Загальні положення цивільного права

План.

1. Цивільне право як галузь права України (поняття, принципи, джерела і система)
2. Цивільно-правові відносини
3. Громадяни як суб’єкти цивільних правовідносин.
4. Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин.
5. Захист цивільних прав фізичних та юридичних осіб.

1. Цивільне право як наука - це система знань про цивільне право як галузі права: про цивільно-правові норми, про цивільно-правові відносини, про історію розвитку цивільного права, про склад і систему норм цивільного права, їх зміст і ролі. З врахуванням змін, що відбулися у громадському житті і законодавстві, система цивільного права може бути представлена у такий спосіб.

Цивільне право – це галузь права, що на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників регулює майнові відносини (власності і товарообігу),та особисті немайнові відносини.

Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим, йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета й методу.

1. Цивільне право регулює відносини власності, товарно-грошові відносини і особисті немайнові відносин, тобто певне коло суспільних відноси, що становлять предмет ці вільно-правового регулювання.

2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації, інші соціальні утворення, за певних умов релігійні організації.

4. Метою цивільно-правового регулювання є задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Аналіз чинного законодавства дає змогу зробити висновок, що цивільне право регулює три групи суспільних відносин:

— майнові відносини(відносини власності і відносини у галузі товарообігу). Майнові відносини виникають:а) між фізичними особами; б) між фізичними і юридичними особами; в) між юридичними особами; г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб. ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти;

— відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності;

— особисті немайнові відносини.

Охарактеризуємо коротко кожну з названих груп.

Майнові відносини — це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб'єкта до іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: а) відносини власності; б) відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності – це відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном. Цивільне право вміщує норми, які не лише дають змогу людині задовольняти свої потреби в речах, але й встановлюють межі, в рамках яких суб'єкти можуть володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном, не порушуючи при цьому інтереси інших осіб.

У суспільстві майнові інтереси однієї.особи переплітаються з подібними інтересами інших осіб і в своїй сукупній взаємодії утворюють суспільні майнові відносини. Урегульовані правом, такі відносини стають правовими майновими відносинами, знаходять свій прояв у правах осіб на майно. Характерною ознакою цих відносин є те, що власник наділений правом володіти, користуватися й розпоряджатися належним йому майном. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою. Він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Для права власності немає значення поведінка власника стосовно належного йому майна до того моменту, поки власник не вийде за межі дозволеного законом.

Іншим видом майнових відносин є відносини у галузі товарообігу. Ці відносини називають товарно-грошовими, оскільки вони виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб'єктів до інших. Ці відносини, як правило, в умовах товарного виробництва мають вартісний характер(договір купівлі-продажу).

Але відносини у галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими. Інколи вони носять безоплатний характер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності. Власник вправі розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Майнові відносини виникають:а) між фізичними особами; б) між фізичними і юридичними особами; в) між юридичними особами; г) з участю держави і фізичних або юридичних осіб.

Слід також мати на увазі, що не всі майнові відносини регулюються цивільним правом. Значна частина майнових відносин є предметом регулювання інших галузей права. Так, майнові відносини, що виникають у зв'язку із сплатою податків, митних зборів, адміністративних штрафів, регулюються фінансовим і адміністративним правом. Кримінальне право також регулює майнові відносини (конфіскація, штраф, майнові злочини). Тому відповісти на запитання, які майнові відносини регулюються цивільним правом, можна таким чином: ті майнові відносини, в яких державні організації виступають не як суб'єкти влади, а як рівноправні (звичайні) суб'єкти.

Відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності, ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися у цивільному праві і в цивільному законодавстві, авторського права і права промислової власності. Ці відносини виникають у зв'язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва і селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності.
Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнані товаром. Вони можуть бути об'єктом будь-яких цивільних угод. В умовах ринкової економіки це має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об'єктами цивільного обороту і створюють власний ринок духовної і науково-технічної продукції. Суб'єктами цих відносин, як і майнових, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи й держава.

Особисті немайновї відносини регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими актами, або не випливає із суті особистого немайнового відношення. Наприклад, захист честі, гідності, ділової репутації громадян і юридичних осіб, охорона інтересів громадянина, зображеного в творах образотворчого мистецтва, немайнових інтересів авторів щоденників, записок і листів. До таких відносин слід віднести право громадян на особисте життя і здоров'я, особисту свободу, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, свободу совісті, право на недоторканність особи тощо.

Загальними принципами ЦП є:

- неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя;

- неприпустимість позбавлення права власності крім випадків, передбачених в законі;

- свобода договору;

- свобода підприємництва;

- судовий захист будь-якого цивільного права в разі його порушення;

- справедливість, добросовісність, розумність.

ЦПУ як і будь яка інша галузь права має свою внутрішню будову. Воно складається з цивільно-правових норм та інститутів, які розміщені у певній послідовності утворюють систему ЦПУ.

Система ЦПУ поділяється на дві частини:

1)Загальну: вона містить основи цивільного права: введення в цивільне право; цивільні правовідносини; здійснення і захист цивільних прав; право власності й інші речові права; особисті немайнові права; загальні положення про зобов'язання.

2)Особливу частину складають норми права, які регулюють окремі види зобов'язань і договорів. Вона містить такі інститути: особисті немайнові права фіз..особи,право власності та інші речові права, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право, спадкове право.

До джерел цивільного права відносять:

- законодавство (нормативні акти),

- міжнародні договори,

- торговельні порядки

- судовий прецедент.

Цивільне законодавство являє собою сукупність нормативних актів різної юридичної чинності. Його складають:

1) Конституція України. Для ЦП особливе значення мають статті 13,14, 41, в яких встановлюються цивільно-правові засади регулювання відносин власності, та статті 21, 24, 27-34, які визначають основні права та обов’язки громадян, зміст правоздатності в нормах ЦП.

2)ЦКУ прийнятий 16 січня 2003 року – складається з двох частин: загальної (книга 1 «загальні положення» та особливої; та з шести книг(особисті немайнові права фіз..особи;право власності та інші речові права;речові права на чуже майно;право інтелектуальної власності;зобов’язальне право; спадкове право).

Актами цивільного зак-ва є також інші закони України, які видаються відповідно до КУ, ЦКУ. Так прикладами таких законів можна привести ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про захист прав споживачів» та ін..

2)підзаконні НПА: укази През-та, постанови КМУ, нормативні акти міністерств, відомств.

2. Для задоволення своїх потреб люди вимушені вступати в різноманітні суспільні відносини. В міру того як суспільні відносини врегульовані нормами права вони переростають у правовідносини.

Цивільно-правові відносини – це врегульовані нормами ЦП майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленню та майновій самостійності їх учасників.

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки:

1) ц.-п.відносини – ц майнові та особисті немайнові відносини;

2) учасники характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю;

3) юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єкт. Суб’єктами сивіл.правовідносин виступають фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ.

Об’єкти. Під об’єктом в ЦП розуміється все те, на що спрямоване суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів суб’єктів. Об’єктами цивільних правових відносин є:

а) речі;

б) дії, у тому числі послуги;

в) результати духовної та інтелектуальної творчості;

г) особисті немайнові блага (честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я тощо).

Зміст. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні суб’єктивні права й обов’язки суб’єктів таких відносин.

Зміст суб’єктивного права:

1) чинити певні дії (наприклад купувати, продавати, дарувати речі тощо);

2) вимагати належної поведінки від зобов’язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т.ін.);

3) можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Суб’єктивний цивільний обов’язок – це міра необхідної поведінки зобов’язальної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів, тобто конкретних життєвих обставин. Всі юридичні факти діляться на дії і події.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є:

- договори та правочини;

- створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності;

- заподіяння шкоди іншій особі;

- безпідставне збагачення;

- оголошення конкурсу та ін..

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів державної влади, з рішень суду, а у випадках, передбачених актом цивільного законодавства або договору, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події (напр..: настання передбаченої договором страхування страхової події – страховик зобов’язаний виплатити страхову суму страхувальнику або третій особі).

Класифікація цивільних правовідносин:

Класифікація ц.-п.правовідносин має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосовувати норми ЦП в кожному конкретному випадку.

1) За предметом цивільно-правового регулювання:- майнові, - немайнові, - в сфері інтелектуальної діяльності.

2) У залежності від засобу задоволення інтересу носія права: речові і зобов’язальні. Вони різняться об’єктом правовідносин. Об’єктом речових правовідносин є речі, майно. До них належать відносини власності (статті 6 — 9, 12 — 18 Закону України ”Про власність”). У зобов’язальних відносинах об’єктом є дії (статті 332, 395, 413 ЦК України).

3) У залежності від суб'єктивного складу:

- абсолютні - право правомочної особи відповідає обов'язкам невизначеного кола осіб (наприклад, право власності, авторства);

- відносні - право правомочної особи відповідає обов'язкам визначеного кола осіб (будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникло з договорів, із заподіяння шкоди, наприклад, договір купівлі-продажу).

3. Як вже було сказано раніше, суб’єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи. До них належать громадяни, іноземці та особи без громадянства. Фізична особо ак учасник ц.-п.відносин повинна володіти правосуб’єктністю (цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю).

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права та обов'язки ЇЇ мають усі фізичні особи. Вона визнається однаковою мірою за усіма особами незалежно від віку, стану здоровя та інших факторів. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Потрібно враховувати також і те, що у випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. (напр.право обирати місце проживання, зайняття певним видом діяльності тощо) Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Зміст цивільної правоздатності полягає в тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦКУ. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені ЦКУ, іншим законом (право власності, право користування житловими приміщ., право на підприємництво, право заповідати та успадковувати тощо). Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що невстановлені Конституцією України та ЦКУ, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Цивільна правоздатність не може бути змінена або обмежена за волею окремих осіб. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати незаборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Також відмова фіз..особи від належних прав не тягне за собою факту припинення за винятком, коли така відмова допускається законом (наприклад, ченець).

Закон допускає лише два види обмеження сивіл.правоздатності:

- добровільне;

- примусове, у випадках, передбачених законом.

Цивільна дієздатність – це здатність особи здійснювати належні їй цивільні права та покладені на неї юридичні обов’язки.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Повністю дієздатною у віковому аспекті може вважатися людина, яка досягла 18 років. Але існують виключення:

1) У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення повноліття, особа набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

2) Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

3) Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Неповною дієздатністю володіють особи у віці від 14 до 18 років. Така особа має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це незаборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків(усиновлювачів) або піклувальників.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Вона особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів),піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Особи, що не досягли 14 років володіють частковою цивільною дієздатністю. Така особа має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Дата добавления: 2014-01-07