Міжнародні договори України з питань трудової діяльності та соціального захисту працівників

Колізійне регулювання трудових відносин з «іноземним елементом».

Праця іноземців за кордоном.

Праця громадян України за кордоном.

Міжнародні договори з питань трудової діяльності та соціального захисту працівників.

Колізійне регулювання трудових відносин з «іноземним елементом».

Тема: Правове регулювання трудових відносин з «іноземним елементом».

Лекція №8

Міжнародне приватне право

Уніфікованих норм щодо регулювання трудових відносин за участю іноземного елементу у МПП існує достатньо незначна кількість. За таких обставин відповідні питання регулюються або шляхом застосування колізійного методу та норм відповідного національного законодавства, або на підставі двосторонніх домовленостей держав.

Основною колізійною прив’язкою, яку використано у ряді законодавств держав світу, є «закон держави місця роботи» (lex loci laboris). Оскільки трудові відносини не розщеплюються в межах колізійного регулювання, а більшість законодавців прив’язують трудові відносини до права держави місця виконання робітником трудових функцій, багато традиційних колізійних проблем (відсилання, застереження про публічний порядок тощо) у процесі регулювання трудових відносин не виникає.

Крім «закону держави місця роботи» (lex loci laboris) в сфері трудових відносин в МПП застосовуються також наступні колізійні прив’язки:

1) Свобода вибору («автономія волі» - lex voluntatis). Цей принцип застосовується у Великобританії, Італії, Канаді, ФРН, Польщі та ін.

2) Закон місця знаходження роботодавця. Відповідно до цього колізійного принципу, якщо згідно з трудовою угодою роботу слід виконувати на території декількох держав, до трудового правовідношення застосовуються закон місця знаходження, місця проживання або місця комерційної діяльності працедавця.

3) Закон прапора судна (lex flagi). Трудова діяльність працівника на водному або повітряному транспорті, регламентується законом країни, де зареєстровано транспортний засіб.

4) Особистий закон працедавця – фізичної або юридичної особи (lex personalis або lex societalis). Він зокрема застосовується у випадках направлення працівників у відрядження для виконання роботи за кордоном. Даний підхід застосовується також і тоді, коли місце роботи визначити неможливо або робота підлягає виконанню в двох або більш країнах.

5) Закон країни укладення контракту про найм (lex loci contractus) Наприклад, за законодавством Англії і США до трудових договорів, укладених в цих країнах, застосовується місцеве право.

Значну кількість міжнародних актів з питань регулювання праці було прийнято Міжнародною організацією праці (МОП).

Частина конвенцій МОП має загальний характер і спрямована на встановлення загальних стандартів в сфері праці: №52 «Про щорічні оплачувані відпустки» (1939р.); №95 «Про охорону заробітної плати (1952р.) та ін.

Деякі з конвенцій МОП більшою мірою стосуються сфери регулювання МПП, оскільки стосуються саме питань праці іноземних суб’єктів: №97 «Про працівників-мігрантів» (переглянута у 1949р.); №143 «Пр зловживання у сфері міграції і про забезпечення трудящим-мігрантам однакових можливостей і поводження» (1978р.) та ін.

Для врегулювання трудових відносин застосовуються також і інші міжнародні акти: «Європейська соціальна хартія» (1961р), Хартія ЄС про соціальні права працівників» (1989р.), «Рекомендаційний законодавчий акт щодо міграції трудових ресурсів у країнах СНД», Угода про співробітництво в галузі охорони праці» (СНД, 1994р.).

Важливе значення мають також двосторонні домовленості України з рядом держав щодо регулювань трудової діяльності й соціального захисту громадян, які працюють за межами своїх держав.

Україна уклала Угоди про працевлаштування і соціальний захист громадян із Молдовою 1993 p., Росією 1993 p., Білоруссю 1995 p., Вірменією 1995 p., Латвією 1997 р., про взаємне працевлаштування працівників з Польщею 1994 p., Протокол із Чехією 1997 p., угода з Литвою 1997 p. Ці угоди поширюються на осіб (далі - працівники) та членів їхніх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї з договірних держав та здійснюють свою трудову діяльність на умовах наймання на підприємствах, в організаціях, установах усіх форм власності (далі - працедавці) іншої держави.

Відповідно До зазначених угод працівники можуть здійснювати трудову діяльність на території іноземної держави на підставі: а) трудового договору (контракту), укладеного між працедавцем і працівником на визначений термін; б) договору, укладеного між суб'єктами господарської діяльності обох держав, метою якого є виконання визначеного обсягу робіт або послуг на території держави працевлаштування.

За загальним правилом для одержання роботи особі необхідний дозвіл на працевлаштування, виданий компетентним органом держави працевлаштування, у порядку та на умовах, установлених законодавством цієї держави. Дозвіл видається на час виконання роботи у визначеного працедавця. Працівник не повинен виконувати ніякої іншої оплачуваної роботи, крім тієї, на яку видано дозвіл. Якщо ж буде встановлено, що працівник виконував іншу оплачувану роботу або самовільно змінив працедавця, дозвіл анулюється. Для продовження трудових відносин із працівником працедавцеві необхідно вирішити питання про продовження дозволу на працевлаштування не пізніше 1 місяця до закінчення терміну його дії.

В угодах про трудову діяльність і соціальний захист громадян передбачаються й колізійні норми, зокрема з прив'язкою до законодавства держави місця працевлаштування. Так, за цим законодавством регулюється:

1) оформлення трудового договору (контракту);

2) вік, з якого допускається прийняття на роботу;

3) обсяг прав та обов'язків сторін за договором (контрактом);

4) в'їзд працівників і членів їхніх сімей на територію держави працевлаштування, перебування та виїзд із неї;

5) соціальне, в т. ч. пенсійне, забезпечення.

6) оподаткування трудових доходів осіб, які працюють за трудовим контрактом;

7) переказ зароблених коштів на територію держави виїзду;

8) правовий статус вивільнюваних працівників.

9) обчислення стажу (трудового та за фахом).

Якщо з зазначених питань Україною укладено й інші міжнародні договори, враховуються і їхні норми.

Крім зазначених двосторонніх міжнародних договорів про працевлаштування й соціальний захист громадян договірних держав, 15 квітня 1994 p. державами СНД було підписано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів. Норми цієї Угоди грунтуються на основоположних документах ООН в галузі прав людини та принципів, вироблених у межах Міжнародної Організації Праці. Більшість її положень співпадають за змістом із зазначеними положеннями двосторонніх договорів про працевлаштування і соціальний захист громадян за участю України. Водночас в цій Угоді вжито термін "трудящий-міг-рант", тобто працівник. Це особа, яка постійно проживає у договірній державі, звідки мігрує у іншу з наміром отримати легальну оплачувану роботу на умовах трудового договору (контракту).

У зазначеній Угоді передбачено колізійну прив'язку до законодавства держави працевлаштування, при визначенні порядку залучення працівників; кваліфікаційні, вікові та інші вимоги до них. Чисельність працівників, яких приймають, визначається на основі двосторонніх угод. Держави-учасниці СНД підтвердили визнання (без легалізації) дипломів, свідоцтв про освіту, відповідних документів про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи, і завірений у встановленому на території держави виїзду порядку переклад їх державною мовою країни працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається ними. У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з держави працевлаштування працедавець видає йому довідку або інший документ, що містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячне.

Дата добавления: 2014-01-07