Обдарованість – сукупність загальних здібностей, які за наявності знань, умінь і навичок дозволять успішно виконувати якусь діяльність

Характер – це сукупність стійких індивідуально-психічних якостей людини, які виявляються в її діяльності та поведінці, у ставленні до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.

Існують риси характеру. Так, залежно від переваги психічних процесів у діяльності людини розрізняють інтелектуальні риси (гнучкість розуму, спостережливість та ін.), вольові риси (цілеспрямованість, дисциплінованість, самостійність, твердість і ін.), емоційні риси (грубість, афективність тощо).

Характер не є випадковим набором рис, це завжди система взаємообумовлених залежностей. Характер є цілісною організацією, що називається структурою характеру. Цінність структури характеру полягає в тому, що, знаючи одні риси, можна припускати, прогнозувати наявність (чи відсутність) інших.

У психологічній літературі розрізняють чотири системи властивостей характеру:

1) властивості, що відображають ставлення до окремих людей і колективу (доброта, злість, чуйність, вимогливість, принциповість, зарозумілість тощо);

2) властивості, що відображають ставлення до праці (працьовитість, лінощі, сумлінність, відповідальність та ін.);

3) властивості, що відображають ставлення до речей (акуратність, неохайність, недбалість тощо);

4) властивості, що відображають ставлення до самого себе (гордість, самолюбство, скромність, марнославство та ін.).

У характері людини виділяють також синтетичні риси: моральну вихованість (визначає особливості людини щодо її ставлення до інших людей, форм поведінки, до суспільства загалом: доброта, тактовність, гуманізм тощо); повноту характеру (розкриває багатство характеру особистості, її різнобічність); цілісність характеру (вказує на внутрішню єдність особистості, її визначеність); сила характеру (підкреслює енергійність особистості); оригінальність характеру (розкриває індивідуальну своєрідність людини, її самобутність).

Формування характеру людини відбувається в процесі її життєдіяльності, під впливом виховання. Становлення характеру обумовлене соціальними умовами життя, найближчим оточенням, впливом родини, школи, друзів.

У психології розрізняють так звані акцентуації характеру (поняття введене Е. Леонгардом). Акцентуація характеру – надмірна виразність (загостреність) окремих рис характеру та їх сполучень. Залежно від ступеня виразності розрізняють явні і приховані (латентні) акцентуації характеру, що можуть переходити одна в одну під впливом різноманітних чинників.

К. Леонгард виділяє такі типи акцентуацій характеру:

1. Гіпертимний тип. Людей цього типу характеризує надмірна контактність, балакучість, виразність жестів, міміки, пантоміміки. Вони досить часто відхиляються від початкової теми розмови. У такої людини виникають епізодичні конфлікти з навколишніми через недостатньо серйозне ставлення до своїх службових та сімейних обов'язків. Люди цього типу часто самі бувають ініціаторами конфліктів і ображаються, якщо хтось робить їм зауваження з цього приводу. З позитивної сторони, людям цього типу притаманні енергійність, потреба в діяльності, оптимізм, ініціативність. Також вони мають і негативні риси: легковірність, схильність до аморальних вчинків, підвищену збудливість, недостатньо серйозне ставлення до своїх обов'язків. Вони тяжко переносять умови суворої дисципліни, одноманітну діяльність, вимушену самотність.

2. Дистимний тип. Його характеризує слабка контактність, небагатослівність. Такі люди люблять сидіти вдома, не люблять гамірних компаній, рідко вступають у конфлікти з навколишніми, ведуть замкнений спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові підкоритись їм. Із позитивних рис їм властиві серйозність, добросовісність, загострене почуття справедливості. Серед рис, які заважають спілкуванню, - пасивність, уповільненість мислення, вайлуватість, індивідуалізм.

3. Циклоїдний тип. Такому типу властиві досить часті періодичні зміни настрою, в результаті цього так само часто змінюється і манера спілкування з навколишніми. В період хорошого настрою вони дуже комунікабельні і поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією характеру, а в період пригніченості - замкнені, а манера спілкування відповідає дистимному типу.

4. Збудливий тип. Такому типу притаманні низька контактність у спілкуванні, уповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко вони похмурі, схильні до лайки, до конфліктів, які самі активно провокують. В емоційно спокійному стані люди цього типу досить часто добросовісні, акуратні, люблять тварин і маленьких дітей. В стані емоційного збудження вони бувають роздратовані, запальні, погано контролюють свою поведінку.

5. Застрягаючий тип. Його характеризує помірна комунікабельність, схильність до моралізації, небалакучість. В конфліктах є ініціаторами, активною стороною. Намагаються досягти високих показників у будь-якій справі, за яку беруться. Висувають високі вимоги до себе. Люди цього типу чутливі до соціальної справедливості, разом з тим, підозрілі, вразливі, мстиві. Іноді надмірно самовпевнені, амбітні, ревниві, висувають непомірні вимоги до близьких і до підлеглих на роботі.

6. Педантичний тип. В конфлікти вступає рідко, виступаючи в них скоріше пасивною, ніж активною стороною. На роботі поводить себе як бюрократ, висуваючи навколишнім багато формальних вимог. Разом з тим легко поступається місцем лідера. Іноді засмучує домашніх надмірними претензіями щодо акуратності. Його позитивні риси - це добросовісність, акуратність, серйозність, надійність у справах, а непривабливі риси - це формалізм.

7. Тривожний тип. Представникам цього типу властиві низька контактність, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони рідко вступають у конфлікти з навколишніми, відіграючи в них в основному пасивну роль. В конфліктних ситуаціях шукають підтримки і опори. їхні позитивні риси - дружелюбність, самокритичність, виконавська дисципліна. Через свою беззахисність також можуть бути мішенями для жартів.

8. Емотивний тип. Такі люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлюють добрі контакти, розуміють "з півслова". Самі вступають в конфлікти дуже рідко і відіграють в них пасивну роль. Образи приховують у собі. Позитивні риси: доброта, співпереживання, радість за чужі успіхи, загострене почуття обов'язку, виконавська дисципліна. Негативні риси: надмірна чутливість, плаксивість.

9. Демонстративний тип. Представники цього типу легко встановлюють контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Вони вміють добре пристосовуватись до людей і разом з тим схильні до інтриг (при зовнішній м'якості манери спілкування). Такі люди дратують навколишніх самовпевненістю і надмірною амбіційністю, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Мають такі Позитивні риси: артистичність, здатність захоплювати інших, неординарність мислення і вчинків. Негативні риси: егоїзм, лицемірство, вихваляння, уникнення роботи.

10. Екзальтований тип. Цьому типу властиві висока контактність, балакучість. Такі люди часто суперечать, але не доводять до відкритих конфліктів. В конфліктних ситуаціях вони бувають як активною, так і пасивною стороною. Разом з тим вони уважні до друзів і близьких, альтруїстичні, співчутливі, мають гарний смак, проявляють яскравість та щирість почуттів. Негативні риси: піддаються паніці та миттєвим настроям.

11. Екстравертований тип відрізняється високою контактністю. У таких людей велика кількість друзів, знайомих, вони балакучі, відкриті для будь-якої інформації. Рідко вступають у конфлікти з навколишніми і зазвичай відіграють в них пасивну роль. У спілкуванні з друзями, на роботі та в сім'ї часто поступаються лідерськими позиціями на користь інших, для них краще підкорятись і знаходитись у тіні. Мають такі позитивні риси: готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що просять, добрі виконавці. Негативні риси: підпадають під вплив, легковажні, схильні до необдуманих вчинків, пристрасть до розваг, до участі у розповсюдженні пліток і чуток.

12. Інтровертований тип. Для таких людей характерна низька контактність, замкнутість, відірваність від реальності, схильність до філософствувань. Такі люди люблять самотність, вступають в конфлікти з навколишніми тільки при спробах безцеремонного втручання в їхнє особисте життя. Часто є емоційно холодними і дисидентами, відносно слабко прив'язаними до людей. Мають такі позитивні риси: старанність, наявність твердих переконань, принциповість.

Серед негативних рис є впертість, ригідність мислення, вперте відстоювання своїх ідей. На все мають власний погляд, який може бути помилковим, але вони продовжують його відстоювати, незважаючи ні на що.

На тлі акцентуації можуть виникнути різні розлади - девіація поведінки, гострі афективні реакції, неврози тощо.

3. В навчанні, праці, творчості люди помітно відрізняються один від одного за темпом просування, значущості та своєрідності досягнень. Коли такого роду відмінності виявляються за рівного запасу знань, умінь і навичок і однакового відношення до діяльності, вони вказують на такі особливості психіки людини, що мають назву здібностей.

Поняття «здібності» з'явилося в працях давньогрецького філософа Платона майже 2500 років тому.

У сучасній психології здібності – система властивостей особистості, що формується на основі задатків і є визначальною умовою успішності виконання певних видів діяльності, а також оволодіння знаннями і навичками.

Говорячи про здібності, мають на увазі можливості людини в тій чи іншій області. Підставою говорити про наявність у людини здібностей служать два показники: 1) швидкість оволодіння діяльністю (людина швидко і успішно опановує діяльністю, легко набуває відповідні знання, вміння та навички. При цьому треба пам'ятати, що здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, але забезпечують їх швидке придбання, фіксацію й ефективне практичне застосування); 2) якість досягнень (досягнення людини значно перевершують середній рівень).

Отже, оцінювати здібності треба завжди в зв'язку з діяльністю, з процесом оволодіння нею і досягнутими результатами.

Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці.

Природною основою формування здібностей є задатки – вродженіанатомо-фізіологічніособливості нервової системи, мозку органів чуття і руху. Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Генотип визначає лише потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані. Варто також враховувати, що і самі задатки є багатозначними, й у залежності від діяльності, у яку буде включена людина, можуть розвиватися дещо різні здібності.

За критерієм походження розрізняють природні і соціальні здібності. Природні здібності обумовлені вродженими властивостями психічних процесів. Соціальні здібності більшою мірою обумовлені системою навчання і виховання.

Виділяють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують успішне виконання багатьох видів діяльності. Спеціальні здібності необхідні для виконання якогось одного певного виду діяльності.

Розрізняють навчальні та творчі здібності. Навчальні дозволяють успішно освоювати знання, а творчі – обумовлюють здатність до створення нових оригінальних ідей.

Існують потенційні і актуальні здібності. Потенційними вважаються здібності, які в даний час не проявилися, актуальними – ті, які вже проявилися у людини.

З самого народження і приблизно до 6 років формується основа для розвитку загальних здібностей. Спеціальні здібності активно формуються в шкільному віці від 6 до 16 років.

Значущим чинником процесу формування і розвитку здібностей є навчання і виховання.

Найбільш ефективно розвиваються здібності при заняттях, складність яких не перевищує межі між тим, що дитина може засвоїти самостійно, і тим, що він може засвоїти з чужою допомогою. Занадто висока складність завдань гальмує розвиток здібностей.

За рівнем розвитку здатності підрозділяють на обдарованість, талант і геніальність.

Дата добавления: 2014-01-07