Кооперація праці (від лат. cooperatio - співпраця) - це об’єднання працівників для спільної участі в одному або різних напрямках діяльності, пов’язаних між собою процесом праці

Кооперація праці - форма організації праці, виконання робіт, що базується на одночасній участі в єдиному трудовому процесі значної кількості працівників, що виконують різні операції цього процесу (Велика радянська енциклопедія).

Кооперація праці і її види

З розподіленням праці на виробництві тісно пов’язана його кооперація. Це дві сторони єдиного процесу праці в його громадській формі.

Кооперація праці, забезпечує більш раціональне використання засобів виробництва і робочого часу та призводить до зросту продуктивності праці.

Кооперація праці підвищує його ефективність за рахунок певних чинників: за рахунок якісно нової виробничої сили сумісної праці, економії засобів виробництва, скорочення втрат робочого часу, змагання працівників і інше.

Історично склались два основних типа кооперації праці – проста і складна.

Проста кооперація праці - кооперація однорідної (однакової) конкретної праці. Проста кооперація застосовується там, де робота може бути розподілена на однорідні частини, а їх виконання доручається різним працівникам (фасування, упаковка, прополка та інші), або там, де для виконання роботи вимагається поєднання однорідних робочих сил (підйом важкого вантажу). При простій кооперації кожен працівник здатен виконувати свою роботу самостійно, але з меншим ефектом.

Складна кооперація праці - кооперація що базується на розподіленні праці, вона є кооперацією спеціалізованої праці і характерна для мануфактурного періоду та стадії крупного машинного виробництва. При складній кооперації спеціалізований працівник не в змозі сам по собі здійснювати той чи інший вид виробництва в повному обсязі, а тільки в кооперації з іншими спеціалізованими працівниками. Вузька спеціалізація працівників в складній кооперації долається на стадії комплексної механізації, а потім і автоматизації виробництва.

Розподіл та кооперацію праці можна порівняти з децентралізацією та централізацією.

Ступінь співвідношення цих протилежних принципів в кожній конкретній управлінській ситуації вимагає всебічного і глибокого обґрунтування, обліку найближчих і віддалених наслідків прийнятого рішення.

Централізація (концентрація влади, повноважень у однієї особи, органі) при визначених умовах стає об’єктивно необхідною. Зазвичай, це нештатні ситуації, а такі що носять екстремальний характер при обмеженні ресурсів, часу реалізації задач, або особливої важкості можливих наслідків.

Централізація в управлінні необхідна, але завелика централізація веде до появи наступних недоліків:

· перевантаження вищих органів управління, тому що вони вирішують поточні задачі;

· зниження уваги до перспективних і стратегічних задач управління;

· зниження якості управлінських рішень внаслідок віддаленості органів управління від об’єктів управління;

· запізнення і викривлення інформації що надходить;

· зниження персональної відповідальності підпорядкованих спеціалістів;

· зниження ініціативи нижніх органів у виконанні прямих обов’язків.

· залежність всієї системи від стану центру.

· низька гнучкість системи, невелика адаптованість.

· низька надійність та життєздатність системи (порушення центру веде до порушення всієї системи).

Централізація частіше всього застосовується в невеликих компаніях з досить плоскою структурою (рис.47).

Рис.3.1. Графічне зображення централізованої структури організації.

Разом з тим небажана і інша крайність – велика децентралізація управління. В цьому випадку:

· порушується принцип єдиноначальності;

· виникають суперечливі, взаємовиключні команди;

· інформація про конфлікти потрапляє на найвищій рівень управління;

· ускладнюється контроль за функціонуванням системи управління;

· великий час мобілізації системи, виникають «збої» при вирішенні складних, комплексних задач.

· тривалий час реакції системи на зовнішній подразник.

Рис.3.2. Схематичне зображення децентралізованої структури організації.

Децентралізація характерна для великих компаній, холдингів, диверсифікованих підприємств (рис.3.2).

Кооперація праці може складатися стихійно, при виникненні надзвичайної ситуації, або планомірно. Планомірність кооперації спочатку відстежується тільки на рівні окремих господарств, організацій. Але з ростом автоматизації та взаємопроникненням виробництв планомірна кооперація стає можливою і в масштабах цілих галузей. Централізоване ведення господарства в Радянському союзі показало, що планова кооперація можлива навіть в масштабах цілої держави.

Слід наголосити, що важливим напрямком удосконалення розподілу і кооперації праці є поєднання професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна праця. Поєднання професій - це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, разом з роботами з основної професії, робіт по двох або декількох професіях.

Дата добавления: 2014-01-07