Обмеження, які підвищують ефективність терапії

Взаємодіючи з дитиною, яка порушила заборону, терапевт повинен бути спокійним і переконливим. Немає сенсу ретельно аргументувати дитині, чому не слід бити терапевта чи розкидати пісок у ігровій кімнаті, достатньо лише сказати: «Люди не для того, щоб їх бити», «Пісок розкидати не можна». Обмеження не тільки містять заборону, але й відстоюють пріоритетні людські цінності.

Водночас слід зауважити, що не проводилися порівняльні дослідження щодо ефективності різних технік встановлення терапевтичних заборон та обмежень.

Терапевт може наражатися на рішучу відмову та опір дитини щодо закінчення сеансу. Небажання йти зумовлюється багатьма причинами (бажанням продовження задоволення від гри, перевіркою терпіння дорослого, бажанням маніпуляції і т. ін.). У будь-якому випадку слід дотримуватися чітко встановлених часових меж і сеанс не слід продовжувати, адже невід'ємною складовою терапевтичного процесу є розвиток у дитини навичок самоконтролю. Один із вимірів ігротерапії - часові обмеження.

Для проведення сеансу достатньо сорока п'яти хвилин та десять-п'ятнадцять хвилин для прибирання кімнати і підготовки до наступного прийому. Однак там, де психолог має значне навантаження, для ігрового заняття достатньо тридцяти хвилин. Саме такого часового режиму слід дотримуватись неухильно. За п'ять хвилин до кінця кожного сеансу терапевт попереджає дитину про завершення роботи: «Знаєш, наш час вичерпався. На сьогодні нам доведеться завершити». Маленькі діти і діти, які захопилися грою, потребують ще одного нагадування за кілька хвилин до завершення. Такі попередження допомагають дітям підготуватися до того, щоб спокійно закінчити свою діяльність.

Деякі ігротерапевти дозволяють дитині залишати ігрову кімнату за бажанням. Вони йдуть за дитиною, намагаються встановити «пересувні» терапевтичні стосунки. Інші терапевти дозволяють дитині в будь-який момент закінчити сесію, але не дозволяють цього дня повернутися в ігрову кімнату («якщо ти хочеш, можеш піти, все залежить від тебе. Однак, якщо ти ще захочеш сьогодні повернутися, я тебе вже не пущу»).

Мустакас вважає, що не варто дітям дозволяти залишати сесію до її закінчення., оскільки дитина не приходить на терапію з власної волі, тому й не може нести відповідальність за її закінчення.

Часові обмеження завжди необхідні для ігрової терапії. Терапевт говорить дитині про часові обмеження, а ближче до закінчення сесії нагадує, що залишилося декілька хвилин. Переваги цього моменту: по-перше, дитину не можна переривати дуже різко; по-друге, це стимулює насиченість гри під час останніх хвилин. Попереджувати потрібно навіть дуже маленьких дітей. Сесії не можна продовжувати, навіть якщо діти дуже наполягають або ж виводять на поверхню те, що терапевту видається «значущим матеріалом».

Чи можна забирати іграшки з ігрової кімнати? Не можна, навіть зламані, інакше діти будуть ламати їх навмисне, щоб забрати. Дозволяється забирати додому малюнки, вироби зроблені власними руками. Крім очевидних матеріальних міркувань існують і терапевтичні основи цього обмеження. Стосунки між терапевтом і дитиною повинні бути основані на емоційній участі, а не на матеріальному обміні.

Поломки. Дітям не можна дозволяти ламати обладнання кімнати і дорогі іграшки, розбивати вікна. Деструктивні бажання потрібно визнавати, віддзеркалювати і поважати, однак повинні існувати обмеження на дії. Наприклад: «ти хочеш розрізати цього клоуна на кусочки, але ж він призначений для того, щоб боксувати, а не розрізати його».

Фізичні напади на терапевта. Така заборона, по-перше, забезпечує фізичну безпеку терапевта; по-друге, шкодує почуття провини, тривоги і страх помсти дитини; по-третє, дозволяє терапевту зберегти емоційне прийняття дитини.

Деякі терапевти дозволяють дитині молодшого дошкільного віку нападати на них фізично, інтерпретуючи ці дії. Однак Славсон переконаний, що обмеження нападу на терапевта, не можна змінювати ні за яких обставин. Терапевтична цінність дозволу фізичної агресивності невисока. Ефективна терапія повинна ґрунтуватися на взаємній повазі між дитиною і терапевтом, причому останній не повинен відмовлятися від своєї ролі дорослого. Якщо дозволити дитині домінувати у стосунках, це викличе надто багато невирішених проблем як для терапевта, так і для дитини.

Бійки між дітьми. Хоча більшість терапевтів згідні з тим, що фізичний напад на терапевта слід заборонити, існують протиріччя, які стосуються цінності встановлення заборон на фізичні напади серед дітей. Дисперт вважав, що дітям слід дозволити бійки, оскільки заборона фізичного нападу може здатися дитині «різновидом цензури, яка часто формує її проблеми».

З іншої сторони, Славсон вважає, що маленькі діти потребують зовнішніх стримуючих чинників, коли стають особливо агресивними: «Допоки дитину не контролює хтось ззовні, її агресивність отримує додатковий імпульс і збільшує свою інтенсивність». Екслайн зазначає, що немає сенсу у тому, щоб дозволяти дітям битися. Адже окрім очевидної небезпеки завдати один одному серйозних травм, такі напади слугують переміщенням агресії з реального брати чи сестри на іншу дитину в ігровій кімнаті.

Однак ця заборона не така жорстка як попередня. Тому розумніше відкласти її введення до того часу, доки не виникне бійка. Наприклад: «Я бачу, що це не гра, а бійка. Ігрова кімната – для гри, а не для бійки». Терапевт може запропонувати як дітям справитися з гнівом: «Ви можете малювати карикатури один на одного на дошці і стріляти по них, можете сказати словами, що ви один про одного думаєте». Якщо ж знову виникає бійка, терапевт може повторити заборону: «Спробуйте владнати суперечку іншими шляхами». Терапевт повинен бути уважним і віддзеркалювати почуття всіх дітей, втягнутих у бійку, як забіяки, так і жертви. Тон його голосу має бути вільним від критики чи пристрасті, а слова – зберігати самоповагу дитини.

Відтак, обмеження і заборони в ігротерапії виступають складовою терапевтичного процесу і вводяться так, щоб зберегти самоповагу дитини. Обмеження дозволяють терапевту підтримувати стосунки прийняття, емпатії та поваги до дитини, забезпечують фізичну й емоційну безпеку та формування структури терапевтичних стосунків, що відповідають внутрішнім вимогам ситуації та сприяють особистісному зростанню дітей. Коли потрібно встановити обмеження, терапевт діє згідно з трьохкроковою моделлю: визнає почуття, бажання і потреби дитини; формулює обмеження; пропонує прийнятні альтернативи. Терапевт визнає та поважає будь-які дитячі заперечення проти заборон та підтримує вербальний або символічний вияв почуттів, обмежуючи і переспрямовуючи небажані дії.

Обмеження дозволяють структурувати навколишнє середовище і стосунки, нагадують дитині про відповідальність; забезпечують відчуття захищеності і водночас дозволяють гратися вільно; допомагають зробити досвід існування в ігровій кімнаті безпосередньою реальністю дитини.

Починаючи з 60-х років була проведена низка досліджень, які довели, що психологи різних напрямів ігротерапії дотримуються спільних поглядів на встановлення заборон. На цій основі був визначений загальний перелік обмежень. Отже, дитині не дозволяється:

• брати додому іграшки з ігрової кімнати;

• брати додому те, що вона зробила під час заняття, у тому числі й малюнки;

• йти з ігрової кімнати до закінчення встановленого часу;

• затримуватися в ігровій кімнаті після закінчення заняття;

• надовго вимикати світло;

• наливати воду в ящик з піском, розкидати пісок по кімнаті;

• розфарбовувати іграшки;

• малювати на стінах, дверях, меблях;

• приводити друзів;

• приносити їжу або питво;

• приносити й запалювати сірники;

• приносити й читати книги;

• робити уроки;

• ламати іграшки, псувати меблі;

• відкривати двері й вікна;

• лаятися, писати лайливі слова на дошці;

• розмальовувати свій одяг, розфарбовувати себе;

• бити терапевта;

• бризкати на терапевта водою, сипати пісок на терапевта або кидатися піском;

• розмальовувати одяг терапевта;

• розкидати у кімнаті предмети, іграшки;

• сидіти на колінах у терапевта, обіймати терапевта протягом тривалого часу;

• повністю роздягатися;

• пити брудну воду.

Дата добавления: 2014-01-07