Лекція 4. Ліквідація культу особистості

1. Розширення прав УРСР.

2. Державно-правовий статус українських земель у період Великої Вітчизняної війни.

3. Надзвичайні комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників.

4. Право України в післявоєнні роки й у період десталінізації.

Література [2, 4]

25 лютого 1956 р. на закритому засіданні XX з'їзду КПРС у Москві перший секретар ЦК партії М. Хрущов виголошував таємну доповідь, присвячену культові особи Сталіна. Вона викликала шокову реакцію в залі. Перед делегатами поставав новий образ Сталіна — жорстокого, малокомпетентного тирана, котрий послідовно створював свій культ, безжалісно знищуючи опонентів і вчорашніх соратників. Жорсткій критиці була піддана центральна фігура офіційно насаджуваної десятиліттями системи канонізованих цінностей, ідол десятків мільйонів людей, символ єдності й могутності радянської системи. Цей момент можна вважати точкою відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від деяких найбільш одіозних, реакційних рис, що гальмували його розвиток навіть на шляху накресленим офіційною комуністичною доктриною, процесу часткової лібералізації деяких сфер життя суспільства, передусім духовної. Ці часи дістали назву «відлига».
«Відлига» була викликана не лише особистим бажанням Хрущова чи збігом обставин. Змін вимагало життя. Західний світ вступав в еру тотальної модернізації, пов'язаної з розвитком науково-технічної революції «Змагання двох систем» викликало нових темпів нових імпульсів у розвиткові радянського суспільства, прискорення економічного поступу, підвищення життєвого стандарту. В інтересах самозбереження тоталітарної системи було проведено реформування певних її компонентів і структур, звільнення від тягаря надцентралізму, майже повної самоізоляції та духовної скутості. До цього, звичайно, додавалися суто суб'єктивні прагнення частини партійно-державної бюрократії зацікавленої в змінах, які б розширили сферу її компетенції за рахунок усунення від влади висуванні сталінської епохи, амбіції технократів, які набирали силу завдяки світовим економічним тенденціям, нарешті — міркування боротьби за владу між прибічниками Хрущова та ортодоксальний сталіністами у «верхах».
Розгорнулась «десталінізація по вертикалі» автоматичне шаблонне засудження «культу особи» всіма партійними та ідеологічними структурами.
Цей процес розгортався в Україні повільніше ніж у центрі. Із запізненням стали з'являтися статті у пресі. В «дусі рішень XX з'їзду». Тон 1 зміст критики були стриманішими. Зміни торкалися переважно сфери культурного життя.
Непослідовність і непевність десталінізації най наочніше проявилася в процесі політичної, юридичної та громадської реабілітації жертв сталінізму. На кінець 50-х рр. органами КДБ і прокуратури республіки було переглянуто справи майже 5,5 млн. чол., які перебували на обліку репресійних органів. 3 цього обліку знято (фактично реабілітовано) 58% справ. Ці цифри свідчать жахливий масштаб репресій і одночасно — про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза законом залишилася більшість жертв репресій 20-початку 30-х рр., діячі ОУН-УПА та ін. У цій обмеженості й непослідовності відчувалась, певна система. Поза процесом реабілітації залишилися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний із звинуваченнями у «націоналізмі».
Парадоксом «відлиги» було те, що процес реабілітації жертв сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями На XXI з'їзді КПРС (січень 1959) М Хрущов заявив, що в СРСР немаэ фактів притягнення до судової відповідальності за політичні злочини. Це було брехнею.
Протягом 1954-1959 рр. в Україні було притягнено до судової відповідальності і піддано іншим формам переслідувань за «антирадянську діяльність» близько 3,5 тис. чол. Репресії продовжувались і під час піку «відлиги». Зокрема, в 1961 р., коли піднялась нова хвиля засудження злочинів Сталіна, а його мумію винесли з мавзолею, в Україні була репресована група львівських юристів, які збиралися агітувати за конституційний вихід України зі складу СРСР (відповідні статті конституцій Союзу і Республіки давали таке право). Членів групи (А. Лук'яненка, І. Кандибу, С. Віруна та ін.) звинуватили у «зраді Батьківщини» і засудили на максимальні строки ув'язнення. Того ж року КДБ «викрив» у Львові підпільну організацію. «Український національної центр» Керівника її розстріляли, іншим дали величезні терміни ув'язнення.

Дата добавления: 2014-01-07