Правове регулювання охоронної діяльності в Україні

Охоронна діяльність

Тема 17

Лекція № 22

1. Правове регулювання охоронної діяльності в Україні

2. Департамент УДСО та ліцензійна діяльність

3. Основні поняття та вимоги до персоналу охорони

Охоронна діяльність в Україні є ліцензованим видом діяльності відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Головною пробле­мою цієї сфери суспільних відносин є те, що підпорядкована Міністерству внутрішніх справ Державна служба охорони, як надає послуги з охоронної діяльності, так і виступає пред­ставником органу ліцензування надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян відповідно до Переліку органів ліцензу­вання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 14 листопада 2000 р. № 1698.

Таким чином, маємо ситуацію, коли конкурент суб'єктів господарювання, які надають послуги з надання з охорони власності та з охорони громадян, одночасно є представником органу ліцензування, тобто приймає рішення про можливість надання таких послуг його фактичними конкурентами.

Положення про Державну службу охорони при Мініс­терстві внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2001 р. № 1053).

Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ (далі - Державна служба охорони ) створена для здій­снення заходів щодо охорони нерухомих об'єктів та іншого майна, в тому числі вантажів, тимчасового зберігання валют­них цінностей, забезпечення особистої безпеки громадян, а також технічного захисту інформації на договірних засадах в порядку, встановленому законодавством.

Основними завданнями Державної служби охорони є:

- здійснення за договорами заходів щодо охорони особли­во важливих об'єктів згідно з переліком, який затверд­жується Кабінетом Міністрів України, інших об'єктів, вантажів, інкасації, перевезення, тимчасового збері­гання валютних цінностей, забезпечення особистої без­пеки громадян, а також технічного захисту інформації в порядку, встановленому законодавством;

- розроблення основних вимог до захисту об'єктів та гро­мадян від злочинних посягань, примірних договорів і вимог до інженерно-технічного укріплення та захисту об'єктів, оснащення їх технічними системами та засо­бами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання доступу (далі - технічні засоби охорон­ного призначення), а також інструкцій та інших доку­ментів, що регламентують виконання охоронних фун­кцій;

- участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призна­чення шляхом розроблення нормативних документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектуван­ня, промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).

Державна служба охорони відповідно до покладених на неї завдань:

1) визначає за погодженням із власниками майна або уповноваженими ними органами чи особами (далі - власник) вид охорони під час її організації (міліцейська, цивільна, за допомогою пунктів централізованого спостереження тощо);

2) запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях не­сення служби;

3) реалізує технічні засоби охоронного призначення і на­дає послуги з їх проектування, монтажу, ремонту та обслуго­вування;

4) бере участь у розробленні комплексу стандартів на тех­нічні засоби охоронного призначення з урахуванням між­народних вимог і норм, розвитку міжнародного співробіт­ництва у галузі їх стандартизації, а також співробітництва з вітчизняними та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності у галузі розроблення, стандартизації, проекту­вання, виробництва, монтажу та обслуговування зазначених технічних засобів;

5) забезпечує випробування вітчизняних- та іноземних зразків технічних засобів охоронного призначення для по­дальшого впровадження;

6) укладає договори на виробництво технічних засобів охоронного призначення, відповідних датчиків і приладів на державних та інших підприємствах України й інших держав;

7) здійснює в установленому порядку сертифікацію тех­нічних засобів охоронного призначення, що застосовуються на території України;

8) погоджує за заявками замовників проекти в частині за­безпечення технічними засобами охоронного призначення об'єктів і споруд, що будуються (реконструюються);

9) організує проведення технічної експертизи та підготов­ку висновків щодо якості проектування та виробництва тех­нічних засобів охоронного призначення;

10) провадить в установленому порядку зовнішньоеконо­мічну діяльність.

Міліція охорони може здійснювати за договорами заходи із забезпечення особистої безпеки:

- народних депутатів України - з відома Голови Верхов­ної Ради України;

- державних службовців, що належать до першої-треть- ої категорій, - за поданням керівника відповідного де­ржавного органу;

- керівників підприємств, що мають стратегічне значен­ня для економіки і безпеки держави.

Державна служба охорони має право:

1) утримувати навчальні заклади з підготовки та перепід­готовки кадрів, здійснювати на договірних засадах навчання працівників підприємств, установ та організацій, у тому чис­лі зарубіжних, що займаються охороною, монтажем, вико­ристанням, ремонтом та обслуговуванням технічних засобів охоронного призначення;

2) створювати в установленому порядку, а також висту­пати засновником (учасником) суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з організацією і виконанням за­ходів охорони та безпеки, розробленням, виробництвом, ре­алізацією, монтажем, профілактичним обслуговуванням, використанням, ремонтом технічних засобів охоронного при­значення, проведенням маркетингу та інжинірингу в галузі забезпечення особистої і майнової безпеки, соціального за­хисту своїх працівників;

3) застосовувати технічні засоби охоронного призначення з використанням радіочастот на умовах, передбачених для правоохоронних органів.

На роботу до Державної служби охорони приймаються осо­би, які досягли вісімнадцятирічного віку, за своїми фізични­ми даними і станом здоров'я здатні виконувати покладені на працівників охорони обов'язки та не мають судимості.

Працівники Державної служби охорони під час несення служби зобов'язані:

1) захищати об'єкти охорони від злочинних посягань та забезпечувати додержання режиму охорони згідно з укладе­ними договорами;

2) взаємодіяти з органами внутрішніх справ щодо припи­нення правопорушень у місцях несення служби, запобігання розкраданню власності та затримання правопорушників;

3) у разі виявлення пожеж чи загорянь, спрацювань по­жежної сигналізації оповіщати про це підрозділи пожежної охорони та вживати заходів до ліквідації пожеж і загорянь;

4) зберігати таємницю, що охороняється відповідно до за­конодавства, конфіденційну інформацію про осіб, а також конфіденційну, оголошену такою в установленому порядку, інформацію про господарську діяльність замовника послуг на здійснення заходів охорони та безпеки, що стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків або обов'язків за договорами.

Працівники Державної служби охорони під час виконан­ня службових обов'язків мають право:

1) вимагати від працівників підприємств, установ та ор­ганізацій, що охороняються, додержання встановлених про­пускного та внутрішньооб'єктового режимів, а також гро­мадського порядку;

2) затримувати і доставляти в службові приміщення охо­рони для встановлення особи та складання протоколу про правопорушення на осіб, які вчинили правопорушення чи знаходяться без належних підстав на території об'єкта, що охороняється, у необхідних випадках передавати їх до орга­ну внутрішніх справ для прийняття відповідного рішення;

3) проводити в установленому законом порядку з метою за­побігання розкраданню майна особистий огляд громадян, які перебувають у приміщенні чи на території об'єкта, що охоро­няється, або поблизу нього за наявності законних підстав для затримання, які скоїли правопорушення безпосередньо на території об'єкта, а також огляд речей, що знаходяться при них, та тимчасово вилучати документи і предмети, які мо­жуть бути речовими доказами вчинення правопорушень, або використані на шкоду здоров'я громадян;

4) проводити огляд транспортних засобів і перевіряти від­повідність товарно-транспортним документам матеріальних цінностей, які вивозяться за межі території об'єкта, що охо­роняється;

5) складати відповідно до законодавства і передавати на розгляд уповноважених законодавством органів протоколи про адміністративні правопорушення на осіб, які вчинили дрібні крадіжки з об'єктів охорони;

6) застосовувати до правопорушників заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та зброю у випадках і порядку, пе­редбачених законодавством.

Працівники міліції охорони під час виконання службових обов'язків користуються правами, передбаченими Законом України «Про міліцію» та іншими законодавчими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. N 615 затверджено перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні підрозділами Державної служби охоро­ни при Міністерстві внутрішніх справ за договорами. До та­ких об'єктів відносяться:

1. Будинки, в яких розміщуються центральні органи ви­конавчої влади (крім центральних органів виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими фор­муваннями, Державної податкової адміністрації та Де­ржавної митної служби) - в межах асигнувань, перед­бачених у державному бюджеті на їх утримання.

2. Укртелерадіокомпанія, телевізійні центри, будинки радіомовлення та звукозапису.

3. Державні архіви та їхні сховища.

4. Державні музеї, картинні галереї, історико-культур- ні заповідники, інші важливі об'єкти культури, де зберігаються історичні та культурні цінності загально­державного значення.

5. Українська фондова біржа та її філії.

6. Державні підприємства ювелірної промисловості.

7. Інспекції пробірного нагляду.

8. Бази, склади благородних металів, дорогоцінного ка­міння та виробів із нього.

9. Підприємства, що виробляють цінні державні папери.

10. Об'єкти водопостачання населених пунктів з резервуа­рами питної води.

11. Центральні й обласні аптечні склади.

12. Склади мобілізаційного резерву.

13. Підприємства, спеціалізовані цехи і дільниці, що ви­робляють вогнепальну спортивно-мисливську зброю, спеціальні засоби, заряджені речовинами сльозоточи­вої та дратівної дії, засоби активної оборони, вибухові речовини та об'єкти їх зберігання.

14. Пункти поховання радіоактивних відходів.

15. Об'єкти, розташовані в зоні безумовного відселення та відчуження.

16. Психіатричні лікарні з посиленим наглядом.

17. Спеціальні відділення лікарень, призначені для прове­дення судово-психіатричної експертизи осіб, які пере­бувають під вартою.

18. Державні універсальні магазини із щоденною вируч­кою в сумі понад 5 тисяч мінімальних розмірів заробіт­ної плати, їхні склади, центральні каси.

19. Бази, склади та інші державні об'єкти зберігання ма­теріальних цінностей на суму понад 20 тисяч мінімаль­них розмірів заробітної плати.

20. Особливо важливі мости на залізничних магістралях і автомагістралях державного значення.

21. Національний виставочний центр при Кабінеті Міністрів України (м.Київ).

22. Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (м. Київ).

Дата добавления: 2014-01-07