Загальні властивості відчуттів

Властивості уваги

1. Активність уваги: довільна; мимовільна.

2. Спрямованість: зовнішня; внутрішня.

3. Широта: обсяг, розподіл.

4. Переключення: легке, утруднене.

5. Концентрація: висока, низька.

6. Стійкість: стійка, нестійка, відволікання уваги, коливання уваги.

«ВІДЧУТТЯ»

Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.Це психічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує в процесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через, яку і людина, і тварина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, вологи, тепла чи холоду. Це елементарний чуттєвий – сенсорний образ. Але це грунт на якому будується образ світу. Втрата здатності відчувати – це втрата каналів зв’язку людини зі світом. Відчуття – основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу.

Функції пізнавальних процесів:

1. Інформують про властивості мінливого середовища;

2. Організують дії людини відповідно до змін навколишніх умов.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на аналізатор. Будь-який аналізатор має рецептор (периферійний відділ), що пере­творює енергію подразника на нервовий процес; аферент­ні (доцентрові) й еферентні (відцентрові) нерви, які з'єд­нують рецептор із певною ділянкою кори мозку; мозкову ділянку (мозковий кінець) аналізатора, де відбувається аналіз нервових імпульсів.

Види відчуттів:

1. Екстероцептивні – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. (зорові, смакові, тактильні, нюхові)

2. Інтероцептивні відчуття – відчуття, що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці) і тканинах тіла, і відображають їх стан (голод, спрагу, напруження).

3. Пропріоцептивні відчуття – відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м’язах і суглобах.

1. Якість — особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між со­бою відчуття різних видів, а також різні відчуття в ме­жах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізня­ються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його влас­тивостей.

2. Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональ­ним станом рецептора, який залежить від стану організ­му, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосере­джується на кількісному описі та аналітичному виражен­ні (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціо­нування.

Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили — нижнього абсолютного порогу чутливості.

Нижній абсолютний поріг чутливості — мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Чутливість аналізатора обмежується не тільки ниж­нім, а й верхнім порогом.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максималь­на сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчут­тя. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до виникнення больових від­чуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла).

Хоча верхній і нижній пороги називають абсолютни­ми, величина їх змінюється під впливом різних умов: ві­ку людини, функціонального стану рецептора, тривалості дії подразника тощо.

Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора ха­рактеризується також диференційним порогом (поро­гом розрізнення). Диференційний поріг чутливості (лат. different — різниця) — мінімальна різниця в інте­нсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

3. Тривалість — часова характеристика відчуття. Вона за­лежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функ­ціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим. Відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника й не зникає одразу після закінчення його дії.

Взаємодія відчуттів:

Зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. Були дослідження, що ті хто погано чують краще чують при світлі. А також зір покращується при гучному звуці. Також існує і зворотня тенденція при слабкому подразненні одного аналізатора покращується робота іншого (Ми в темряві закриваємо очі для того, щоб краще орієнтуватися). Звуки певної частоти можуть загострювати чи притуплювати зорову чутливість. Приємні запахи знижують роботу зорового аналізатора, а неприємні навпаки – посилюють його роботу.

Адаптація – зміна чутливості аналізатора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника. На прикладі зорових відчуттів це явище спостерігається у випадках поліпшення зору в темряві і погіршення при сильному освітленні. Відповідно розрізняють її різновиди:

— повне зникнення відчуття за тривалої дії подраз­ника;

— зниження чутливості органа чуття під дією силь­ного подразника;

— підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

Сенсибілізація (від лат sensibilis – чутливий) - підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Інколи вона виникає, як компенсація: саме тому в сліпих дуже розвинений слух, а у глухих зір, а у сліпоглухонімих – дотик. Так, досвідчений шліфуваль­ник помічає просвіт між площинами деталей в 0,0005 міліметра, тоді як нетренована людина — лише 0,1 мі­ліметра.

Синестезія (від грец. Sunaesthesis – одночасне відчуття) - виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора. Кольоровий слух, теплі або холодні відтінки. Поширеною є нюхо-смакова синестезія, про що свідчать вислови «гіркий запах», «солодкий запах».

«СПРИЙМАННЯ»

Знання про навколишній світ людина одержує не тільки, як інформацію про окремі властивості предметів, а й сприймаючи всі ці властивості в їх сукупності та взаємозв’язку. Сприймання ґрунтується на відчуттях, але не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлюють відображення предметів у сукупності їх об’єктивних характеристик, а не так як про них сигналізують органи чуття.

Сприймання – відображення у свідомості людини цілісних предметів і явищ об’єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об’єкта. Як і відчуття, сприймання виникає тільки за безпосередньої дії об’єктів на аналізатори. Перехід від відчуттів до сприймання – це перехід до складнішого відображення світу, яке розширює можливості людини щодо пристосування й активного його перетворення.

На особливості сприймання впливають не лише характеристики актуально діючих стимулів, а й характеристики особи спостерігача. До них відносяться:

1. Потреби і цінності, які визначають значущість стимулів, тому наприклад, у голодної людини потреба в їжі матиме вирішальний вплив на організацію сприйняття (навіть запасне колесо автомобіля буде нагадувати піцу)

2. Досвід і сподівання. Те, що відповідає нашим знанням, сприймається значно легше, детальніше, ніж те, з чим ми раніше не мали справи. Так інформація, що відповідає нашим планам чи прогнозам, сприймається легше ніж інша.

Різнобічне вивчення сприймання виявило його залеж­ність від досвіду людини, її знань, потреб, інтересів, уста­новок, спрямованості. Як і відчуття, сприймання є суб'єк­тивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм його істинності є практична діяльність, адже сприймає не ізо­льоване око чи вухо, а конкретна людина. Тому в образі сприймання відображаються її ставлення до об'єкта, ба­жання, почуття, інтереси. Це відображення отримало назву апперцепції.

Апперцепція (лат. ad — до і perceptio — сприймання) — залеж­ність сприймання від змісту психічного життя і особливостей осо­бистості

Ті самі предмети сприймаються людьми по – різному, залежно від їхнього стану, завдань та минулого досвіду. Наприклад сприймаючи іноземну мову людина не зможе розібрати жодного слова, але при сприйнятті рідної мови навіть при неправильній вимові, зрозуміє без зусиль. Або коли людині пред’являють незнайомий предмет, вона одразу ж буде його порівнювати зі знайомими предметами і від того який минулий досвід у людини, так и буде сприйнятий предмет.

Властивості сприйняття:

- Предметність – це здатність людини сприймати світ не у вигляді набору не пов’язаних між собою відчуттів, а у формі окремих предметів, які володіють якостями, які викликають дані відчуття.

- Цілісність – сприйняття виражається в тому, що образ предметів, які сприймаються не надається у готовому вигляді, а ніби подумки добудовується до певної цілісної форми на основі великого набору елементів. Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках, виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і поперед­нього досвіду (смак).

- Структурність – це здатність сприймаючі предмети відносити до відповідного класу і знаходити у предмета ті якості, які притаманні всім предметам цього класу, а також розрізняти образи, близькі за змістом.

- Осмисленість – це співвіднесення образу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть у собі досвід людської діяльності.

- Константність – визначається, як здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольором, розміром та ряду інших параметрів, незалежно від зміни фізичних умов сприйняття.

Різновиди сприйняття залежно від складності об’єктів, що відображаються:

- сприймання простору;

- сприймання руху;

- сприймання часу.

Сприймання простору. Щоб жити, людина повинна орієнтуватися в просторі. Сприймання простору є відображенням простору, що об'єктивно існує, тобто відображен­ням віддалі, розміру і форми предметів, їх взаємного роз­міщення і напряму, в якому вони рухаються. Воно вклю­чає в себе (як точки відліку) оцінку положення власного тіла, врахування його переміщень у просторі та відповід­не коригування рухів, орієнтацію очей. Відображення просторових властивостей відбувається в процесі рухової діяльності організму і є особливим проявом аналітико-синтетичної діяльності мозку. Воно забезпечується спіль­ною діяльністю комплексу аналізаторів, взаємодію між якими контролює руховий аналізатор.

Відображення простору є можливим завдяки наявнос­ті у людини парних аналізаторів та їх функціональної асиметрії.

Сприймання часу. Воно є відображенням у свідомос­ті тривалості, швидкості та послідовності подій.

Клінічні спостереження свідчать, що сприймання ча­су є результатом процесів відображення, що відбуваються в мозку. Хоча деякі дослідники стверджували, що в моз­ку існує самостійний центр часу, практикою це не підтвер­джено. Більше того, відомо, що порушення сприймання часу спостерігається при ураженні різних відділів мозку. Зарубіжні психологи поділяють думку про таламічну ло­калізацію часових сприймань, обмежуючи її механізмами проміжного мозку. Вітчизняні вчені вважають, що орієн­тування людини в часі відбувається за допомогою корко­вих відділів мозку. Збудження і гальмування мають пев­ну тривалість, відбуваються з певною швидкістю і зміню­ються в певній послідовності. Ритмічна зміна явищ у світі, у тому числі збудження й гальмування, і є основою відліку часу. У відображенні часу беруть участь різні ана­лізатори, але найточніше розрізняють невеликі часові ін­тервали слуховий і кінестетичний аналізатори. Саме кінестетичний аналізатор І. Сеченов назвав органом сприймання просторових і часових відношень.

Сприймання тривалих часових проміжків значно за­лежить від характеру суб'єктивних переживань особис­тості. Так, час, заповнений інтенсивною цікавою діяльніс­тю, збігає ніби швидше, ніж тоді, коли людина бездіяльна. У сенсорно збіднених умовах спостерігається суб'єктивне сповільнення плину часу.

На сприймання часу впливають емоції людини: при позитивних емоціях виникає ілюзія прискореного плину часу, а при негативних — час суб'єктивно сповільнюється. Так само сприймання часу залежить від вікових особли­востей людей: у дитинстві час минає суб'єктивно повільні­ше, а в дорослої людини — швидше. Отже, «чуття часу» не є вродженим. Воно розвивається в процесі життя залежно від діяльності людини й умов, у яких вона відбувається.

Сприймання руху. Суть його виявляється у відобра­женні зміни положення предметів у просторі протягом певного часу. У цьому процесі провідна роль належить зоровому аналізатору і кінестетичним відчуттям. Показ­никами руху є швидкість, прискорення і напрям.

За зорового сприймання інформацію про рух об'єкта можна отримати у два способи: у процесі фіксованого погляду і за допомогою рухів ока. У першому випадку рух відображається за рахунок зміни положення зобра­ження об'єкта на сітківці ока, в другому — внаслідок фу­нкціонування око-рухової системи.

У сприйманні руху беруть участь і слуховий та кіне­стетичний аналізатори. Зміни в інтенсивності звучання, що відбуваються з певною швидкістю, справляють враження наближення або віддалення його джерела. В основі сприй­мання руху — умовний рефлекс на зоровий, слуховий чи кінестетичний подразник.

Отже, сприймання є складним пізнавальним процесом, який відбувається в умовах безпосереднього впливу предме­та як комплексного подразника на аналізатори і здійсню­ється за допомогою системи активних перцептивних дій.

Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви.

Перцептивна система людини не завжди адекватно відо­бражає дійсність. Про це свідчать помилки сприймання — зорові ілюзії. Вони властиві всім людям. Так, дівчина в бі­лій сукні здається повнішою, ніж у темній. Тканина в гори­зонтальну смужку повнить фігуру, а у вертикальну — ро­бить людину вищою. Зорові ілюзії виявлено й у тварин.

Дата добавления: 2014-01-07