Цикл насильства

Патерни циклу насильства різні, але завжди повторюються, нарощуючи силу й частоту (Міняйло, 2002).

1. Під час першої фази, або стадії наростання напруги, відбуваються незначні випадки побоїв і наростання напруженості між партнерами. Потерпілі виходять із такої ситуації різними шляхами: вони можуть заперечувати наявність самого факту побиття або зводити до мінімуму значимість насильства («Могло б бути гірше, це всього лише синець»). Не раз зовнішні фактори можуть балансувати на грані перехід до наступної стадії. Жертви насильства йдуть на всі, щоб контролювати ці фактори – виправдовуючи жорстокість і навіть захищаючи таку поведінку членів родини й інших людей.

2. Друга фаза характеризується випадками сильного побиття. До кінця першої стадії губиться всякий контроль над процесом. Тут уже неминуче грубе побиття. Нападаючий не здатний управляти своєю деструктивною поведінкою, що служить початком жорстокого розвитку подій. Основна відмінність між першої й другий стадіями в тому, що отут обидві сторони усвідомлюють: ситуація вийшла з-під контролю. Тільки одна людина може покласти кінець насильству – сам нападаючий. Поведінка потерпілого на цій стадії нічого не міняє.

3. Третя стадія, медовий місяць, несе із собою період надзвичайного спокою й любові, уваги й навіть, у деяких випадках, покаяння. Жорстокість змінює подарунки, гарні манери, запевнення, що насильство ніколи більше не повториться, благання про прощення. Жертві хочеться вірити, що з кошмарами буде покінчено назавжди. Під час цього періоду партнери відзначають знову нібито спалах між ними щирого почуття любові. Однак, оскільки це взаємовідношення деструктивне, стадія медового місяця закінчується, переходячи до фази наростання напруги в новому циклі насильства.

Найпоширенішими наслідками домашнього насильства, на думку більшості опитаних, стають психологічні травми й стреси, погіршення здоров'я.

Американський дослідник сімейного насильства Л. Мак-Клоскі виділяє основні причини його стабілізації, на її думку, що цілком залежать від жінки, подружжя, нездатної кардинально змінити ситуацію й вирватися з порочного кола подібних взаємин, позбавивши тим самим і себе, і своїх близьких від страждань.

Нерідко жінка, не розуміючи джерел невмотивованої жорстокості, починає обвинувачувати або засуджувати себе, шукати причини насильства в собі. Перенос провини із ґвалтівника на жертву називається «осудом жертви». Через повну економічну залежність від чоловіків, неможливості або небажання працювати, відсутності престижної професії або освіти, через страх перед зниженням свого соціального статусу багато жінок бояться розлучення й терплять насильство виняткове заради матеріальних благ. У таких випадках жінки починають добровільно самоізолюватися, боячись ревнощів і демонструючи повну відданість і самовіддачу або соромлячись себе й своїх сімейних відносин. Має місце також свідоме прийняття й очікування насильства з боку чоловіка, коли жінка вважає, що чоловікові по його природі й соціальному призначенню властиво ображати й тримати чоловікові в страху, а тому на це треба дивитися «філософськи», спокійно.

До категорії жінок, що добровільно прирікають себе на роль жертви, в основному ставляться ті, хто з дитинства засвоїв стереотипи подібної поведінки в родині, і ті, хто дотримується подібних поглядів, свідомо погоджуючись на довготерпіння й повну залежність від чоловіків. Багато з жертв сімейного насильства, які виросли в умовах, коли шлюб уважався чимсь нерушимим і даним ледве чи не від Бога, також уважають, що зобов'язано терпіти образи, аби тільки не зруйнувати родину. Як правило, це жінки з низькою самооцінкою, позбавлені почуття власної гідності, відчуття цінності своєму життя, що вважаються, що цілком заслуговують таке відношення.

Жінки частіше, чим чоловіка, стають об'єктом сімейного насильства. Це цілком очевидний висновок. Якось не прийнято розглядати в якості жертв самих чоловіків. Насправді, випадки сімейного насильства над чоловіками поширені не настільки широко, як над жінками, але й вони нерідкі, а тому скидати їх з рахунків не випливає. Тим більше що не чоловіків, а саме жінок – носительок і ініціаторів насильства над дітьми, як відомо, чимало серед, видалося матерів, що б люблять. І нарешті, коли обоє партнера постійно провокують один одного й учиняють бійки, сварки, скандали, ображають і принижують один одного, має місце взаємне насильство. При цьому, як уважають дослідники подібних відносин, зовсім неважливо, хто їх ініціює: відповідальність несуть обидві сторони.

Ступінь прояву насильства в родині може коливатися:

- від незначної, такий, приміром, як ляпаси або поштовхи, використовувані скоріше для залякування, ніж для нанесення каліцтва, до вбивства. Більшість випадків насильства в родині пов'язане із психологічним тиском і покріпаченням;

- будь-якої фізичної акції звичайно передує словесна образа у вигляді свари, що принижує людську гідність. Жертві буквально навіюються почуття її марності, нікчемності, некомпетентності, непривабливості, неповноцінності.

- кожний, хто живе в будинку, де панує тиран, не почуває себе психологічно безпечно, комфортно.

Є в насильства й інші жертви – вільні або мимовільні співучасники конфліктів або трагічних подій – члени родини, близькі, друзі, які стають його співжертвами й у яких також з'являються посттравматичні наслідки – фізичні й психічні розлади.

Дата добавления: 2014-01-07