Правовий статус особи: поняття, види. Конституційні принципи правового статусу особи в Україні

Перш ніж говорити про права людини і громадянина, необхідно встановити зміст понять „людина", „особа", „громадянин". Поняття „людина" означає насамперед біологічну характеристику суб'єкта.

Людина - це біологічно жива істота, яка наділена здатністю мислити, створювати й використовувати знаряддя праці, володіти членороздільною мовою і нормально розвиватися у спілкуванні із собі подібними.

Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України, виходить з принципу рівноправності всіх людей, що живуть на Землі.

Поняття „особа" вживається в сенсі соціальної характеристики суб'єкта.

Особа - це індивідуально визначена сукупність соціально значущих властивостей людини, які сформовані у процесі суспільного життя.

Поняття „громадянин" вживається стосовно людини, що має правовий зв'язок з якою-небудь державою. У монархічних державах цьому поняттю відповідає термін „підданий".

Громадянин - це особа, яка перебуває у сталих юридично визначених зв'язках із конкретною державою, що знаходить своє визначення в наявності відповідного громадянства.

Люди, що перебувають на території України, за своїм правовим статусом належать до однієї з трьох категорій:

· громадяни України;

· іноземні громадяни чи піддані;

· особи без громадянства (апатриди).

Найчастіше конституційні статті про права та свободи починаються словами „кожний", „кожен", „усі", „кожна людина", „ніхто", „жодна людина". Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи громадян інших держав і осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Центральним розділом Конституції України є розділ II „Права, свободи та обов'язки людини і іромадянина", що свідчить про пріоритет цих норм серед інших конституційних приписів. Цей розділ найбільший за обсягом. Так, із 161 статті Конституції України 48 міститься саме в цьому розділі, що становить понад третину її змісту. Крім того деякі положення щодо прав і свобод людини закріплено і в інших статтях Конституції України.

Розробники Основного Закону нашої держави виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав і свобод. Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу.

У ст.З Конституції України сказано, що людина є „найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Конституційні права, свободи і обов'язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві. їх зміст має універсальний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права - адміністративному, цивільному, трудовому, сімейному, земельному, фінансовому та інших. Якщо в Конституції йдеться про людину і громадянина взагалі як про абстрактну особу, то в галузях права виступають конкретні суб'єкти правовідносин - власники, працівники, службовці, посадові особи, військовослужбовці, покупці тощо.

Важливо підкреслити, що згідно ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини і громадянина не є вичерпними. Норми, які закріпляють права і свободи повинні динамічно розвиватися та вдосконалюватися. Але в силу верховенства конституційних норм усі правові акти та нормативно-правові приписи, які закріплюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина, повинні відповідати Конституції України і не суперечити її положенням.

У визначенні правового статусу людини і громадянина важливе значення має не лише загальний обсяг прав і свобод особи, а й ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод особи на систему.

Основними принципами конституційно-нравового інституту прав і свобод людини є:

1. закріплення в національному праві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству. Тому в Конституції України з'явились нові правові норми, які більш повно відповідають міжнародним документам і перш за все Загальній декларації прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародному пакту про економічні, соціальні і культурні права людини (1966 р.), Європейській конвенції про захист прав та основних свобод людини (1950 р.), ратифікована 17 липня 1997 року Верховною Радою України. Права і свободи людини і громадянина, проголошені у згаданих та інших документах і закріплені в Конституції України, перебувають, таким чином, під міжнародно- правовим захистом;

2. принципи невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст.21 Конституції). Цей принцип означає, що усі люди визнаються вільними, що вони володіють правами і свободами від народження;

3. принципи рівноправності прав і свобод осіб (ст.ст.З, 24, 68 Конституції). Цей принцип означає, що усі громадяни є рівними перед законом, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. Права і свободи визнаються за всіма однаково, незалежно від раси, статі, походження, місця проживання, майнового стану, мови, ставлення до релігії тощо. Рівність прав і свобод людини проголошується чинною Конституцією, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність;

4. принципи єдності прав і обов'язків людини і громадянина (ст.23 Конституції). Цей принцип полягає у тому, що не повинно бути прав без обов'язків, як не повинно бути обов'язків без прав. Лише у процесі реалізації обов'язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу здійснення прав породжує ті чи інші обов'язки. Так, згідно ст.50 Конституції кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, а згідно ст.66 кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки;

5. принципи гарантування прав і свобод людини і громадянина (ст.22 Конституції). Цей принцип полягає у тому, що конституційні права і свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або при внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Поділ прав і обов'язків на права і обов'язки людини та права і обов'язки громадянина пов'язанні з тим, що для сучасного суспільного ладу характерний дуалізм громадянського і політичного суспільства. Як частина громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як частина політичного суспільства вона рівноправна лише з тими, хто так само, як і вона, належить до даної держави.

Отже, під конституційно-цравовим статусом особи розуміють загальні, основоположні засади, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

До конституційного статусу громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права і обов'язки, які у суб'єктів постійно виникають і змінюються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, у які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи, якістановлять його зміст і структуру, а саме:

1. громадянство;

2. загальна правоздатність;

3. принципи правового статусу;

4. конституційні права, свободи та обов'язки громадян;

5. гарантії прав і свобод;

6. відповідні правові норми.

Зазначені елементи об'єднує те, що утворюючі їх норми регулюють зв'язки та відносини між державою в цілому та її громадянами. Проте кожний елемент виконує власну роль в юридичному оформлені статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина є основоположною частиною чинної Конституції України. В Основному Законі права і свободи людини розглядаються не як даровані державою своїм громадянам, а як такі, що належать людині від народження, існують незалежно від діяльності держави та є невідчужуваними й непорушними.

Конституційні права, свободи та обов'язки мають певні юридичні особливості:

1. вони виникають не на основі загальних правовідносин, а безпосередньо з Конституції. Саме Конституція визначає як їх зміст, так і обсяг;

2. вони виражають насамперед і безпосередньо відносини та зв'язки громадянина і держави; інші ж норми права регулюють відносини та зв'язки або громадян і органів держави, або громадян і державних та громадських організацій, або громадян між собою;

3. конституційні права, свободи, та обов'язки не припиняються і не виникають раз по раз. Вони діють постійно. Громадянин не може відмовитися не лише від своїх конституційних обов'язків, а й від своїх конституційних прав і свобод;

4. зміст і обсяг конституційних прав, свобод та обов'язків для всіх громадян однакові, в той час як суб'єктивні права і юридичні обов'язки різних громадян у конкретних правовідносинах неоднакові і за своїм змістом і за своїм обсягом;

5. реальність конституційних прав, свобод та обов'язків забезпечується не стільки індивідуальними зусиллями (не забороненими законом засобами) окремого громадянина, скільки державним і суспільним ладом. Конституційні права, свободи та обов'язки охороняються відповідними нормами всіх галузей права.

Правовою підставою наділення конституційними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина є наявність у особи громадянства.

Питання, пов'язані з громадянством в Україні, регулюють Конституція, Закони України „Про громадянство України" від 18 січня 2001 р., „Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. та інші нормативно- правові акти.

Закон України „Про громадянство України" визначає громадянство України як „правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках".

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ст.4 Конституції України встановила, що в Україні існує єдине громадянство, тобто Україна, як і більшість держав, виходить з визначення виключності громадянства і не визнає подвійного громадянства (біпартизму).

Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу громадянина в державі. Правовий статус громадянина - це система його суб'єктивних юридичних прав та обов'язків.

Дата добавления: 2014-01-07