екзогенно. Тому з його збільшенням крива попиту на гроші зміщується вправо за даної процентної ставки.

 

Ринок грошей - це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією на умовах рівноважної процентної ставки. Врахуємо, що попит на гроші є попитом на грошові запаси. Тому в моделях грошового ринку під пропозицією грошей будемо мати на увазі пропозицію реальних грошей, яка позначається . Для розгляду механізму грошового ринку будемо спиратися на графічні моделі. Почнемо з моделі рівноважного ринку (рис. 5.3.)

Рис. 5.3. Рівновага на ринку грошей

Крива попиту на гроші (Md / P) є спадною функцією від процентної ставки, що зумовлює її від’ємний нахил. Рівновага на грошовому ринку досягається в точці Т 0, де крива пропозиції грошей перетинається з кривою попиту на гроші. Цій точці відповідає рівноважна процентна ставка і 0. У розгорнутому вигляді рівновагу на грошовому ринку можна подати рівнянням

. (5.18)

Рівновага між попитом і пропозицією грошей свідчить про те, що на грошовому ринку немає ні надлишку, ні нестачі грошей. За таких умов відсутні причини для зниження або зростання рівноважної процентної ставки.

 

5.3. Сутність і види інфляції

Інфляція є одним з основних індикаторів макроекономічної нестабільності. Вона, з одного боку, сигналізує про виникнення в економіці певних диспропорцій між попитом і пропозицією, з іншого - її високий рівень справляє негативний вплив на економічний розвиток.

За своїм визначенням інфляція - це зростання загального рівня цін в економіці, яке показує наскільки зросли ціни в даному періоді порівняно з попереднім.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темп зростання цін і темп приросту цін.

Для сучасної економіки типовим явищем є постійне зростання цін, тобто інфляція є супутником економіки. Проте економіка не завжди є інфляційною. В окремих випадках ціни знижуються. Цей процес називається дефляцією.

Рівень інфляції може зростати або зменшуватися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге - сповільненням інфляції, або дезінфляцією.

Інфляція є складним економічним явищем. Тому її можна класифікувати за різними ознаками. Так, залежно від рівня інфляції розрізняють такі її види: помірна інфляція, галопуюча інфляція та гіперінфляція.

Помірна інфляція відображує відносно невисокі темпи приросту цін, щорічні темпи інфляції вимірюються однозначним числом, тобто знаходяться в межах до 10 %.

Галопуюча інфляція - це інфляція, що вимірюється двозначними або тризначними числами, тобто десятками або сотнями процентів за рік.

Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами, мільйонами або навіть більшою кількістю процентів. Формальний критерій гіперінфляції був висунутий американським економістом Філіпом Кеганом. Він запропонував уважати початком гіперінфляції місяць, в якому зростання цін вперше перевищило 50 %, а її закінченням — місяць, який передує тому, в якому приріст цін падає нижче 50 % і не досягає цієї критичної точки, як мінімум, протягом року.

Залежно від основних причин, які викликають інфляцію, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат.

Інфляція попиту - це таке зростання цін, яке спричинюється надмірним попитом, тобто виникає внаслідок випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією (рис. 5.4).

Рис. 5.4. Інфляція попиту та інфляція витрат

Як видно з рис. 5.4, за незмінної сукупної пропозиції, яку відображує крива AS, збільшення сукупного попиту від AD 1 до AD 3 викликає зростання цін від P 1 до P 3. Але слід звернути увагу на те, що в умовах різного рівня зайнятості реакція цін на однаковий приріст сукупного попиту є різною.

Інфляція витрат - це таке зростання цін, яке виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції (середніх витрат), що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції.

Інфляція попиту та інфляція витрат відбуваються не лише автономно. За певних умов вони можуть знаходитися між собою у причинно-наслідковій залежності та викликати інфляційну спіраль «ціни - заробітна плата».

Залежно від можливостей економічних суб’єктів передбачати (прогнозувати) майбутнє зростання цін розрізняють очікувану (прогнозовану) і неочікувану (непрогнозовану) інфляцію. Очікуваною є така інфляція, яку економічні суб’єкти передбачали на основі доступної їм інформації, неочікуваною - інфляція, яку економічні суб’єкти не передбачали. Фактична інфляція може збігатися з очікуваною, а може й відхилятися від очікуваної.

Відхилення фактичної інфляції від очікуваної зменшує ефективність рішень, які приймаються в економіці. Очікувану інфляцію можна заздалегідь врахувати і звести втрати від неї до мінімуму. Неочікувану інфляцію врахувати неможливо, а це завдає шкоди економічним суб’єктам, оскільки в обґрунтуванні своїх рішень вони враховували інфляцію очікувану.

Інфляційним очікуванням відводять важливе місце в макроекономічному аналізі. Проте серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо механізму формування інфляційних очікувань. У контексті цього питання найбільшої уваги заслуговують теорія адаптивних очікувань і теорія раціональних очікувань.

Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб’єкти формують свої інфляційні прогнози лише на базі інформації про інфляцію, яка спостерігалася в найближчому минулому періоді.

Механізм формування інфляційних очікувань, запропонований теорією адаптивних очікувань, може забезпечувати достатньо точне прогнозування лише в умовах стабільних темпів інфляції. Якщо темпи інфляції нестабільні, то використання рекомендацій цієї теорії може викликати певні відхилення фактичної інфляції від очікуваної.

Теорія раціональних очікувань спирається не на минулу інформацію, а на майбутню. Вона виходить з того, що економічні суб’єкти користуються достатньою інформацією про майбутні зміни в економіці і можуть її використати для формування прогнозів щодо всіх економічних змінних, у тому числі й цін. Зокрема, вони володіють інформацією про майбутні зміни грошової маси, реального ВВП та інших змінних, від яких залежить динаміка цін. Прихильники цієї теорії припускають, що в процесі фор­мування очікувань люди можуть помилятися, але систематичних помилок не роблять. Що стосується окремих помилок, то їх легко помітити, виправити і з урахуванням цього вдосконалити спосіб формування очікувань.

 

5.4. Причини та наслідки інфляції

Для того щоб управляти інфляцією, потрібно знати чинники (причини), що її викликають. Серед макроекономістів не існує єдиної думки щодо інфляційних чинників.

Прихильники кейнсіанської теорії розглядають це питання у форматі інфляції попиту. Вони виходять із того, що в умовах неповної зайнятості інфляція, як правило, відсутня, оскільки за даних умов зростання сукупного попиту не викликає зростання цін, а втілюється лише в збільшення обсягів виробництва. В умовах повної зайнятості, коли економіка виробляє потенційний ВВП, збільшення сукупного попиту означає виникнення надмірного попиту, який спричинює інфляцію попиту.

Спираючись на позицію кейнсіанців, рівень цін в економіці можна визначити так:

(5.23)

де Р - рівень цін в економіці; YAD - сукупний попит; Yp - потенційний ВВП.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причиною інфляції є надмірна, порівняно з вартістю товарів і послуг за даних цін, кількість грошей в обігу. Іншими словами, інфляція виникає тоді, коли «надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів». Позицію монетаристів щодо ролі грошей
в інфляційному процесі виявляє широковідоме висловлювання М. Фрідмана, згідно з яким «інфляція завжди і всюди є монетарним явищем». Теоретичною базою монетаристськой позиції слугує рівняння кількісної теорії грошей:

Y × P = M × V, (5.19)

де Y - реальний ВВП; Р - рівень цін; M - грошова маса; V - швидкість обігу грошей.

Використовуючи кількісне рівняння, можна визначати рівень цін в економіці за такою формулою:

. (5.20)

Монетаристи виходять із двох передумов, які, на їх думку, притаманні довгостроковому періоду:

1) швидкість обігу грошей є стабільною величиною;

2) обсяг реального ВВП визначається не монетарними, а лише реальними чинниками, тобто факторами виробництва.

Емпіричні дослідження виявляють суттєву кореляцію між інфляцією та індексом грошової маси в короткостроковому періоді та високу кореляцію між ними в довгостроковому періоді. Завдяки цьому грошова маса широко використовується в аналізі та прогнозуванні інфляції як екзогенна змінна макроекономічних моделей.

Чинники інфляції попиту. Як відомо, інфляція такого виду виникає в умовах випереджального зростання сукупного попиту порівняно із сукупною пропозицією, тобто за умов виникнення над­мірного сукупного попиту.

1) Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому випадку, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зростання урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції.

2) Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне емісійне фінансування приватної економіки, випереджальне зростання доходів населення порівняно із обсягами виробництва, ажіотажний інвестиційний та споживчий попит, інші чинники, що забезпечують випереджальне зростання приватного попиту порівняно із сукупною пропозицією.

3) Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на вітчизняні товари та послуги. Такий попит виникає у зв’язку з випереджальним зростанням експорту порівняно з імпортом. Унаслідок цього на внутрішньому ринку сукупний попит зростає на різницю між експортом (доходи) та імпортом (витрати), а сукупна пропозиція скорочується на різницю між імпортом (увезенням товарів і послуг) та експортом (вивезенням товарів і послуг).

Чинники інфляції витрат. Нагадаємо, що інфляція витрат виникає внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що проявляється через скорочення сукупної пропозиції. Це означає, що до чинників інфляції витрат належать такі, що збільшують середні витрати в економіці. Їх можна поділити на внутрішні та зовнішні.

· До внутрішніх чинників інфляції витрат слід віднести:

1) зростання цін на проміжну продукцію (сировину, паливо, електроенергію тощо). Коли такі ціни зростають, то у підсумку зростають ціни і на кінцеві товари та послуги;

2) зменшення продуктивності ресурсів (переважно це стосується природних ресурсів);

3) випереджальне зростання номінальної заробітної плати порівняно з продуктивністю праці;

4) підвищення податків на продукти.

Окремо слід виділити чинники, що відображують вплив на ціни монопольної влади. Передусім таким чинником є підвищення цін підприємствами-монополістами з метою отримання наднормального (монопольного) прибутку. Монопольне зростання цін, як правило, має нетривалий період, оскільки в довгостроковому періоді воно усувається через появу конкурентів. Іншим чинником, що реалізує вплив монопольної влади на інфляцію витрат, є зростання цін, які адмініструються державою. В Україні адміністративне регулювання застосовується відносно цін на хліб, квар­тирної плати, тарифів на електричну і теплову енергію тощо. Використовуючи монопольне право регулювати ціни, держава підвищує їх не тоді, коли зростають середні витрати, а згідно з цілями економічної та соціальної політики.

· Зовнішні чинники реалізуються через імпорт товарів і послуг. Якщо зростають ціни на імпортну продукцію, то одночасно з продукцією країна імпортує інфляцію витрат. Складовим цієї інфляції є зростання митної вартості продукції, зниження курсу національної валюти, підвищення податків на імпорт. Типовим прикладом імпортованої інфляції є зростання цін на імпортні енергоносії.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає
в тому, що економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін
у минулому періоді або передбачаючи несприятливу економічну кон’юнктуру в майбутньому періоді, впливають на динаміку цін.

Інфляція є наслідком як сталих, постійних чинників, так
і чинників мінливих, тимчасових. Постійний компонент загальної інфляції називається базовою інфляцією. В практиці макроекономічного аналізу та прогнозування для визначення індексу базової інфляції загальний індекс інфляції коригується на такі зміни цін, які викликаються впливом сезонних чинників або регулюються державою.

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного жит­тя країни. Негативні економічні та соціальні наслідки викликає висока інфляція. Розглянемо основні соціально-економічні наслідки високої інфляції.

1. Зниження реальних доходів населення. Воно виникає за умов, коли темп зростання номінальних доходів людей нижчий від темпу інфляції.

2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції зменшується реальна вартість фінансових активів із фіксованою вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо).

3. Порушення відносин між позикодавцями та позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а програють позикодавці (кредитори).

4. Зниження мотивації до інвестування. Як відомо, інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, в межах якого економічна кон’юнктура і прибутковість капіталу можуть змінюватися.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. В умовах інфляції існує кілька шляхів перерозподілу доходів домогосподарств на користь держави.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Рівняння (5.7) показує, що пропозиція грошей дорівнює добут­ку грошової бази (Н) і коефіцієнта пропорційності [(cr+1) / (cr+rr)] | 
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 890; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.