Специфіка культури спілкування й особливостей її розвитку у молодших школярів з однолітками

Проблему змістової специфіки культури спілкування й особливостей її розвитку у молодших школярів, не можна розглядати поза самим процесом спілкування, основними підходами до розкриття його сутності, мотиваційних засад й інструментальних можливостей особистості як суб'єкта спілкування. Адже, спілкування – це персоніфікована, особистісна форма діяльності. Поняття особистості і спілкування, його культури безпосередньо співвіднесені між собою у своїх глибинних, сутнісних характеристиках.

Процес набуття культури спілкування неможливий без особистісного розвитку, як неможливе становлення особистості без її комунікативного розвитку. При цьому комунікативна культура стає не тільки засобом вияву індивідуально-особистісної специфіки спілкування, а й одним з найважливіших психологічних інструментів засвоєння і реалізації суто людського способу життєдіяльності.

Проблема культури спілкування – важливий компонент розвитку і виховання особистості молодшого школяра. Рівень вихованості й культури учня проявляється в умінні оформляти думку в слово, у манері говорити та спілкуватися, в умінні володіти силою голосу та інтонацією, уважно слухати співрозмовника.

Саме тому необхідно вже у початковій школі навчати школярів спілкуватися, дотримуючись етикету вербального та невербального спілкування. Дотримання етикетних норм передбачає прояв таких якостей, як ввічливість, чемність, доброзичливість, стриманість. Виражаються ці якості через конкретні мовленнєві дії.

Оскільки ввічливість може мати різні відтінки, різний ступінь вияву, то мова послуговується спеціальними додатковими словами і стійкими сполученнями слів на означення цього осяжного поняття. Звідси, мовленнєвий етикет – правила мовленнєвої поведінки, прийняті в суспільстві, який, доречно використаний, формує толерантність характеру, культуру спілкування та поведінки. Мовленнєвий етикет як важливу частину людських взаємин утворюють найпростіші, нескінченно повторювальні комунікативні форми, які засвоюються з дитинства.

Під мовленнєвим етикетом дітей молодшого шкільного віку розуміється сукупність загальновживаних вербальних і невербальних засобів увічливості, якими вони мають природно послуговуватися у міжособистісній взаємодії, та рівень сформованості їхніх внутрішніх моральних спонук до етикетної мовленнєвої поведінки, розуміння значущості етикетних норм і правил спілкування та бажання і вміння користуватися ними у тих чи інших комунікативних ситуаціях.

Основні структурні складові мовленнєвого етикету: форми (монологічна, діалогічна); функції (заклична, чемна, волевиявлення та ін.); моральні норми (чуйність, коректність, тактовність тощо); засоби (вербальні і невербальні); мовленнєві ситуації (звертання, привітання, прощання, вітання, подяка та ін.).

Молодші школярі мають здебільшого детермінований цілями провідної, навчальної діяльності операційний (комунікативно-мовленнєвий) тип комунікативної культури. Цей тип характеризується посиленим розвитком вербальних і невербальних вмінь – тобто культури мовленнєвого спілкування, що підтверджується розгалуженістю позитивних кореляційних зв'язків між цими вміннями та досліджуваним феноменом. Зафіксовано також “моральнісний” і “комунікабельний” типи культури спілкування та комунікативні зразки, що дістали своє найменування на підставі домінуючого розвитку в їхньому складі певної комунікативної здатності чи мотиваційного утворення.

За своїм змістом комунікативна культура молодшого школяра більш вузько спрямована й обслуговує здебільшого навчальну взаємодію у системі “вчитель–учень”. Рушійною силою виховання комунікативної культури є навчальна мотивація (спрямованість на навчання, потреба у пізнанні, досягненні успіху). Але поступово відбувається переорієнтація системи взаємин дитини із довкіллям, за якого ставлення “дитина–вчитель” перетворюється на ставлення “дитина–суспільство”, що актуалізує розвиток у неї комунікативних умінь для досягнення цілей навчальної, міжособистісної взаємодії і спілкування.

Важливим завданням початкової школи при вихованні культури спілкування є ознайомлення учнів з пристойностями, формування ввічливості і тактовності як основних складових якостей культури спілкування, а також таких моральних якостей, як коректність, чемність, люб’язність, уважність, чуйність, делікатність, які тісно пов’язані між собою.

Культура спілкування молодших школярів регламентується правилами і нормами культурної поведінки, які роз’яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці дітей залежно від ситуації, місця і часу. Ознайомлення учнів молодшого шкільного віку з пристойностями і нормами ввічливості доцільно здійснювати на основі ситуаційного принципу.

Особливості спілкування молодших школярів: прагнення емоційних контактів і невміння певною частиною учнів встановлювати їх, розуміти іншу людину, уважно слухати, логічно правильно аргументувати думки; дружба молодших школярів ситуативна; важливий вплив на поведінку учнів здійснює думка вчителя, але до завершення молодшого шкільного віку спілкування виділяється для дитини в окрему сферу, і все більшу роль в її житті починають відігравати однолітки.

Значний вплив на формування особистості молодшого школяра здійснює спілкування з учителем та ровесниками, життя в дитячому колективі. Молодші школярі безвідмовно визнають авторитет учителя і наслідують його (погляди, манеру поведінки тощо). Дружба з ровесниками в цей період має ситуативний характер і є нестійкою. Перебуваючи в колективі, молодший школяр навчається керувати своїми емоціями, вгамовувати імпульсивні дії, що зумовлюють розвиток таких вольових якостей, як витримка, дисциплінованість, наполегливість тощо.

Відповідно до змісту комунікативної лінії освітньої галузі “Мови і література” Державного стандарту початкової загальної освіти учні початкових класів повинні: правильно та зв’язно говорити, використовуючи виражальні засоби, вміти звернутися один до одного, брати участь у розмові (ставити запитання, давати аргументовану відповідь, правильно висловлювати власні думки), толерантно ставитися до думок інших, дотримуватися норм етикету в спілкуванні, уміти зв’язно висловлюватися.

Комунікативні вміння (вислуховування думок інших, оцінювання різних точок зору, володіння культурою мовлення, ведення дискусії тощо) дозволяють особистості організовувати співробітництво та сумісну діяльність з однолітками, досягати взаєморозуміння.

Молодші школярі цінують один в одного такі якості, як: сміливість, доброту та чуйність, хоча недостатньо чітко уявляють, якими якостями вони самі володіють. В учнів першого-другого класів спостерігається довірливе ставлення до авторитету вчителя та дорослих, але в учнів третього-четвертого класів уже чітко прослідковується спрямованість на колектив однолітків, що спонукає дітей шукати своє місце серед ровесників і засвоювати моральні вимоги, які вони до неї висувають. Уже у першому-другому класах необхідно виховувати правильну суспільну думку та закласти основи організованого колективного життя, розвивати суспільну спрямованість особистості молодших школярів, коли дитина робить вчинки в інтересах інших дітей.

Для молодшого школяра домінуючими сферами життєдіяльності, в яких відчувається потреба та можливість реалізовувати свою активність, є: пізнання, попередній досвід спілкування, просторова близькість (місце проживання, сусідство у класі), спільна предметно-практична діяльність та ігри.

Дата добавления: 2014-01-07