Роль і місце міжнародних установ у розвитку, уніфікації й кодифікації норм МПрП

Інтеграція України в систему міжнародно - економічних відносин, активна участь іноземних інвесторів у розвитку вітчизняного виробництва, а також діяльність українських підприємств за кордоном і торгове співробітництво українських компаній із закордонними партнерами вимагає знання норм і принципів як власного, так і міжнародного приватного права.

Таким чином, варто відзначити, що процес уніфікації міжнародно-правових норм є досить складним, а тому він ніколи не відбувається стихійно. Справа в тому, що узгодження волі суб'єктів міжнародного права, яке знаходить свій прояв у вигляді тих чи інших уніфікацій, у міжнародному праві вимагає не тільки великих зусиль, а й, перш за все, виявлення ініціативи в постановці відповідних проблем та в організації діяльності держав у напрямі їх належного вирішення.

Головну підготовчу роботу щодо уніфікації норм МПрП нині здійснюють:

• органи, які виникли історично та завдяки своїй плідній діяльності здобули загальне визнання;

• органи, що створені спеціально з метою проведення уніфікації в межах відповідних спеціалізованих установ ООН чи під їх егідою.

Стосовно органів, які виникли історично, на особливу увагу заслуговують такі дві установи.

По-перше, це Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Історія її виникнення (кінець XIX ст.) пов'язується з ім'ям відомого голландського юриста Т. М. Асера. Перша Гаазька конференція була офіційно скликана у 1893 р. урядом Нідерландів у столиці цієї держави, у зв'язку з чим Конференція і отримала назву Гаазької.

Після Другої світової війни (15.07.1955 р.) було прийнято Статут даної Конференції, згідно з яким Гаазьку конференцію з міжнародного приватного права було перетворено на міжурядову міжнародну організацію, в яку нині входить 62 країни. До речі, наша держава прийняла Статут цієї Конференції згідно із Законом України від 15.05.2003 р. Гаазька конференція має на меті прогресивну уніфікацію норм міжнародного приватного права шляхом розробки проектів конвенцій або вивчення всіх питань міжнародного приватного права, що відповідають меті Конференції. Функціонування Конференції забезпечується нідерландською постійною урядовою комісією, заснованою Королівським декретом ще 20 лютого 1897 р.

За час свого існування під егідою Конференції прийнято понад тридцять конвенцій з таких питань:

• міжнародна купівля-продаж товарів;

• сімейні стосунки;

• спадкові відносини;

• міжнародний цивільний процес.

По-друге, це Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (УНІДРУА), який було засновано у 1926 р. на основі двосторонньої угоди між урядом Італії і Радою Ліги Націй як допоміжний орган Ліги Націй. Після прийняття Статуту УНІДРУА (15.03.1940), його перетворено на міжурядову міжнародну організацію, що сьогодні налічує 59 країн-членів, до складу яких, щоправда, Україна не входить. Метою цієї організації є вивчення засобів гармонізації та зближення приватного права держав або груп держав і поступова підготовка до прийняття різними державами законодавства, що містило б уніфіковані норми приватного права. З цією метою Інститут:

• готує проекти законів і конвенцій, спрямованих на прийняття уніфікованого внутрішнього законодавства;

• готує проекти угод з метою поліпшення міжнародних відносин у галузі приватного права;

• здійснює порівняльні дослідження норм приватного права;

• бере участь у роботі, яка вже здійснюється в даній галузі іншими організаціями, з якими може, у випадку необхідності, встановлювати ділові зв'язки;

• організує конференції та публікує дослідження, які вважає за необхідне широко розповсюдити.

Як свідчить Л.Г.Варшаломідзе, УНІДРУА підготував понад 70 проектів міжнародних угод у різних галузях МПрП, серед яких на особливу увагу заслуговують такі проекти конвенцій: Про уніфікований закон щодо міжнародної купівлі-продажу товарів (1964); Про уніфікований закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1964); Стосовно договору про міжнародний туризм (1970); Про уніфікований закон щодо форми міжнародного заповіту (1973); Про представництво під час міжнародної купівлі-продажу товарів (1983); Про міжнародний лізинг (1988); Про міжнародний факторинг (1988); 3 питань викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей (1995)'.

Проте у вітчизняній літературі, не без підстав, що зауважується, що вагомий внесок «УНІДРУА у розробку уніфікованих документів у галузі міжнародного права, цінний досвід такої уніфікації мало ще запозичується у нормотворчій діяльності українських правників».

Щодо другого виду міжнародних організацій, насамперед, слід вказати на створену згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2205 (XXI) від 17.12.1966 р. Комісію ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), головною метою якої є сприяння прогресивній гармонізації права міжнародної торгівлі. Під егідою цієї поважної організації розроблено та прийнято цілий ряд конвенцій, зокрема Віденську конвенцію про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980), про міжнародні перевідні векселя та міжнародні прості векселя (1988) тощо.

Серед інших спеціалізованих установ ООН велика уніфікаційна робота у сфері МПрП проводиться Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародною морською організацією (ЇМО), а також деякими іншими (МОП, ІКАО тощо). Наприклад, ЮНКТАД займається розробкою питань, пов'язаних з підготовкою міжнародних конвенцій у сфері морського страхування, морських перевезень, загальної аварії, уніфікує проформи чартерів, коносаментів, інших документів, що використовуються у міжнародному комерційному обороті. А Міжнародна морська організація, яка зацікавилась приватно-правовими питаннями після того, як 1967 р. трапилась аварія танкеру «Торрі Каньон», внаслідок якої біля берегів Англії вилилась у море велика кількість сирої нафти, прийняла низку важливих конвенцій, таких, як Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (1969) або Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу (1974).[18]

Гаазька і Брюссельська конференції, їх роль у кодифікації МПрП, кодифікаційна діяльність ЮНСІТРАЛ, Міжнародної торгової палати, Інституту УНІДРУА, інших установ.

При вивченні проблематики організації й діяльності Гаазької конференції виникає необхідність з’ясувати основні засади становлення та розвитку цієї міжнародної структури. Це має важливе значення для подальшого визначення її правового статусу та основних напрямків діяльності по уніфікації й розвитку міжнародного приватного права.

Гаазька конференція з міжнародного приватного права, якій належить «визначна роль та особливе місце у втіленні ідеї широкої уніфікації приватного права та створенні умов глобалізації права у XXI столітті»[19], розпочала свою діяльність більше століття тому. З плином часу виникає необхідність спрямувати погляд в історичну ретроспективу. Сучасний рівень міжнародного приватного права виявився б неможливим без тих скромних кроків, які були зроблені на рубежі XIX - XX століть та важливою віхою якого стала ГК МПрП.

Вже в першій половині XIX ст. ідея уніфікації приватного права, зокрема, колізійних норм, теоретично була обґрунтована працями Джона Вута та значною мірою професора Туринського університету, учасника руху опору за об’єднання Італії, Паскуале Манчіні (1817-1888). Останній займався кодифікацією права, зокрема Цивільного кодексу Італії 1865 р., вже на посаді міністра закордонних справ Італії спромігся реалізувати свої наукові переконання на практиці і, виконуючи Резолюцію Інституту міжнародного права (1874) про корисність загального договору щодо єдиних правил МПрП, провести велику підготовчу роботу для скликання першого Конгресу з кодифікації приватного права. З об’єктивних причин цей Конгрес не відбувся, але ідея кодифікації приватного права вже панувала в Європі.

Відомому голландському вченому, професору міжнародного права Амстердамського університету, лауреату Нобелівської премії Тобіасу Ассеру (1838-1913), який сприйняв ідеї П.Манчіні, вдалося переконати уряд Нідерландів у доцільності проведення цього Конгресу. За його ініціативою й була скликана та розпочала свою діяльність 1 сесія Гаазької конференції з міжнародного приватного права 12 вересня 1893 р. в Нідерландах за участі 13 європейських держав, в тому числі Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Росії, Франції, Швейцарії. На сьогодні відбулось 20 звичайних сесій (1893, 1894, 1900, 1904, 1925, 1928, 1951, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988, 1993, 1996, 2001-2002, 2005 рр.) та дві позачергові сесії.

В розвитку та діяльності Гаазької конференції чітко виокремлюються два її етапи: до та після 1951 р. Визначальним в розмежуванні цих двох періодів є прийняття Статуту ГК МПрП в 1951 р., що сприяло організації її діяльності, періодичності скликання Дипломатичних сесій, введенню нових форм роботи, тоді як робота Конференції на першому етапі стримувалась напруженою міжнародною ситуацією, яка склалась під час світових війн, що визначило її розвиток у формі такого інституту міжнародного права як міжнародна конференція. До Другої світової війни було скликано шість сесій: в 1893, 1894, 1900, 1904, 1925 та 1928 рр.) й протягом цього періоду було прийнято лише сім конвенцій та й ті були послідовно замінені більш сучасними документами в наступному періоді.

Підсумком роботи перших двох конференцій 1893 та 1894 рр. стала Конвенція про цивіль­ний процес, підписана 14 листопада 1896 р. в якій вирішувалися питання повідомлень судових і позасудових актів, доручень, забезпечення судових витрат, особистого затримання. Цю конвенцію підписали всі європейські країни, в тому числі й Росія. Після 4-ї сесії Конференції 1904 р. вона була замінена новою Конвенцією 17 липня 1905 р. яка її спростила і доповнила.

З конвенціями, які регулюють процесуальні питання, тіс­но пов’язана Конвенція, що скасовує вимогу легаліза­ції іноземних офіційних документів, підписана 5 жовтня 1961 р., учасниками якої є 74 держави, в тому числі й Радянський Союз відповідно до постанови Верховної Ради СРСР від 17 квітня 1991 р. Україна є учасницею цієї Конвенції з 2002 р.

Відповідно до її умов учасники Конвенції звільняють від легалізації видані в інших державах-учасницях документи: а) судових органів чи службових осіб; б) адмі­ністративні; в) нотаріальні; г) офіційні посвідчення, що підтверджують факти та автентичність підписів. Легаліза­цію цих документів заміняє спеціальний штамп певної форми (апостиль), який проставляє компетентний орган тієї держа­ви, де видано документ. Форма апостилю визначена Конвенцією. Сертифікатом засвідчують правильність під­пису; статус особи, яка підписала документ; ідентичність печатки чи гербової марки.

На засіданнях 12-ї сесії Гаазької конференції (1972), в роботі якої взяли участь 28 держав, в тому числі й представники Латинської Америки, постали проблеми співвідношення регіональної й універсальної уніфікації міжнародного приватного права, які жваво на той час обговорювались в державах Бенілюкс.

13-та сесія Конференції (1976) була посвячена питанням сімейних відносин з «іноземним елементом». В ній взяли участь 28 держав-членів, спостерігачі, (наприклад від Венесуели) та міжнародні організації.

Конвенції, прийняті після 1955 р., стосувалися різних питань, зокрема вирішення колізійних питань права, частина з них присвячена конфліктам юрисдикцій, інші прийняті щодо питань визнання та примусового виконання іноземних судових рішень чи співробітництва з адміністративних та правових питань. Деякі конвенції поєднують два або кілька вказаних аспектів міжнародного приватного права. Так, про визнання та виконання рішень пов’язаних з аліментними зобов’язаннями щодо дітей регулює Гаазька конвенція від 15 квітня 1958 р., в якій приймають участь більшість європейських держав. На тій же сесії була прийнята Конвенція про юрисдикцію обраного суду у разі міжнародного продажу товарів (15 квітня 1958 р.), яка містить також норми про виконання рішень.

Особливе місце в історії розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права займає 14-та сесія, яка також відбулась у Гаазі 6 – 25 жовтня 1980 р. і була відмічена рядом подій. Серед найбільш важливих питань, що розглядались та були вирішені на Конференції є:

- розширення кола держав-членів та держав-учасниць;

- визначена необхідність більш тісного співробітництва Конференції з іншими міжнародними організаціями, що займаються уніфікацією права;

- передбачено певні нововведення в методах роботи Конференції: окрім розробки багатосторонніх конвенцій, передбачається можливість застосування методів, що «менше зобов’язують», таких як прийняття рекомендацій й типових законів;

- розробка і підписання нових конвенцій спрямованих на уніфікацію норм приватного права.

Гаазька конференція довгий час залишалась організацією з обмеженим числом членів. До неї входили головним чином розвинуті європейські держави. При цьому переважну більшість з них складали країни континентальної системи права. Таке становище, природно, не могло не відбиватися на діяльності Конференції, і зокрема на розроблених нею конвенціях, в яких кодифікувалось в основному колізійне право Європейського континенту.

Разом з тим, не дивлячись на доволі не обтяжуючі умови участі, число членів Гаазької Конференції продовжує залишатись порівняно невеликим, і все ж її авторитет в світі достатньо високий. В розроблених нею з 1951 по 1981 рр. двадцяти восьми конвенціях приймає участь, окрім членів Організації, 24 держави. Конференція підтримує контакти з іншими міжнародними організаціями, що займаються розробкою правових проблем. Для порівняння наведемо дані: учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах 1965 р. є 48 держав, в той час як Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (1980) підписала 71 держава.

В центрі уваги 16-ї сесії Гаазької конференції, яка відбулась у 1988 р. були питання уніфікації колізійних норм спадкування майна з «іноземним елементом».

Доленосне значення для світового співтовариства у розвитку міжнародного приватного права має Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення прийнята на ювілейній 17-й сесії Гаазької конференції в 29 травня 1993 р., яку ратифікували 44 держави.

17 сесія Гаазької конференції з міжнародного приватного права проходила 19 травня 1993 р. з нагоди святкування 100-ї річниці Конференції в присутності міністрів юстиції та вищих представників держав-членів, підсумковим документом роботи якої стала прийнята Резолюція.

Резолюція 17-ї сесії зафіксувала важливу, унікальну та широку роботу здійснену Конференцією та ефективність робочих методів, підтвердженням чого є той факт, що з плином часу після 7-ї сесії (1951) було підготовлено і прийнято 36 конвенцій.

В 2001 та 2002 рр. відбулась чергова 19-та сесія Гаазької конференції в роботі якої взяла участь делегація України. Рішення цієї сесії є доленосними. За рішенням Ради дипломатичних представників, визнаючи існуючу необхідність забезпечення діяльності Конференції певними ресурсами, розпочалась робота по підготовці Стратегічного плану роботи Організації на основі цих ресурсів. Згідно Стратегічного плану має визначатися структура, організація, діяльність й «послуги» Конференції.

На 19-й сесії було опрацьовано два проекти конвенцій: проект Конвенції про юрисдикцію та іноземні судові рішення у цивільних справах (надалі «Конвенція про юрисдикцію») та проект Конвенції про право застосовуване до певних прав щодо цінних паперів, що знаходяться у посередників (надалі «Конвенція про цінні папери»). Про досягнення 19-ї сесії повідомив Генеральний секретар Гаазької конференції Ганс ван Лоон в «Новинах з Гааги» опублікованих в Щорічнику (офіційне видання Конференції): «Проміжок часу, що розглядається, Гаазька Конференція з Міжнародного приватного права зазнала безпрецедентного зросту кількості учасників. На початку 2001 р. Конференція нараховувала 47 держав, починаючи з січня 2001 р. Конференція поповнилась ще 14 державами-учасниками з усіх континентів: Нова Зеландія, Шри Ланка, Йорданія, Російська Федерація, Литва, Білорусь, Грузія, Боснія й Герцеговина, Сербія та Чорногорія, Албанія, ПАР, Бразилія, Перу, Панама. Багатьом з них необхідний час для формалізації відносин з Конференцією, її структурою та методами роботи. Більш досвідченим державам-учасникам також необхідний час для налагодження відносин. В свою чергу Постійне бюро повинно вийти на новий рівень своєї роботи по підтримці і наданню інформації, зважаючи на те, як зростають обсяги діяльності. В доповнення до зростаючої кількості учасників число держав-нечленів, які співробітничають з Гаазькою конференцією, також продовжує зростати: на сьогоднішній час більше 50 держав-нечленів являються учасниками однієї чи більше гаазьких конвенцій. Такі темпи розвитку заставляють Гаазьку конференцію визначитися з новими напрямками розвитку. Стратегічний план, який відображає нові завдання поставлені перед Конференцією, був схвалений міжнародною спільнотою»[20].

Пленарні сесії 19-ї чергової Конференції проходили в два етапи. Завдання першого етапу полягало у виявленні та обговоренні будь-яких пропозицій від делегацій урядів держав щодо проекту Конвенції про юрисдикцію без прийняття рішень, допоки консенсус, або майже консенсус, не буде досягнутий по кожній пропозиції.

На сьогодні не існує загальновизнаних міжнародних норм щодо юрисдикції. Що стосується іноземних судових рішень, то Гаазька конвенція 1971 р. про визнання та виконання іноземних судових рішень не набула поширення, її ратифікували тільки три країни (Кіпр, Нідерланди та Португалія).

Між тим, в рамках ЄС та країн Швейцарії, Норвегії та Ісландії діють Конвенції по питанням підсудності і примусового виконання судових рішень по цивільним та торговельним спорам прийтяті в Брюсселі (1968) та Лугано (1988)[21] щодо цих питань, які підняли на новий рівень таке фундаментальне право осіб, як доступ до правосуддя. Ці конвенції є складовими частинами транснаціонального цивільно-процесуального права в ЄС. Зробити те ж саме, але на універсальному міжнародному рівні стало основним завданням Конвенції про юрисдикцію.

До 1960 р. при укладанні конвенцій використовували французьку мову; відтоді вони складаються французькою та англійською мовами. Серед тих, що були в значній мірі ратифіковані, потрібно згадати наступні конвенції стосовно цивільних справ, обслуговування процесів, прийняття закордонних свідчень, легалізації, врегулювання колізій між законами стосовно положень про спадок, забезпечення зобов’язань, визнання розлучень, захист неповнолітніх, міжнародного викрадення дітей, усиновлення в іншу країну. Деякі з гаазьких конвенцій пов’язані з законодавством, що застосовується, деякі з колізійними нормами, деякі з визнанням та застосуванням іноземних судових рішень та деякі стосуються юридичного та адміністративного співробітництва між органами влади. Деякі з гаазьких конвенцій об’єднують один чи більше таких аспектів стосовно міжнародного приватного права. Навіть якщо вони не ратифікуються, Конвенції мають вплив на правові системи як держав-членів, так і тих країн, що не є членами організації та інші міжнародні організації.

У рамках сучасних тенденцій розвитку Гаазької конференції з міжнародного приватного права.

На сьогодні, як відомо є провідна світова міжурядова організація по співробітництву між різними країнами в сфері цивільного, процесуального, комерційного та інших галузей права. Маючи більше ніж сторічний досвід роботи, Конференція пропонує широке коло багатосторонніх конвенцій, що стосуються різноманітних видів людської діяльності, зокрема, цивільного процесу, міжнародної торгівлі, в тому числі й електронної, міжнародного захисту дітей, спадкування майна. Приймаючи до уваги існуючі та майбутні шляхи розвитку, обговорені вище, Гаазька конференція повинна продовжувати, посилювати та сприяти виконанню стратегічних напрямків, що ефективно поєднуються з такими питаннями. З цією метою, нами зроблена спроба визначити певні стратегічні напрямки для забезпечення продовження успішної роботи Конференції.

В Резолюції 17-ї сесії містилося запрошення до держав-членів надавати та збільшувати їхню підтримку Конференції, а також прохання заохочувати держави, що не є членами Організації, приєднатися до Конференції. В Резолюції містився заклик до держав-членів, щоб вони: винаходили та розробляли механізми консультуючись з Постійним Бюро для заохочення більш ширшого приєднання до гаазьких конвенцій; приймали відповідні заходи для публікації інформації щодо діяльності та ефективності конвенцій; працювали в співробітництві з Постійним бюро для розробки ефективних механізмів для виконання конвенцій; більш повно узгоджували їх позиції стосовно міжнародного приватного права в різних міжнародних органах, що мають відношення до уніфікації та погодження питань приватного права.

Шляхи розвитку Конференції були конкретизовані у травні 2000 р. на 46-му засіданні Спеціальної комісії із загальних питань та політики, яка підтримала, а 11 липня 2000 р. Рада дипломатичних представників одностайно прийняла доповідь під назвою „ Гаазька Конференція з питань міжнародного приватного права напередодні нового тисячоліття: конкретні пропозиції стратегічних дій”. Ця доповідь була розроблена восени 1999 р. неофіційною групою послів, під керівництвом пана Г. Рейманна (на той час посол Швейцарії) та може розглядатися як доповнення до Резолюції, прийнятій на ювілейній 17-й сесії 19 травня 1993 р. В доповіді пропонувалось наступне: збільшити кількість членів Організації; опублікувати конвенції і документи Конференції та провести семінари спільно з відповідними регіональними організаціями; розробити навчальні програми для уповноважених представників та суддів на основі конвенцій; забезпеч Стратегічні напрямки діяльності Гаазької конференції з МПрП визначені наступні:

1. Збільшення кількості держав-членів Конференції

Збільшення кількості членів Організації сприятиме забезпеченню та відповідності Конференції щодо її міжнародної місії. Збільшення кількості членів забезпечить наявність значної кількості та різноманітність правових традицій в розробці нових інструментів. Це також приведе до збільшення доходів чи, скоріше, до компенсації витрат, особливо до тієї міри, поки держави-члени в більшості обираються з великої кількості держав-сторін гаазьких конвенцій, що не є членами, але які вже отримували послуги від Організації. Крім того, членство в Організації стимулюватиме подальшу ратифікацію Гаазьких конвенції та приєднання до них.

Цей стратегічний напрям потребує певних додаткових ресурсів для покриття витрат через збільшення робочого навантаження та інших витрат пов’язаних зі збільшенням кількості членів, зокрема витрати на розширення контактів для підтримання присутності в регіонах, здійснення діяльності іншими неофіційними мовами, наприклад, іспанською. Багато країн, населення яких розмовляє іспанською мовою, приймали участь в підготовці Конвенції про усиновлення, однак через те, що їхні представники мали лише пасивне володіння французькою чи англійською мовою та значні труднощі для висловлення цими мовами, протягом проведення II та III Спеціальних Комісій, був забезпечений синхронний переклад іспанською, французькою та англійською мовами. Спеціальна Комісія, створена в 2001 р. з огляду практичного застосування цієї Конвенції, надала таку можливість.

Для забезпечення розвитку цього напрямку існує необхідність у сприянні збільшенню кількості членів Гаазької конференції обраним шляхом (наближуючи держави, що вже є сторонами однієї чи кількох конвенцій, держави, що приймали участь в роботі Конференції в якості спостерігачів та держави, що відіграють провідну роль в галузях, що мають дуже малу кількість представників на Гаазькій конференції); розробити положення про членство в Організації, що надаватиме основну інформацію стосовно роботи Конференції та обов’язків держав-членів; організувати мережу Документаційних центрів для висвітлення роботи Конференції; запросити регіональні організації з інтеграції в якості членів; забезпечити постійні контакти та присутність Гаазької конференції в різних регіонах (наприклад, проведенням сесій та інших засідань в регіонах); зробити можливим проведення спеціальних засідань та зустрічей не офіційними мовами, наприклад іспанською; знайти можливості для забезпечення присутності Конференції в інших регіонах.

2. Розширення міжнародних контактів Конференції через збільшення кількості держав-сторін гаазьких конвенцій.

Така діяльність підвищує значення конвенції для певної держави пропорційно до кількості держав-сторін конвенцій. Сприяння приєднанню до конвенцій держав, що не є членами, також опосередковано робить певний внесок в збільшення кількості членів Організації: нові держави-члени в свою чергу будуть зацікавлені в поступовому доступі до наступних конвенцій. У зв’язку з цим діяльність Секретаріату з підтримки, моніторингу та перегляду конвенцій стає більш значущою й також потребує проведення засідань спеціальних комісій, що скликаються для огляду практичного виконання конвенцій та додаткових витрат. Зокрема, Конвенція від 5 жовтня 1961 р. про анулювання правових вимог щодо іноземних публічних документів включає 74 держави, які є сторонами угоди, Конвенція від 15 листопада 1965 р. про обслуговування за кордоном судових та позасудових документів стосовно цивільних та комерційних справ включає 48 держав, сторін угоди, Конвенція від 25 жовтня 1980 р. про цивільні аспекти стосовно усиновлення дитини в іншу країну включає 71 державу, які є сторонами угоди та Конвенція від 29 травня 1993 р. про захист дітей та співробітництво стосовно усиновлення в іншу країну включає 44 держави, які є сторонами угоди.

Стратегічні напрямки діяльності Гаазької конференції з МПрП визначені наступні:

1. Збільшення кількості держав-членів Конференції

Збільшення кількості членів Організації сприятиме забезпеченню та відповідності Конференції щодо її міжнародної місії. Збільшення кількості членів забезпечить наявність значної кількості та різноманітність правових традицій в розробці нових інструментів. Це також приведе до збільшення доходів чи, скоріше, до компенсації витрат, особливо до тієї міри, поки держави-члени в більшості обираються з великої кількості держав-сторін гаазьких конвенцій, що не є членами, але які вже отримували послуги від Організації. Крім того, членство в Організації стимулюватиме подальшу ратифікацію Гаазьких конвенції та приєднання до них.

Цей стратегічний напрям потребує певних додаткових ресурсів для покриття витрат через збільшення робочого навантаження та інших витрат пов’язаних зі збільшенням кількості членів, зокрема витрати на розширення контактів для підтримання присутності в регіонах, здійснення діяльності іншими неофіційними мовами, наприклад, іспанською. Багато країн, населення яких розмовляє іспанською мовою, приймали участь в підготовці Конвенції про усиновлення, однак через те, що їхні представники мали лише пасивне володіння французькою чи англійською мовою та значні труднощі для висловлення цими мовами, протягом проведення II та III Спеціальних Комісій, був забезпечений синхронний переклад іспанською, французькою та англійською мовами. Спеціальна Комісія, створена в 2001 р. з огляду практичного застосування цієї Конвенції, надала таку можливість.

Для забезпечення розвитку цього напрямку існує необхідність у сприянні збільшенню кількості членів Гаазької конференції обраним шляхом (наближуючи держави, що вже є сторонами однієї чи кількох конвенцій, держави, що приймали участь в роботі Конференції в якості спостерігачів та держави, що відіграють провідну роль в галузях, що мають дуже малу кількість представників на Гаазькій конференції); розробити положення про членство в Організації, що надаватиме основну інформацію стосовно роботи Конференції та обов’язків держав-членів; організувати мережу Документаційних центрів для висвітлення роботи Конференції; запросити регіональні організації з інтеграції в якості членів; забезпечити постійні контакти та присутність Гаазької конференції в різних регіонах (наприклад, проведенням сесій та інших засідань в регіонах); зробити можливим проведення спеціальних засідань та зустрічей не офіційними мовами, наприклад іспанською; знайти можливості для забезпечення присутності Конференції в інших регіонах.

2. Розширення міжнародних контактів Конференції через збільшення кількості держав-сторін гаазьких конвенцій.

Така діяльність підвищує значення конвенції для певної держави пропорційно до кількості держав-сторін конвенцій. Сприяння приєднанню до конвенцій держав, що не є членами, також опосередковано робить певний внесок в збільшення кількості членів Організації: нові держави-члени в свою чергу будуть зацікавлені в поступовому доступі до наступних конвенцій. У зв’язку з цим діяльність Секретаріату з підтримки, моніторингу та перегляду конвенцій стає більш значущою й також потребує проведення засідань спеціальних комісій, що скликаються для огляду практичного виконання конвенцій та додаткових витрат. Зокрема, Конвенція від 5 жовтня 1961 р. про анулювання правових вимог щодо іноземних публічних документів включає 74 держави, які є сторонами угоди, Конвенція від 15 листопада 1965 р. про обслуговування за кордоном судових та позасудових документів стосовно цивільних та комерційних справ включає 48 держав, сторін угоди, Конвенція від 25 жовтня 1980 р. про цивільні аспекти стосовно усиновлення дитини в іншу країну включає 71 державу, які є сторонами угоди та Конвенція від 29 травня 1993 р. про захист дітей та співробітництво стосовно усиновлення в іншу країну включає 44 держави, які є сторонами угоди.

Перспективи взаємовідносин України та Гаазької конференції

До недавнього часу в національному праві основним інструментом врегулювання міжнародних відносин у сфері приватного права були двосторонні договори, які містили норми щодо правових відносин і міжнародної правової допомоги у цивільних справах. За часів Радянського Союзу було укладено двадцять сім дво- та багатосторонніх угод, більшість з яких є чинними для України внаслідок правонаступництва. При цьому вони регулювали відносини переважно з країнами соціалістичного табору. На сьогодні незалежною Україною укладено більше двадцяти договорів, що регулюють питання надання правової допомоги та правових відносин у цивільних справах. Як пише Г.В. Галущенко, «на відміну від договорів колишнього СРСР, договори, які складали основу договірно-правової бази України у сфері правової допомоги, більше насичені колізійними нормами, правилами міжнародної юрисдикції та детальніше регулюють сам процес надання правової допомоги»[22]. Проте положення таких договорів урегульовують відповідні відносини лише з певною країною, тоді як багатосторонні міжнародні документи надають змогу вирішити ці ж питання відразу з численною кількістю іноземних держав шляхом застосування одноманітного механізму.

Процедура приєднання України до Гаазької конференції з міжнародного приватного права, з огляду на її постійний характер, була розпочата внесенням пропозиції про членство України в цій організації в кінці 1998 р. Міністерство закордонних справ України за дорученням Кабінету Міністрів України офіційно звернулося до уряду Нідерландів з проханням внести цю пропозицію на розгляд учасників Конференції. У червні 1999 р. вступ України в Організацію був одноголосно підтриманий її державами-членами, а остаточне завершення оформлення членства України в Гаазькій конференції відбулось з прийняттям Статуту Організації, законопроект про що був внесений Президентом України відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України (пп. «б» ч. 2 ст. 7) й став Законом 15 травня 2003 р.[23]. Отже, з 2002 р. Україна спочатку як спостерігач, а з 3 грудня 2003 р. (день передачі Грамоти про прийняття Статуту цієї Організації депозитарію - МЗС Нідерландів) – як повноправний член бере участь в роботі Гаазької конференції.

Ця Конвенція набула чинності для України 22 грудня 2003 р. Починаючи з цієї дати, документи, які мають бути представлені на території однієї з договірних держав, у відносинах з якими застосовується вказана Конвенція, звільняються від консульської легалізації як формальної процедури, що вимагала обов’язкового посвідчення документів компетентними органами України з подальшим засвідченням в консульській установі держави, на території якої документ має бути представлений.

Єдиною формальною вимогою, яка має місце при застосуванні Конвенції, є поставлення апостиля компетентним органом України для представлення на території держав-учасниць конвенції. В свою чергу, офіційні документи таких держав, що представляються на території України, мають бути засвідчені апостилем, що проставляє компетентний орган відповідної держави.

Постановою Кабінету Міністрів України № 61-2003-п від 18 січня 2003 р.[24] визначено органи, які відповідно до їх компетенції уповноважені проставляти апостиль на документах, виданих на території України:

- Міністерство освіти і науки – на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

- Міністерство юстиції – на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України;

- Міністерство закордонних справ – на всіх інших видах документів.

Правила поставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджено спільним Наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України і Міністерства освіти і науки України № 237/803/151/5 від 05.12.2003 р.[25]

На сьогодні Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, застосовується у відносинах між Україною та Албанією, Австралією, Австрією, Андоррою, Антигуа і Барбудою, Аргентиною, Багамами, Барбадосом, Белізом, Бельгією, Білорусією, Болгарією, Боснією і Герцеговиною, Ботсваною, Брунеєм Даруссалам, Великобританією, Венесуелою, Вірменією, Гренадою, Грецією, Домінікою, Естонією, Ізраїлем, Ірландією, Іспанією, Італією, Казахстаном, Китаєм, Кіпром, Колумбією, Латвією, Лесото, Ліберією, Ліхтенштейном, Литвою, Люксембургом, Маврікієм, Македонією, Малаві, Мальтою, Маршаловими островами, Мексикою, Монако, Намібією, Нідерландами, Новою Зеландією, Норвегією, Панамою, Перу, ПАР, Португалією, Росією, Румунією, Сальвадором, Самоа, Сан Маріно, Свазілендом, Сейшелами, Сент Вінсент і Гренадінами, Сент Кітс енд Невіс, Сербією і Чорногорією, Словаччиною, Словенією, Суринамом, США, Тонго, Тринідадом і Тобаго, Туреччиною, Угорщиною, Фіджі, Фінляндією, Францією, Хорватією, Чехією, Швейцарією, Швецією, Японією. Необхідно зазначити, що Конвенція не застосовується у відносинах з Німеччиною, яка висловила відповідні заперечення.

Значному покращенню взаємовідносин між Гаазькою конференцією і Україною сприятиме прийнятий Верховною Радою 23 червня 2005р. Закон України «Про міжнародне приватне право», оскільки за його мету визначено: «цей закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов‘язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок»[26].

Узагальнюючи можна відмітити, що налагодження зв’язків між Гаазькою конференцією та Україною, участь нашої держави у міжнародних конвенціях сприятимуть вдосконаленню норм національного законодавства України, уніфікації колізійних норм права та розвитку політичного, економічного, правового та культурного становища України на світовій арені.

Гаазькі конвенції, що стосуються захисту прав дітей – Конвенція про визнання та виконання рішень щодо алімент­них зобов’язань (1973), Конвенція про право, що застосовується до алімент­них зобов’язань (1973), Конвенція про захист дітей та співробітництво у галузі міждержавного усиновлення (1993) та Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво у сфері батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (1996), є надзвичайно важливими та здобули визнання у світі, про що свідчить численність держав-учасниць цих конвенцій. Підготовка пропозицій про приєднання України до вказаних конвенцій передбачена Планом законопроектних робіт Міністерства юстиції України на 2006 р., в якому також передбачається розгляд питання про приєднання до Конвенції про колізії законів щодо форми заповітів (1961) та Конвенції щодо міжнародного захисту повнолітніх (2000).

Поглиблення співробітництва з Гаазькою конференцією є необхідною передумовою використання її можливостей у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватно-правових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають. Оскільки ані в Конституції України, ані в інших законодавчих актах не згадуються акти міжнародних організацій, хоча їх значення в правовому регулюванні міжнародного співробітництва постійно зростає, уявляється необхідним запропонувати на законодавчому рівні врегулювати питання про включення загальновизнаних принципів та норм міжнародного права у внутрішній правопорядок України. Певний законодавчий акт конституційного рівня має передбачити не тільки визнання загальновизнаних принципів та норм міжнародного права як керівних засад, що визначено в статті 18 Конституції України, передбачити порядок приєднання до міжнародних конвенцій, а також містити норми, які б забезпечували механізм реалізації міжнародних конвенцій, учасницею яких Україна являється чи до яких вона приєдналася, у конкретних правовідносинах. Це значно полегшить процес входження норм міжнародного права, зокрема приватного, в правопорядок України, а одноманітний механізм такої реалізації міжнародного права сприятиме ефективності уніфікації колізійного права, оскільки тільки декларація примату міжнародного права сама по собі не забезпечує ефективного виконання міжнародно-правових зобов’язань.

Отже, членами Гаазької конференції з міжнародного приватного права є 65 держав, серед яких: Австрія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Грузія, Єгипет, Естонія, Ізраїль, Іспанія, Канада, Китай, Нідерланди, Росія, Чехія, Франція, ФРН, Японія, США, Швеція та інші.

Гаазька конференція відійшла від первісної ідеї П. Манчіні про створення глобального документу з усіх питань міжнародного приватного права. Верх взяли представники прагматичного напрямку в області колізійного права. Тому конвенціями охоплені конкретні випадки переважно в сфері міжнародного цивільного процесу, сімейного та спадкового права.

Розвиток кодифікаційних процесів у сфері між­народною приватного права відбувається не лише «верти­кально», на тлі історичного вдосконалення тієї чи іншої правової системи - процесу, який детермінується здебіль­шого зовнішніми чинниками: економічними, політичними, соціокультурними, а й «горизонтально», тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запози­чення іноземного правового (в т. ч. законодавчого) досвіду. Саме тому, при дослідженні процесу становлення і розвитку Гаазької конференції нами здійснена спроба проаналізувати основні шля­хи кодифікації між­народного приватного права у найбільш характерних правових системах та виявити регіональні особливості розвитку зако­нодавства у цій галузі, які варіюються залежно від доктринальних поглядів на природу джерел права в різних право­вих сім’ях.

Після набуття Україною незалежності у 1991 р. у відповідності із Законом України «Про правонаступництво», прийнятому 12 вересня 1991 р., Україна була пов’язана лише з однією Гаазькою Конвенцією про цивільний процес (1954), сторонами якої сьогодні є 44 держави. В 2000 р. Україна приєдналася до Гаазької Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних та комерційних справах (1965) та до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних та комерційних справах (1970). В 2002 р. Україна стала учасницею Конвенції що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961), в 2003 р. завершена розробка внутрішньодержавного механізму реалізації цієї Конвенції, в якій беруть участь 78 держав.

Налагодження зв’язків між Гаазькою конференцією та Україною, участь нашої держави у міжнародних конвенціях сприятимуть вдосконаленню норм національного законодавства України, уніфікації колізійних норм права. Такі зв’язки є необхідною передумовою у напрямку наближення національного законодавства до законодавства ЄС, врегулювання приватноправових відносин у цивільних справах на багатосторонньому рівні, налагодження безпосередніх контактів з експертами іноземних держав, що, в свою чергу, надає можливість швидкого і ефективного вирішення питань, що виникають.

За останні 20 років діяльність Конференції вийшла за рамки розробки конвенцій та включає контроль, управління, моніторинг та підтримку існуючих конвенцій, особливо тих важливих конвенцій, що стосуються системи адміністративного та юридичного співробітництва.

Сьогодні держави-члени мають можливість оцінити теперішнє становище Конференції, більш ясно уявити стратегію, що сприяла такому розширенню, вивчити його довгострокові фінансові результати, встановити пріоритети та розглянути шляхи укріплення та покращення успіху Конференції.[27]

Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних судів, конвенція, прийнята в 1962 на спеціальній сесії дипломатичної конференції з морського права. У конференції, скликаній Міжнародним агентством по атомній енергії (МАГАТЕ) і Міжнародним комітетом з морського права, брали участь представники 50 країн (у тому числі СРСР, УРСР, БССР, Чехословакії, Польщі, Угорщини, Болгарії). Б. до. була прийнята 28 голосами (при 10 проти і 4 що утрималися), її ратифікували Бельгія, Індія, Ліберія, Ірландія, Панама, Філіппіни, Монако, Індонезія, Португалія, ОАР(Об'єднана Арабська Республіка), Югославія і ін.

Найважливіші принципи, встановлені Брюссельською конвенцією, багато в чому схожі з принципами Віденській конвенції 1963 про цивільну відповідальність за ядерний збиток: абсолютна відповідальність винних (потерпілі не повинні доводити провину або недбалість винних); зосередження відповідальності на операторові ядерного судна — особі, уповноваженому відповідною державою експлуатувати ядерне судно; обмеження відповідальності в розмірі і в часі.

Оператора несе відповідальність за будь-який ядерний збиток, якщо буде доведено, що збиток причинний ядерним інцидентом, пов'язаним з ядерним паливом і радіоактивними продуктами або відходами цього судна. Оператор звільняється від відповідальності, якщо ядерний збиток пов'язаний з інцидентом, викликаним безпосередньо війною, військовими діями, громадянською війною або повстанням. Відносно одного ядерного інциденту конвенція обмежує відповідальність оператора ядерного судна сумою в 1,5 млн. золотих франків (100 млн. американських доларів); встановлений 10-річний термін позовної давності (якщо протягом цього терміну, починаючи з моменту ядерного інциденту, потерпілий не пред'явить позов, він надалі, як правило, втрачає на це право).

Конвенція встановлює альтернативну (множинну) юрисдикцію. Це означає, що позови, що виникають із спричинення збитку ядерним інцидентом, можуть по вибору позивача розглядатися або в судах держави, що видала ліцензію на експлуатацію ядерного судна, або в судах держави — учасника конвенції, на території якого заподіяний збиток. Виняток становлять лише військові ядерні судна, на які юрисдикція іноземних судів не поширюється.

Радянські представники голосували проти Б. до. по наступних мотивах: вона поширюється на військові судна, що фактично легалізував використання ядерної енергії у військових цілях; питання юрисдикції дозволені в конвенції нечітко, що на практиці може привести до ухвалення необ'єктивних рішень; дія конвенції поширена на державні судна, на які зазвичай поширюється імунітет від юрисдикції іноземних судових органів.

Міжнародна торгова палата (International Chamber of Commerce), або скорочено (ICC) — це міжнародна організація, яка має на меті підтримку й розвиток міжнародної торгівлі й глобалізації. Членами цієї організації є країни, до яких МТП має доступ через свої національні комітети. Уповноваженим Представником Міжнародної торгової палати В Україні є Український національний комітет міжнародної торгової палати (ICC Ukraine). Основні напрями діяльності ICC — розроблення правил, міжнародний арбітраж і вираження позицій бізнесу. Оскільки компанії, що входять до складу ICC є безпосередніми учасниками міжнародного бізнесу, Міжнародна торгова палата має повне право розробляти правила, що регулюють світову торгівлю. Хоча вони є добровільними, бізнесмени щодня дотримуються їх у численних ділових операціях, і ці правила становлять основу міжнародної торгівлі.

ICC також надає найнеобхідніші послуги, зокрема, через Міжнародний арбітражний суд ICC — провідну арбітражну установу світу. Ще одна послуга — Світова Федерація Торгових Палат, міжнародна мережа торгово-промислових палат, яка відповідає за взаємодію та обмін досвідом між палатами.

ТПП України є асоційованим членом Міжнародної торгової палати, шляхом участі у Всесвітній федерації торгових палат.

МТП була заснована у 1919 році й мала на меті слугувати світовому бізнесу через розвиток торгівлі й інвестицій, відкритого ринку товарів і послуг, вільного руху капіталу. Міжнародний секретаріат МТП було розміщено в Парижі, і Міжнародний Арбітражний суд МТП було засновано в 1923 році. Зараз МТП налічує понад 130 країн учасниць.

Власне для розв'язання проблем, які можуть виникнути з нечітким прописанням у контрактах відповідальності сторін, Міжнародна торгова палата опублікувала у 1936 році перше зведення міжнародних правил для точного тлумачення торгових термінів. Ці правила стали відомі, як «Incoterms 1936». Поправки й доповнення були пізніше зроблені у 1953, 1967, 1976, 1980, 1990, 2000 роках. Зараз діє остання версія INCOTERMS яка набула чинності 1 січня 2011 року. Основною причиною редакцій цих правил була необхідність приведення їх у відповідність до сучасної комерційної практики.

Міжнародний інституту уніфікації приватного права (УНІДРУА) є незалежною міжурядовою організацією, яка розташовується в Villa Aldobrandini в Римі. Метою організації є вивчення необхідних методів модернізації, гармонізації та координації приватного і, особливо, комерційного права між державами та групами держав.

Організація була заснована в 1926 році як допоміжний орган Ліги Націй. Після того, як Ліга Націй перестала існувати, організація була відтворена в 1940 році на основі багатосторонньої угоди, Статуту УНІДРУА.

Членство в УНІДРУА обмежується державами, які підписали Статут УНІДРУА. Зараз членами УНІДРУА є 63 держави з п'яти континентів, які представляють різні правові, економічні і політичні системи, а також різні культурні традиції. Діяльність Інституту фінансується за рахунок щорічних внесків його членів, розмір яких встановлюється Генеральною Асамблеєю, а також за рахунок щорічної фінансової допомоги від італійського уряду. Також фінансування діяльності організації здійснюється шляхом створення всіляких фондів.

Структура. УНІДРУА має потрійну структуру, що складається з Секретаріату, Керуючої Ради та Генеральної Асамблеї.

Секретаріат є виконавчим органом УНІДРУА, який відповідає за щоденне виконання завдань організації. Секретаріат очолює Генеральний секретар, який призначається Керуючим Радою за пропозицією Президента інституту. Генеральний секретар має у своєму підпорядкуванні досить численний персонал службовців.

Керуючий рада контролює всі аспекти засобів, за допомогою яких повинні досягатися статутні цілі організації, а особливо процес виконання Секретаріатом робочої програми інституту. До складу Керуючої ради входить один член за посадою - Президент Інституту та 25 обраних членів, які, як правило, є суддями, практикуючими юристами, академіками та цивільними службовцями.

Генеральна Асамблея є єдиним органом УНІДРУА, уповноваженим приймати рішення. Асамблея приймає щорічний бюджет організації, стверджує трирічну Робочу програму інституту, а також кожні п'ять років обирає членів Керуючої ради. До складу Асамблеї входять по одному представнику від кожної країни.

Офіційними мовами УНІДРУА є англійська, французька, німецька, італійська та іспанська. Робочими мовами організації є англійська та французька.

Правова природа засобів УНІДРУА. Основним завданням УНІДРУА є підготовка нових і, якщо існує потреба, гармонізованих єдиних правил для приватного права в широкому розумінні цього терміна. Однак, досвід показав необхідність періодичного втручання і в публічне право, особливо в тих галузях, в яких важко провести чіткі демаркаційні лінії або де комерційне і регулятивне право переплітаються. Єдині правила, які готуються УНІДРУА, є здебільшого матеріальними нормами, які будуть включати в себе деякі колізійні норми лише по випадковості.

Технічний підхід до гармонізації або уніфікації. Незалежний статус УНІДРУА серед інших міжурядових організацій надало інституту можливість використовувати такі робочі методи, які дозволили УНІДРУА стати організацією, яка займається, в основному, технічними, а не політичними питаннями права.

Фактори, які визначають вибір предмета регулювання. Нові технології, комерційна діяльність та ін. вимагають нових рішень і, в тому випадку, коли угоди є міжнаціональними за своєю природою, вони повинні бути гармонізовані. Вибір предмета для гармонізації або для уніфікації здебільшого залежить від бажання держави прийняти зміни свого законодавства на користь більш уніфікованого міжнародного регулювання певного питання. Юридичні та інші аргументи на користь гармонізації повинні завжди бути точно зважені і оцінені. Також повинні бути чітко визначена сфера застосування нових уніфікованих правил, тобто чи будуть вони застосовуватися лише до ситуацій з міжнародним елементом, або вони також будуть регулювати внутрішні національні правовідносини.

Фактори, які визначають вибір випускається документа. Уніфіковані правила, які видаються УНІДРУА, у зв'язку з міжурядової структурою організації, зазвичай видаються у формі Міжнародних Конвенцій, які превалюють національним правом держав, що підписали конвенцію, як тільки конвенція набирає чинності. Однак, відсутність особливого ентузіазму у країн-членів імплементувати подібні конвенції, а також досить тривалий час вступ цих конвенцій в силу, також пов'язане з їх імплементацією зумовило все частіше використання альтернативних форм нормативно-правового регулювання. До таких альтернативних форм можна віднести типові (модельні) закони, які країни можуть брати до уваги при прийнятті національного законодавства щодо предмета регулювання, а також загальні принципи, які прямо адресовані суддям, арбітрам і договірним сторонам, які можуть самі для себе визначати, використовувати їх чи ні. Також можна назвати юридичні довідники, присвячені, як правило, новим бізнес-технологій, певним формам договорів або організації як національного, так і міжнародного ринків. Загалом, прийняття так званих правил «hard law» (тобто Конвенцій) необхідно лише для регулювання двосторонніх відносин, що лежать в основі контрактного права, або у випадках, коли зачіпаються державні інтереси або інтереси третіх осіб (як, наприклад, у випадку права власності).

Попередня стадія: робота в дослідних групах. Як тільки певні правовідносини включаються до Робочої програми УНІДРУА, Секретаріат, іноді користуючись допомогою експертів у певній сфері, готує дослідження, що стосується здійсненності певного проекту та / або попередній порівняльний правової звіт для того, щоб оцінити необхідність і реальність здійснення правової реформи. У випадку, коли для здійснення реформи необхідні певні фінансові ресурси, проводиться оцінка економічної сторони проекту. Звіт, який також може містити чорновий варіант майбутніх принципів або уніфікованих правил, подається на розгляд Керуючому раді. Якщо Рада задоволений наданими звітом, він дає вказівку Секретаріату створити відповідну дослідницьку групу, традиційно очолювану членом Ради, для підготовки попереднього варіанту Конвенції або іншого документа, із зазначених вище. Членство в таких дослідницьких групах, як правило, складаються з експертів, визначається Секретаріатом, який створює максимально збалансований склад з представників різних правових та економічних систем, а також географічних регіонів.

Стадія міжурядових переговорів. Попередній варіант прийнятого документа, розроблений дослідницькою групою, представляється Керуючому раді для затвердження та отримання рекомендацій щодо майбутніх кроків, які необхідно зробити. Зазвичай, при поданні попереднього варіанту Конвенції, Секретаріат скликає комітет урядових експертів, який обробляє попередній варіант конвенції і представляє її для підписання дипломатичної конференції.

Членство в комітетах урядових експертів УНІДРУА є відкритим для всіх представників країн-членів УНІДРУА. Секретаріат також може залучати інші країни, а також певні міжнародні організації та професійні асоціації для участі в процесі як оглядачів. Попередній варіант Конвенції, після його обробки комітетом урядових експертів потім буде представлений на затвердження Керуючому раді. Зазвичай, якщо Рада приймає рішення, що попередній варіант Конвенції висловлює консенсус між країнами, які брали участь в комітеті урядових експертів і що Конвенція має хороші шанси бути прийнятою на дипломатичній конференції, він стверджує передачу попереднього варіанту Конвенції дипломатичної конференції для затвердження її статусу як Міжнародної конвенції. Ця конференція може скликатися однією з держав-членів УНІДРУА.

УНІДРУА підтримує тісні контакти і зв'язки зі своїми сестрами-організаціями, як міжурядовими, так і неурядовими, які найчастіше полягають в укладанні договорів про співпрацю.

УНІДРУА також має цілу мережу кореспондентів в як в країнах членах, так і в країнах, які не є членами УНІДРУА. Кореспонденти призначаються Керуючим радою з числа юристів.[28]

Література до Лекції 3 Теми №2 Модулю 1

1. Міжнародне приватне право. Курс лекцій / К.: Атіка, 2009.- 215c. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-7488.html

2. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608с.

3. Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц.І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. -320с.

4. Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/міжнародне-приватне-право-гайворонський-жушман-2007р.

5. Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- 316с.

6. Фединяк Г.С, Фединяк Л.С. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — 2-е вид., допов. — К., Юрінком Інтер, 2000. — 416с.

7. Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007 /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6402-s5---.html

8. Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц.І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. -320с.

9. Нікішіна Д.О. Звичаї морських торговельних портів// Митна справа №5 (65), 2009. – С.47-49

10. Аверочкіна Т.В. Шляхи імплементації міжнародно-правових стандартів професійної підготовки плавскладу в українському законодавстві: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Аверочкіна Тетяна Володимирівна. — Одеса, 2006. — 172с.

11. Попко В.В. Уніфікація норм міжнародного приватного права в рамках гаазької конвенції: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Попко Вадим Вікторович. — Київ, 2006. — 96с.

12. Международный институт по унификации частного права//Векипедия Свободная энциклопедия /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Международный_институт_по_унификации_частного_права

[1]Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц..І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. – С.33

[2]Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007 Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6402-s5---.html

[3]Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.26

[4]Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.46-47

[5] Міжнародне приватне право: підруч.длястуд.вищ.навч.закл./за ред.проф.В.П.Жушмана та доц.І.А.Шуміло. –Х.: Право, 2011. –С.33-34

[6] Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред.С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.27

[7]Аверочкіна Т.В. Шляхи імплементації міжнародно-правових стандартів професійної підготовки плавскладу в українському законодавстві: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Аверочкіна Тетяна Володимирівна. — Одеса, 2006. — С.34-35

[8]Нікішіна Д.О. Звичаї морських торговельних портів// Митна справа №5 (65), 2009. – С.47-49

[9] Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – С.68

[10] Міжнародне приватне право: Навч. посібник / За ред. В. М. Гайворонського, В. П. Жушмана - К.: Юрінком Інтер, 2007. — 368 с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://studrada.com.ua/content/§-3-міжнародні-регламенти-типовий-закон-про-міжнародний-комерційний-арбітраж-юнсітрал

[11]Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007— 368 с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6402-s5---.html

[12]Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007— 368 с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу:

[13] Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред..С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.20 -32

[14]Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007 Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6401-s6----.html

[15] Міжнародне приватне право.навч.посіб./За ред..С.Г.Кузьменка. – К.Центр учбової літератури, 2010.- С.20 -32

[16] Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007 Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6401-s6----.html

[17]Міжнародне приватне право// Навчальний посібник // За загальною редакцією професора В. М. Гайворонського, професора В. П. Жушмана // Київ. Юрінком Інтер 2007 Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/privat/441-gaivoronsk/6400-s7----.html

[18] Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2008. – 608с. /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://bublik-library.net.ua/show_title.php?id=1843

[19]Довгерт А.С. Україна та Гаазька конференція з міжнародного приватного права (до 110-ї річниці організації). Глава 3. // Міжнародне приватне право. Актуальні проблеми. – К., 2002.

[20] J.H.A. van Loon. Yearbook of Private International Law/ News from the Hague/ The Hague Conference on Private Law/ Vol. 4/ 2002. P. 219.

[21] Брюссельская конвенция по вопросам юрисдикции и принудительного исполнения судебных решений в отношении гражданских и коммерческих споров от 27 сентября 1968 г.// Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. 1999, № 3.

[22] Галущенко Г.В. Питання міжнародного приватного права у міжнародних договорах України про правову допомогу. – К.: Видавництво «Юстініан», 2005. – С.9

[23]Закон України «Про прийняття Статуту Гаазької конференції з міжнародного приватного права», 15 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, №30 - С.250

[24] Постанова Кабінету Міністрів України № 61-2003-п від 18 січня 2003 р. // Урядовий кур’єр від 29.01.2003 - №17

[25]Наказ Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції України і Міністерства освіти і науки України № 237/803/151/5 від 05.12.2003 р. // Офіційний вісник України від 2.01.2004 р., № 51, том. 2, стор.397, стаття 2708.

[26] Закон України «Про Міжнародне приватне право» 23 червня 2005 р. // Відомості Верховної Ради, 2005, № 32, ст. 422.

[27]Попко В.В. Уніфікація норм міжнародного приватного права в рамках гаазької конвенції: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Попко Вадим Вікторович. — Київ, 2006. — С.29-85

[28]Международный институт по унификации частного права//Векипедия Свободная энциклопедия /[Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Международный_институт_по_унификации_частного_права

Дата добавления: 2014-01-07