Методи психологічної допомоги потерпілим від насильства

Соціальні наслідки жорстокого обігу з дітьми

Можна виділити два аспекти цих наслідків: шкода для жертви й шкода для суспільства.

Діти, що пережили будь-який вид насильства, зазнають труднощів соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатній рівень знань і ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі й ін. Вирішення своїх проблем діти – жертви насильства – часто знаходять у кримінальнім, асоціальнім середовищі, що нерідко сполучене з формуванням пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти й робити інші кримінально карні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися полова орієнтація. І ті, і інші надалі зазнають труднощів при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не розв'язали свої власні емоційні проблеми.

Основна мета роботи психолога з жертвами насильства полягає в зменшенні й ліквідації наслідків травматичних переживань

У процесі консультування таких дітей надзвичайно важливо для психолога встановити контакт із дитиною, причому акцент слід зробити на постійній демонстрації турботи про дитину. Швидше за все дитина буде постійно перевіряти, адекватними й неадекватними способами, наскільки психолог дійсно про нього опікується (Зинов'єва, Михайлова, 2003).

Завдання, що стоять перед психологом:

• сприяти зменшенню в дитини почуттів сорому, провини, безсилля;

• допомогти в зміцненні почуття власної значимості;

• сформувати нові поведінкові паттерны;

• сприяти диференційованій взаємодії з оточуючими людьми;

• сприяти розвитку самовизначення дитину, сприйняття власного Я, у тому числі й фізичного образа Я.

Фахівці в області роботи з дітьми, подвергшимися сексуальному або фізичному насильству, уважаються, що загальноприйнятої формули кризового втручання не існує. Інтервенції у формі кризового втручання й короткострокове психологічне консультування ефективні у випадку одиничного інциденту, при тривалім насильстві необхідна, відповідно, тривала робота, причому не тільки з дитиною, але й з усією родиною.

У цілому фахівці дотримуються еклектичного підходу в роботі з такими дітьми. Найбільш ефективними вважаються: візуалізація, когнитивно-поведінкова терапія, гештальт-терапія, психодрама, арт-терапія, музикотерапія, танцювальна терапія. Найбільш підходящим варіантом роботи з дітьми, що пережили насильство, є еклектична, мультимодальна модель консультування, у якій сполучаються три основні психотерапевтичні напрямки: робота з думками, робота з емоціями, робота з поведінкою. Вибір конкретного методу в практичній роботі залежить від:

- віку дитини;

- стадії консультування, тобто над чим у цей момент іде робота: над думками, емоціями або поведінкою;

- рівня когнітивного розвитку дитину.

Консультування краще проводити в ігровий або неформально обставленій кімнаті, ніж у кабінеті або класі. Це сприяє зняттю напруги, підсилює почуття безпеки й контролю над ситуацією. Уважається, що процес консультування йде успішніше, якщо діти можуть контролювати дистанцію між собою й дорослим, оскільки дорослі бувають надто агресивними, ініціюючи розмову з дитиною. Консультант повинен бути прикладом обов'язковості для дитини, не спізнюватися й, по можливості, не переносити час зустрічей, оскільки це може бути інтерпретоване як відсутність інтересу або народжує занепокоєння, роздратування. Консультант повинен бути готів віддати дитині вся своя увага, звільнившись від сторонніх думок і турбот. Цілком природно, що дитина – жертва насильства відчуває особливий страх при зустрічі з незнайомим дорослим, при відвідуванні нового місця. Іноді він навіть не знає, куди й навіщо ведуть його батьки або вчителі. Це може вилитися в споконвічну недовіру до психолога й формування негативних очікувань.

Звичайно мотивація зустрітися із психологом у дитини отсутствует. Навіть одержавши травму, дитина прагне випробовувати позитивні думки й почуття й уникає негативних, тому візит до фахівця чи навряд стане для нього приємним. Виключення становлять ті випадки, коли діти вже знайомі зі шкільним психологом, що проводили, наприклад, групові заняття, з яким уже сформовані довірчі відносини.

Діти, що пережили сексуальне насильство, звичайно є набагато більш важкими клієнтами, чому діти, що пережили насильство фізичне або емоційне. Проте всі вони навчилися не довіряти навколишнім, оскільки випробували сильний біль від тих, кого вони любили. Це означає, що первинне встановлення контакту фахівця з дитиною й подальше формування довірчих відносин буде нешвидким і непростим.

Вибір підходу до психологічного консультування жертв насильства залежить від того, які в дітей існують проблеми в когнітивному, афективному й поведінковому плані. У жертв насильства найчастіше спостерігаються відхилення у всіх вищевказаних сферах, зокрема:

когнітивний рівень: низька самооцінка; ірраціональні, руйнівні думки; проблеми з ухваленням рішення; проблеми з пошуком виходу зі складних ситуацій;

афективний рівень: гнів, злість; тривожність; почуття провини; страх відкидання; фобії; депресія;

поведінковий рівень: бійки; сльози; низька навчальна успішність; нічні кошмари; ізоляція від навколишніх; конфлікти з навколишніми.

Діти так само, як і дорослі, обирають наступні форми опору: відмовляються говорити; заперечують, що проблема насильства існує; відмовляються говорити на хвору тему; говорять про щось несуттєвому; уникають контакту очей; спізнюються або пропускають зустрічі; невербально закриваються й розмовляють вороже; не йдуть на контакт із психологом (наприклад, ховаються за меблі) і т.п.

Фахівцеві буде потрібно чимало терпіння й стійкості до фрустрацій при роботі з такими дітьми, особливо якщо дитина розглядає психолога як частина системи (як частина миру дорослих або школи), яка заподіює біль. Основне завдання фахівця – стати заодно з дитиною, щоб допомогти йому.

При консультуванні дітей, подвергшихся насильству, існують наступні загальні рекомендації (Зинов'єва, Михайлова, 2003).

1. Визначення проблеми за допомогою активного слухання. Для встановлення контакту з дитиною важливо, як психолог слухає. Потрібно пам'ятати про вільну, розслабленій позі тіла: це допомагає дитині почати говорити. Коли стає очевидно, що дитина готова обговорювати проблему, важливо почути три моменти: у чому полягає проблема, яка не дозволена; що почуває дитина відносно цієї проблеми; чого дитина чекає від фахівця.

2. Уточнення очікувань дитину. Психологові необхідно пояснити дитині, яким очікуванням клієнта він може відповідати. Наприклад, психолог не може сам покарати ґвалтівника. Проте потрібно проінформувати дитину і його батьків або опікунів про те, що в стані зробити психолог, і дати їм можливість самим розв'язати, чи готові вони продовжувати роботу з даним фахівцем. Якщо родина відмовляється від допомоги, психолог може запропонувати їм обговорити інші варіанти одержання бажаної дитиною допомоги.

3. Уточнення кроків, які вже були зроблені для розв'язку проблеми. Необхідно пам'ятати про те, що більше інформації можна одержати, задаючи питання відкритого типу, а не закритого. Рекомендується разом з дитиною на папері записагь перелік тих учинків, які той робив, щоб розв'язати свою проблему. Подібне приймання важливе в тому випадку, коли фахівець прагне допомогти дитині відмовитися від учинків, які виявилися пошуками або, гірше того, руйнівними.

4. Пошук нових шляхів вирішення проблеми. Наступним кроком може стати сесія, на якій психолог, використовуючи метод мозкового штурму, пропонує дитині придумати якнайбільше нових шляхів вирішення проблеми; у цьому випадку важливо не якість, а кількість придуманих способів.

5. Висновок домовленості з дитиною про перетворення однієї з ідей розв'язку проблеми в дію. Домовитися з дитиною спробувати які-небудь нові кроки буває важко, хоча якщо це вдається, то нерідко перші ж спроби дитини почати нові дії приносять успіх. Важливо, щоб поставлені цілі були реалістичні, і особливо важливо, щоб дитина знала: результати він обов'язково буде обговорювати із психологом. Якщо щось не виходить, фахівець допомагає дитині шукати інші шляхи виходу із ситуації доти, поки ситуація не розв'яжеться.

6. Завершення сесії. Звичайний спосіб завершення сесії полягає в тому, що фахівець просить дитину підсумувати, що ж відбувалося під час їх зустрічі: наприклад, до яких важливих ідей вони прийшли, які плани на майбутнє склали. Як правило, узагальнення займає 2-4 хвилини. Також на початку кожної наступної сесії рекомендується просити дитини згадати, що відбувалося на попередній. Це дозволяє, по-перше, навчити дитину приділяти увагу процесу консультування; по-друге, психологові перевірити власну ефективність.

У процесі консультування фахівцеві важливо з'ясувати не стільки те, що саме, наприклад, сказала дитина, скільки – що він при цьому почував. Уся історія що відбувся може стати зовсім ясної, якщо, замість задавания питань, застосовувати техніку активного слухання й давати дитині зворотний зв'язок у вигляді можливих тверджень (гіпотез) про те, які важливі думки й проблеми його займають.

Іноді в бажанні допомогти дитині психологи задають надто прямі, директивні питання, що викликає в клієнта бажання закритися й піти від контакту. Безумовно, у психотерапії є моменти, коли необхідно ставити директивні запитання з метою уточнення або роз'яснення. У такому випадку питання відкритого типу більш доречні. Вони дають можливість дитині вибрати те,- що для нього значиме, і не обмежують свободи вираження своєї думки. Наприклад, відкритий питання: «Розкажи мені про свою родину» має на увазі потенційні відповіді на такі питання, як «чи Живеш ти з обома родителями?»; «Кого ти включаєш у свою родину?»; Як ти ставишся до членів своєї родини?».

Необхідно обережно ставитися до питання «Чому?», тому що він часто асоціюється з обвинуваченням «Чому ж ти це зробив?». Дитина може інтерпретувати подібне питання в такий спосіб: «Чому ж ти зробив таку дурість (або помилку)?». У такому випадку дитина починає захищатися, начебто від нього вимагають дати логічне пояснення своєму вчинку, хоча насправді відповідь лежить на рівні підсвідомості, а завдання психолога – допомогти дитині усвідомити свої мотиви. Звичайно відповідь на подібні питання дозволяє зрозуміти тільки одне: як дитина використовує захисний механізм у вигляді раціоналізації, намагаючись свідомо пояснити причини своїх дій.

Garbarino і Stott (1989) підкреслюють, що питання повинні бути адекватні рівню розвитку дитину й пропонують наступні рекомендації для постановки питань дошкільникам:

- використовувати пропозиції з кількістю слів, що не перевищують 5;

- використовувати імена частіше, чим займенника;

- використовувати термінологію дитини;

- замість того щоб говорити: «Ти зрозумів, про що я запитую?», попросити дитину повторити слова психолога;

- не повторювати ті питання, які дитина не розуміє; замість цього перефразувати питання;

- не задавати кілька питань одночасно;

- після отриманого відповіді краще узагальнити, що сказала дитина, ніж ставити наступне запитання, – у такий спосіб психолог спонукує дитину продовжити обговорення, розширити своя відповідь.

Узагальнюючи, можна сказати, що перш, ніж ставити запитання, фахівцеві слід визначити, наскільки ці питання доречні:

- наскільки поставлений питання дозволяє зрозуміти дитину і його проблему;

- наскільки поставлений питання сприяє розкриттю й самовираженню клієнта.

Незважаючи на те що більшість професіоналів повідомляють про валидности дитячих спогадів про насильство, проте, завжди потрібно враховувати схильність дітей до перебільшення з метою викликати до себе симпатію й привернути увагу. Слід ураховувати, що батьки можуть використовувати обвинувачення в насильстві в шлюборозлучних процесах і при винесенні судових розв'язків про опікунство над дитиною.

Loftus (L993) припустив, що існує два джерела неправильної пам'яті: засобу масової інформації й нав'язування психологом своїх гіпотез. Дитина одержує інформацію про насильство над дітьми з екрана телевізора або з розмов дорослих. Батьки можуть постійно попереджати дитину про небезпеку зустрічі із ґвалтівником. Психолог, зі своєї сторони, може ненавмисно внести свій внесок у формування неправильної пам'яті, задаючи питання, які як би підштовхують клієнта до позитивної відповіді, або інтерпретуючи фантазії дитини в заданому напрямку. На жаль, фахівці не мають прямого інструментарію, який би визначав правдивість маленьких клієнтів; проте, існує ряд рекомендацій, які можуть допомогти:

- не потрібно поспішати з висновками й опиратися тільки на один якийсь метод при визначенні, чи мало місце насильство;

- не варто задавати навідні запитання;

- не слід сподіватися тільки на власну пам'ять, особливо якщо обговорюється хвороблива проблема, але фіксувати, що відбувається за допомогою записів або аудио-, відеотехнологій;

- у випадку неясної ситуації консультуватися з фахівцями;

- корисно використовувати метод вільних асоціацій;

- сумніваючись, чи говорить дитина правду, можна попросити; «Розкажи мені про це докладніше».

Очевидно, що психотерапевтичний процес необхідно закінчувати, коли ціль, поставлена спільно психологом і клієнтом, досягнута. На останній сесії обов'язково обговорюється наступне:

- що відбувалося з дитиною в процесі консультування;

- яка мета була поставлена, чи досягнута вона;

- які зміни відчуває дитина, що реально в його житті змінилося (відношення до себе й відносини з навколишніми);

- як дитина буде вирішувати ситуацію наступного разу, якщо вона виникне;

- які в дитини плани на найближче майбутнє, чому він збирається займатися, чого прагне досягтися.

Дитині необхідно дати поня)ь. що турбота про нього психолога не закінчується разом із закінченням консультування, тому фахівець обговорює час і можливість наступних зустрічей із клієнтом, щоб довідатися про його життя. Можна попросити дитини подзвонити або написати або домовитися про короткий візит – звичайно подібне відстеження результатів консультування відбувається через 1 місяць або пізніше, але не пізніше чому через півроку. Крім цього, психолог при прощанні завжди говорить про те, що, якщо будуть виникати якісь проблеми, двері завжди відкриті; дитина і його батьки завжди можуть звернутися по допомогу.

Дата добавления: 2014-01-07