Jus praetorium - преторське право

Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегринами), які приїжджали до Риму, - з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Проте надання прав перегринам досягалося не шляхом поширення на них норм, які споконвічно регламентували приватні права римських громадян. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і не римлян, так званого jus gentium - права народів. Велика заслуга в його створенні належить перегринському претору, який у своїй практичній діяльності спирався на місцеве право перегринів, тобто підкорених Римом сусідніх народів. Нерідко jus gentium перевершувало римське цивільне право і воно довело свою життєвість та придатнсіть для регулювання обороту в нових умовах. Можна стверджувати, що jus gentium вміщувало все значне і прогресивне, що виробив стародавній світ у галузі правових інститутів, пов'язаних з торгівлею. І тому воно вигідно відрізнялося від jus civile більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, воно відповідало вимогам часу й чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Названі дві системи (jus civile і jus gentium) існували й розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Однак поступово вони почали зближатися, а з часом і відставати від швидкого розвитку цивільного обороту. Виникла потреба в ефективніших засобах правового регулювання.

Так поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, які регулювали майнові відносини, під назвою jus praetorium - преторського права.

Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулювати нові відносини.

Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Воно більш повно відображало найновіші соціальні зміни в римському суспільстві, передбачало спрощення багатьох процедур, містило чіткість і ясність правових приписів, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення.

Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем, увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторського права.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність названих трьох систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право, яке є предметом нашого вивчення.

Римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи - царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії. Розглянемо розвиток римського приватного права за цими періодами.

2. Суб’єкт римського цивільного права

Суб'єкт права — це той, хто може бути носієм права, особою.

Ця здатність залежить від соціально-економічного розвитку суспільства, це не було природженою властивістю людини. Зокрема, раби були не суб'єктами, а об'єктами права.

Суб'єктом права були фізичні й юридичні особи, які тоді не розмежовувалися.

У той час знаряддя праці поді­лялися на німі, мукаючі й обдаровані мовою. Юрист Ульпіан ствер­джував, що "з точки зору цивільного права раби вважаються ніким". В свою чергу, вільні члени суспільства мали неоднакову правоздатність і дієздатність. Повна правоздатність складалася з трьох основ­них елементів –

Дата добавления: 2014-01-07