Техніки встановлення обмежень

Деякі обмеження встановлюються у зв’язку із обмеженнями бюджету.

Отже, обмеження

• гарантують фізичну й емоційну безпеку дитини;

• забезпечують повне прийняття і розуміння дитини;

• сприяють розвиткові самоконтролю й відповідальності дитини;

• пов'язують сеанс в ігровій кімнаті з реальним життям, підсилюючи принцип «тут і тепер»;

• забезпечують передбачуваність ситуації в ігровій кімнаті;

• дозволяють зберегти професійні, етичні й соціально прийнятні відносини між дитиною й ігровим терапевтом;

• дозволяють зберегти обладнання ігрової кімнати.

Задля встановлення терапевтичних відносин використовуються чіткі обмеження, що відповідають таким вимогам:

• обмеження в ігровій кімнаті повинні бути мінімальними (дитина не зможе виявити себе, якщо на всі її дії накладаються заборони):

• обмеження повинні бути здійсненними, доступними для виконання;

• обмеження повинні мати чіткий характер і бути зрозумілими;

• обмеження повинні встановлюватися наполегливим, спокійним, увічливим тоном (без погроз);

• обмеження використовуються тоді, коли з'являється потреба в їх встановленні, оскільки багатьом дітям обмеження не потрібні взагалі.

Процес установлення обмежень - це ретельно обміркована процедура, призначена для того, щоб передати дитині розуміння, прийняття й відповідальність. Ціль терапевта полягає не в тому, щоб заборонити дитині що-небудь робити, а в тому, щоб полегшити їй вираження почуттів, потреб і бажань у більш прийнятній формі. З цією метою використовується чітка послідовність установлення обмежень і пропозицій альтернативних способів поведінки, названа в ігротерапії кроками встановлення обмежень. Розглянемо послідовність встановлення обмежень більш докладно.

Крок 1. Визнання бажань, почуттів і потреб дитини. Важливість цього кроку полягає в самому факті визнання почуттів, бажань і потреб дитини, які виявляються в ігровій діяльності. Про це терапевт засвідчує вербально, наприклад, у такий спосіб: «Я розумію, що тобі хочеться (подобається)...».

Крок 2. Повідомлення про обмеження. Формулювання обмежень повинні бути чіткими та яскраво ілюструвати, що саме заборонено. Розпливчастість обмежень заважає дитині брати на себе відповідальність і діяти адекватно. Словесна конструкція є продовженням першого кроку й має форму «...але... робити не можна».

Крок 3. Пропозиція можливих альтернатив. Дитина може не знати якогось іншого способу для вираження всього, що почуває. Можливо також, що в цей момент дитина бачить тільки такий шлях, тому терапевт пропонує можливу альтернативу або навіть кілька альтернатив для самовияву дитини. Словесна конструкція обмеження доповнює перші два кроки й може виражатись, наприклад, у такій формі: «Не слід розливати воду на підлогу. Ти можеш вилити її у відро».

Приклади різних форм встановлення обмежень.

Ситуація 1. Дитина починає малювати на стіні.

Терапевт формулює обмеження: «Я розумію, що тобі хочеться малювати на стіні, але цього робити не можна, можна малювати лише на папері».

Ситуація 2. Дитина роздратована і розкидає іграшки.

Форма вираження обмеження терапевтом: «Я розумію, що ти роздратований, але іграшки розкидати не можна. Якщо хочеш, то можеш порвати папір або набити подушку».

Також розглянемо ситуації, коли обмеження порушуються. Взагалі поняття «порушення обмежень» обіймає широке поле мотивів поведінки дитини - від перевірки певних меж дитиною до боротьби за владу. У кожному випадку порушення встановлених обмежень є свідченням про потребу допомоги дитині з низькою самооцінкою, яка хоче почуватися в безпеці, за умови зрозумілих і чітких існуючих меж. Тому в такий момент, можливо, навіть більш ніж у будь-який інший, дитина потребує розуміння й прийняття. Тут слід уникати суперечок, тривалих пояснень, погроз і покарань. Необхідними є спокій, упевненість і рішучість, але найголовніше - терпіння. Однак обмеження ніколи не використовуються для покарань. Не слід погрожувати дитині можливими наслідками порушення обмежень. Навіть коли обмеження порушуються терапевт все одно приймає дитину такою, якою вона є.

В окремих випадках тривалого порушення і непокори дитини, описана вище триступінчаста схема встановлення обмежень доповнюється четвертим кроком.

Крок 4. Надання дитині останньої можливості вибору. В цей момент перед дитиною ставиться ультиматум як можливість останнього вибору. Г. Лендрет указує, що ультиматум може виражатися як попередження кількома способами (заборона щодо використання певного матеріалу, іграшок, припинення сеансу і т. ін.). Вимога ставиться дуже чітко, так, щоб дитина усвідомлювала, що все те, що відбувається в ігровій кімнаті, є наслідком її вибору. Обмеження, подані у такій формі, не сприймаються дитиною як покарання або відчуження. Діти повинні усвідомлювати, що в них є вибір і наслідки залежать від їхньої подальшої поведінки.

Досвід засвідчив, що найефективнішим у таких випадках є прийом припинення заняття. Словесна конструкція вираження цього кроку має форму: «Якщо ти не припиниш... то ти підеш із ігрової кімнати» або «Я бачу, що сьогодні ти хочеш піти із ігрової кімнати».

Необхідно відзначити, що додавання четвертого кроку можливе при трикратному повторенні описаного вище алгоритму формулювання обмежень. Іншими словами, спочатку психолог повинен три рази встановити заборону за наведеною вище формулою: «Я розумію... але цього робити не можна... можна...». Якщо дитина все-таки продовжує виконувати заборонену дію, тоді психолог ставить перед нею ультиматум: «...ти підеш із ігрової кімнати». За умови, що дитина порушує обмеження дострокового виходу з процесу ігротерапії, ультиматум може змінити словесну форму й звучати так: «...ти більше не прийдеш в ігрову кімнату».

Цілком очевидно, що пропонована схема не стосується абсолютно всіх ситуацій. Вона непридатна для використання в тих випадках, коли дитина виконує дії, що загрожують її життю і здоров'ю, наприклад, намагається розбити скло або дзеркало, щось проковтнути і т. ін. Іноді ефективнішим є введення обмеження, а потім відображення почуття в дитини. Наприклад, коли дитина намагається жбурнути в терапевта іграшку, він повинен спокійно, але наполегливо, сказати (показуючи в бік іграшок): «Не слід кидати в мене, можна кидати в іграшки. Якщо хочеш, намалюй моє обличчя на дошці і стріляй у малюнок». Провідні спеціалісти-ігротерапевти (X. Джинотт, К. Мустакас, В. Оклендер та ін.) відстоюють думку про те, що обмеження не варто вводити доти, доки в них не виникає необхідність. Вони вважають, що немає переваг у тому, щоб починати терапію зі встановлення заборон на дії, які, можливо, ніколи не виникнуть.

Дата добавления: 2014-01-07