Основні екосистеми біосфери

Горизонтальна структура біосфери

Структура біосфери

Межі поширення живих організм:

У літосфері: на глибині 1,5-15 км уже t перевищує +100 °С; найбільша глибина, де у літосфері виявлені бактерії – 4 км.

У гідросфері: до 10-11 км (океанічні западини), де t близько 0 °С.

В атмосфері: (верхня межа біосфери – спори грибів і бактерій – до висоти 20-22 км (на висоті 25-27 км – озоновий шар) – організми тут не живуть, вони сюди лише залітають.

Террабіосфера (або геобіосфера) –

Гідробіосфера –

Аеробіосфера – Основна частина – 1-1,5 км. Від 50-300 м – за М. Реймерсом – екотон між террабіосферою і гідробіосферою з одного боку і аеробіосферою – з іншого),

Парабіосфера – зона, яка прилягає до біосфери, і в якій випадково з'являються мікроорганізми і їх спори, не здатні до активного метаболізму (перетворення).

В середньому, шар планетарного життя сягає всього близько 20 км: вся земна поверхня (крім вершин понад 6 000 м, вкритих льодовиками) та товща води в морях і океанах.

У всесвітніх масштабах – проводять аналогію з тоненькою плівкою, яку легко пошкодити.

Основою для уявлення про горизонтальну структуру біосфери служать межі біогеоценозів та їх просторове розміщення.

Структурні одиниці біосфери (класифікація в сторону збільшення рангу):

Біогеоценоз – біокомплекс – біолокус (біом) – біозона – біоорбіс – царство – террабіосфера – біосфера.

За М Ф. Реймерсом: вищий рівень поділу біосфери – це біогеографічне царство (суша чи Світовий океан). Далі йде нижчий ранг – біогеографічна область (біоорбіс). Області розпадаються на природні пояси або біозони, в рамках яких історичну форму біотичного обміну на суші формують біоми. Якщо природна зона (біозона) – це фізгеографічна одиниця, то біом -біоценотична.

Біом – це сукупність біоценозів, видів рослин і тварин однієї природної зони, яка характеризується певним типом структури угруповання, що є відбитком комплексу адаптації виду до умов середовища.

Схожі біоми об'єднують в типи (тайга, лісостеп, степ).

Біолокус - фізгеографічна одиниця.

Наземні екосистеми біосфери об'єднують у три основні типи.

1) наземні біоми;

2) прісноводні екосистеми;

3) морські екосистеми.

Наземні біоми: природні (ліси, луки, інші – пустелі, тундри) і штучні (пасовища, орні землі, інші - урбаністичні комплекси тощо),

Лісові екосистеми:

а) північна позатропічна рослинність (тайгові ліси, хвойно-широколистяні ліси, широколистяні, гірські та субтропічні ліси);

б) тропічна рослинність (вологі вічнозелені тропічні ліси, мангрові ліси, тропічні савани тощо);

в) південна позатропічна рослинність (араукарієві та евкаліптові ліси тощо).

Екосистеми трав'яних ландшафтів - природні (степи, луки) і штучні (культурні пасовища, сінокоси, агробіоценози).

3.4. Прісноводні екосистеми

Озера:

(за трофністю):

- оліготрофні (як правило, глибокі, з підвищеними берегами, бідні на мінеральний азот і фосфор, вода в них прозора, синього або зеленого кольору);

- автотрофні (невеликої глибини, багаті на азот і фосфор, багатство організмів призводить до виснаження кисню і зеленувато-коричневого забарвлення води, має широкий пояс прибережної рослинності);

- дизтрофні (неглибокі озера з берегами, порослими торфоутворюючою рослинністю, вода мало прозора, бурого кольору, має кислу реакцію).

Ці типи водойм можуть мати перехідні (змішані) типи.

Водотоки:

екосистеми потоків, річок, рік, їх різних ділянок.

Екосистеми Світового океану

Характерною особливістю океанічних екосистем є:

а) глобальність розмірів і величезні глибини, заповнені життям; безперервність (усі океани пов’язанні один з одним);

б) постійна циркуляція (наявність сильних вітрів, що дмуть протягом року у одному і тому ж напрямку, наявність глибинних течій);

в) панування різних хвиль і приливів, що зумовлює помітну періодичність життя угруповань, особливо в прибережних зонах;

г) солоність і сильна буферність;

д) наявність розчинених біогенних елементів, що є лімітуючими факторами, що визначають розміри популяції.

Три великі комплекси організмів: планктон, бентос, нектон (плаваючі тварини).

Екосистеми океанів відзначаються своєю великою продуктивністю, відіграють важливу роль гігантських регуляторів клімату Землі.

1. Термін «біосфера» з'явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс, з яким В.І. Вернадський був знайомий особисто. Зюсс, зокрема, писав: «Одне здається іншорідним на цьому великому, яке складається зі сфер, небесному тілі, а саме – органічне життя.... На поверхні материків можна виділити самостійну біосферу...»

Під біосферою розуміють все те, що нас оточує, ту «природу», в якій ми живемо. Сам В.І. Вернадський дав наступне визначення біосфери: «Біосфера є оболонкою життя – область існування живої речовини».

Струнке вчення про біосферу було розроблене у 1926 році В.І. Вернадським і цим же роком датована його книга «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді. Вчений виділив три головних компоненти біосфери:

- живі організми;

- мінеральні речовини, які включені живою речовиною у біогенний кругообіг;

- продукти діяльності живої речовини, які тимчасово не беруть участі у біогенному кругообізі.

Дата добавления: 2014-01-07