Напрямки реалізації промислової політики

Результативність державної промислової політики залежить від того, наскільки повно охоплюються основні процеси ринкової трансформації промисловості. Співвідношення основних напрямків реалізації промислової політики безпосередньо залежить від стану промисловості.

На перших етапах реформування промисловості державна промислова політика здебільшого була зорієнтована на підтримку промислового виробництва та реформування відносин власності шляхом її роздержавлення та приватизації. В міру переважання приватної власності на перший план висуваються завдання активізації інвестиційної діяльності та прискорення впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Засвоєння у виробницт­ві конкурентоздатної продукції обумовлює в ролі першочергових завдань інтеграцію промисловості України у світове господарство. Невід’ємною умовою розвитку про­мисловості є інтеграція відтворювальних процесів за допомогою засобів структурної та амортизаційної політики.

Напрямки реалізації промислової політики, які відповідають цілям сучасного етапу реформування промисловості, наведені на рис.

Напрямки реалізації промислової політики

Дослідження розвитку промисловості індустріально розвинутих країн дають змогу сформувати дві основні концепції промислової політики: перша - засновується на виділенні в структурі промисловості пріоритетних галузей, виробництв, великих проек­тів, розвиток (реалізація) яких забезпечує зростання промислового виробництва в інших галузях; друга - ґрунтується на створенні сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, результати якої дають поштовх для розвитку виробництва у відповідних галузях. Обидві концепції не є альтернативними і мають позитивні приклади реалізації у світі. Тому в процесі їх реалізації в Україні, можна говорити лише про ступінь переважання тієї чи іншої концепції в певні періоди. Надання переваги концеп­ції «пріоритетних галузей» або «інноваційного розвитку» дозволяє державі здійснювати оперативне маневрування у рамках стратегії розвитку промисловості.

Промислова політика має чотири типи стратегії. Перший тип - це стратегія «копіювання». Вона полягає в засвоєнні у промисловому виробництві конкурентоспроможної продукції, яка вже виготовляється в розвинутих країнах. Згідно з даною стратегією, головний наголос робиться на закупівлі сучасних технологій і зразків промислової продукції та виготовленні такої продукції за ліцензіями або на розробці аналогічних вітчиз­няних зразків.

Ціна цієї продукції може бути меншою в Україні, головним чином за рахунок дешевої робочої сили, сприятливих умов, наявного виробничого потенціалу, а також прийняття відповідного пільгового оподаткування.

Другий тип - це стратегія «провідних технологій». Її сутність полягає у використанні власних досягнень у науково-технічному прогресі для створення нових товарів і технологій, які дозволяють охопити новий сегмент ринку.

Третій тип - це стратегія використання природних ресурсів. Цю стратегію використовують у разі наявних багатих родовищ корисних копалин. Сутність даної стратегії полягає в експорті природних ресурсів. Близьким до такої стратегії є експорт продук­ції неглибокого ступеня переробки.

Четвертий тип - це стратегія «прориву» в науково-техніч­ному прогресі, яка полягає в створенні принципово нових видів продукції та їх швидкому освоєнні у виробництві. Така стратегія має селективний характер і передбачає пріоритетний розвиток окремих напрямків наукових і технологічних досліджень.

Розробка цільових комплексних програм застосовується у промисловій політиці в тих випадках, коли за рахунок ринкових механізмів не можна виконати конкретні завдання промислового розвитку. Комплексні цільові програми дозволяють взаємно по­в’язати виконання етапів і робіт, виконавців, строки, ресурси, які потрібно залучити для досягнення цілей програми, а також - комплекс економічних, техніко-виробничих, науково-дослідних, організаційно-господарських заходів. У розробці цільових комплексних програм розвитку промисловості широко використовують­ся балансовий, нормативний, мережевий методи планування.

Структура промисловості постійно змінюється. Такі зміни структури промисловості, які адекватні вимогам ринку, забезпечують позитивний структурний ефект і сприяють розвитку промисловості.

З цією метою держава застосовує заходи, спрямовані на регулювання структурних зрушень у промисловості. У межах активної структур­ної політики здійснюються заходи: стимулювання переливу капіталу в пріоритетні галузі та його концентрації на капіталомістких напрямках структурної перебудови; стимулювання розвитку виробництв, що прискорюють впровадження досягнень НТП; захист та надання фінансової допомоги підприємствам, які потребують реконструкції та згортання виробництва у депресуючих галузях тощо.

Важливим напрямком реалізації промислової політики є розвиток конкуренції та обмеження монополізму. Необхідність таких заходів з боку держави пояснюється неефективністю монопольного виробництва з погляду розподілу та використання ресурсів. Для того щоб протистояти негативним тенденціям монопольного виробництва, насамперед державного, вживаються заходи, спрямовані не на ліквідацію монополій, а на обмеження монопольних позицій на ринку шляхом усунення штучних бар’є­рів та розвитку конкуренції.

Податкове регулювання розвитку промисловості ґрунтується на регулюючій функції податків і виступає як засіб створення сприятливих умов розвитку промисловості як у цілому, так і окремих її галузей та виробництв. Основний наголос у реалізації податкового регулювання розвитку промисловості робиться на результативності наданих пільг.

Головним завданням грошово-кредитної політики держави є створення умов неінфляційного розвитку економіки. У практичній реалізації грошово-кредитної політики основна проблема полягає в тому, щоб забезпечити низький рівень інфляції, не допустивши при цьому спаду в економіці. Це досягається шляхом грошово-кредитного регулювання розвитку окремих секторів економіки і, зокрема, промисловості. Основними методами такого регулювання є диференціація та зміни облікових ставок, регулювання обсягів рефінансування, зміна норм обов’язкових резервів, створення спеціалізованих банків, що кредитують промисловість.

Сутність політики цільового кредитування полягає у встановленні кількісних параметрів на кредити, що надаються пріоритет­ним галузям промисловості, створенні спеціальних кредитних установ, що здійснюють кредитування промисловості за нижчими відсотковими ставками, поширенні різного роду пільг на банківські установи, які надають кредити промисловим підприємствам, віднесеним до пріоритетних у програмах розвитку промисловості.

Серед напрямків промислової політики важливе місце посідає амортизаційна політика. Суть її в застосуванні гнучкої системи нарахування амортизації, яка дає змогу підприємствам самостійно обирати методи нарахування амортизації та вільно переходити з прискореного методу на рівномірний і регресивний. Обов’язко­вим елементом гнучкої системи є декларування обраного методу нарахування амортизації в податкових органах. До переваг гнучкої системи слід віднести можливість маневрування витратами на виробництво продукції залежно від кон’юнктури ринку, збільшення надходження до бюджету податку на прибуток у разі переходу підприємства на рівномірний та регресивний методи нарахування амортизації.

Фізична та моральна застарілість виробничих фондів у всіх без винятку галузях промисловості обумовлюють об’єктивну необхідність проведення в Україні державної інвестиційної політики, спрямованої на створення високотехнологічних промислових підприємств, модернізацію та реконструкцію діючих виробництв. Активізація інвестиційного процесу в промисловості безпосередньо пов’язана з реалізацією науково-технічної та інноваційної політики. Серед напрямків промислової політики державна підтримка науки та інновацій посідає особливе місце.

Актуальним напрямком промислової політики є реформування відносин власності, яке здійснюється шляхом приватизації, корпоратизації та передачі в оренду державних підприємств. Необхідність роздержавлення промислових підприємств випливає з того, що приватна форма власності є базисним відношенням ринкової економіки та обумовлює ефективне використання економічних ресурсів.

Невід’ємним напрямком промислової політики є контроль і регулювання ціноутворення на промислові товари. Втручання держави в процеси ціноутворення передбачає насамперед спостереження за рівнем цін. Таке спостереження здійснюється центральними статистичними органами держави, науково-дослід­ними установами та громадськими організаціями з метою аналізу витрат та конкурентоздатності промислової продукції, а також для визначення рівня збільшення вартості життя та відповідного підвищення заробітної плати.

Одним із завдань цінової політики в промисловості є регулювання цін на продукцію підприємств-монополістів. У цьому випадку держава може мати на меті обмеження цін на товари, що виготовляються підприємствами-монополістами, або обмежувати виробництво деяких товарів.

Важливою функцією цінової політики є забезпечення державного контролю за співвідношенням внутрішніх і світових цін. У промисловості спостерігається ситуація, коли ціни на деякі види товарів перевищують світові, тоді як основні елементи витрат — заробітна плата, сировина й матеріали, амортизація — поступаються рівню зовнішнього ринку. Щоб запобігти неконтрольованому підвищенню цін державна цінова політика реалізується переважно за допомогою економічних важелів: податків, обсягу та структури бюджету, грошово-кредитних регуляторів, валютного курсу, мита, а також економічних санкцій до підприємств-монопо­лістів.

Державне замовлення також належить до напрямків реалізації промислової політики. Державне замовлення забезпечує потреби в промисловій продукції, роботах та послугах у сферах оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров’я, освіти, культури, со­ціального захисту населення, виконання науково-технічних розробок, створення та поповнення державного резерву в обсягах, передбачених державними цільовими програмами, а також міждержавними угодами. Державні замовлення є певного роду формою стимулювання розвитку промислових підприємств, оскільки забезпечують їм гарантовані обсяги реалізації продукції за ринковими цінами.

У комплексі напрямків реалізації промислової політики важливе місце відводиться інтеграції промисловості України у світове господарство. Інтеграційні процеси насамперед вимагають докорінної реформи зовнішньої торгівлі в напрямку її лібералізації. Головна проблема тут у тому, що лібералізація має поєднуватися з протекціонізмом відносно пріоритетних галузей національної промисловості.

Дата добавления: 2014-01-07