Органи крайового і місцевого самоврядування

Крім урядових органів адміністративного управління у Галичині і Буковині існували ще органи крайового і місцевого самоврядування – крайові сейми, повітові, міські і сільські ради. Однак, державні органи контролювали діяльність органів самоврядування, які не були наділені реальною владою і підпорядковувались центральній владі. Так, повітовий староста міг зупинити виконання рішень повітової ради під приводом їх невідповідності законам держави чи недоцільності. Намісник мав право розпустити повітові, міські і сільські ради, щоправда, вони могли оскаржити це перед міністерством, однак, подача скарги не припиняла виконання рішення про їх розпуск.

У Львові і Чернівцях у 1861 р. для посилення впливу на Галичину і Буковину Франц-Йосиі І створив крайові сейми, вибори до яких були нерівними для різних соціальних груп населення: 1. до складу сейму автоматично, за посадою входили вірилісти – митрополити, єпископи і ректори університетів; 2. виборче право не було загальним. Усі виборці при високому майновому цензі поділялись на 4 курії – великої власності, торгово-промислових палат, міської буржуазії і сільську, кожна з яких окремо обирала депутатів до сейму строком на 6 р. Більшість депутатів Галицького сейму були поляками, а Буковинського – румунами. Безпосередньо керував сеймом і головував на його засіданнях крайовий маршалок (Галицьким - 1 з представників польських магнатів, а Буковинським – 1 з румунських магнатів) чи його заступник (Галицьким - львівський уніатський митрополит, а Буковинським – буковинський православний митрополит), які призначались імператором.

Компетенція крайових сеймів була обмеженою і стосувалась, головно, господарських справ. Бюджетні права сеймів зводились до накладення додатків до безпосередніх державних податків, притому ці додатки часто перевищували основну податкову суму. У сфері місцевого самоврядування сейми здійснювали вищий нагляд за управлінням господарством повітовими, міськими і сільськими органами, рішення яких часто вимагали затвердження сейму або його виконавчого і розпорядчого органу – крайового комітету, який здіснював безпосередній нагляд за ними. Рішення сейму, хоч вони мали другорядний характер, затверджував імператор.

На підставі державного закону про місцеве самоврядування 1862 р. було прийнято галицький крайовий закон про громади 1866 р., за яким було створено повітові громади (гмини), які територіально збігались з адіміністративними повітами. Органами повітової громади були повітова рада як керівний і повітовий комітет як виконавчий орган, який очолював повітовий староста, який затверджувався на посаді імператором.

За Міськими статутами, наданими в Австрії 33 містам, у т.ч. Львову у 1870 р., Кракову і Чернівцям, органами міського самоврядування були міська рада і магітсрат. Найнижчими органами місцевого самоврядування були міські і сільські гмини.

Дата добавления: 2014-01-07