Соціально-гуманістична (безпека клієнта та ін­ших людей, зниження соціальних ризиків, здійснення соціального контролю)

Ґрунтується воно на принципах адресності, доступ­ності, добровільності, гуманності, пріоритетності на­дання послуг найбільш вразливим групам населення, дотриманні прав людини та громадянина.

Соціальне обслуговування — різновид соціальної діяльності, здійснюваний переважно через мережу соціальних служб, які взаємодіють між собою задля досягнення проміжних і кінцевих ці­лей надання клієнтам соціальних послуг.

Найраціональнішим, очевидно, є тлумачення соці­ального обслуговування як організаційної форми соці­альної роботи, мережі організаційної форми соціальної роботи, мережі органів соціальної роботи, які мають на меті здійснення політики держави та громадських струк­тур щодо забезпечення населення потенційними життє­вими благами, сприяння нормалізації людських соціаль­но-психологічних відносин, розвитку самостійності.

Соціальне самопочуття, поведінку людини, виник­нення в її житті проблем, як правило, зумовлюють різні фактори, тому і соціальна робота спрямована на поєд­нання різних форм і методів.

Усе це свідчить про те, що робота в громаді потребує значно ширшого погляду на розв'язання проблеми, ніж індивідуальна чи групова. Вона чіткіше і радикальніше спрямована на зміну ситуації, з якою пов'язані трудно­щі у житті людини, а не лише на зміну власних якостей, здобуття навичок, адаптацію до середовища.

Групова робота з жінкою може стосуватися навчан­ня її у групі впевненості в собі, навичок ефективного спілкування. Група самодопомоги може стати джере­лом підтримки жінки, у якій вона знайде нових знайо­мих, друзів, зможе поділитися своїми проблемами, от­римати пораду або й практичну допомогу. Крім того, завдяки зворотному зв'язку вона дізнається про сприй­няття її іншими людьми, зможе скоригувати свою по­ведінку.

Наприклад, дитина з розумовою відсталістю потре­бує постійного догляду, через що її мати не матиме змо­ги працювати, у неї не залишатиметься часу і для відпо­чинку. За таких умов неминучими є зниження доходів у сім'ї, проблеми у подружніх стосунках. У зв'язку з цим індивідуальну роботу з жінкою доцільно спрямовувати на пошук нею альтернатив розв'язання проблеми. Оче­видно, такими альтернативами можуть бути зміна своєї поведінки (з чоловіком, рідними), з'ясування подружніх стосунків, заохочення приділяти час собі, відпочи­вати тощо. Можливе звернення по допомогу до інших установ (наприклад, до денних центрів з догляду за ди­тиною), пошук доглядальниці тощо.

В індустріалізованих країнах ідея громади і роботи в громаді прислужилася відродженню принципів демок­ратії, переорієнтації політики на соціальні реформи. Багато соціальних реформаторів розглядають таку ді­яльність як шлях справедливого перерозподілу соціаль­них ресурсів на користь груп, які перебувають у пробле­матичному становищі. Завдяки цьому робота в громаді набула нових ознак, які дають підстави вважати її одні­єю з форм політичної активності.

Одночасно пожвавлювався інтерес до цієї діяльності і в Європі. Одними з перших зацікавилися можливостя­ми роботи у громадах католицькі та євангелістські свя­щеники, а також політики лівої орієнтації в Німеччині. Священнослужителі вбачали в ній ефективний чинник залучення до релігійних громад маргінальних груп, по­літики — один із чинників вирішення нагальних соці­альних проблем «знизу». У 70-ті роки XX ст. соціальну роботу в громаді спрямовували насамперед на «групи ризику» — бездомних, іноземних робітників, засудже­них, інвалідів, малолітніх правопорушників.

Зародження ідей роботи в громаді пов'язане із рухом сетльментів у США (особливих мікрорайонів міст — кварталів, районів, будинків, де мешкали переважно емігранти), який почався наприкінці XIX — на почат­ку XX ст. У 60-ті роки XX ст. у цій країні почали прак­тикувати модель роботи в громаді, пов'язану з акція­ми протесту (страйки проти підвищення квартплати, виступи проти атомної війни, рух за громадянські пра­ва меншин тощо). Усе це відбувалося на тлі дискусійщодо характеру цієї діяльності, яку інколи прирівню­вали до профспілкової, політичної, але аж ніяк не до соціальної. Наприкінці 60-х років зусилля щодо орга­нізації громад почали розглядати в контексті фахової соціальної роботи. Теоретично розв'язати цю пробле­му вдалося завдяки новому формулюванню загального визначення соціальної роботи, запропонованому На­ціональною асоціацією соціальних працівників США, яка тлумачить соціальну роботу як систему цінностей, цілей, санкцій, знань і методів. Було також проголо­шено, що соціальне планування та організація громад спираються на цінності практичної соціальної роботи і сприяють реалізації її загальних цілей. Нові формулю­вання мети, цінностей, правових меж соціальної робо­ти не тільки розширювали погляд на проблеми клієн­та, а й збагачували розумінням, що їх розв'язання пот­ребує використання різних методів, зокрема роботи в громаді.

Спрямований цей процес на роботу з громадами, які перебувають у складному становищі, щодо колективно­го з'ясування ними своїх потреб і прав, визначення і до­сягнення цілей за поваги до потреб і прав інших.

Робота в громаді відрізняється від інших рівнів (ме­тодів) соціальної роботи передусім тим, що клієнтом її є не індивід чи мала група, а мешканці територіальної громади чи об'єднання за інтересами. Здійснення її може відбуватися за використанням тактик, які недо­цільні або неефективні на інших рівнях. Так, тільки на цьому рівні соціальні працівники можуть вдаватися до лобіювання (робота з засобами масової інформації, про­ведення масових акцій, демонстрацій, налагодження відносин і співпраця з місцевими органами влади та ор­ганами місцевого самоврядування тощо).

Отже, соціальна робота на різних рівнях реалізації передбачає задіяння відповідних організаційних, ви­ховних, психологічних інструментів задля ефективного подолання невлаштованості у соціальному бутті індиві­дів, груп, громад (табл.3).

Відмінності між рівнями соціальної роботи

Рівні	Індивідуальна робота	Групова робота	Роботав громаді:
Характеристика
Як організовано роботу?	Організація роботи індивіду­ально з клієнтом	Організація роботи з людьми, об'єднаними вгрупу	Організація роботи всередині громади і в зовнішньому її середовищі (із владними структурами)
На яких проблемах зосереджено роботу?	Зосередже­ність на психологі­чних і соціальних проблемах особи	Зосередженість роботи на психологічних, соціальних проблемах групи людей	Зосередженість зусиль на соціальних проблемах громади
Які ресурси вивчаються?	Вивчення прихованих ресурсів індивіда	Вивчення ресурсів групи, здатних допомог­ти вирішити індивідуальні проблеми кожного її члена	Вивчення ресурсів громади для вирішення спільних проблем
На що спрямовано зусилля?	Спрямування зусиль на мобілізацію особистих властивостей клієнта для розв'язання його проблем	Спрямування зусиль на інтеграцію членів групи для вирішення певної проблеми або на використання терапевтичного ефекту групи	Спрямування зусиль на згуртування осіб, які належать до громади для розв'язання спільних проблем

Розв'язання цієї проблеми методом роботи в громаді може бути спрямоване на залучення місцевих жителів до догляду за дітьми з розумовими вадами (створення волонтерської програми), на активізацію матерів для надання допомоги одна одній або на відкриття денного центру, клубу, школи, реабілітаційного центру для ді­тей з розумовими вадами. Для цього необхідна взаємо­дія з державними органами влади, можливо — тиск на них, лобіювання інтересів цієї групи населення, що пе­редбачає навчання жінок боротьби за свої права і права своїх дітей.

3.Сутність соціального обслуговування у мережі соціальних закладів України

Державні і недержавні соціальні служби (заклади, агенції, інституції, організації, установи) утворюють систему соціального обслуговування населення. Вона є важливим сектором соціальної сфери, який потребує належного нормативно-правового регулювання, а та­кож технологією соціальної роботи, комплексом захо­дів для підтримки соціально вразливих груп населення.

У більшості країн світу відбулася децентралізація соціального обслуговування — розукрупнення стаціо­нарних закладів соціальної і медичної сфери, набли­ження послуг до їх споживачів завдяки створенню неве­ликих центрів, будинків, служб, притулків у громадах. В Україні система соціального обслуговування є неодно­рідною: функціонують традиційні заклади, що утвори­лись за парналістської моделі соціальної політики й не відповідають цінностям соціальної роботи, а також принципово нові соціальні заклади для різних вразли­вих груп.

В Україні соціальне обслуговування найчастіше асо­ціюється з діяльністю стаціонарних і денних закладів державної системи соціального захисту населення, на основі яких формувалася вітчизняна система соціаль­ного обслуговування. Однак таке розуміння не відпові­дає реаліям практики. Наприклад, Закон України «Про соціальні послуги» трактує соціальне обслуговування як систему соціальних заходів, що передбачає послуги, які надають соціальні служби окремим особам чи гру­пам населення для подолання або пом'якшення життє­вих труднощів, підтримку їхнього соціального статусу та повноцінної життєдіяльності соціальної служби. А Закон «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» виз­начає соціальне обслуговування як роботу, спрямовану на задоволення потреб, які виникають у процесі життє­діяльності, що забезпечує гармонійний та різнобічний розвиток дітей і молоді шляхом надання соціальної до­помоги, різноманітних соціальних послуг.

У західній літературі соціальне обслуговування тлу­мачиться як надання штатними працівниками соціаль­ної служби або волонтерами конкретних соціальних пос­луг особам, які мають як звичайні потреби розвитку, так і проблеми з депривацією (відсутністю або недостатністю ресурсів) та утриманством (залежністю від інших).

Реальний зміст і особливості соціального обслугову­вання реалізовуються в його функціях, до яких належать:

профілактична (запобігання виникненню соці­альних ризиків, їх повторенню чи загостренню);

соціально-реабілітаційна (відновлення соціаль­них функцій індивіда, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальнови­знаними суспільними правилами і нормами);

адаптаційна (сприяння пристосуванню людини або групи людей до нового соціального середовища);

соціальний патронаж (соціальний супровід і до­гляд на дому);

особистісно-гуманістична (сприяння самореаліза-ції та самоактуалізації людини, розвитку її потенціалу і внутрішніх ресурсів);

Соціальне обслуговування як система характеризу­ється динамікою існування (прогресу чи регресу) соці­альних служб, їх взаємозв'язками з органами влади і населенням; формою організації надання послуг, про­цедурами, технологією та функціями соціальних служб; фінансово-матеріальним забезпеченням; кадро­вим забезпеченням і рівнем професійності персоналу; сформованістю нормативно-правового поля; ступенем ефективності соціальних послуг.

Організаційною структурою системи соціального обслуговування є усталений, впорядкований зв'язок і взаємодія органів соціальної роботи (відомств і соціаль­них служб), що забезпечують загальні умови раціональ­ної організації і нормального функціонування системи підтримки осіб, груп, громад, які опинилися в стані со­ціального ризику, відповідно до їхніх потреб, інтересів, можливостей. Створення системи соціального обслуго­вування є засобом подолання соціальних суперечностей у суспільних відносинах.

Дата добавления: 2014-01-07