Чинники формування самооцінки

Для підвищення своєї самооцінки

Звичайно виділяються

У структурі професійної самооцінки

Самооцінка особистості.

Пізнаючи риси іншої людини, особистість одержує необхідні відомості для вироблення власної оцінки.

У порівнянні своїх якостей із відповідними якостями інших людей у особистості формується самооцінка.

Самооцінка — оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.

Самооцінка - це особистісне судження про власну цінність і значимість, що, як правило, виражається в установках, властивих даній людині.

Вона відображає також

v ступінь розвитку почуття самоповаги,

v відчуття власної цінності і позитивного відношення до усього, що стосується сфери власного "Я" людини.

• Самооцінка потенціалу пов'язана з аналізом своїх професійних можливостей, і саме вона відбиває віру в себе і впевненість у своїх силах і в досягненні намірів.

• Самооцінка результату пов'язана з аналізом того, що досягнуто, вона відбиває задоволеність чи її відсутність від отриманого результату.

можна проаналізувати наявні проблеми на основі опитувальника, запропонованого А. А. Калюжним:

Що знижує вашу самооцінку? Як ви вважаєте, це відбувається коли:

v Вас звинувачують у тому, за що не несеш відповідальності (ви могли попереджати, звертати увагу, але не були почуті).

v Не виявляється інтерес до вашої думки в тих питаннях, у яких ви компетентні.

v Подяка за те, що зроблено вами, дістається іншим.

v Склалася думка, що ви самостійно щось зробити не зможете.

v Часто обвинувачення пред'являються вам, хоча в цьому винуваті інші.

v Хтось користається вашими думками, ідеями, словами.

v Часто за спиною руйнують вашу репутацію.

v Колегам відомо, що вам треба робити в першу чергу, хоча до вас ще така інформація не дійшла.

v Ви відчуваєте, що стали об'єктом підозр і негласного контролю.

Виділення описової і оцінної складових дозволяє розглядати «Я-концепцію» як сукупність установок, спрямованих на самого себе.

(для розуміння самооцінки важливо три моменти):

1. зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я – уявленням про те, якою людина хотіла б бути, присутнє в:

§ психотерапевтичній методиці «Я-концепція», де високий ступінь збігу реального Я з ідеальним вважається важливим показником психічного здоров'я),

§ класичній концепції Джемса (1890) уявлення про актуалізацію ідеального Я покладено в основу поняття самооцінки, яке визначається як математичне відношення реальних досягнень індивіда до його домагань: хто досягає в реальності характеристик, що визначають для нього ідеальний образ Я, той повинен мати високу самооцінку. Якщо ж людина відчуває розрив між цими характеристиками і реальністю своїх досягнень, його самооцінка, ймовірно, буде низкою,

2. інтеріоризація соціальних реакцій на даного індивіда: людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, її оцінюють інші,

3. індивід оцінює успішність власних дій і проявів через призму своєї ідентичності: він одержує задоволення не тому, що він просто щось робить добре, а тому, що він вибрав певну справу і саме її робить добре (люди докладають великі зусилля для того, щоб з найбільшим успіхом «вписатися» в структуру суспільства).

Практичні поради фахівцівдля підвищення своєї самооцінки:

§ Зосередьтеся на майбутньому і перестаньте щоразу турбуватися про минулі помилки і невдачі. Учіться на минулих помилках, але не слід почувати себе подавленим через них.

§ Проведіть експертизу своєї адекватності в обраній професійній галузі. Ставши для себе самого експертом, ви не тільки підвищите свою самооцінку, але також збільшите цінність вашого внеску в ділові взаємини з партнером.

§ Учіться виробляти позитивну ментальну установку. Для розвитку більш позитивних поглядів читайте книги і слухайте аудіозаписи, що описують шляхи досягнення позитивних ментальних установок.

Навички та здібності притаманні людям з оптимальним рівнем самосхвалення

(прочитайте їх уважно та оцініть, наскільки добре володієте самосхваленням Ви самі):

1. Вірність своїм принципам, не дивлячись на протилежні думки інших, у поєднанні з достатньою гнучкістю та вмінням змінити свою поведінку, якщо вона помилкова.

2. Здатність діяти за власним розсудом, не відчуваючи провини або жалю у випадку несхвалення з боку інших.

3. Здатність не витрачати час на надмірне занепокоєння про завтрашній чи вчорашній день.

4. Вміння зберігати впевненість у своїх здібностях, не дивлячись на тимчасові невдачі та складності.

5. Вміння цінувати у кожній людині особистість та почуття її корисності для інших, як би вона не відрізнялася рівнем своїх здібностей та положенням, яке вона займає.

6. Відносна невимушеність у спілкуванні, вміння як відстоювати свою правоту, так і погоджуватися з думкою інших.

7. Вміння приймати компліменти та похвалу без удаваної скром­ності.

8. Вміння чинити опір.

9. Здатність розуміти свої та чужі почуття, вміння стримувати свої пориви.

10. Здатність знаходити задоволення у найрізноманітнішій діяль­ності, включаючи роботу, гру, спілкування з друзями, творче самовираження та відпочинок.

11. Чутливе ставлення до потреб інших, дотримування прий­нятих соціальних норм.

12. Вміння знаходити в людях хороше, вірити в їх порядність, незважаючи на їхні недоліки.

Планування самовиховання передбачає:

􀂃 визначення мети і основних завдань на перспективу та на певні етапи навчання і діяльності студента;

􀂃 розроблення програми (плану) самовиховання;

􀂃 визначення умов діяльності із самовиховання (вироблення власних правил поведінки, вибір форм, засобів, методів і прийомів розв’язання завдань у роботі над собою).

Добре спланована робота над саморозвитком, самовдосконаленням своєї особистості є запорукою ефективності та результативності самовиховання.

· План має бути конкретним за змістом, з чіткою послідовністю розв’язання завдань.

· Мету й завдання конкретизують на ближні, середні й далекі перспективи розвитку студента.

· З метою й завданнями визначають також головні ціннісні орієнтири і зміст самовиховання, ідеали, до яких прагне особистість. Відомо, що в кожного є свій ідеал, зразок, згідно з яким він формує процес самовдосконалення.

· На підставі сформульованих цілей, завдань розробляють програми (плани) самовиховання – їх студенти складають на період навчання у ВНЗ. Після самооцінки позитивів і вад, з метою їх удосконалити та усунути, такі індивідуальні програми (плани) доопрацьовують. Це не обов’язково має бути офіційний документ, як правило, їх розробляють в особистих щоденниках, блокнотах. Головне їхнє призначення − допомогти студенту організувати і систематизувати роботу над собою.

Практика засвідчує, що своє призначення програми (плани) самовиховання

виконують тоді, коли в них відображено такі питання:

􀂃 за якими напрямами студент має намір працювати, які особистісні якості планує формувати, розвивати, удосконалювати, усувати;

􀂃 за допомогою чого хоче реалізувати заплановане і що використає в інтересах самовиховання;

􀂃 терміни виконання, а також терміни самоконтролю роботи над собою.

Програми (плани) самовиховання конкретизують і доповнюють відповідними правилами поведінки.

Програму самовиховання здійснюють через:

􀂃 підпорядкування власної діяльності мотивам і мотивації самовиховання;

􀂃 реалізацію програми виховання за умов збереження навчальної, громадської, спортивної та інших видів діяльності, власних смислоутворювальних мотивів і в разі супутнього мотиву та мотивації самовиховання.

Існують правила поведінки, які напрацював студент.

Це своєрідні орієнтири його поведінки в конкретних життєвих та навчально-виховних ситуаціях. Вони можуть мати і більш глибокий та перспективний характер. Часто для окремих студентів напрацьовані правила поведінки стають програмними в їхній роботі над собою. У процесі самовиховання те чи інше правило постійно наповнюється новим змістом.

На цьому етапі роботи над собою використовують

· самозобов’язання (письмово оформлені зобов’язання перед собою за відповідний період досягти певних результатів: виховання у собі конкретних позитивних якостей, викорінення вад тощо; їх можна оформити і як власні правила поведінки);

· особистий план роботи над собою (передбачає систему заходів, спрямованих на формування в собі особистісних якостей, необхідних майбутньому фахівцю);

· програму самовиховання (передбачає розкриття змісту роботи студента над удосконаленням своєї особистості на тривалий період);

· девіз життя (влучно сформульована життєва мета, життєве кредо, яке визначає повсякденну поведінку особистості).

Основні умови успішного самовиховання –

реалізація таких навчально-виховних завдань:

􀂃 усвідомлення значення професійного самовдосконалення;

􀂃 визначення головної мети, цілей і конкретних завдань із самоосвіти і самовиховання;

􀂃 наявність чіткого плану, програми самовиховання;

􀂃 постійне вивчення особистих індивідуальних особливостей;

􀂃 опанування сучасних ефективних методик, методів, прийомів та засобів роботи над собою (самовиховання);

􀂃 формування яскравих ідеалів для самовиховання;

􀂃 опанування навичок і вмінь самовивчення, виокремлення власних і позитивних, і негативних індивідуально-психічних якостей, рис характеру;

􀂃 стимулювання процесу самовиховання;

􀂃 залучення до різноманітних видів діяльності, які сприяють інтенсифікації процесу самовиховання;

􀂃 усебічне забезпечення і відпрацювання програми самовиховання та її реалізації;

􀂃 контроль процесу самовдосконаленням та оцінка його ефективності.

Основні етапи самовиховання:

􀂃 підготовчий етап:

· переконання у необхідності вдатися до самовиховання і в можливості досягнути бажаних результатів;

· формування потреб, мотивів і мотивації самовиховання;

· визначення основних цілей і завдань самовиховання;

􀂃 основний етап:

· визначення змісту самовиховання;

· вибір прийомів, способів, форм і методів самовиховання;

· складання програми самовиховання;

· реалізація програми самовиховання;

· організація контролю за перебігом самовиховання і внесення в нього необхідних коректив;

􀂃 завершальний етап:

· самоконтроль та привчання до нього;

· стимулювання;

· підсумування досягнутих результатів і визначення нових орієнтирів до самовдосконалення;

· корегування і внесення нового змісту до програми самовиховання тощо.

Орієнтиром для студентів у плануванні процесу професійного самовиховання є кваліфікаційна характеристика фахівця, на основі якої слід вибудовувати програму індивідуальної самопідготовки до майбутньої професійної діяльності. Вимоги до сучасного фахівця мають відповідати потребам сьогодення.

Самовдосконалення передбачає:

· високий професіоналізм в обраній сфері;

· інноваційний характер мислення і готовність до змін;

· навички управлінської діяльності;

· особисту творчу спрямованість, готовність забезпечувати умови не лише для свого творчого потенціалу, а за потреби — для потенціалу підлеглих;

· здатність розуміти інших людей, їхні прагнення, мотиви, інтереси тощо;

· високі духовні й моральні ідеали та переконання;

· високу політичну, правову та економічну культуру;

· системне мислення, яке передбачає психологічну готовність, здатність та навички системного підходу до проблемних ситуацій;

· готовність брати на себе відповідальність;

· комунікативність, діловитість, здатність до міжособистісного й управлінського спілкування;

· володіння однією із найпоширеніших іноземних мов;

· знання комп’ютерної техніки та ін.

Дата добавления: 2014-01-07