Тема. Теорії міжнародної торгівлі туристичними послугами

Маріуполь, 2010

ФОНДОВА ЛЕКЦІЯ

з дисципліни “Міжнародний туризм”

на тему «Теорії міжнародної торгівлі туристичними послугами”

Затверджено:

на засіданні кафедри міжнародної економіки

протокол № 13 від 19 травня 2010 р.

У другій половині ХХ ст. сфера послуг стала набувати все більшого значення в міжнародних відносинах. З розвитком міждержавних контактів сфера послуг вийшла за рамки окремих країн і перетворилася в одну із найважливіших сторін світогосподарських зв’язків. Складовим елементом міжнародної торгівлі виступає товар – предмет, що задовольняє суспільну потребу та виробляється для обміну, тобто він має певну цінність, яка встановлюється у процесі його обміну на інші товари. Якщо в національній економіці прийнято вважати, що всі товари купуються та продаються на ринку, то таке припущення є невірним стосовно світової економіки. Здатність виробити товар для внутрішнього ринку не означає, що він буде визнаний товаром на світовому ринку. Товари можуть не продаватися за кордоном (окрім причини їх неконкурентоспроможності) за причини первинної неможливості їх постачання на зовнішній ринок, тобто їх принципової немобільності. Тому виникає необхідність класифікації товарів на такі, що торгуються та ті, що не торгуються.

Товари, що торгуються – це товари, які можуть пересуватися між різними країнами. Неторгуємі товари – це товари, які споживаються в країні виробництва та не переміщуються між країнами. Особливим видом товарів, що не торгуються, виступають послуги. Історики стверджують, що термін „послуга” вперше було використано Ж.Б. Сеєм у його праці „Traite d1 Economic Politique” (1803 р.). Він вперше звернув увагу на існування нематеріального багатства поряд із матеріальним та увів термін „послуга”. На початку ХІХ ст. французький економіст Ф. Бастіа дійшов висновку, що суспільний розвиток складається із сукупності послуг, які люди самостійно або вимушено надають один одному. Теоретичні погляди Ф. Бастіа поклали початок в економічній науці аналізу послуг як результату певної діяльності людей. Особливість послуг як товарів, що не торгуються, полягає в тому, що на відміну від товарів послуги не мають речовинної форми, а виступають як результат певної діяльності. Тобто послуги є корисними не як речі, а як діяльність певного призначення.

Серед всього різноманіття видів послуг одне з визначних місць в останні десятиліття належить розвитку міжнародного туризму як формі міжнародних економічних відносин. Міжнародний туризм став значно впливати на світові процеси інтеграції, інтернаціоналізації та глобалізації. Туристичні послуги в міжнародному товарообігу виступають як “невидимий експорт”. Їх характерна особливість як товару полягає в тому, що значна частина цих послуг виробляється з мінімальними витратами на місці. Доходи від міжнародного туризму у світовому масштабі вже перевищили надходження від експорту товарів виробничої та невиробничої сфери. Пояснення сучасних особливостей та виявлення закономірностей розвитку світового ринку туристичних послуг вкрай потребує дослідження теоретичних засад здійснення міжнародної торгівлі туристичними послугами.

Теорії міжнародної торгівлі, що існують і розвиваються в сучасній економічній науці, прийнято поділяти на дві групи. Перша група охоплює теорії, що передбачають максимальну лібералізацію зовнішньоторговельних відносин: теорії абсолютних та відносин переваг, теорія розміру країни, теорія співвідношення факторів виробництва, теорія життєвого циклу продукту, теорія подібності країн, теорія міжнародної конкурентоспроможності націй та інші. Другий тип теорій передбачає активне державне втручання у вільний потік товарів між країнами з метою зміни обсягу, складу та напрямів торгівлі. До теорій цього типу належать теорії меркантилізму, неомеркантилізму, теорія залежності та інші.

Не всі теорії міжнародної торгівлі товарами можуть бути підґрунтям для пояснення особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. Так, теорія меркантилізму, як раннього, так і пізнього, в силу обмеженості об’єкта торгівлі лише товарами матеріального виробництва, не може слугувати теоретичним обґрунтуванням причин, напрямків та ефективності міжнародної торгівлі послугами в цілому, та туристичними послугами зокрема. До теорій міжнародної торгівлі, які пояснюють позицію країни в міжнародному туристичному обміні, міжнародному розподілі праці і загальних напрямках розвитку туристичних потоків, слід віднести теорії абсолютних (А. Сміт) та порівняльних (Д. Рікардо) переваг, теорію співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон), теорію життєвого циклу (Р. Вернон), теорію подібності країн (С. Ліндер) та теорію конкурентоспроможності (М. Портер).

Теорія абсолютних переваг (А. Сміт). Абсолютні переваги відіграють вирішальну роль у міжнародному туризмі. На міжнародному туристичному ринку країни спеціалізуються на наданні тих видів туристичних послуг, у виготовленні яких вони мають абсолютні переваги у порівнянні з іншими країнами: кліматичні умови, наявність історичних пам’яток, пам’яток архітектури і т. ін. Тобто унікальні природні пам'ятки і твори мистецтва, створені людиною, визначають монопольне положення тієї або іншої країни на міжнародному туристичному ринку.

Свою абсолютну перевагу така країна може ще більше підсилити інноваційною політикою, що дозволяє їй створювати специфічні продукти туризму і тим самим забезпечувати собі спеціалізацію в міжнародному туризмі. Інновації в туристському секторі головним чином охоплюють індустрію гостинності та сферу транспортних перевезень, які усе більше використовують нові технології в готельному бізнесі, індустрії розваг через застосування електронних систем бронювання; при формуванні та просуванні нового туристського продукту шляхом використання нових маркетингових заходів. Інновації завдяки застосуванню нових методів управління й активному використанню інформаційних сучасних засобів і нових матеріалів також можуть істотно знизити ціну туристського продукту.

Теорія порівняльних переваг (Д. Рікардо). Теорія порівняльних переваг пояснює характер двосторонніх обмінів туристичними послугами з однієї сторони, як результат різниці цін у країнах через достатню відмінність туристських продуктів і відповідну складність їх порівняння; а з іншої, внаслідок неможливості повторення сценарію виробництва, реалізації та споживання туристського продукту. На ціну туристського продукту впливають витрати на транспорт, проживання і супутні послуги. Перший елемент, у свою чергу, залежить від ціни пального, виду транспорту, що використовується під час поїздки, застосування нових технологій і державної економічної політики в цій сфері, оскільки дуже часто в країнах ціни на надання транспортних послуг контролюються державою.

Наступний елемент ціни, що має прямий вплив на туристський продукт, - вартість проживання, що також залежить від застосування нових технологій і державної економічної політики, особливо в сфері оподаткування. За допомогою нових технологій країни, що розвиваються, намагаються знизити ціну праці і відповідно ціну проживання, щоб у такий спосіб отримати порівняльні переваги перед іншими країнами з низькою ціною праці. Для підтримки купівельної спроможності туристського продукту ціна проживання може бути знижена, для того щоб компенсувати надмірно великі транспортні витрати в кризові періоди різкого подорожчання нафти. Витрати на супутні послуги варіюються в різних країнах і в значній мірі залежать від рівня розвитку індустрії розваг.

Однак вивчення порівняльних цін не замикається тільки на аналізі вищевказаних складових цін; при цьому варто враховувати також якість обслуговування. Для збереження конкурентоздатності і завоювання порівняльної переваги окремим державам необхідно підтримувати високий рівень обслуговування, як це роблять такі передові туристські країни як Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Австрія, де ціни відносно високі.

Теорія співвідношення факторів (Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон). Теорія співвідношення факторів визначає потоки міжнародного туризму між країнами. Міжнародні обміни, будь то торговельні обміни або туристські потоки, можуть визначатися відмінностями пропорцій факторів виробництва кожного продукту, що обмінюється. Країни схиляються до спеціалізації у виробництві і продажі товарів і послуг, у яких вони мають перевагу і які виробляються з мінімальними витратами. Країни, що мають у надлишку туристичні ресурси, спеціалізуються на міжнародному туризмі й експортують подібні послуги. Наприклад, курорти Іспанії, Греції, Тунісу і Марокко залучають великий потік туристів сприятливим кліматом і морськими пляжами.

Однак спеціалізація міжнародного туризму не означає, що туристські країни є винятково рецепторами. Вони можуть бути і туристогенеруючими, і, як правило, чим вище їх ВВП, тим активніше вони стають генераторами туристських потоків. Багато індустріальних країн, таких як Великобританія, Німеччина, США, Франція, Італія, Японія, Канада є і генераторами, і рецепторами туризму.

Таким чином, співвідношення факторів - це засіб, доступний для забезпечення виробництва послуг у сфері міжнародного туризму країни. Відносна наявність цих факторів має вирішальний вплив на визначення позиції країни в міжнародному туризмі. Тут виділяють три основні групи факторів, що тісно взаємодіють з головними факторами функціонування всієї економіки:

· природні ресурси, історико-культурна спадщина;

· капітал;

· трудові ресурси.

Для міжнародного туризму важливим фактором виробництва туристського продукту є природні ресурси. Тому спеціалізація багатьох країн безпосередньо пов’язана з наявністю природних ресурсів для пропозиції іноземним відвідувачам. Природні ресурси в туризмі охоплюють землю, море, озера, ріки, ландшафт, клімат, флору і фауну. Вони винятково характеризують місцезнаходження країни і є визначальними для потоків міжнародних туристів. Так, наявність морських пляжів і сонячний клімат у Середземноморських країнах породжують туристські потоки на їх курорти з таких розвинутих туристичних країн як Австрія, Великобританія, Німеччина, Швейцарія, Японія та ін. А свій попит на лижний спорт іспанці, греки, ізраїльтяни задовольняють, наприклад, у Швейцарії, Австрії, Італії і Франції.

Важливим мотивом прибуття іноземних туристів є історико-культурна спадщина країни. Вартість природних ресурсів і історико-культурних пам'ятників залежить від ступеня доступу до них і якісних характеристик. Отже, в залежності від ступеня доступу до цих ресурсів і їхньої експлуатації для цілей туризму вони набувають економічного значення.

Іншим найважливішим фактором туристського продукту є капітал. Розвиток туризму вимагає розвинутої інфраструктури, для чого потрібні інвестиції. Цим і пояснюється переважний розвиток туризму в індустріально розвинутих країнах. Капітал має визначальний вплив на економічну значимість міжнародного туризму в кожній країні. Країна, що володіє багатими природними ресурсами, але має обмежений капітал, не зможе в достатньому ступені розвивати міжнародний туристичний сектор.

Фактор праці можна визначити як важливий фактор виробництва туристського продукту, оскільки це продукт сфери обслуговування, що, у свою чергу, є трудомістким сектором економіки. Отже, порівняльна перевага країн у міжнародному туризмі обумовлена наявністю трудових ресурсів, а також рівнем їхньої кваліфікації. Правомірність першого доводить приклад розвитку туризму на курортах французької й італійської Рив’єри, де поряд зі сприятливими природними ресурсами є достатня кількість працездатного населення. Разом з тим на розташованому в тому ж регіоні острові Корсика природні ресурси такі ж, однак більшість населення непрацездатна. Фактор праці підрозділяється за кваліфікацією. Порівняльна перевага країн залежить від кількості та якості кваліфікованих працівників. Неоднорідність фактора праці відіграє велику роль у міжнародному туризмі, який в значній мірі залежить від робочої сили (парадокс В. Леонтьєва).

В індустрії туризму попит на кваліфікованих працівників відносно невисокий, тому, крім постійних працівників, у цій сфері зайнято багато сезонних робітників, праця яких в основному малокваліфікована. Кваліфікація праці, крім впливу на туристські потоки і їх географічний розподіл, є також причиною пересувань робочої сили. Наприклад, країни, що розвиваються, залучають іноземних менеджерів або навчають своїх фахівців за кордоном, тому що мають потребу в кваліфікованих управлінцях для підприємств готельного господарства.

Теорія життєвого циклу (Р. Вернон). У міжнародному туризмі ключовим елементом туристського продукту є туристська дестинація, якій властива еволюція, аналогічна життєвому циклові товару. Дослідження та застосування теорії життєвого циклу до туристської дестинації (ЖЦД) отримало більш широке тлумачення, ніж попередні теорії міжнародної торгівлі, що зумовлює наявність різної кількості стадій та етапів розвитку туристської дестинації у працях економістів-дослідників. Так, вчені О. Дурович та Л. Анастасова обґрунтовують положення про те, що життєвий цикл дестинації майже не відрізняється від життєвого циклу будь-якого продукту, в тому числі туристського, а тому виділяють такі стадії розвитку як народження (входження на ринок), зростання, зрілості, спаду та в окремих випадках вмирання чи відродження.

На стадії народження (входження на ринок) жителі нових туристських місцевостей самі починають залучати мандрівників, пропонуючи їм нічліг. Подальше зростання числа туристів стимулює місцеву владу розвивати інфраструктуру.

Далі йде стадія зростання, коли число туристів інтенсивно зростає, особливо в пікові періоди, і іноді перевищує чисельність місцевого населення. Контроль за розвитком туризму переходить з рук місцевої адміністрації в руки зовнішніх компаній, що швидкими темпами починають розвивати інфраструктуру, тим самим змінюючи вигляд туристського центра, що зароджується. Однак цей бурхливий розвиток має і свою негативну сторону - надмірне збільшення чисельності населення і пов'язане з цим навантаження на місця життєзабезпечення.

На стадії зрілості спочатку уповільнюється зростання прибуттів іноземних туристів, хоча загальне число прибуваючих усе ще росте і перевищує чисельність місцевого населення. Центр туризму перетворюється в цілком завантажену частину індустрії туризму з готелями великих транснаціональних готельних ланцюгів і франчайзинговими підприємствами. Далі розвиток цього центра бізнесу, відпочинку і розваг досягає свого піка, після чого мода на нього падає, і він тримається тільки за рахунок повторних прибуттів, що вимагає значних зусиль. У туристичного центра виникають економічні і соціальні проблеми.

На заключній стадії спаду туристський центр стає малопривабливим для більшості туристів і при цьому в значній мірі залежним від нечастих подорожуючих на короткі канікули або відпочиваючих з найближчих районів. Влада намагається оживити центр за допомогою залучення клієнтів, використовуючи нові канали просування і збуту або переоснащуючи центр для використання в інших цілях.

Складні дестинації можуть мати багаторівневу ієрархічну структуру. У зв’язку з цим Р. Батлер вказує на три стадії життєвого циклу: відкриття, місцеве визнання та інституціоналізація. Кожній із цих стадій притаманні окремі етапи еволюції – відкриття, розвиток, становлення, стагнація, відродження або спад. Графічно життєвий цикл дестинації відображено на рисунку 1.

Відкриття Місцеве визнання Інституціоналізація

Стагнація Відродження

Становлення

Розвиток Спад

Розгортання

Час

Рис. 1. Графік життєвого циклу дестинації за Р. Батлером (ранні праці)

Однак в своїх пізніх працях Р. Батлер дещо змінює таких підхід та розглядає життєвий цикл туристичної дестинації з точки зору визначення критичної зони в ЖЦД, тобто ЖЦД розглянуто у двох взаємопов’язаних аспектах: з погляду змін обсягу туристичного потоку в часі та взаємозв’язків цих змін адекватно рівню розвитку соціально-економічних відносин в дестинації. Такий підхід становить особливий теоретичний та практичний інтерес в умовах конкурентного ринкового середовища, однак при такому графічному зображенні (рис. 2) ЖЦД виникають практичні складнощі визначення критичних точок переходу від однієї стадії до іншої.

Відродження Уповільнення

Критичний діапазон Стагнація Зростання

ємності елементів Стабілізація

Консолідація

Спад

Розвиток Різкий спад

Ступінь залучення

Дослідження

Час

Рис. 2. Графік життєвого циклу дестинації за Р. Батлером (пізні праці)

У критичній зоні ЖЦД у період стагнації виникають найважливіші зміни, пов’язані з можливістю різних шляхів розвитку дестинації. Граничними межами можливих напрямів розвитку можуть бути регенеративне зростання (верхня межа) або руйнування (нижня межа). Це може відбуватися у певній умовній точці.

Однак більш правильним є визначення не точки, а області можливих змін кривої ЖЦД, яка була б більш точно зображена у вигляді еліпса, витягнутого по горизонталі (у часі) та в межах якого можуть відбуватися кардинальні зміни ЖЦД. Тому, узагальнюючи існуючі концепції ЖЦД, Т. Ткаченко виділяє 8 етапів еволюції туристичної дестинації, які зображено на рисунку 3.

Формування нового туристського продукту пов’язане з етапом його проектної розробки. І, передусім, це стосується дестинацій штучного походження та масштабних дестинацій, які потребують значних вкладень капіталу. Незважаючи на те, що переднароджувальний етап (зародження ідеї) знаходиться у від’ємній частині від нульової точки координат – базової точки відрахунку народження дестинації, від цього етапу значною мірою залежить її подальша привабливість, ефективність формування, функціонування та тривалість життя.

рецесія стагнація відродження

(комунікативність)

зростання згасання

розвиток

народження леталєнтність

Час

Рис. 3. Графік життєвого циклу дестинації за Т. Ткаченко

Теорія подібності країн (С. Ліндер). У 1961 р. шведський економіст Стефан Ліндер сформулював теорію подібності країн, яку називають також теорією попиту. Ліндер стверджує, що розходження в рівні насиченості факторами між країнами не завжди відображують міжнародні обміни. Насправді безліч обмінів часто відбувається між країнами, що мають схожі фактори. Наприклад, у Європейському Союзі найбільш важливі туристські обміни відбуваються між сусідніми країнами.

Відповідно до теорії попиту міжнародна спеціалізація країни у високому ступені залежить від внутрішнього попиту. Виявляючи попит на внутрішньому ринку, країна розробляє новий продукт і потім звертається до подібних ринків. Дійсно, високий рівень попиту на внутрішній туризм створює сприятливі умови для розвитку міжнародного туризму. Створюються додаткові місця розміщення і транспортний зв'язок, розвиваються природні й історико-культурні центри туризму. Тому країни, що можуть управляти великим внутрішнім попитом, готові задовольняти і міжнародний попит. Останнім пояснюються не тільки причини міжнародного туризму, але і його інтенсивність. Обсяг міжнародних обмінів повинен бути великим між країнами, що мають високий рівень внутрішнього туризму й однакову структуру. Цей обсяг є великим і продовжує істотно збільшуватися в географічних зонах, що охоплюють індустріально розвинуті країни Європи, Північної Америки і Південно-Східної Азії з високою купівельною спроможністю.

Для виміру внутрішнього попиту зазвичай застосовують такі показники як чисельність населення, ВНП на душу населення, кількість місць у всіх комплексах проживання. До країн з високим внутрішнім попитом відносяться Великобританія, Німеччина, Італія і Франція. Країни, що розвиваються, крім Марокко і Тунісу, в основному мають дуже низький рівень внутрішнього попиту. Однак деякі країни, такі, як Іспанія, Португалія, Марокко, Туніс, Танзанія, Сенегал, успішно розвивають міжнародний туризм незалежно від внутрішнього попиту, завдяки спеціальній туристичній політиці, що проводиться урядами цих країн.

Міжнародні туристські обміни залежать від обсягу попиту і диференціації туристського продукту. Туристи зацікавлені в тому, щоб перетинати кордони з найменшими перепонами, тому що вони прагнуть спробувати дещо відмінне від того, що мають у своїй країні, тим самим обумовлюючи взаємні туристські обміни між схожими країнами, незважаючи на те, що ці країни мають однакові ресурси. Цей попит називається попитом до розмаїтості, що базується на географічних, культурних і інших специфічних розходженнях.

Теорія конкурентоспроможності була розроблена М. Портером, який виділяє 4 властивості країни, що формують середовище, в якому конкурують місцеві фірми та впливають на її міжнародний успіх (рис. 4).

Ці детермінанти, кожен окремо і всі разом як система, створюють середовище, в якому народжуються і функціонують фірми даної країни. Пізніше дана теорія була адаптована відповідно до особливостей міжнародної торгівлі туристичними послугами. Оновлена версія моделі конкурентоспроможності підкреслює вагомість таких факторів як дії уряду, випадок та ступінь приватизації майна, що є особливо актуальним для країн з перехідними економіками. Однак, з урахуванням особливостей трансформаційних процесів, етап комерціалізації та приватизації не у всіх галузях і сферах діяльності супроводжується якісними структурними змінами, особливо у тих випадках, де має місце акціонування при збереженні контрольного пакета акцій у державній власності. Це обумовило повільні темпи розвитку ринків і реструктуризації галузевих і внутрішньофірмових структур організацій, недостатнє удосконалення менеджменту підприємств. Тому детермінанти даної моделі доцільно доповнити блоком факторів, що характеризують ступінь реструктуризації економіки, галузі та підприємства, відповідно до ринкових реформ, глобальних процесів і обраної стратегії та моделі розвитку країни.

Рис. 4. Детермінанти конкурентної переваги країни за М. Портером

Для визначення рівня конкурентоспроможності туристичної галузі країни слід визначити, де компоненти національного „ромба” взаємно посилюються, тобто кожний детермінант впливає на решту. Перевага по кожному детермінанту не є передумовою для конкурентної переваги в туристичній галузі. Саме взаємодія переваг за всіма детермінантами забезпечує самопідсилюючі виграшні моменти, які іноземним конкурентам недоступні. Більш детальний розгляд цих детермінант дозволяє виділити наступні їх характеристики.

Параметри факторів містять три основні складові: наділеність факторами, їх ієрархією та створення. Туристичні фірми досягають конкурентної переваги, якщо мають у розпорядженні дешеві і високоякісні фактори, які є важливими при конкуренції в туристичній галузі. Однак отримання конкурентної переваги на основі вищезазначених факторів залежить не стільки від їх наявності, скільки від їх ефективного використання.

Оцінка ієрархії туристичних факторів передбачає їх поділення на основні і розвинуті, загальні та спеціалізовані. До основних факторів відносяться природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення, некваліфікована робоча сила. Тобто їх країна отримує або у спадщину, або при незначних капіталовкладеннях. На відміну від інших галузей народного господарства ці фактори мають особливе значення для конкурентної переваги країни в туристичній сфері. В той же час перевага, що створюється ними, може бути нестійкою та залежною від інших параметрів. До розвинутих факторів відносяться сучасна інфраструктура, висококваліфікована робоча сила. Саме ці фактори мають найбільше значення, оскільки дозволяють досягти конкурентної переваги більш високого рівня.

При аналізі створення факторів досліджують, чи виникли вони природньо, чи створені штучно. Всі фактори, що сприяють досягненню конкурентних переваг більш високого рівня, є штучними. Тобто в даному випадку туристично-рекреаційний потенціал слід розглядати в ракурсі двох складових: природно-географічних умов та історико-культурної спадщини. І якщо природно-географічні умови не потребують значних капіталовкладень за виключенням фінансування екологічних програм, то збереження історичних пам’яток, пам’яток архітектури потребують значних обсягів фінансування. За М. Портером, країни досягають успіху в тих галузях, в яких їм найкраще вдається створювати та удосконалювати необхідні фактори.

Другим детермінантом національної конкурентної переваги є попит на внутрішньому ринку на туристичні послуги, тобто обсяг внутрішніх туристських потоків. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому туристичному ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій та стимулює розвиток в’їзного туризму. Він характеризується структурою, обсягом і характером зростання, інтернаціоналізацією.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги за наступних основних характеристиках структури попиту:

· Значна частка внутрішнього попиту припадає на глобальні сегменти ринку;

· Туристи та турагенти є розбірливими та висувають підвищені вимоги, що змушує фірми підвищувати стандарти якості розробки туристського продукту, рівня обслуговування. В даному випадку мова йде про існування так званого елітного туризму, який дає поштовх для розвитку масового туристського продукту;

Обсяг і характер зростання внутрішнього попиту дозволяють туристичним фірмам отримувати конкурентну перевагу, якщо:

· За кордоном мається попит на туристський продукт, що користується великим попитом на внутрішньому ринку;

· Внутрішній попит швидко зростає, що стимулює інтенсифікацію капіталовкладень та швидкість оновлення;

· Внутрішній ринок швидко насичується, в результаті посилюється рівень конкуренції, за якої виживає найсильніший, що змушує виходити на зовнішній ринок.

Туристичні фірми можуть досягти конкурентної переваги в тому числі завдяки інтернаціоналізації попиту на внутрішньому ринку, тобто коли перевага віддається зарубіжним туристам за умови, якщо існують мобільні та багатонаціональні внутрішні покупці, які сприяють розвитку попиту за кордоном, тобто внутрішні туристи; та мається можливість впливати на запити зарубіжних покупців, тобто відстежувати зміни, що відбуваються у структурі зарубіжного туристського попиту та пристосовувати власний туристський продукт до цих змін.

Вплив параметрів попиту на конкурентоспроможність туристичної галузі залежить і від інших частин „ромба”. Так, без сильної конкуренції широкий внутрішній ринок або його швидке зростання не завжди стимулюють інвестиції. Без підтримки відповідних суміжних галузей (сфери сільського господарства, транспортного забезпечення, легкої та харчової промисловості) фірми не в змозі задовольнити потреби вибагливих покупців.

Третьою детермінантною, що визначає національну конкурентну перевагу, є присутність в країні галузей-постачальників або споріднених галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Спорідненими Портер визначає такі галузі, в яких фірми можуть здійснювати взаємодію між собою в процесі формування ланцюжку цінностей, а також галузі, що виробляють взаємодоповнюючі продукти. Взаємодія може відбуватися у сфері розвитку технологій, виробництва, маркетингу, сервісу. За наявності в країні споріднених галузей, здатних конкурувати на світовому ринку, відкривається доступ до обміну інформацією та технічної взаємодії. Географічна близькість та культурна спорідненість обумовлюють більш активний взаємообмін, ніж з іноземними фірмами. Успіх на світовому ринку однієї галузі може спричинити розвиток виробництва додаткових товарів та послуг.

По відношенню до туристичної галузі такими галузями можна вважати харчову та легку промисловість. Національні туристичні фірми отримають найбільшу вигоду, якщо їх постачальники будуть конкурентоспроможні на світовому ринку. Однак успіх галузей-постачальників та споріднених галузей може вплинути на успіх національних туристичних фірм тільки за умови позитивного впливу решти складових „ромба”.

Четвертим важливим детермінантом, що визначає конкурентоздатність галузі, є той факт, що фірми створюються, організуються та управляються в залежності від характеру конкуренції на внутрішньому ринку, при цьому розробляються різні стратегії та цілі. Національні особливості впливають на управління фірмами і на форму конкуренції між ними.

Особливе значення для досягнення високої конкурентоздатності в туристичній галузі має сильне суперництво на внутрішньому ринку, що пояснюється наступними причинами:

· Сильна внутрішня конкуренція дає більш потужний імпульс до вдосконалення;

· Внутрішня конкуренція не тільки укріплює позиції фірм на внутрішньому ринку, але й змушує їх виходити на світовий рівень з метою подальшого зростання;

· Більш сильні місцеві фірми, що витримали внутрішню конкуренцію, здатні досягти успіху і за кордоном;

· За умови конкуренції на внутрішньому ринку створюються також переваги для національної галузі в цілому, а не тільки для окремих фірм. Конкуренти запозичують одне у одного прогресивні ідеї і розвивають їх, оскільки в рамках однієї нації ідеї розповсюджуються швидше, ніж між різними націями. Ці переваги посилюються за умов концентрації конкурентів в одній географічній місцевості.

Як вже відзначалося, велике значення для туристичного ринку має випадок, тобто подія, яка має мало спільного з умовами розвитку в країні і на яку часто не можуть впливати ані фірми, ані національні уряди. Для туристичного ринку до них відносяться:

· винахідливість у сфері розробок туристського продукту;

· великі технологічні досягнення у сфері впровадження автоматизованих систем управління та бронювання;

· різкі зміни цін на ресурси;

· значні зміни обмінних курсів;

· різке підвищення світового або місцевого попиту;

· політичні рішення зарубіжних урядів щодо візового режиму;

· війни, теракти, політична та економічна нестабільність, природні катастрофи та стихійні лиха.

Випадкові події важливі тому, що вони впливають на позиції конкуруючих фірм. В результаті цих подій можуть бути зведені нанівець переваги старих конкурентів та створений потенціал для нових фірм, що досягли достатнього рівня конкурентоспроможності в нових умовах. В той час як випадок може сприяти зміні рівня конкурентоспроможності в туристичній галузі, національні особливості впливають на те, яким чином країна зможе цей випадок використати.

Роль уряду в формування національних переваг полягає в тому, що він впливає та всі чотири детермінанти:

· На параметри факторів – через субсидіювання, пільгове кредитування туристичних фірм, що зорієнтовані на в’їзний туризм, пільгове оподаткування та ін.;

· На параметри попиту – шляхом встановлення стандартів та впровадження сертифікації на категорійність; здійснення програм розвитку туризму;

· На умови розвитку споріднених галузей та галузей-постачальників – шляхом контролю над засобами реклами або регулювання розвитку інфраструктури;

· На стратегію турфірм, їх структуру та конкуренцію – через свою податкову політику, антимонопольне законодавство, шляхом регулювання та стимулювання інвестицій.

Всі чотири детермінанти можуть здійснювати і зворотній вплив на уряд. Роль уряду може бути позитивною та негативною.

Детермінанти національної конкурентоспроможності являють собою комплексну систему, яка знаходиться в постійному розвитку. Одні детермінанти регулярно впливають на інші. Дія системи детермінант призводить до того, що конкурентоспроможна національна туристична галузь нерівномірно розподілена по всій економіці, а пов’язана в „пучки”, або „кластери”.

Серед сучасних теорій, що пояснюють особливості міжнародної торгівлі, слід також виділити теорію ефекту масштабу П. Кругмана. Дана теорія пояснює причини торгівлі між країнами, які майже в рівній мірі наділені факторами виробництва. Оскільки під час виробництва туристичних послуг використовуються такі фактори виробництва як праця, земля, капітал, а також новий фактор – інформаційні технології, - вона цілком може слугувати поясненням міжнародної торгівлі туристичними послугами. Економія на масштабах в туристичній сфері може бути досягнута за рахунок більших обсягів споживання (замовлення групових турів), управлінських (поглиблення спеціалізації менеджерів), фінансових (отримання банківських кредитів на пільгових умовах та отримання доступу до більшої кількості фінансових інструментів), маркетингових чинників. Кожен з них знижує середні витрати виробництва турпродукту. П. Кругман доводить, що в умовах міжнародної торгівлі зростає реальна заробітна плата та виробництво.

Вищезазначені теорії міжнародної торгівлі пояснюють закономірності її розвитку з точки зору міжгалузевого обміну. Але значна частина світових торговельних потоків припадає саме на внутрішньогалузевий обмін. Вперше на особливості внутрішньогалузевої торгівлі звернув увагу англійський економіст угорського походження Бела Баласса. Відповідно до його концепції, внутрішньогалузева торгівля здійснюється за наступних причин:

· існування диференціації продуктів,

· географічне розташування виробництва та споживання,

· динамічний ефект масштабу,

· рівень агрегування товарної групи.

Туристичні послуги є надзвичайно диференційованими, знаходяться в значній залежності від вподобань та смаків споживачів – туристів, рівня їх добробуту. З іншого боку, туристично-рекреаційні ресурси різних регіонів однієї країни можуть значно відрізнятися, а тому здатні задовольняти різні сегменти попиту туристів. Однак, оскільки туристичні послуги є надзвичайно суб’єктивними, в значній мірі визначаються соціопсихологічними та культурними чинниками, потреби туристів можуть задовольняти аналогічні за своїми властивостями та можливостями туристичні регіони, що територіально відносяться до різних країн. Що стосується рівня агрегування туристичних послуг як особливого виду товару, то виокремлення в їх структурі значної кількості видів, форм та типів в залежності від багатьох критеріїв дозволяє говорити про значну інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі туристичними послугами. Ще одним поясненням спеціалізації країн на різних видах туристичних послуг відповідно до теорії внутрішньогалузевої торгівлі виступає фактор сезонності, що має найбільш яскравий характер саме у туристичній сфері. Пізніше у 70-х рр. ХХ ст. теорію внутрішньогалузевої спеціалізації було доповнено Г. Грубелем, який до основних чинників існування спеціалізації країн на певних видах товарів та послуг в рамках єдиної товарної групи додав чинник відмінностей в розподілі доходів у різних країнах. Існування виробництва турпродукту та його вартість в значній мірі визначається купівельною спроможністю потенційних, в першу чергу, внутрішніх туристів, тому туристичні підприємства країни, де рівень доходів нижче, будуть орієнтуватися на виробництво більш доступного турпродукту, в той час коли виробники інших країн з більш високим рівнем добробуту формуватимуть тури більш високої вартості. Внаслідок цього виникає можливість для торгівлі між країнами, оскільки виробники турпродукту можуть орієнтуватися в основному на внутрішніх туристів і лише в обмежених масштабах задовольняти потреби туристів з інших країн (рис. 5).

Виробники країни І формують туристський продукт, орієнтуючись на туристів з доходами в проміжку Х₁-Х_4, тоді як формування турпродукту в країні ІІ забезпечує потреби туристів, рівень яких знаходиться в інтервалі Х₃-Х₆. Таким чином, потенційні туристи країни І з рівнем доходів Х₅ та потенційні туристи країни ІІ з рівнем доходів Х₂ задовольнятимуть свої потреби у відпочинку за рахунок взаємовідвідування країн, формуючи в’їзні туристські потоки світового ринку туристичних послуг. Отже, існує основа для внутрішньогалузевої торгівлі туристичними послугами.

Кількість

домашніх

господарств

Дата добавления: 2014-01-07