Загальна характеристика асоціативної психології

Розвиток асоціативної психології в ХІХ ст.

Тема 9

ЛЕКЦІЯ 10

Розвиток психології на межі ХІХ-ХХ ст. 38

Львів-2012

Частина 2

КУРС ЛЕКЦІЙ

Ковальчук З.Я.

З ДИСЦИПЛІНИ

«ІСТОРІЯ ПСИХОЛОГІЇ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

«ПСИХОЛОГІЯ», «ПРАКТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ»

ЗМІСТ

Лекція 10. Тема 9.

Розвиток асоціативної психології в ХІХ ст. 3

Лекція 11. Тема 10.

Зародження експериментальної психології 17

Лекція 12. Тема 11.

Лекція 13. Тема 12.

Розвиток галузей психології 77

Лекція 14. Тема 13.

Становлення і розвиток біхевіоризму та

гештальтпсихології 145

Лекція 15. Тема 14.

Глибинна психологія (психоаналіз) та її розвиток

у ХХ ст. 176

Лекція 16. Тема 15.

Неофройдизм 211

Лекція 17. Тема 16.

Гуманістична, генетична і когнітивна психологія 238

Лекція 18. Тема 17.

Розвиток вітчизняної психології у ХХ столітті 261

План:

1. Загальна характеристика асоціативної психології.

2. Зародження і розвиток асоціативної психології.

На початку ХІХ ст. асоціативна психологія залишилась єдиною психологічною школою, предмет якої – свідомість – був визнаний всіма без виключення вченими. У класичних теоріях асоціанізму, які з‘явились на початку ХІХ ст., зміст свідомості розглядався як комплекс відчуттів і уявлень, поєднаних законами асоціацій.

Але вже у 40-50-х рр. почали виникати теорії, які визначили істотні зміни у розвитку науки. Насамперед мова йде про позитивізм, поява якого у 30-ті роки привела до перегляду критеріїв, яким мала відповідати наукова дисципліна. Засновник цього напрямку О.Конт вважав, що розвиток світогляду і пояснювальних принципів, що знаходяться в основі наукового знання, проходять три стадії: теологічну, метафізичну і наукову (або позитивного мислення). На його думку не тільки люди, але й окремі науки проходять ці стадії, а в деяких з них вони переплітаються, поєднуючи теоретичне дослідження з метафізикою і догматичною вірою.

Виходячи з цього, Конт ввів свою класифікацію наук, в якій особливо виділив т.зв. абстрактні науки, які мають справу не з предметами, а з процесами, при вивченні яких можна вивести всезагальні закони.

Психології в цій класифікації не знайшлося місця. Ні за предметом, ні, головне, за методом дослідження вона, на його думку, ніяк не могла претендувати на наявність позитивної парадигми. Конт відніс її до метафізичних і навіть частково до теологічних наук і вважав, що вона має відмовитися від статусу самостійної дисципліни, поєднавшись з біологією і соціологією (так він називав усі суспільні науки).

Таким чином, для того, щоб залишитися незалежною і об‘єктивною (позитивною) наукою, психології необхідно було переглянути свої основні методологічні принципи, і, насамперед, знайти об‘єктивний і точний метод дослідження душевного життя, який би не поступався методам природничо-наукових наук.

Провідні психологи ХІХ ст. – Д.С.Міль, Г.Спенсер, як і вчені інших напрямків, поділяли позитивістські погляди і прагнули трансформувати психологію в руслі позитивізму. Ще в 10-х роках ХХ ст. відомий психолог А.І.Введенський, кажучи про необхідність переробки психології, назвав свою психологію “психологія без метафізики”. Складність завдання метафізичної науки, також як і проблеми, що виникали при узгодженні єдиного шляху її подальшого розвитку, багато в чому і привело до методологічної кризи на початку ХХ ст., в результаті якої психологи поділились на окремі напрямки.

Протягом другої половини ХІХ ст. багато вчених (Д.С.Міль, Г.Спенсер, А. Бен, І.Ф.Гербарт, В.Вундт) пропонували свої варіанти побудови психології. Загальною була ідея про важливість перегляду предмету психології і введення нового предмету. Загальною залишалася думка про те, що самоспостереження не може залишитися основним методом, тому що він має бути надіндивідуальним і достовірним.

Критикуючи інтроспекцію ще І.Кант писав про неможливість перевірити її дані математикою. О.Конт в свою чергу вважав, що абсурдно думати, що душа може бути поділена на дві половини, одна з яких спостерігає за іншою. Не менш важливим був і той факт, що самоспостереження могло вважатися достовірним тільки у тому випадку, якщо психіка обмежується сферою свідомості.

Але вже до середини ХІХ ст. все більше вчених, особливо у Німеччині, слідом за Лейбніцем приходили до висновку про існування не тільки свідомих, але і несвідомих явищ. Дослідження психіки маленьких дітей і тварин, у яких самоспостереження неможливе, також доводило, що цей метод не може залишатися провідним і єдиним у психології.

Тому психологія повинна була, по-перше, навчитися використовувати спостереження за іншими, по-друге, розробити новий, об‘єктивний метод вивчення душевного життя.

З середини ХІХ ст. з‘являється все більше праць, які пропонують різноманітні варіанти. Це і метод логіки, запропонований Міллем, і метод проб і помилок Бена, і метод генетичного спостереження Сєченова, і, нарешті, експериментальний метод, розроблений Вундтом.

Ще одним чинником, який впливав на психологію в той період, була поява еволюційної теорії Дарвіна, яка мала вирішальне значення в повороті психології до природничих наук. Філософія, яка сама в той час переживала методологічну кризу і була під критикою позитивізму, не могла допомогти психології у вирішенні її проблем.

У той час активно розвивається природознавство, насамперед біологія і фізіологія. Вони давали психології знаряддя у боротьбі за об‘єктивність, допомагали сформулювати експериментальний підхід до психічного.

Теорія еволюції дозволила також переглянути постулати безнадійно застарілого механістичного детермінізму. Ідея про те, що метою психологічного розвитку є адаптація до середовища, структурувала багато відкритих до того часу фактів. Нова біологічна детермінанта давала можливість співвіднести рівні розвитку свідомості і поведінки, переглянувши предмет психології.

Дата добавления: 2014-01-07