Середовищем розуміння є мова, мовне спілкування

В епоху Нового часу триваєпроцес перетворення герменевтики з монополії вузького кола богосло­вів на проблему, яка хвилює все більшу кількість людей. Цей процес за­вершується на початку XIX ст., коли Фрідріх Шлейєрмахер створює власну філософську герменевтику.

Герменев­тика — спосіб філософствування, центром якого є тлумачення, ро­зуміння текстів.

Основне питання герменевтики можна сформулювати у двох варіантах: як можливе розуміння і як влаштовано те буття, сутність якого полягає в розумінні. Головна теза герменевтики: існувати — означає бути зрозумілим.

Фундаментальними поняттями в герменевтиці є поняття герменевтичного кола та герменевтичного трикутника. У понятті герменевтичного кола виражено особливість розуміння його циклічного характе­ру. Для розуміння всього тексту необхідне розуміння його частини, але розуміння частин неможливе без розуміння цілого. Завдяки герменевтичному трикутнику з'ясовуються складні взаємовідношення, які існують між автором тексту, самим текстом і читачем, інтерпретатором тексту. Герменевтика виникає разом з появою так званих герменевтичних си­туацій, пов'язаних з розумінням, тлумаченням.

Етапи:

1. Др.Греція. Софісти – тлумачення творів Гомера. Сократ (герменевтич. діалог).

2. Середньовіччя − основним об'єктом тлумачення була Біблія. Один з найбільш відомих герменевтів — Тома Аквінський. Згодом особливо актуальною герменев­тика стає у протестантських теологів у їхній полеміці з католицькими богословами

Шлейєрмахер визнає наявність «спеціальних» герменевтик: тео­логічної, філологічної, юридичної та ін.

Тому потрібна «загальна» герменевтика, яка б виявила загальні принципи та закони розуміння. Шлейєрмахер будує свій варіант загальної герменевтики.

Життя = ціле, тому кажд. окрема думка розуміється з цілого і навпаки, - ціле не можна зрозуміти, не зрозумівши частини. Контекст – вся епоха, оточення автора.

Текст = застигла мова, тому метод його дослідження – діалог між автором і дослідником.

Необхідною умовою розуміння є подібність і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно «рідні», то ніяка герме­невтика не потрібна, якщо ж вони відмінні - вона неможлива. Для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра «стороннього» і «рідного» між автором і читачем.

Можливо 2 типи розуміння:

1. Психологічний (спонтанне збагнення тексту, вчування в нього).

2. Граматичний (порівняльне розуміння, розуміння за рахунок мислення, зіставлення, аналізу).

Розуміння можна вважати успішним тоді, коли позиції автора та читача «урівнюються». Читач і в знанні мови, і в знанні внутріш­нього життя автора повинен зрів­нятися з автором, тобто необ­хідною умовою розуміння є усу­нення історичної дистанції між автором і читачем. Завдання герменевтики – зрозуміти текст і автора краще, ніж це зміг сам автор. (дослідник повинний краще знати світ автора і його текст – те, що було для автора несвідомим, стає свідомим.)

Проблему розуміння в XIX ст. розробляли також Шлегель, Новаліс, Шопенгауер, Ніцше. Як метод історичної інтерпретації герменевтику роз­робляв німецький історик культури та філософ В. Дільтей (1833-1911 рр.).

Вільгельм ДИЛЬТЕЙ (1833-1911)

Г – уже не як методологія тлумачення текстів, а як методологія наук про дух.

Ганс-Георг Гадамер (р. 1900-2002)

«Істина і метод» (1960)

Г – не методологія наук про дух (як у Дильтея), Г = універсальна ф-я сучасності.

Повинна дати відповідь на?: як можливе розуміння навколишнього світу? Треба «пробитися до самих речей» Þ для цього дати «прозорий» опис ситуації, уникаючи довільності. Підкорити себе предметові.

Інакшість тексту (наша ментальность і текст – різні). Неможливо стати на місце творця тексту – завжди зберігається дистанція. Реконструкція нереальна, створюється нова конструкція.

Не можна ні критикувати, ні оспівувати традицію, її треба розуміти в контексті герменевтического цілого.

Проблема інтерпретації. Іноді інтерпретують текст так, як авторові й у голову б не прийшла. Але такі інтерпретації теж мають сенс! Адже автор – елемент випадковий, текст же має свою незалежну від нього життя (як і в науці – учений ніколи не знає усього про свою теорію). «Розуміння може виходити за межі суб'єктивного задуму автора, більш того, воно завжди і неминуче виходить за ці рамки».

Принципова відкритість інтерпретації, її процес ніколи не може бути довершений.

Герменевтический коло. Думка про нього – ще в Шлейермахера.

«Процес розуміння постійно переходить від цілого до частини і назад до цілого. Завдання полягає в тім, щоб концентричними колами розширювати єдність зрозумілого змісту». Немає початку і кінця. Циклічне наростання розуміння.

Обрії ситуації. Герменевт постійно розширює свій обрій. Коли обрії розширюються Þ зустрічаються Þ виникає розуміння. Таким чином, розуміння – це не перенесення себе в чужу суб'єктивність, а розширення свого обрію.

Поль Рикер (1913-2005) «Конфлікт інтерпретацій» (1969)

Г – не тільки метод, але і спосіб буття.

Культура, історія – символичні. Необх-ть інтерпретації, дешифрування схованого змісту. Як? Висвітити «археологію» (минуле), знайти доступ до «телеології» (майбутнє).

Про взаємодію герменевтического і наукового підходу до світу: «Розуміння без пояснення сліпо, а пояснення без розуміння порожньо».

Дата добавления: 2014-01-07