Згортання НЕПу

Наслідки колективізації.

Індустріалізація та її наслідки.

Згортання НЕПу.

Як і кожна перехідна модель, НЕП не міг остаточно стабілізувати економічний розвиток. Наприкінці 20-х років резер­ви "відбудовчого ефекту" було вичерпано, країна опинилась на порозі гострої кризи, в основі якої лежала нестача капіталів для реконструкції промисловості. У 1926 р. виявилась нестача ме­талу, а потім й інших матеріалів і сировини. Вона була зумовле­на розгортанням нового будівництва, напруженими планами випуску продукції на діючих підприємствах. Для регулювання постачання створили Комітет державних замовлень. Товарний голод охопив і споживчий ринок.

Основними причинами цього були:

1) зрив хлібозаготівлі (внаслідок незадоволення селян дер­жавними заготівельними цінами) і невиконання експортних зо­бов´язань, що зменшило валютні надходження і спричинило відпо­відно скорочення промислового виробництва та капітального бу­дівництва;

2) значно швидше зростання попиту на внутрішньому ринку порівняно з пропозицією (зростання кількості робітників у про­мисловості й будівництві; зниження на 10 % у 1927 р. цін з одночасним зростанням номінальної заробітної плати робітників збільшило платоспроможний попит);

політика активного витіснення з 1926 р. приватного капі­талу: підвищення тарифів на перевезення приватних вантажів; призупинення державного кредитування приватних підприємств; введення у 1927 р. податку з надприбутку; заборона надання приватним особам в оренду державних підприємств і поновлен­ня старих договорів; зменшення кількості іноземних концесій (до 1930 р. ліквідовано більшість концесій; у 1931 р. ліквідова­на і приватна промисловість);

4) одержавлення розподілу: в 1929 р. здійснено перехід на карткову систему постачання; у лютому 1930 р. ліквідовано то­варні біржі та ярмарки.

СРСР вибрав другу з двох альтернатив: 1) низькі темпи роз­витку всього господарства на базі непу і прогресуюче відставан­ня від провідних капіталістичних країн; 2) відмова від ринку, повернення до адміністративних методів, концентрація наявних ресурсів і форсований розвиток головної ланки господарства — великої індустрії. Політика непу була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внут­рішніми економічними суперечностями цієї політики та суперечливими процесами, які вона викликала в суспільстві. Серед них: зниження темпів розвитку; вичерпання ресурсів; не­бажання більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політики; швидка диференц­іація суспільства, зростання соціальної напруженості, а отже, і створення соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин. Відмови від непу вимагала і державна політика реал­ізації курсу індустріалізації, прийнятого XIV з´їздом ВКП(б) у грудні 1925 р. Почала розкручуватись "машина надзвичайності": у 1927 р. програма "переконструювання непу", розгортання коо­перування за виробничим принципом і колективізації, розши­рення планових початків в економіці, активний наступ на капі­талістичні елементи міста і села.

Відновлення і розширення державного сектору створили умо­ви і викликали необхідність переходу від річного плануван­ня у формі контрольних цифр до перспективного плануван­ня. Перший п´ятирічний план (1928—1932 pp.) було затвердже­но у 1929 p., за ним втілювались у життя 1933—1937 pp. — другий і 1938—1942 pp. — третій п´ятирічні плани. Держплан УСРР, як і союзний, стосовно п´ятирічного плану стояв на таких позиціях: "План має бути: а) науковим прогнозом об´єктивних можливостей; б) формулюванням завдань, що визначають умови оптимального їх використання; в) системою заходів, спрямова­них на практичне здійснення політичних прагнень державної влади". На практиці останнє витіснило і підім´яло під себе нау­ковість, об´єктивність, оптимальність. У "рік великого перело­му" (так назвав Й. Сталін 1929 р.) взято курс на різке форсуван­ня індустріалізації. 1931 р. радянські закупівлі становили 30 % світового експорту машин та устаткування, 1932 р. — майже 50 %.

Важливого значення для економіки СРСР набула промис­ловість України, капіталовкладення в яку за роки першої п´я­тирічки становили понад 20 % загальносоюзних. Із 35 важли­вих об´єктів промисловості СРСР у період технічної реконст­рукції 20—30-х років 12 знаходились в Україні (7 новобудов — металургійні заводи: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд (Краматорськ), Харківський тракторний завод (ХТЗ) — і 5 докорінно реконст­руйованих — Луганський паровозобудівний і металургійні заводи у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську. Із 1500 промислових підприємств, що споруджувались у СРСР у роки першої п´ятирічки, 400 будувалося в Україні. Завдяки цьому в промисловому комплексі України з´явилися нові галузі: у харчовій — маргаринова і молочна, маслопереробна, комбікор­мова, хлібопекарська, у металургії — електрометалургія (завод Дніпроспецсталь), кольорова металургія (Костянтинівський цин­ковий (1930), Дніпропетровський алюмінієвий (1933) заводи). Про­граму першої п´ятирічки виконано на 93,7 %, у важкій промисловості — на 108 %. Частка промислової продукції підвищилася з 51,5 % у 1928 р. до 70,7 % у 1932 р. Частка першого підрозділу у ва­ловій продукції всієї промисловості зросла до 53,4 % проти 39,5 % у 1928 р.

Взявши курс на модернізацію промислового потенціалу краї­ни, радянське керівництво одразу зіткнулося з трьома проблема­ми: кошти, сировина і трудові ресурси для розвитку індустрії. Одержати все це можна було від селянства, що становило більшість населення. Звичні адміністративні методи в економіці — пере­качування коштів за рахунок встановлення занижених цін на сільгосппродукцію (у роки першої п´ятирічки вони інколи ста­новили 1/8 ринкових) — вже не могли ефективно задовольнити потреб індустріалізації. Вихід вбачався у колективізації, оскіль­ки колективне (контрольоване і кероване державою) господар­ство могло швидко забезпечити зростання виробництва і фінан­сових надходжень.

Колективізація розпочалась у 1928 р. Першочерговим зав­данням у галузі сільського господарства визнавався розвиток усіх форм кооперації (виробничої, житлової, кредитної, спожив­чої тощо), а перспективним завданням — поступовий перехід до колективного обробітку землі на основі нової техніки (механіза­ція, електрифікація). Але не встановлювались терміни, форми і методи кооперування. XV з´їзд ВКП(б) (1927) передбачав по­вільний, поступовий, добровільний перехід до кооперації. Проте практика диктувала швидкі темпи та жорсткі методи, було по­рушено закріплені на папері основні принципи кооперації. Фор­сування колективізації призвело не лише до різкого скорочення поголів´я худоби і збору зернових, а й до людських жертв, які рахувались мільйонами (близько 10 млн осіб). У результаті в роки перших п´ятирічок діяла карткова система постачання на­селення (до 1936 p.). Водночас колективізація створила соціаль­ну базу для модернізації аграрного сектору, дала змогу підвищи­ти продуктивність праці, вивільнити трудові ресурси для інших галузей економіки.

У 1929—1933 pp. проведено господарські реформи, які за­вершили процес обмеження ринкових відносин і сприяли фор­муванню економічної системи, базованої на командно-адмініст­ративних методах управління економікою. Перш за все рефор­ми охопили управління промисловістю. У 1932 р. ВРНГ реорга­нізували в кілька наркоматів, що відали окремими галузями промисловості. Подальший розвиток системи йшов шляхом роз­дроблення наркоматів, особливо інтенсивно у 1938—1939 pp. До березня 1939 р. їх утворено вже 34, що означало перехід до галу­зевого принципу управління. Було відновлено колегії наркоматів. Різко зросла чисельність чиновників (тільки за роки першої п´я­тирічки — у 16 разів), адміністрування охопило всю соціально-економічну структуру суспільства. Посилилась єдиноначальність, яка призвела до утвердження командного стилю в управлінні економікою і панування директивних методів керівництва.

Заперечення ринкових відносин применшувало роль і зна­чення господарського розрахунку. У міру посилення директив­ного планування й управління економікою послаблювалась роль прибутку. Він майже цілком надходив до бюджету, з якого фінан­сувались капіталовкладення. Було введено пряме банківське кредитування (1930), а матеріально-технічне постачання здійсню­валось за принципом розподілу. Підприємства, що входили до трестів, отримували кредити згідно з планами, які складались трестами. Передбачалось, що відкриття підприємствами власних рахунків у банку підвищить їх оперативність. Проте практичне здійснення названих заходів призвело до протилежного резуль­тату. Кредитування стало здійснюватись "під план", що підрива­ло самі основи госпрозрахунку.

До того ж розуміння госпрозра­хунку змінилось: фінансово-господарська самостійність зводи­лась просто до зіставлення доходів і витрат підприємства, а сам госпрозрахунок розглядався як форма обліку і контролю. Держ­банк за рахунок покупців сплачував рахунки постачальників незалежно від якості й асортименту продукції, а також компен­сував усі витрати, понесені постачальниками.

Не стимулювала розвиток ініціативи підприємства і подат­кова реформа, хоча замість великої кількості податків і видів податкових вилучень до бюджету встановлювалися податок з обігу і відрахування з прибутку.

Таким чином, у 30-ті роки було створено економічну систему, базовану на жорсткому централізмі та директивності. По суті, держава знову перейшла до своєрідної "розкладки" як у сільсько­му господарстві (обов´язкові поставки), так і в промисловості, де встановлювалися жорсткі директивні завдання щодо виробниц­тва і розподілу продукції, а прибуток підприємства практично повністю вилучався до бюджету держави. Утвердились команд­но-бюрократичні методи управління. Обмеження самостійності й прав підприємств призвело до того, що підприємства як госпо­дарюючі одиниці стали перетворюватися у виконавчі органи цен­трального керівництва. Все це завершилось утвердженням ко­мандно-адміністративної системи управління народним госпо­дарством.

Розвиток централізованого планування відбувався по лінії дедалі більшого охоплення планом всього народного господар­ства. На відміну від першого п´ятирічного плану другий охопив розвиток усіх галузей господарства — промисловості, сільського господарства, транспорту, товарообігу. У першому п´ятирічному плані визначалися завдання розвитку промисловості колишньої ВРНГ (60 % всієї промисловості). Другий п´ятирічний план охоп­лював усю промисловість. Якщо план ГОЕЛРО давав конкретні виробничі завдання по 17 галузях, а перша п´ятирічка — по 50, то друга — по 120 галузях промисловості. Жорстко регламенту­вались не тільки планові завдання, а й ресурси для їх виконання, форми та розміри оплати праці, інші показники.

Централізоване директивне планування переносилось також у сільське господарство. Ще в роки першої п´ятирічки стали розробляти державні посівні плани, які доводились до кожного району і колгоспу. У 1932 р. вперше було розроблено план трак­торних робіт МТС (у 1937 р. налічувалось 5518 МТС, і вони об­слуговували 91,5 % колгоспів), у 1935 р. — розвиток тварин­ництва на кожний рік, у 1938 р. — проведення агрокультурних заходів. Було відновлено методи позаекономічного примусу, що діяли в роки "воєнного комунізму".

У найбільш потворній формі командно-адміністративні підходи виявились у насильницьких методах і прискорених тем­пах колективізації, затвердженої у другій п´ятирічці (у колгос­пи об´єднано 93 % всіх селянських господарств і 99 % всіх по­сівних площ). Управління базувалось не на економічних мето­дах, а на волюнтаристському втручанні у процеси виробництва, обміну і розподілу сільськогосподарської продукції. Плануван­ня, яке ігнорувало об´єктивні закони розвитку, стало набувати, по суті, бюрократичного характеру.

Командна економіка (планова економіка) — економічна система, в якій держава або ради керують економікою.В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг.

Командно-адміністративна система — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

· жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;

· використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;

· панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

В крайніх випадках, обширні галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення стосовно розподілу ресурсів та виробництва також ухвалюються державою. Органи планування вирішують що має бути виготовлено та скеровують підприємства нижчих рівнів на виробництво цієї продукції. Командна економіка є протилежністю ринковій економіці, в якій виробництво, розподіл, ціноутворення та інвестиції ухвалюються власниками засобів виробництва на основі власних інтересів, а не відповідно до всеохоплюючого плану.

Результати розвитку економіки, базованої на такій плановості, виявились суперечливими. З одного боку, система допомогла мобілізувати і сконцентрувати економічні ресурси у чітко ви­значених сферах (ділянках) господарської, наукової, соціальної діяльності. Так, у період другої п´ятирічки досягнуто збільшен­ня валової продукції промисловості у 2,2 раза, 80 % її отримано від нових і реконструйованих підприємств, зростання продукції у сільському господарстві в 1,5 раза, зниження собівартості про­дукції на 10,3 % (у першій п´ятирічці спостерігалося збільшен­ня собівартості на 2,3 %). Країна здобула техніко-економічну незалежність. Вона виробляла практично всі види промислового устаткування, вийшла на перше місце в Європі і друге у світі за обсягом промислової продукції у 1936 p., хоча за виробництвом на душу населення ще відставала від розвинутих держав. Проте вже в цей період життя неодноразово ставило питання про ліквідацію воєнно-комуністичних командних методів управлін­ня аграрним сектором, що ґрунтувалися на жорсткій регламен­тації господарської діяльності колгоспів і радгоспів.

У роки третьої п´ятирічки поряд з посиленням галузевого планування все більшого значення набувало планування народ­ного господарства в територіальному розрізі. Це супроводжува­лось зміцненням централізованого планування.

Ставало все більш зрозумі­лим, що форми і методи планового управління, які склались, знач­ною мірою себе вичерпали і стали причиною багатьох негатив­них явищ в економіці.

Дата добавления: 2014-01-07