Екологічна регламентація рівня забруднення навколишнього середовища. Відмінності екологічного нормування від гігієнічного

Забруднювачі навколишнього середовища можуть спричиняти негативний вплив як на окремий організм, так і на біоценози в цілому. При оцінці цього впливу враховується, що на його величину (за всіх інших однакових умов) можуть впливати не тільки масштаби надходження шкідливих речовин у навколишнє середовище, але й їх навантаження на конкретну територію (на 1 га території). Так, наприклад, масштаби внесення органічних добрив значно поступаються надходженню органічних речовин в грунти природним шляхом(продукти розпаду тварин та рослин). Однак добрива при використанні становлять великі навантаження саме на одиницю конкретної площі, на які природні системи самоочищення не розраховані, і, як наслідок, спостерігається негативний вплив органічних добрив як на окремі організми, так і на біоценоз в цілому. При надходженні шкідливих речовин до грунту в ньому в значній мірі превалюють процеси їх концентрації.

Тваринний світ також зазнає значного впливу забруднювачів навколишнього середовища. Так, було встановлено, що забруднення атмосферного повітря фтори дами, що утворюються під час виробництва фосфорної кислоти та суперфосфату настільки негативно впливає на тваринний світ, що навіть на відстані 10 км у окремих тварин спостерігались явища флюорозу. Тому нормування впливу шкідливих речовин на навколишнє середовище, а саме на біоценози має велике значення. Воно отримало назву екологічного нормування.

Принципова відмінність екологічного нормування від гігієнічного полягає в тому, що при екологічному нормуванні необхідно враховувати колективну протидію, реакцію екосистеми в цілому на дію кожного забруднювача. Основними критеріями при визначенні допустимого екологічного навантаження є відсутність зниження продуктивності, стабільності та різноманітності екосистеми, здатності біогеоценозу до само відтворення.

При гігієнічному нормуванні до уваги береться лише окремий організм людини. Ступінь впливу хімічної речовини на організм оцінюються за результатами експериментальних даних, отриманими в популяційних умовах.

Змоделювати вплив хімічної речовини на біоценоз в лабораторних умовах неможливо. Виникають проблеми стосовно підбору всього комплексу абіотичних факторів, видового різноманіття біоценозу. Моделювання таких складних систем є дуже спрощеним, що призводить до неадекватної або неправильної оцінки впливу хімічної речовини.

Найбільш гостро питання про екологічне нормування стоїть у відношенні водних екосистем, які розглядають як один з найвразливіших складових біосфери. У гігієністів та екологів існує різний підхід до регламентації надходження хімічних речовин у водойми. Наприклад, санітарно - гігієнічні ГДК відрізняються від рибогосподарських. Розроблені гігієнічні нормативи допустимого вмісту шкідливих речовин в полімерах, в питній воді централізованого водопостачання, ветеринарні, що регламентують вміст ксенобіотиків в кормах для с/г тварин і т.д.

В перспективі необхідно поєднати зусилля екологів та гігієністів для вироблення спільних, загальних норм якості та безпечності навколишнього середовища. Повинні існувати справді екологічні нормативи, під якими варто розглядати всю сукупність екологічних норм і регламен­тів господарської діяльності, що гарантують повну екологічну безпеку і збереження в регіонах нового освоєння високої якості природного середовища.

Майже 30 років тому академік С. С. Шварц (1974) порушував пи­тання про необхідність усебічного вивчення біогеоценозів, що розви­ваються під впливом різних форм антропогенного впливу в умовах різних еколого-географічних районів і встановлення на цій основі гра­нично допустимих норм антропогенного впливу різного характеру в межах різних біотопів.

Сьогодні поки що можна говорити про розробку методик тривалих спостережень за станом окремих популяцій фонових видів в біоценозах. При популяційних оцінках у силу їхньої трудомісткості неможливо детально проаналізувати стан популяцій навіть обмеженого числа ви­дів. Тому існує проблема вибору й обгрунтування того мінімального числа видів-індикаторів, оцінка стану популяцій яких може достатньою мі­рою відбивати стан БГЦ.

Згідно з С. С. Шварцем (1971), у структурі природних БГЦ можуть бути виділені нечисленні популяції видів-домінантів, що визначають продуктивність біоценозу і його своєрідність. Інші популяції представ­лені численними видами-сателітами, що забезпечують необхідний рі­вень біохімічних циклів, характерних для даного ценозу. Однак сама по собі належність видів-індикаторів до ценотичного ядра видів-сателітів ще не визначає їхнє місце в системі нормування припустимих навантажень і моніторингу за ними.

Підбір популяційних індикаторів повинен враховувати цільову за­дачу нормування - чи йдеться про збереження унікальних природних комплексів (заповідних територій), чи окремих «червонокнижних», чи рідких видів - не припустима антропогенна трансформація ландшафту чи окремих БГЦ. Можна говорити лише про деякі загальні принципи добору виглядів-індикаторів: це повинні бути масові види, добре представлені в нормованому біогеоценозі і на суміжних територіях; крім того, обрані види повинні бути видами-едифікаторами, що пред­ставляють основу біоценозу і відіграють основну роль у створенні біоценотичного середовища. При цьому необхідно також враховувати відомості про екологію виду, середовище його існування, динаміку чисельності виду, дані про мінливість основних популяційних параметрів виду, у тому числі ге­нетично зумовлену мінливість.

Розробка екологічних нормативів можлива лише на основі кількіс­ної оцінки обмеженого числа параметрів, що характеризують стан тес­тового об'єкту. Це зумовлює необхідність істотної формалізації і спрощення реальних процесів функціонування природних популяцій і їхніх взаємин із зовнішніми компонентами біогеоценозу. Екологічне нормування повинне виходити з регламентації інтенсивності процесів репродукції. До них можна від­нести: пряму зміну біологічної продуктивності виділеної індикаторної ланки ценозу, виражену через щорічний приріст біомаси; середні по­казники інтенсивності деструкційних процесів, що зумовлюють кру­гообіг абіотичної і біотичної речовини; середні показники плодоносін­ня, що прямо визначають заповнення біологічного ресурсу тощо. У ряді випадків можливе використання таких показників ландшаф­тно-географічного рівня, як показники інтегрального стоку водозбір­ного басейну; рівні розвитку ерозійних процесів, виражені через кіль­кість (площа) деградованих біоценозів; рівні сільськогосподарського використання території (площі ріллі, випасу, косовиці і т. д.); показни­ки лісистості території і т. д.

Визначені показники повинні відбивати неспецифічні види реак­ції біологічних систем на різноманітні види антропогенного впливу. Це дозволить розглядати їх як індикатори сумарної дії багатьох антро­погенних факторів, що синхронно впливають на екосистему.

Дата добавления: 2014-01-07