V. Поняття, риси та види правового регулювання

Правове регулювання – процес дії правових норм та інших правових засобів на поведінку суб’єктів з метою упорядкування, охорони та розвитку суспільних відносин.

Ознаки:

- зв'язок з державою (держава встановлює загальні засади, принципи, завдання, межі і розробляє основні способи правового регулювання);

- здійснюється завдяки системі законодавчих та інших нормативних актів з відповідних питань;

- здійснюється системою спеціально створених державою органів;

- всезагальність, тобто поширеність на всіх без виключення суб’єктів;

- обов’язковість – неможливість невиконання вимог;

- конкретність – чіткість прав і обов’язків;

- стабільність – здійснюється державою постійно і забезпечує стабілізацію суспільних відносин;

- прогнозованість – обґрунтованість шляхів вдосконалення;

- системна природа (здійснюється системою узгоджених юридичних засобів);

- цілеспрямованість,результативність;

- де легованість (визначеність меж участі інститутів громадянського суспільства);

- предметність,тобто наявність суспільних відносин, які об’єктивно потребують правового упорядкування. Ці відносини:

а) пов’язані з вольовою діяльністю, тобто є усвідомленими;

б) торкаються лише тих сторін суспільного буття, що піддаються зовнішньому контролю;

в) має нормативну основу та фіксується правовими приписами;

г) торкаються найбільш значущих для суспільства відносин;

д) не регламентує особистих відносин суб’єктів;

- залежність від системи об’єктивних та суб’єктивних (рівень правової культури, рівень правової науки, ефективність юридичної практики).

Види:

І. Залежно від особливостей формування юридичних засобів, масштабу впливу:

а) нормативне, реалізується за допомогою норм права, що мають форму закону чи інших джерел права.

- поширюєтьсяна невизначену кількість випадків певного виду;

- адресується невизначеному колу суб’єктів;

- встановлення нових загальних права та обов’язків;

б) індивідуальне поширюється на визначене коло суб’єктів та життєвих ситуацій.

- спрямованість на регулювання відносин між визначеними суб’єктами;

- врахування особливостей випадку;

- не поширюються на аналогічні випадки;

ІІ. За здійснюваним впливом:

а) централізоване правове регулювання здійснюється державними органами та уповноваженими державою суб’єктами, не передбачає механізмів узгодження з суб’єктами змісту адресованих ним норм;

б) децентралізоване: - координаційне - має двосторонній та багатосторонній характер і полягає у пошуку учасниками відносин узгоджених форм взаємодії, які мають значення для цих сторін. Поширюється на відносини, не врегульовані в централізованому порядку чи відносини, що потребують додаткової правової регламентації. (укладення колективного трудового договору).

автономне – торкається винятково особистої поведінки суб’єктів. Пов’язане з реалізацією принципу «дозволено все, що не заборонено». (використання земельної ділянки власником).

VІ. Проблема співвідношення держави та права була предметом дослідження науковців тривалий період часу. Історичний аспект аналізу цієї проблеми пов’язується з поглядами:

а) Бердяєва М., який розрізняв два типи вчення про співвідношення держави та права:

- державний позитивізм, який визначав державу в якості джерела права;

- абсолютно-правове, джерелом права є природа особи, держава повинна бути санкціонована правом, підкорена йому;

б) Кудрявцев виокремлює три моделі співвідношення держави і права:

- тоталітарну, що характеризує державу вище права, оскільки саме держава його створює свою волею;

- ліберальну, що визначає верховне значення права. Роль держави зводиться до відображення у законі позитивного права;

- прагматичну – виходить із взаємного характеру держави і права. Право – це система норм, створених державою,яка в свою чергу, пов’язана правом.

в) Ковалевський М. – окрім означених вище трьох типів співвідношення держави і права виокремлює четвертий – солідаризм – держава і право однаково покликані зберігати суспільні цінності.

В сучасній літературі обґрунтовують чотири підходи розуміння співвідношення держави та права.

1. Етатистський виходить з пріоритету держави над правом. Право характеризується як продукт державної діяльності та її результат. Тому право є підпорядкованим державі, похідним від неї. Право визначається як система норм, встановлених чи санкціонованих державою.

Основні ідеї:

- держава виникає раніше права;

- право –це продукт життєдіяльності держави;

- право відображає волю держави;

- право є формою впливу держави на суспільство;

- держава може змінювати право на свій розсуд;

2. Правовий обґрунтовує службову роль держави по відношенню до права. Виходячи із визначення держави як результату укладеного суспільного договору ідеї щодо непорушності природного закону та невідчуджуваності заснованих на ньому суб’єктивних прав, прибічники зазначеного підходу виходять із обмеженості держави правом. Роль держави полягає у закріпленні права природного та його гарантування. Саме на основі концепції природного права були обґрунтовані ідеї правової держави та верховенства права.

Основні ідеї:

- право виникає раніше держави;

- держава з’являється в результаті реалізації права соціальними суб’єктами;

- держава обмежена правом;

- держава не змінює право на свій розсуд;

В сучасній науці обґрунтовується також інтегративний підхід, метою якого є поєднання таврівноваження зазначених вище підходів.

Основні ідеї:

- держава і право виникають одночасно в результаті розвитку суспільства;

- держава і право взаємопов’язані;

- існування держави і права взаємообумовлене одними факторами;

- право є формою узгодження інтересів соціальних груп та засобом самообмеження держави;

- держава і право не підпорядковані одне одному;

Держава і право розглядаються як самостійні самодостатні категорії, які не можуть функціонувати ізольовано. Зв'язок між ними має характер двохсторонньої залежності, яка виявляється у їх функціональному зв’язку. Саме цей підхід надає можливість:

- подолати односторонність взаємодії держави та права;

- виявити взаємозв’язок цих категорій;

- дослідити роль кожної з них для суспільства та іншої категорії;

- проаналізувати зв'язок між правом та державою, суспільством і людиною;

- охарактеризувати державу як підпорядковане праву явище, що є засобом його підтримки та гарантування;

- визначити право як засіб управління суспільними процесами, дія якого обмежується правами людини;

Дуалістичний підхід розглядає державу та право як феномени, що взаємовпливають та взаємовизначають один одного.

Основні ідеї:

- держава і право виникають сумісно;

- зв'язок між правом і державою має характер двосторонньої залежності;

- держава формує та впливає на право, останнє – на державу;

- держава використовує право в процесі управління суспільством, але в межах, визначених правом;

Негативні риси:

Етатизм:

- спрощує сутність взаємозв’язку держави та права;

- право ставиться у повну залежність від держави;

- нівелюється самостійне значення права;

- заперечується вплив права на державу;

- обґрунтовує будь-які дії держави як правові;

Правовий підхід:

- право аналізується у відриві від держави;

- породжує правовий ідеалізм;

- дещо перебільшується значення права;

- право важко відокремити від інших соціальних регуляторів;

- не зрозумілим є механізм реалізації права;

Дата добавления: 2014-01-07