Відносини України з Білоруссю та Молдовою, державами Південного Кавказу й Середньої Азії

Україна та інтеграційні процеси на пострадянському просторі.

Відносини України з Білоруссю та Молдовою, державами Південного Кавказу й Середньої Азії.

Національні інтереси України на пострадянському просторі.

Україна і Республіка Білорусь, Пріоритетного значення Україна надає розвиткові двосторонніх відносин з країнами-сусідами в рамках Співдружності Незалежних Держав, що утворилася на пострадянських теренах. Відносини між Україною і Білоруссю зумовлюються спорідненістю культур, відсутністю територіальних претензій, спільним кордоном, тісними економічними зв'язками. Дипломатичні відносини між країнами були встановлені одразу ж після утворення СНД - 27 грудня 1991 р. Перший посол України в Республіці Білорусь В. Желіба вручив вірчі грамоти 30 червня 1992 р., а посол Білорусі в Україні В. Курашик - 12 жовтня 1993 р. Своє посольство Республіка Білорусь відкрила тільки через два роки після визнання України суверенною державою. Двосторонні відносини певний час регулювалися Договором про дружбу і співробітництво від 29 грудня 1990 р. і 50 іншими документами. Договірно-правова база українсько-білоруських відносин складає понад 230 угод і домовленостей. Серед них найважливіше місце займають угоди з питань торговельно-економічного співробітництва, співпраці в галузях зв'язку та транспортного сполучення, військово-технічного співробітництва, врегулювання безвізового в'їзду громадян і перетину кордону. У 1992 р. урядами України і Білорусі було підписано Угоду про спільну торгівлю, втім білоруська сторона всіляко зволікала з ратифікацією цієї угоди, оскільки приєдналася до Митного союзу з Російською Федерацією та Казахстаном, де були інші вимоги щодо тарифної політики.

Взаємовідносини двох країн спираються на базовий Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь, підписаний 17 липня 1995 р. під час візиту Президента України в Білорусь. Верховна Рада Білорусі ратифікувала документ 25 квітня 1996 р.

За обсягом співпраці Україна посідала друге (після Росії) місце в зовнішньоторговому обігу Білорусі. Україна для Білорусі є надійним інвестором: за її участі в Білорусі діє низка підприємств, а в Україні функціонують 40 білоруських підприємств. Серед спільних українсько-білоруських підприємств можна назвати Київський завод "Арсенал" і Мінський завод годинників "Луч", які виготовляють годинники з комплектуючих деталей білоруського заводу. Україна закуповує в Білорусі кормозбиральні комбайни, вироблені промисловим об'єднанням "Гомельсільмаш", продукцію хімічної промисловості, а постачає їй цукор та інші сільськогосподарські продукти. Отже, значні можливості двостороннього співробітництва вимальовувались у напрямі виробничої кооперації.

Досить повільне розв'язання українсько-білоруських політичних і економічних проблем певною мірою можна віднести на рахунок українського курсу на євроатлантичну інтеграцію, ігнорування вигодами від співробітництва з найближчими сусідами, а також політикою українського парламенту, тодішній склад якого (очолюваний керівниками комуністичної фракції) не поспішав із ратифікацією двосторонніх угод та зволікав із відкриттям українського посольства в Білорусі.

З 10 квітня 1996 р. почала працювати спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торговельно-економічного співробітництва. Широко розвивається співробітництво прикордонних регіонів: створено транскордонне об'єднання Єврорегіон "Буг", діяльність якого спирається на угоду про співробітництво прикордонних областей. Активізувалася багатостороння співпраця України і Білорусі в рамках СНД шляхом виробничої кооперації підприємств країн-учасниць СНД, передбачалася максимальна лібералізація взаємних поставок продукції без митних зборів, податку на додану вартість та акцизів.

Важливість українсько-білоруського співробітництва просте­жується у зв'язку зі спільними проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 28 березня 1995 р. У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС країни співпрацюють за програмами уряду Японії "Сакасава-Чорнобиль" та "АЙФІКА". Українська сторона надає білоруській допомогу в дезактивації забруднених територій, сприяє в організації оздоровлення дітей у Криму. Постраждалі від наслідків аварії українські громадяни проходили реабілітацію в онкогематологічному центрі Білорусі. Це співробітництво розвивається на основі Угоди про співпрацю між Міністерством охорони здоров'я України та Міністерством охорони здоров'я Республіки Білорусь в галузі медицини та охорони здоров'я. Відбулося поглиблення співпраці національних Академій наук України та Білорусі, зокрема щодо вирішення проблем українського та білоруського Полісся, наслідків аварії на ЧАЕС і низки інших. Глобальний характер Чорнобильської катастрофи вимагає від держав постійної уваги й координації зусиль щодо мінімізації її наслідків, розширення міжнародного співробітництва в цій сфері, організації обміну інформацією стосовно всіх аспектів спільних дій. Особливо нагально це питання постало у зв'язку з вимогою до України відшкодувати збитки наслідків аварії, що висунули деякі білоруські представники.

16 грудня 1994 р. уряди двох країн підписали довгострокову Угоду про військово-технічне співробітництво, де визначені базові умови для збереження та розвитку кооперативних зв'язків, спільного виробництва, взаємних поставок військової продукції, надання відповідних послуг, спільних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт в інтересах оборони і безпеки двох країн. Наприкінці грудня 1995 р. під час перебування в Україні урядової білоруської делегації були підписані міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій, про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, про організацію спільного контролю в пунктах пропуску на українсько-білоруському державному кордоні, про співробітництво в сфері молодіжної політики. Серед угод – домовленості про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, про взаємні поставки озброєння, військово-технічне співробітництво та ін. На початок 2005 р. українсько-білоруські угоди і домовленості охоплювали також питання економічної співпраці, захисту інвестицій, пенсійних прав громадян, спільних дій у прикордонній смузі, молодіжного руху, погашення українського боргу Білорусі тощо.

На тристоронньому рівні – Україна-Білорусь-Польща – відбувається регіональне співробітництво, зокрема реалізація спільної програми Єврорегіон "Буг", до якого входять регіони прикордонних держав.

Водночас негативним чинником, що впливає на двосторонні зв'язки з Білоруссю, є незадовільний стан законодавчої бази торговельно-економічного співробітництва, що зумовлено приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу (6 січня 1995 p.), створенням Співтовариства Білорусі і Росії (8 грудня 1996 p.), пізніше перетвореного на Союз РФ і РБ (2 квітня 1997 p.), орієнтацією Білорусі на Росію. Приєднання Білорусі до Митного союзу спричинило необхідність перегляду ситуації, що склалася із формуванням режиму вільної торгівлі між Україною і Білоруссю. Не сприяє поліпшенню двосторонніх відносин країн і стійка конфронтація Білорусі з провідними країнами Заходу та міжнародними політичними структурами, що призводить до певної ізоляції держави у світовому спілкуванні. Керівництво Білорусі постійно звинувачується Заходом у порушенні прав людини, боротьбі з демократією і переслідуваннях представників опозиції. Водночас було б необ'єктивним не згадати про дипломатичні спроби України залучити білоруську сторону до активної співпраці.

Між Україною і Білоруссю розвивається співробітництво в рам­ках світових організацій, зокрема в ООН і ОБСЄ. Сторони підтримують спільні підходи щодо вироблення механізму міжнародного сприяння ринковим реформам у країнах з перехідною економікою, перегляду шкали внесків до бюджету ООН, реформування Ради Безпеки ООН та системи ООН, співпрацюють із питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тощо. Проходять періодичні консультації зовнішньополітичних відомств країн. Виявились певні можливості розвивати співпрацю в рамках просування до євроструктур. Зазначимо, що ЄС визначив Білорусі, як Україні й Молдові, своєрідний статус країни-сусіда ЄС. Особливістю політики ЄС щодо Білорусі є поступове залучення цієї країни до демократичних засад.

Ключовими питаннями порядку денного українсько-білоруських відносин є: завершення договірно-правового оформлення українсько-білоруського державного кордону; розвиток співробітництва у торговельно-економічній і транспортно-енергетичній сферах; врегулювання консульсько-правових взаємин; зміцнення зв’язків у культурно-гуманітарній сфері; взаємодія в напрямі реалізації регіональної політики Європейського Союзу, зокрема в контексті ініціативи ЄС „Східне партнерство”.

Україна послідовно виступає за активне політичне та економічне співробітництво з Республікою Білорусь. Українська держава сприяє також виходу Білорусі з міжнародної ізоляції, формуючи відповідну думку в ООН, ОБСЄ, інших організаціях. Разом із представниками Польщі й Литви Україна ініціювала в Раді Європи заяву постійних представників щодо необхідності підтримувати контакти і політичний діалог із владними установами республіки, що сприятиме виконанню програм співробітництва з Білоруссю.

Українсько-молдовські відносини. Процес розвитку відносин України з Республікою Молдова (РМ) пройшов непростий шлях. Декларація про незалежність Республіки Молдова була проголошена парламентом країни 27 серпня 1991 р. Нагадаємо, що до 1940 р. частина сучасної Молдови (лівобережжя Дністра) входила до складу України як автономна республіка, а інша частина - до Румунії. 28 червня 1940 р. Румунія повернула Бессарабію СРСР, і 2 серпня 1940 р. була утворена Молдавська PCP, що до 1991 р. перебувала у складі Союзу PCP.

Україна і Молдова встановили дипломатичні відносини 10 березня 1992 р. Посольство України в Республіці Молдова (березень 1993 р.) та Посольство Республіки Молдова в Україні (липень 1993 р.) розпочали свою роботу, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Базовий Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаний 23 жовтня 1992 р. Президентами обох держав, був ратифікований Верховною Радою України 1 листопада 1996 р. і Парламентом Республіки Молдова – 3 грудня 1996 р. Причиною зволікання з визнанням документа виявилося нерозв'язання територіального питання між країнами. Делімітацію державного кордону між Україною і Республікою Молдова спільна українсько-молдовська комісія розпочала 14 липня 1995 р. Нагадаємо, що вся довжина українсько-молдовського кордону становить 1222 км, з них - 29 км (2,4 % загальної довжини), через які виникла напруженість у відносинах двох країн.

Двосторонній договір "Про державний кордон" з Республікою Молдова було підписано 18 серпня 1999 р., ратифіковано Верховною Радою України 6 квітня 2000 р. У додатковому протоколі до документа записано, що Республіка Молдова передає у власність Україні ділянку автомобільної дороги Одеса – Рені в районі населеного пункту Паланка та земельну ділянку, по якій вона пролягає. На переданій ділянці діє юрисдикція України.

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю, перспективи створення необхідної інфраструктури для здійснення такого контролю, процес демаркації українсько-молдовського державного кордону тощо. Ці та інші питання обговорюються в рамках тристоронніх консультацій з питань прикордонного та митного співробітництва: Україна-Європейський Союз–Республіка Молдова.

Відомо, що Україна бере активну участь у миротворчому процесі У Придністров'ї, намагаючись захистити права українського населення. Незважаючи на привабливість посередницьких і миротворчих функцій у придністровському врегулюванні, необхідно з певною обережністю ставитися до спроб втягнути Україну у конфлікт як лобіста інтересів однієї зі сторін.

Україна і Молдова є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові - понад 600 тис. чоловік і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях; схожістю культур, релігій тощо.

Двостороння співпраця спирається на розгалужену договірно-правову базу відносин, яка становила понад 170 документів (станом на 2005 р.). Тільки в березні 1993 р. у Кишиневі були підписані 24 міжурядові угоди з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва.

Українська держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським актом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова в кордонах колишньої Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно-територіальної автономії у складі Республіки Молдова. Населенню Придністров'я має бути гарантована можливість вирішення своєї долі шляхом демократичного волевиявлення в разі зміни міжнародно-правового статусу Республіки Молдова. Придністров'я і Молдова 1997 р. офіційно звернулися до України з проханням про розташування на своїй території українських миротворчих сил.

У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до міжнародної допомоги, залучивши спостерігачів з ОБСЄ, Росії та України. Одним із перших документів, які поклали початок врегулюванню придністровської проблеми, став "Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям", підписаний 8 травня 1997 p. у Москві Президентом Молдови П. Лучинські і главою адміністрації Придністров'я І. Смирновим. Під Меморандумом (як посередники в переговорному процесі між РМ і Придністров'ям) поставили свої підписи Президенти України Л. Кучма і Росії Б. Єльцин, а також чинний голова ОБСЄ.

Україна відстоює неподільність кордонів, установлених після Другої світової війни. Водночас вона не може лишатися осторонь випадків недотримання міждержавних угод щодо захисту прав української етнічної меншини в Республіці Молдова. Населення Придністров'я, яке переважно складається з українців, постійно висловлює занепокоєння ситуацією, яка може скластися в країні.

Кавказький вектор української політики. Азербайджанська Республіка. Азербайджанська Республіка як нафтовидобувна країна зі значним економічним потенціалом має всі шанси стати важливим економічним партнером для України у вирішенні нагальних питань для забезпечення альтернативних джерел енергоносіїв. Позиції країн збігаються в різних площинах міжнародного буття. Україна постійно виступає за збереження встановлених кордонів і неподільність територій. Обидві країни виступають проти надання структурам СНД наддержавної ваги.

Дипломатичні відносини між Україною і Азербайджаном встановлені 6 лютого 1992 р. Першими угодами між країнами стали домовленості 21 жовтня 1992 р. про співпрацю МВС республік у розкритті злочинів, розшуку та затриманні злочинців та в боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Міждержавний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Азербайджанською Республікою (АР) було підписано 9 грудня 1992 р. під час офіційного візиту в Україну Президента Азербайджану А. Ельчибея.

Глави держав і урядів обговорюють питання взаємодії під час самітів СНД, регіональних організацій Співдружності Незалежних Держав та міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, РЄ тощо). Договірно-правова база двосторонніх відносин іноді розширюється шляхом залучення третіх країн, наприклад Ісламської Республіки Іран (29 січня 1992 р. в Києві підписано тристоронню угоду про вивчення, проектування та будівництво газопроводу для транспортування іранського природного газу), з якою було домовлено про будівництво та експлуатацію трилінійного газопроводу, що мав зв'язати Іран із Західною Європою (проект не діє).

Правовою базою відносин є документи про домовленості в різних галузях економічного і культурного співробітництва. У двосторонньому співробітництві 44 % припадає на продукцію агропромислового комплексу, 35 % - чорної металургії, 4 % - продукцію машинобудування. Азербайджанські поставки в Україну розподілялися таким чином: 66 % - продукція нафтопереробки, 17 % - АПК і легкої промисловості, 11 % - продукція машинобудування.

Особливе місце в українсько-азербайджанському діалозі посідають питання можливої спільної розробки нафтових і газових родовищ як в Азербайджані, так і в Україні. Спеціалісти-нафтовики Азербайджану, що мають значний досвід у видобутку нафти й газу на морі й на суходолі, можуть допомогти українським колегам у розробці нафтових покладів у Чорноморському шельфі. Розвивається співпраця в авіабудівній галузі.

Зовнішньополітичні позиції України та Азербайджану з багатьох питань розвитку СНД збігаються. Україні імпонує незалежна позиція кавказького партнера, його обережне ставлення до створення будь-яких наддержавних структур СНД, до питань охорони кордонів держав-учасниць, до захисту прав і свобод людини тощо. Україна запропонувала Азербайджану свій миротворчий контингент у зону конфлікту з Вірменією. Для розв'язання проблеми біженців було запропоновано використати консультативну й оперативну допомогу ОБСЄ з участю України.

Розширення співпраці в гуманітарній сфері покликано забезпечити духовні потреби української громади в Азербайджані та інформаційний обмін між країнами. В Республіці Азербайджан з населенням 7,1 млн. осіб проживає близько 33 тис. українців.

Грузія. Україна і Грузія активно розвивають стратегічне партнерство. Відносини між країнами мають давню історію. Дві республіки уклали перший міждержавний Договір про дружбу і співробітництво 5 грудня 1918 р., а перше дипломатичне представництво Грузинської Республіки було відкрите в Києві. 12 грудня 1991 р. Республіка Грузія визнала державний суверенітет, державну незалежність і територіальну цілісність України. Взаємні візити президентів обох країн зміцнили й розширили договірно-правову базу двосторонніх відносин підписанням угод, зокрема Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія (12 квітня 1993 р.). Посольство України в Республіці Грузія було відкрито у 1994 р.

Всебічне співробітництво України з Грузією відповідає стратегічним інтересам України у Закавказькому регіоні в цілому. Через Грузію Україна може вирішувати нагальні питання диверсифікації джерел постачання нафти і газу, розширювати сфери співробітництва з Азербайджаном і Вірменією, країнами азіатського регіону. Співробітництво з Україною відповідає економічним і політичним інтересам Грузії: потужний промисловий і сільськогосподарський комплекс України задовольняв значну потребу країни в продукції чорної металургії, легкої та харчової промисловості. Особливого значення обидві сторони надають співпраці в питаннях створення Транскавказького транспортного коридору та трубопровідного і морського транспортування нафти з каспійських родовищ до Європи через територію України. З підписанням у грудні 1996 р. (Одеса) тристоронньої транспортної угоди між Україною, Грузією та Азербайджаном і відкриттям регулярного поромного сполучення Одеса–Поті співробітництво дістало новий поштовх до поступово розгортання.

Делегація України на третьому засіданні спільної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва в Грузії (лютий 2001 р.) обговорювала питання створення Євразійського транспортного коридору (Європа–Кавказ–Азія (ТРАСЕКА).

Переважна частина товарообороту – український експорт у Грузію (у номенклатурі товарів переважає металопродукція). Україна і Грузія як країни-транзитери нафти співпрацюють з питань транспортування нафти шляхом Тбілісі–Супса–Одеса–Броди–Гданськ, у військово-технічній сфері, а також у сфері розбудови зони вільної торгівлі в рамках СНД.

Україна і Грузія на початок 2005 р. уклали понад 130 угод і протоколів: про вільну торгівлю, виробничу кооперацію, сприяння та взаємний захист інвестицій, організацію розрахунків, пенсійне забезпечення тощо. Серед підписаних документів – угода про приймання і передачу осіб, що нелегально перебувають на території країн, про співробітництво в сфері інформації, "Меморандум про співробітництво між міністерством економіки, промисловості і торгівлі Грузії і Державним комітетом з питань підприємницької і регуляторної політики України". Поглибленню економічних зв'язків між двома державами сприяє виробнича кооперація, що склалася за часів колишнього СРСР: грузинські електростанції практично на 90 % комплектувалися українським устаткуванням, залізничне обладнання також поставлялося в основному з України, значні обсяги становили зустрічні поставки гірничо-металургійної промисловості.

У пошуках альтернативних енергоносіїв Грузія купує в Україні вітряні електростанції, що виробляються в Павлодарі та Дніпропетровську: угоду про передачу Грузії повітряних установок укладено 29 жовтня 1997 р. Україна поставляє в Грузію обладнання для об'єктів металургійної промисловості, бурильне устаткування для шахт, повітряно-енергетичне обладнання, а також тролейбуси, трамвайні вагони, електровози та автобуси. Розвивається співробітництво держав у створенні оптоволоконної комунікаційної мережі з Китаю до Західної Європи. Традиційно Грузія закуповує український цукор, зернопродукти, спирт, олію, а Україна – коньячні спирти, вина, цитрусові, чай, мінеральні води.

Наука, високі технології, культура та освіта - це ті сфери людської діяльності, які першими забезпечують наше входження в цивілізований світ. Більш того, інтелект і рівень розвитку науки - це фундаментальні засади безпеки держави. Немає сумніву, що як Грузія, так і Україна є державами з досить вагомим науковим потенціалом. Враховуючи те, що одним із чинників стійкого розвитку є міжнародна науково-технічна співпраця, Україна і Грузія намагаються розвивати контакти в цій сфері. Країни активно співробітничають у наукових розробках в рамках ОЧЕС, беруть участь у роботі Міжнародного центру чорноморських досліджень в Афінах, Робочої групи з науково-технічного співробітництва, Постійного академічного комітету ОЧЕС; спільно працюють у Міжнародному центрі водних проблем і Міжнародному центрі трансферу технологій ОЧЕС. Одним із найбільш показових прикладів діяльності Центру стало створення в листопаді 2001 р. спільно з Національною Академією наук України Міжнародного центру дослідження води на базі Інституту колоїдної хімії HAH України (Київ), на який покладено вирішення проблем, пов'язаних з забезпеченням питною водою країн регіону. У 2002 р. була створена Рада президентів Академій наук ОЧЕС на чолі з президентом HAH України академіком Б. Патоном.

Традиційно співробітництво здійснюється у Міждержавній науково-технічній раді країн СНД, до якої Грузія приєдналася 1994 р. У рамках організації вчені здійснюють такі програми фундаментальних досліджень, як "Створення конкурентоспроможних на світовому ринку зварювальних конструкцій", "Мікросистемні технології", "Мікронаномехатронні комплекси" тощо. Прийнято рішення про спільне використання науково-технічних об'єктів. З 1995 р. в СНД створений спільний науково-технічний простір країн Співдружності та Міждержавний комітет з науково-технологічного розвитку (МК НТР), перше засідання якого відбулося в 1996 р. (Київ). Учені спільно працюють у рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН) з осені 1993 р. з проблем природничих, гуманітарних і соціальних, технічних наук, з проблем екології, космічних досліджень, енергетики тощо. Президент Академії наук Грузії А. Тавхелідзе у 1994 р. обраний віце-президентом МААН. Представники сфери культурного співробітництва (Міністерства у справах молоді і спорту України і Міністерства культури, охорони пам'ятників і спорту Грузії) підписали Програму співпраці у сфері молодіжної політики на 2005–2006 pp.

Збігається ставлення держав до багатьох міжнародних проблем: Україна і Грузія спільно виступають за інтеграцію у світові політичні та економічні структури, визнають пріоритетність двосторонніх відносин у рамках СНД, заперечують створення наддержавних структур на пострадянському просторі. Як і Україна, Грузія розглядає СНД як корисну, але не єдину форму об'єднання для двостороннього та багатостороннього співробітництва, тому вона стала активним учасником ГУ(У)АМ. Своєрідну позицію займає Грузія щодо Чорноморського флоту, на частку якого також претендувала в межах можливого.

У зв'язку з подіями в Україні 2004 р., пов'язаними з виборами Президента, глава Грузії Президент М. Саакашвілі одним із перших зарубіжних лідерів визнав конституційність вибору українського народу/ Глави держав підписали Декларацію про стратегічне партнерство, домовились про проведення саміту ГУУАМ і заявили про розробку спільного проекту врегулювання конфлікту в Придністров'ї, запропонували свої миротворчі послуги у врегулюванні політичної кризи в Киргизії. 2005 рік оголошено Роком Грузії в Україні. Під час візиту до Грузії (11–14 серпня 2005 р.) Президенти обох країн – В. Ющенко і М. Саакашвілі – підписали Заяву про наміри створити союз держав балто-чорноморсько-каспійського регіону. Приєднатися до цього союзу запросили й Російську Федерацію. Грузія розглядає Україну як регіонального лідера в питаннях економіки, безпеки й політики. Київ, на переконання грузинських колег, є локомотивом євроінтеграції.

Республіка Вірменія. Українсько-вірменські відносини нас цікавлять з погляду стабільності на Кавказі і місця України у врегулюванні регіональних криз. Початок українсько-вірменському співробітництву поклало встановлення 25 грудня 1991 р. дипломатичних відносин між державами. У травні 1992 р. МЗС Вірменії передав Україні на розгляд проекти міждержавного Договору про дружбу та співробітництво, а також Угоди про культурне співробітництво. Наприкінці 1992 р. в Україні було відкрито дипломатичне представництво Республіки Вірменія. З березня 1993 р. за Постановою Верховної Ради Вірменія була визначена пріоритетною країною, де має бути відкрите посольство України. У 1994 р. вірменська сторона повідомила Президента України про готовність надати в центрі Єревана приміщення для дипломатичного представництва України.

Попри, здавалось би, віддаленість Вірменії від України, двосторонні відносини з цією країною мають значний вплив на місце і роль України у кавказькому регіоні. Україна заінтересована в нормалізації вірменсько-азербайджанських відносин, що сприятиме не тільки реалізації спільних економічних проектів (прокладання нафтопроводів, ефективне функціонування транскавказької транспортної магістралі, уведення в експлуатацію нових шляхопроводів тощо), а й стабілізації ситуації в кавказькому регіоні. Намітились перспективи взаємодії України і Вірменії в забезпеченні постачання газу з Ірану.

Негативно сприймають у Вірменії поглиблення співробітництва України з Азербайджаном, зокрема у військово-промисловій галузі. Придбання Азербайджаном українських танків і літаків у 1993 р. спричинило появу антиукраїнських публікацій у вірменських ЗМІ. 8 вересня 1993 р. МЗС Вірменії звернулося до МЗС України з нотою, в якій висловлено протест з приводу поставок Україною озброєння Азербайджану. Цей факт, зазначалося в ноті, ставить під сумнів традиційну дружбу між нашими народами. У Закавказькому регіоні Україна дотримується традиційної політики збалансованих відносин із кожною з закавказьких держав, передусім це стосується Вірменії та Азербайджану.

Азіатські республіки СНД в політиці України. Республіка Казахстан посідає провідне місце в азіатському регіоні СНД. Дипломатичні відносини між Україною і Казахстаном встановлені 23 липня 1992 р. В обох країнах діють посольства. 20 лютого 1991 р. було укладено Договір про дружбу і співробітництво між тодішніми УРСР і КазРСР, а перший офіційний візит до Казахстану Президент України здійснив 21–22 вересня 1995 р. Зовнішньополітичні засади двох країн збігаються у найважливіших питаннях війни і миру: країни відмовилися від ядерної зброї, послідовно проводять миролюбну зовнішню політику. Казахстан виявляє інтерес до вироблення спільних з Україною позицій з багатьох питань міжнародної політики. Між державами закладено широку правову базу для співробітництва: підписано понад 170 документів про співпрацю. Країни підписали угоди про співробітництво у сфері науки і технологій, про принципи співробітництва у нафтогазовій галузі, про підготовку спеціалістів у різних галузях, у тому числі військових кадрів.

Значні перспективи співпраці передбачаються у створенні фінансово-промислових груп у таких галузях, як чорна і кольорова металургія, видобуток хромових руд, виробництво рідкоземельних металів і коштовного каміння, енергетика, нафтопереробка. Можливості тісної співпраці простежуються в рамках Міждержавної Ради з питань організації експорту газу і нафти з Туркменістану на світові ринки.

Глибокі зв'язки поєднували Україну і Казахстан у ракетно-космічній галузі: на території Казахстану розташований один із найкращих у світі космодромів "Байконур". Країни мають значні можливості для ефективної співпраці в дослідженні й використанні космічного простору. Між Україною і Казахстаном досягнуто важливі домовленості щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. Важливим кроком розширення українсько-казахстанських відносин стало підписання Декларації про поглиблення співробітництва та угод про співпрацю в галузях освоєння космосу, розвитку нафтогазової промисловості. За підтримки Казахстану Україну прийнято спостерігачем до Наради із взаємодії та заходів довіри в Азії.

Українсько-казахське співробітництво характеризується стабільністю, перспективністю і тенденцією до розширення. Торговельно-економічне співробітництво виступає основним чинником, що визначає рівень міждержавних відносин та впливає на їхній розвиток і в інших галузях. Водночас спроби української сторони налагодити режим вільної торгівлі у двосторонньому порядку наштовхнулися на протидію Казахстану, який увійшов до згаданого Митного союзу. Тим самим в односторонньому порядку Казахстан загальмував і, врешті-решт, відмовився від ратифікації Угоди між урядами України і РК про вільну торгівлю.

Розвиткові українсько-казахстанських економічних зв'язків сприяють об'єктивні обставини. Казахстан потребує поставок з України продукції переробних галузей агропромислового комплексу, продукції хімічної і нафтохімічної промисловості, обладнання, продукції чорної металургії (котлів, парових турбін, насосів, холодильників, автонавантажувачів), електричних машин, залізничного транспорту, засобів наземного транспорту, будівельних збірних конструкцій тощо. Із Казахстану імпортуються азбест, слюда, мінеральне паливо (кам'яне вугілля, нафта, нафтопродукти), продукція хімічної промисловості, бавовна, механічне обладнання, мідь та вироби з неї, зерно тощо. Казахстан постачає Україні в основному сировину, він заінтересований у співпраці з Україною щодо використання її промислового потенціалу, устаткування, технологій для переробки сировини, у виході через Україну на треті держави. Україна заінтересована в отриманні з Казахстану кольорових металів, ферохрому, нафти і газу. Вона пропонує взяти участь у пошуках і видобутку нафти і газу на континентальному шельфі Каспію, у будівництві експортних трубопроводів, нафтопереробних заводів та в обопільному їх використанні, а також у реконструюванні підприємств важкої промисловості.

Обопільне прагнення держав посилити взаємодію, пов'язане з реалізацією чотиристоронньої заяви Президентів України, Росії, Казахстану і Білорусі щодо поглиблення економічної співпраці від 23 лютого 2003 р. Водночас розвиток співробітництва між Україною і Казахстаном гальмується глибокою залежністю економіки Казахстану від російських потужностей.

Безперечний вплив на розбудову українсько-казахських відносин має чинник етнічних зв'язків обох країн: у Казахстані проживає понад 900 тис. українців, 37 % з яких визнали українську мову рідною. У 1989 р. в Алмати створено перше українське об'єднання - Український культурний центр. Товариства українців діють в Акмолі, Актау, Аркалику, Джезказгані, Караганді, Кустанаї, Байконурі, Павлограді, Семипалатинську, Талди-Кургані та ін. В Алмати виходить українська газета "Українські новини", в Акмолі працюють український ліцей, бібліотека української книги. Водночас українці Казахстану розраховують на допомогу України. У цьому плані Українська держава зробила певні кроки: передано підручники для українських шкіл, художню літературу та ін. Українські співвітчизники активно провели Дні культури України в Казахстані та Дні культури Казахстану в Україні, брали участь у святкуванні 150-річчя заснування Форту Шевченка. Слід зауважити, що останнім часом спостерігається посилення еміграції представників української національності з Казахстану, що може свідчити про недостатнє задоволення їхніх соціальних і культурних потреб.

Республіка Туркменістан. Українсько-туркменським відносинам Україна приділяє особливу увагу, оскільки вбачає в них стратегічні важелі альтернативних джерел постачання газу. Зовнішня політика Туркменістану сформувалася як багатовекторна. Принципами своєї діяльності на міжнародній арені керівництво держави проголосило позитивний нейтралітет (у тому числі щодо держав СНД), невтручання у внутрішні справи інших країн та рівне взаємовигідне партнерство. 12 грудня 1995 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію про постійний нейтралітет Туркменістану. Держава виступає за ліквідацію ядерної зброї та іншої зброї масового знищення, за розв'язання конфліктів тільки політичними засобами і наголошує на своїй повазі до суверенітету й територіальної цілісності сусідніх країн.

Керівництво країни розвиває двосторонні відносини як з Афганістаном, Іраном, Туреччиною, так і з Україною, Білоруссю, Росією і США. Основним зовнішньополітичним і торговельним партнером Туркменістану традиційно продовжує бути Росія. Пріоритетними для себе Туркменістан вважає також відносини з Узбекистаном, Казахстаном, Іраном, Туреччиною, США (які презентують його інтереси на Заході), Францією, Індією, Китаєм. Останнім часом спостерігається помітна активізація туркменської дипломатії на західному та азіатському напрямах і охолодження – на російському. СНД Туркменістан розглядає як один із засобів входження до світового співтовариства, хоча й виступає проти надання Співдружності наднаціонального, конфедеративного статусу.

Серед країн Азіатського простору колишнього СРСР Туркменістан у політиці та економіці України посідає стратегічне становище, зумовлене значним постачанням енергоносіїв. Дипломатичні відносини між Україною і Туркменістаном були встановлені 10 жовтня 1992 р. під час візиту Президента України Л. Кравчука до Ашгабада. Тоді ж укладено Договір про дружбу і співробітництво між країнами. Розвиток договірно-правової бази здійснюється в основному в сфері економічного співробітництва. Більшість із підписаних угод і протоколів мали короткострокову дію (один–два роки) і торкалися в основному питань поставок туркменського газу в Україну та розрахунків за нього.

Туркменістан приваблює українських виробників як ринок збуту промислової та харчової продукції вітчизняного виробництва, а також у плані застосування українських передових технологій, наукових розробок, виконання інженерно-технічних робіт. Промисловий і аграрний сектори економіки країни мають потребу в продукції та матеріалах для нафтогазової, видобувної, військово-технічної галузей, хімічної, харчової та переробної промисловості, усіх видів транспорту. Значні можливості є й для співробітництва в облаштуванні нафтогазових родовищ, ремонті та експлуатації нафтогазових свердловин, ремонті промислового й енергетичного устаткування, реконструкції нафтопереробних і хімічних підприємств, видобутку та переробці корисних копалин, геологорозвідці, обслуговуванні експортних поставок туркменського газу на європейський ринок, підготовні туркменських фахівців для сфер економіки, науки, промисловості, сільського господарства.

Отже, держави обопільно заінтересовані в розвиткові двосторонніх торговельно-економічних відносин. Водночас на шляху цього розвитку є як гальмівні чинники, так і певні суперечності. Серед них – недостатньо розвинута договірно-правова база двосторонніх відносин, передусім в економічній сфері; відсутність узгодженої програми економічного співробітництва; надмірно широка присутність посередницьких структур третіх країн у схемі постачання туркменського природного газу в Україну, які не зацікавлені в розвитку українсько-туркменської співпраці; неврегульованість питань сплати за природний газ, що постачається в Україну, зокрема щодо визначення ціни та співвідношення товарних і валютних частин (Туркменістан активно наполягає відмовитися від бартеру і збільшити валютну частину); російська монополія на поставки туркменських енергоносіїв в Україну, наявність суперечностей та неузгодженостей між Росією і Туркменістаном щодо питань поставок туркменського газу на світові ринки.

Отже, у відносинах між Україною і Туркменістаном передусім необхідно зазначити близькість позицій двох держав з більшості питань у політичній, правовій, економічній та гуманітарній сферах. Туркменістан виступає за взаємовигідне рівноправне співробітництво з усіма країнами, невтручання у внутрішні справи інших держав, ліквідацію зброї масового знищення, розв'язання конфліктів мирним шляхом. Близькими є оцінки обох країн і щодо СНД: Туркменістан надає перевагу розвиткові двосторонніх рівноправних і взаємовигідних зв'язків, у разі необхідності використовує механізми багатосторонньої взаємодії.

Важливе значення Туркменістану в Центральноазіатському регіоні зумовлене його геополітичним положенням та значним сировинним потенціалом. Країна широко використовує свої географічні переваги – розташування на перехресті транспортних шляхів між Європою і Азією. За обсягами паливних ресурсів країна посідає четверте місце в світі (і це при тому, що обстежено лише 30 % всієї території), що сприяє її просуванню до провідних постачальників нафти і газу на світові ринки. Роль Туркменістану у світовій економіці неухильно зростає.

Республіка Узбекистан. Республіка Узбекистан проводить незалежну лінію у політичних уподобаннях. Активну позицію займає у відносинах з провідними країнами світу, передусім із США. Узбекистан проводить лінію на подальше зближення з країнами Європи, Північної Америки та Японії у військовій та економічній сфері. Значний інтерес до Узбекистану виявляють міжнародні регіональні організації, такі як Північноатлантичний альянс, Організація договору про всезагальну заборону ядерних випробувань, МАГАТЕ; за новою схемою розвивається співпраця з Європейським Союзом тощо. Значний інтерес виявляють до Узбекистану розвинуті країни Західної Європи, зокрема ФРН, яка передбачає розвивати співпрацю у сфері регіональної безпеки, боротьби з тероризмом, в економічній площині та ін. Особливий інтерес до Центральноазіатського регіону виявили США, які почали створення в ньому "поясу безпеки", покладаючись передусім на Узбекистан, економічний та військовий потенціал якого є одним із найбільших серед країн регіону, та на Таджикистан, який має найбільшу протяжність кордону з Афганістаном. Останнім часом цим країнам надано відчутну фінансову допомогу.

Посідаючи самостійну, виважену позицію, Узбекистан з обережністю ставиться до різних проявів наддержавності у формуваннях СНД. Республіка увійшла до ГУУАМ, вбачаючи в цьому об'єднанні реальні перспективи, а згодом загальмувала своє членство в ньому, дійшовши висновку про неефективність діяльності ГУУАМ на даному етапі.

Українсько-узбецькі відносини започатковані Договором про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво від 28 жовтня 1991 р., дипломатичні відносини між державами було встановлено 14 серпня 1992 р. Під час візиту Президента Узбекистану І. Каримова до Києва (25 серпня 1992 р.) укладено новий Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною і Республікою Узбекистан, ратифікований 10 грудня 1992 р. Верховною Радою України. З 1993 р. в Узбекистані діє посольство України, а з 1995 р. – посольство Республіки Узбекистан в Україні. Узбецька сторона підтримує самостійний зовнішньополітичний курс нашої держави, виявляє свою заінтересованість у збереженні сильної суверенної України, у співробітництві з Україною в галузі виробництва та поставок авіаційної техніки, вантажних перевезень, військово-технічних зв'язків, розвитку режиму вільної торгівлі, постачання продуктів харчування, зокрема цукру. У низці важливих документів – угоди про взаємні інвестиції та їх захист, про неторгові платежі, співробітництво в галузі повітряного та залізничного транспорту, зв'язку, торгівлі, банківської та митної діяльності, про участь України в розробці нафтогазодобувного комплексу та золоторудних родовищ Узбекистану. Розгортанню співробітництва обох країн сприяла Декларація про основні напрями економічної співпраці між Україною та Республікою Узбекистан (1994), угоди про військово-технічне співробітництво.

Взаємовідносини з Узбекистаном мають характер стратегічного партнерства. З урахуванням розробки існуючих перспективних газових і нафтових родовищ на території Узбекистану ця країна може стати важливим партнером України у вирішенні проблем енергозабезпечення. Українські та узбецькі фахівці співробітничають з питань пошуково-розвідувальних робіт, оцінки прогнозних ресурсів вуглеводнів у регіонах, розробляють проекти облаштування родовищ нафти і газу, впроваджують методи інтенсифікації видобутку нафти, захисту наземного і підземного обладнання від корозії. Українська сторона запропонувала здійснювати обслуговування нафтових і газових промислів вахтовим методом, обстеження технічного стану, розробку проектів реконструкції та капітального ремонту нафтогазотранспортних систем, поставку обладнання для нафтогазової галузі, створення спільних підприємств, у тому числі з участю третіх країн, проводити підготовку кадрів для нафтогазової галузі тощо.

Традиційно між країнами розвивається військове співробітництво, початок якому було покладено підписанням низки угод 1994 р. Серед найважливіших питань співпраці – поставка озброєння, військового майна, запасних частин, організація ремонту і надання послуг військового призначення, а також виконання контрактів про капітальний ремонт і виготовлення різних видів військової техніки. Україна експортує до Узбекистану цукор, кондитерські вироби, м'ясо та субпродукти, тютюн, вироби з чорних металів, продукцію машинобудування (котли, обладнання, електричні машини та їх частини), продукцію хімічної та нафтохімічної промисловості (матеріали мастильні, шини пневматичні гумові, вуглеводи циклічні). З Узбекистану в Україну ввозиться продукція легкої промисловості (бавовняне волокно, тканини), хімічної та нафтохімічної промисловості (нафту та нафтопродукти, сиру нафту), кольорової металургії (мідь та вироби з неї, цинк, алюміній необроблений тощо), а також продукція АПК (у тому числі тютюн і вироби з нього).

Україна в Республіці Узбекистан опікується співвітчизниками, яких проживає там понад 300 тис. Нагадаємо, що українська (часто примусова) еміграція до азіатських республік тривала більш як 200 років. Особливо інтенсивно цей процес відбувався у 20–30-ті роки XX ст. Останнім часом з огляду на об'єктивні причини (складне внутрішньополітичне становище у сусідньому з Узбекистаном Таджикистані, труднощі у здобутті вищої освіти, недостатнє володіння узбецькою мовою тощо) розпочався від'їзд українців в Україну і Росію. В Узбекистані за сприяння українця за походженням С. Мансурова-Ковригенка організовано український культурний центр "Батьківщина", який проводить значну культурно-просвітницьку та організаційну роботу з популяризації надбань української культури.

Дата добавления: 2014-01-07