Поняття та ознаки виконавчого провадження

Судова влада в Україні має бути ефективною гілкою влади не лише в деклараціях, а й на практиці. Справжньої дієвості та ефективності судової влади можна досягнути лише за умови, якщо закони, які регламентують провадження, відповідатимуть реаліям сьогодення.

Для виконання завдань захисту прав громадян, юридичних осіб і держави, адміністративне, цивільне, кримінальне судочинство покликано забезпечити, як правильний та своєчасний розгляд і вирішення підвідомчих йому справ, так і виконання постановлених щодо них рішень. Ця мета досягається за допомогою процесуального порядку їх примусової реалізації, яка становить самостійну і завершальну стадію судового процесу - виконавче провадження. Виконанням усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовилися добровільно виконати свої обов'язки.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Виконання рішень судів здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Зазначений Закон визначає умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню, у разі їх невиконання боржником (боржниками) у добровільному порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV.^[1]

Згідно з положеннями статті 1 згаданого Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За кожним рішенням, яке набрало законної сили або допущено судом до негайного виконання, за заявою особи, на користь якої постановлено рішення, видається один виконавчий лист. Коли на підставі певного рішення належить передати майно, що є в кількох місцях, або коли рішення постановлено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих документів, зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом (статті 348, 349 Цивільного процесуального кодексу України).

Тобто виконавче провадження є заключною стадією не тільки цивільного процесу або господарського процесу – щодо виконання судових рішень, але і кримінального (кримінально-виправного) – в частині майнових стягнень та конфіскації майна згідно з вироком суду, адміністративного – щодо стягнення штрафів та конфіскації предметів, визначених у постанові, а також інших законів, за якими на органи державної виконавчої служби покладено виконання визначених цими законами рішень відповідних органів (посадових осіб), тощо.

Статтями 3, 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено перелік рішень судів та інших органів (посадових осіб), а також виключний перелік виконавчих документів, що підлягають виконанню органами державної виконавчої служби. Крім того, статтею 19 Закону встановлено вимоги до виконавчих документів - перелік обов’язкових реквізитів, відсутність яких виключає здійснення виконавчого провадження згідно із вимогами статті 26 вказаного Закону^[2].

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню такі виконавчі документи:

- виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України;

- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом;

- судові накази;

- виконавчі написи нотаріусів;

- посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій;

- постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

- рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу;

- рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

- назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали виконавчий документ;

- дата й номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

- найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

- резолютивна частина рішення;

- дата набрання чинності рішенням;

- строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою особою і скріплений печаткою.

Аналіз нормативно-правового масиву дає нам можливість виокремити певні особливості виконавчого провадження:

- за своєю природою являє собою завершальну стадію судового процесу;

- здебільшого відбувається виключно на підставі "фінальних" судових актів (виконавчі листи, судові накази, ухвали та постанови судів тощо), що вступили в закону силу;

- завжди має примусовий характер дій, тобто відбувається лише після закінчення строку на добровільне виконання;

- примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України

- лідируючим суб’єктом завжди виступає лише Державна виконавча служба, її посадова особа – державний виконавець.

Дата добавления: 2014-01-07