Дитину треба зломити, і чому раніше – тем краще

Дитяче самоствердження в житті створює погрозу автократичному батькові.

Батьки завжди повинні бути захищені.

Дитина відповідає за їхній гнів. Якщо вони гніваються – винуватий він.

Вони визначають, що добре й що погано.

Батьки – хазяї (не слуги!) залежного від них дитину.

ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Психологічне насильство, незважаючи на схожість із емоційним, виділяється в окрему категорію (Соонетс, 2000). Психологічне насильство – це зроблене стосовно дитини діяння, яке гальмує розвиток його потенційних здатностей.

До психологічного насильства відносять, наприклад, часті конфлікти в родині й непередбачена поведінка батьків стосовно дитини. Через щиросердечне насильство гальмується інтелектуальний розвиток дитини, ставиться під погрозу адекватний розвиток пізнавальних процесів і адаптаційні здатності. Він стає легко ранимим, знижується здатність до самоповаги. Дитина розвивається соціально безпомічним, легко попадає в конфліктні ситуації й з великою часткою ймовірності буде відкидатися ровесниками.

Англійський психолог Аліса Міллер в 1980 р. у книзі «Для твого власного блага» сформулювала так звану «отруйну педагогіку» – комплекс виховних впливів, які ведуть до розвитку травмованої особистості:

Усе це повинне відбутися, поки дитина ще зовсім маленька, не зауважує цього й не може викрити батьків.

Методи, якими домагаються слухняності, різноманітні: психологічні пастки, обман, нещирість, виверти, відмовки, маніпуляції, тактика лякання, відкидання любові, ізоляція, недовіра, приниження, опозоривание – аж до катування, обессмысливание й знецінювання дорослими всього того, що робить дитина в родині («У тебе руки не з того місця ростуть – краще нічого не займай!»; «Однаково нічого гарного не вийде!»).

Ґрунтуючись на цих «правилах», «отруйна педагогіка» формує в дітей наступні деструктивні установки й міфи:

• любов – це обов'язок;

• батьки заслуговують поваги по визначенню – просто тому, що вони батьки;

• діти не заслуговують поваги просто тому, що вони діти;

• висока самооцінка шкідлива, а низька – робить людей альтруїстами;

• ніжність (сильна любов) шкідлива;

• задовольняти дитячі бажання неправильно. Суворість, брутальність і холодність – гарна підготовка до життя;

• краще причинятися вдячним, чому відкрито виражати невдячність;

• те, як ти поводишся, важливіше того, що ти насправді собою представляєш;

• батьки не переживуть, якщо їх скривдять;

• батьки не можуть говорити дурості або бути винуватими;

• батьки завжди праві, вони не можуть помилятися.

Сумлінне проходження правилам «отруйної педагогіки» формує залежну особистість із низкою соціальною толерантністю, ригідну, з «убитою душею», яка, виростаючи, сама стає «душогубом». Батьки зовсім щиро переконані, що роблять усе для блага дитини, при цьому його калічачи. Закони межпоколенной передачі невблаганні, і все повторюється знову, але вже в новім поколінні.

А. Міллер серед батьківських мотивів виділяє наступні:

- несвідома потреба перенести на іншого приниження, якому вони самі колись зазнали;

- потреба дати вихід подавленим почуттям;

- потреба мати живий об'єкт для маніпулювання, мати його у власнім розпорядженні;

- самозахист, у тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство й власних батьків за допомогою догматичного додатка (переносу) батьківських педагогічних принципів на свою дитину;

- страх проявів, які в них самих колись були подавлені, проявів, які вони бачать у власних дітях, тих, що повинні бути знищені в самому зародку;

- бажання побрати реванш за біль, який батько колись пережил. s

Очевидно, що якщо є присутнім хоча б один з перерахованих мотивів, то шанс змінити батьківський паттерн поведінки досить невисокий.

Однак усе це не означає, що діти повинні виховуватися без усяких обмежень. Ненасильницька комунікація ґрунтується на повазі з боку дорослих, терпимості до дитячих почуттів, природності педагогічних впливів, тобто залежності від педагогічних принципів.

Дата добавления: 2014-01-07