Тема № 7. «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина»

Лекція

з дисципліни

«Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина»

« Конституційні обов’язки людини і громадянина України та гарантії їх виконання »

(2 години)

Для студентів, слухачів юридичного факультету ННІ права та безпеки

Дніпропетровськ – 2012

Обов’язки – складова частина правового статусу особи. Вони пов’язані з правами і свободами людини і громадянина і цим можна пояснити ту обставину, що обов’язки закріплені у розділі ІІ Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Важко уявити людину, яка має тільки обов’язки, як неможливим є й права особи без обов’язків. Конституційні обов’язки законодавцем встановлюється для забезпечення інтересів інших людей, держави і суспільства, самих носіїв обов’язків.

Конституція України виходить із принципу рівності обов’язків, який означає, що жоден громадянин не повинен звільнятись або ухилятись від обов’язків, вони рівномірно мають поширюватися на всіх громадян, іноземців та осіб без громадянства. Однак деякі обов’язки на останні дві категорії осіб не розповсюджуються (зокрема, захист Вітчизни).

Поява в Конституції України нових основних обов’язків громадян, самостійна цінність конституційних обов’язків (поряд із суб’єктивними правами) у регулюванні суспільних відносин, як елемента конституційного статусу людини і громадянина уможливлює їх самостійну класифікацію. В літературі конституційні обов’язки людини і громадянина класифікують за різними критеріями: 1) за характером зв’язку особи і держави – обов'язки людини і обов'язки громадянина; 2) за основними сферами життєдіяльності особи – особисті, політичні, соціально-економічні, культурні, екологічні; 3) за способом закріплення – а) прямо закріплені в Конституції України; б) що випливають із тлумачення положень Основного Закону; 4) за функціональною спрямованістю (дією) – а) дія яких спрямована на охорону і захист конституційного ладу України та його основ; б) спрямовані на забезпечення законності і правопорядку в державі; в) спрямовані на розвиток економічної системи, на забезпечення екологічної безпеки країни; 5) за їх адресатами (дестинаторами) – обов'язки щодо: а) держави; б) суспільства, інших людей, своїх близьких; в) себе; 6) за характером здійснення – а) реалізуються в конкретних правовідносинах; б) здійснюються в загальних (конституційних) правовідносинах; 7) за формою здійснення – індивідуальні і колективні; 8) за часом реалізації – постійні і тимчасові; 9) за характером забезпечення – обов'язки, для здійснення яких з боку держави: а) вимагається створення певних матеріальних благ, правозастосовча діяльність; б) не вимагається особливої активності, достатньо підтримання громадського порядку й законності. Вважаємо доцільним коротко охарактеризувати конституційні обов’язки людини і громадянина в Україні.

Обов’язок додержуватися Конституції України і законів України є одним із найважливіших обов’язків людини і громадянина. Він передбачений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які перебувають на території України. Цей конституційний обов’язок не обмежується виконанням тільки Конституції і законів, а означає, що кожний повинен додержуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. В Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 Конституції передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об’єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Обов’язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, шанувати її державні символи встановлений ст. 65 Конституції України. Більш детально обов’язок захисту Вітчизни врегульовано Законом “Про оборону України” від 6 грудня 1991 р. Порядок проходження військової служби встановлений Законом України “Про загальний військовий обов’язок та військову службу” від 25 березня 1992 року. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними переконаннями не можуть нести військову службу. В цих, та інших встановлених законом випадках, громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною громадянською службою, порядок проходження якої врегульовано Законом України „Про альтернативну (невійськову) службу”. Військова служба є почесним обов’язком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність.

Шанування державних символів уперше закріплюється як конституційний обов’язок громадян України. Державні символи – прояв суверенітету нашої держави, і тому підлягають особливій охороні з її боку.

Обов’язок не заподіювати шкоди природі і відшкодувати завдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції України. Збереження навколишнього середовища визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов’язок не тільки кожної держави, а й кожної людини планети. Екологічні обов’язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р. Проблема охорони цього середовища в Україні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важливою. У зв’язку з цим в ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Обов’язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища – це завдання не тільки державних інституцій, а й кожного громадянина.

Обов’язок охороняти культурну спадщину передбачений ст. 66 Конституції України, спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його історичних надбань. Порядок здійснення цього обов’язку врегульовано Основами законодавства України про культуру”, законами “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р., “Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей” від 21 вересня 1999 р.

Обов’язок набуття повної загальної середньої освіти, встановлений ст. 53 Конституції України, означає обов’язок кожного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Загальна середня освіта є обов’язковою основною складової безперервної освіти. Її набуття спрямоване на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах – гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Обов’язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, закріплений в ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, її необхідним обмеженням і фундаментальним принципом забезпечення правопорядку. Повага до прав інших осіб потребує високої правосвідомості громадян. Реалізації своїх прав за рахунок інших є одночасно порушенням як норм права, так і моралі. Додержання цього конституційного обов’язку мінімізує конфлікти між людьми або навіть унеможливлює їх.

Обов’язок піклування про дітей та непрацездатних батьків передбачено ст. 51 Конституції України. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов’язок громадян відображає особисту відповідальність кожної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Більш детально ці питання регламентуються Сімейним кодексом України та нормами поточного законодавства.

Обов’язок сплати податків і зборів вперше в Україні закріплюється на конституційному рівні (ст. 67). Конституція зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки. Громадяни сплачують податок із своїх доходів відповідно до Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб від 22 травня 2003 р. та інших нормативно-правових актів.

Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі

Проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.

Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Гарантії за сферою дії:

внутрішньодержавні (національні);

міжнародні.

Гарантії за способом викладення:

прості;

складні;

змішані.

Гарантії за підставою правового становища особи:

загальні;

спеціальні;

індивідуальні.

Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків:

1. Соціально-економічні — єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових коштів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і державою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у підприємницькій діяльності.

2. Політичні — наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична багатоманітність. Можливість користуватися своїми правами та свободами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незалежної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

3. Ідеологічні (духовно-моральні) — ідеологічна багатоманітність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична громадська думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти). Доступ до інформації та ін. Конституція України затвердила політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і неможливість визнання державою будь-якої ідеології як обов'язкової (ст. 15).

4. Юридичні — система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина. Обов'язок держави забезпечити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги.

а) Юридичні гарантії стосуються насамперед правотворчої діяльності держави, способів закріплення прав людини і принципів дії фіксуючих їх норм, визначення порядку реалізації прав, форм їх охорони.

У кожній державі права людини закріплюються або в конституції, або в спеціально присвяченій ним декларації. У поточних законах і підзаконних юридичних актах передбачаються процедури, механізми реалізації і захисту основних прав людини, закріплених у конституції. Норми про права людини можуть мати як пряму дію, так і дію через конкретні спеціальні закони, що встановлюють форми їхньої реалізації. Принцип прямої дії (закріплений у Конституції України) є демократичнішим, проте його реалізація припускає високий рівень правової культури.

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (приватизація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).

б) Важливо не лише законодавче закріплення прав, але й адекватне сприйняття чинного нормативного матеріалу всіма його адресатами, що знаходить вираження в безпосередній діяльності, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає можливість примусового виконання прав громадян і усунення перешкод на шляху їхньої реалізації.

За допомогою гарантій прав і свобод людини здійснюється їхнє забезпечення, тобто створення умов для їхнього здійснення. Забезпечення прав і свобод людини включає три елементи (напрямки) державної діяльності:

• створення умов для реалізації прав і свобод людини — шляхом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій;

• охорона прав і свобод людини — шляхом проведення профілактики їх порушень;

• захист прав і свобод людини— відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної відповідальності.

У літературі висловлюються різноманітні точки зору з приводу понять захисту та охорони прав людини. Зрозуміло, що ці поняття не можна ототожнювати.

Охорона кожного права існує постійно і має на меті забезпечити дію права. Вона передбачає превенцію, тобто недопущення протиправних дій. Отже, охорона прав і свобод — стан правомірної їх реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання.

Необхідність вдавання до захисту прав з'являється лише при перешкоді їх здійсненню, або порушенні, або погрозі порушення. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів держави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об'єктивний чинник відхилення від правопорядку, виражатися в санкції, відповідальності, а також, наприклад, у гарантіях особистої безпеки співробітників міліції.

Юридичні гарантії прав людини поділяються на.

- гарантії реалізації прав;

- гарантії охорони прав;

- гарантії захисту прав.

Гарантії охорони —

встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретизація в законодавстві;

встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав;

встановлення засобів профілактики і запобігання правопорушень.

Гарантії захисту -

конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопорушника;

встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян;

встановлення заходів захисту прав, відновлення порушеного права.

1 Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140.

2 Докладніше див.: Права человека. Учебник для вузов. – М., 1999. – С. 140

1 Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. – Х., 1999. – С. 18.

1 Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. – К., 1992. – С. 23-24.

Дата добавления: 2014-01-07