Тема 2: Походження і розвиток держави

Мета: ознайомити студентів із загальними закономірностями виникнення держав, визначити основні теорії походження держави, розглянути особливості виникнення держав у різних народів світу. Оволодіння студентами навичками, знаннями з предмету, щоб взаємопов`язати їх з раніше набутими для формування освітньої бази майбутнього юриста. Виховувати моделювання поведінки студента як майбутнього спеціаліста на основі отриманих знань та навичок.

План:

1. Поняття суспільства, його структура та інститути

2. Влада як соціальний інститут

3. Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

4. Основні теорії походження держави

5. Чинники виникнення держави

6. Похідне виникнення держав

Рекомендована література:

1. Крестовська Н.М., Матвєєва Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2008.

2. Колодій А.М., Копєйчиков В.В. Теорія держави та права. Навч. посібник.-К., 1995.

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник/ Пер. з рос.- Харків: Консум, 2001.

4. Алексеев В.П., Першиц А.И. История первобытного общества: Учебник для вузов. — М: Высш. школа, 1990. — 351 с.

5. Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право // Гос. и право. — 2000. — № 9. — С. 85-91; 2001. — №1. —С. 98-103.

6. Звонарева О.С. О цивилизационном подходе в теории государства и права //Правоведение. — 2003. — № 4. — С.173-180.

7. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современные трактовки и новые подходы. — М.: Юрист, 1999. —335 с.

8. Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. — Одесса: Юрид.літ., 2001. — С.9-16.

9. Омельченко О.А. История политических и правовых учений (История учений о государстве и праве): Учебник для вузов. — М.: Эксмо, 2006. — С.102-103, 142-143, 189-190,205-208, 245-246, 263-265, 288-289,370-372, 135-436,498-499.

10. Пьянов Н.А. Консультации по теории государства и права: Тема «Происхождение государства и права»// Сибирский юридический вестник. — 2001. — № 1.

11. Серегин А.В. Истоки монархического правлення в социальной организации первобытного общества //Правоведение. — 2006. — № 1. — С. 197-206.

12. Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., доп. — М.: Юрист, 2000. — С.23-34.

Питання для самоконтролю:

1. Причини виникнення держави.

2. Назвіть теорії походження держави.

3. Відмінності держави від влади первісного ладу.

4. Особливості азіатського шляху виникнення держави.

1. Поняття суспільства, його структура та інститути

Як зізнається американський соціолог Нейл Смелзер: «учені стикаються з труднощами, визначаючи сутність поняття «суспільство». Не менш складним є поняття соціального. Латинське дієслово «sосіо» означає з'єднати, об'єднати, затівати спільну працю. Тому можна визначити суспільство (соціум) як об'єднання людей, засноване на діяльнісній взаємодії.

Суспільство має соціальну структуру, що включає дрібніші об'єднання людей — соціальні спільноти. Соціальна спільнота — відносно цілісна сукупність індивідів, яка відзначається спільністю інтересів і засобів діяльності, близькістю поглядів і вірувань. Найважливіші спільноти — сім'я, громада, стан, клас, народ, нація.

Суспільство та людина нерозривно пов'язані між собою. Поза суспільством розвиток та існування людини неможливі. Суспільство виникає одночасно як середовище і механізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно до цих потреб у будь-якому суспільстві складаються соціальні інститути. Соціальний інститут — відносно стійка сукупність норм, статусів, ролей і цінностей, яка задовольняє певну життєво важливу суспільну потребу. Найважливіші соціальні інститути:

1) інститут сім'ї — забезпечує фізичне та соціальне відтворення людини;

2) інститут економіки — забезпечує виробництво матеріальних благ, тобто засобів існування людини;

3) інститут освіти та науки — забезпечує отримання,накопичення та передачу інформації;

4) інститут духовності (релігія, нерелігійні типи світогляду, мистецтво, філософія) — задовольняє духовні потреби людини;

5) інститут управління (влада, держава, право та інші соціальні норми) — забезпечує взаємодію індивідів, безпеку суспільства та людини, громадський порядок.

У різні періоди історичного розвитку суспільство набувало різноманітних форм, змінювалася його структура. Первісне суспільство не знало соціальної стратифікації, тобто розшарування за певними ознаками (за рівнем освіти, заняттями, прибутками, релігійною належністю, психологією, походженням тощо). Тому первісне суспільство могло існувати без держави. Інститут управління був представлений владою, яка мала неполітичний характер (влада старійшини, вождя, народного зібрання).

З переходом до цивілізованої форми існування суспільство стає соціально неоднорідним. У ньому складаються відносно самостійні спільноти: касти, стани, класи. Стратифіковане суспільство внутрішньо суперечливе: інтереси раба прямо протилежні інтересам рабовласника, бідні та багаті переслідують у житті різні цілі тощо. Світовий досвід свідчить, що запобігти самознищенню неоднорідного суспільства може тільки державна організація. Держава виникає як соціальний інститут, покликаний протистояти асоціальним, руйнівним силам, керувати виконанням загальноважливих справ, забезпечувати внутрішню та зовнішню безпеку суспільства.

2. Влада як соціальний інститут

Не менш складним є визначення поняття «влада». Англійський соціолог Родерік Мартін писав: «Влада, як і любов, — це слово, що постійно використовується в повсякденному мовленні, інтуїтивно сприймається та рідко визначається». Влада існує здавна в безлічі видів, проявів і модифікацій. У своїх головних значеннях влада — це:

1) здатність, право і можливість тих або інших осіб,органів, установ, систем розпоряджатися ким-небудь, чим-небудь; впливати вирішальним чином на долі, поведінку та діяльність конкретних людей, їхні спільноти та інститути за допомогою різного роду засобів — права, авторитету,волі, примусу;

2) державне, політичне, економічне, духовне та інше панування над людьми;

3) система відповідних державних або інших управлінських органів;

4) особи, органи, установи, яким надано відповідних державних, адміністративних та інших повноважень;

5) монарх, диктатор, полководець, який одноосібно розпоряджається долею та життям багатьох людей.

Влада може існувати та функціонувати лише в межах суспільного відношення, тобто такого відношення, яке існує між людьми (індивідами, їхніми колективами, соціальними спільнотами). Не може бути відношення влади між людиною та річчю або між людиною та твариною (навіть якщо тварина знаходиться у власності господаря, і він може розпорядитися її долею).

Здійснення влади завжди є інтелектуально-вольовим процесом, коли владний імпульс, що виходить від владного суб'єкта, перш ніж визначити волю та поведінку підвладного, повинен бути усвідомлений останнім, сприйнятий його свідомістю.

Суспільні відносини, в межах яких існує та реалізується влада, є різновидом суспільних відносин і мають назву владних відносин. Владні відносини завжди є двосторонніми відносинами, один із учасників яких є владним суб'єктом, а інший — підвладним. Виходячи з загальносоціальної точки зору, обидва вони є саме суб'єктами, тобто людьми (соціальними спільнотами), наділеними свідомістю та волею, проте в конкретному владному відношенні поведінка підвладного суб'єкта виступає як об'єкт впливу владного суб'єкта.

Влада як суспільне відношення має такі структурні (складові) елементи:

1) суб'єкти — владний і підвладний. Владний суб'єкт є безпосереднім носієм влади. Ним може бути індивід, організація, партія, соціальна спільнота, держава. Для виникнення владних відносин суб'єкту необхідні певні якості, перш за все, — воля до влади, тобто бажання володарювати.

Окрім волі до влади, суб'єкт влади зобов'язаний бути компетентним, знати сутність справи, стан і настрій підвладних, уміти використовувати ресурси, користуватися авторитетом (повагою з боку підлеглих). Звичайно, різні суб'єкти влади наділені цими властивостями в неоднаковій мірі.

Підвладним суб'єктом можуть бути люди та їхні об'єднання. Влада не може бути однобічною, вона передбачає підкорення підвладних індивідів. Мотиви підкорення можуть бути різними: страх перед покаранням; традиція покірності; особиста зацікавленість у виконанні розпоряджень; авторитет влади у підвладних. Підкорення владі — не єдиний спосіб реагування людей на владні накази. Внаслідок відсутності мотивів для підкорення наділений владою суб'єкт може зустріти опір (від мирної непокори до збройної боротьби) з боку підвладних;

2) об'єкт — поведінка окремих індивідів або їхньої сукупності, до яких звернені накази суб'єкта влади;

3) засоби впливу суб'єкта влади на підвладних індивідів. Найбільш поширені з них: примус (зокрема — насильство),переконання (зокрема — заохочення та рекомендація),керівництво, контроль, особистий приклад. Для сучасного громадянського суспільства та правової держави характерним є пріоритет ненасильницьких засобів впливу на людську поведінку. Примусові засоби використовуються лише тоді, коли владні розпорядження не виконуються добровільно.

Влада є невід'ємною ознакою суспільства на всіх етапах його розвитку (тому некоректним є словосполучення, що зустрічається в літературі, «соціальна влада», бо влада завжди соціальна). Існують десятки видів влади: політична, економічна, сімейна, церковна влада, влада (правління) права і закону, влада партії, влада громадської думки, влада ЗМІ, влада міжнародного співтовариства тощо.

Найбільш важливим розділенням влади є розділення на політичну та неполітичну.

Політичною є влада, здатна виступити засобом реалізації та захисту інтересів великих соціальних спільнот (класів, станів, народу тощо). Різновидами політичної влади є: влада однієї соціальної спільноти над іншою (наприклад, панування одного класу над іншим); державна влада; партійна влада, а також влада інших політичних організацій і рухів, влада політичних лідерів; влада місцевого самоврядування. Хоча існує точка зору, що влада державна і влада політична — це одне й те ж явище, але така позиція навряд чи обґрунтована вже внаслідок того, що політичний світ хоч і «обертається» навколо державної влади, але нею не вичерпується.

Влада усередині тієї або іншої соціальної спільноти (суспільства, колективу, організації тощо) залежно від способу організації і владарювання може бути демократичною або недемократичною. Причому цей поділ торкається не тільки політичної влади, а й усякої іншої, пов'язаної з управлінням колективами, оскільки демократія може бути й неполітичною.

Політична влада в суспільстві (і перш за все це стосується державної влади) може бути легальною (законною) і тіньовою (прихованою, невидимою, нелегальною). Носіями останньої можуть бути неформальні групи у правлячій еліті, політичні секти, мафіозні організації тощо.

Серед неполітичних різновидів влади можна виділити владу сімейну (батьківську владу, владні відносини подружжя) як найбільш важливу та найдавнішу.

З погляду генетичної зумовленості, залежності в розвитку явищ державна влада є первинною щодо держави. Саме потреба суспільства (на певному етапі його розвитку) у владі з властивостями, притаманними державній владі, і зумовили появу держави. Держава виступає як носій державної влади, як та сила, на яку ця влада спирається, тому вона повинна бути побудована так, щоб мати можливість продукувати владу з особливими властивостями (ознаками), тобто ту владу, яку й прийнято іменувати державною.

3. Влада і соціальні норми в первісному суспільстві

Найбільш ранньою формою об'єднання людей було первісне стадо. В межах стада відбувалося біологічне формування людини і зароджувалося суспільство. На зміну йому прийшла родова громада — група осіб, об'єднаних загальним походженням, загальною господарською діяльністю, загальним місцем мешкання і поховання, загальними ритуалами. Родова громада складалася з кровних родичів і приймаків (дружин і чоловіків, узятих з інших громад) і налічувала кілька десятків людей. Розподіл праці здійснювався за вікостатевими ознаками; всі результати трудової діяльності розподілялися порівну між членами громади.

Розростання роду приводило до відособлення від нього нових родових колективів. їх об'єднання складало плем'я — тип етнічної спільноти та соціальної організації первісного суспільства. Для племені характерні кровні зв'язки між окремими його частинами (родами), спільність території, окремих елементів господарства (наприклад, полювання), самосвідомості, звичаїв і культів, елементів управління.

Відносини між родовими громадами були нерегулярними і, як правило, не виходили за рамки розмежування господарської території та обміну надлишковими продуктами.

У родовій громаді виникали різноманітні, хоч і примітивні, суспільні відносини, можливі були конфлікти. Координація відносин і врегулювання конфліктів вимагали керівних основ, влади.

Вищою владою в родовій громаді були збори всіх дорослих членів громади. Його ухвали (наприклад, рішення про зміну місця мешкання, про вигнання за межі громади співчлена, що завинив перед іншими) були обов'язковими для всіх. У родовій громаді міг з'явитися одноосібний лідер (умовно його називають старійшиною). Він не обов'язково був старшим за віком. Лідером міг стати головний носій знань, життєвого досвіду, або ж найбільш удачливий мисливець, організатор полювання. Фахівці в галузі етнографії та правової антропології особливо указують на щедрість як найпривабливішу для родичів якість лідера.

Дуже схожим було становище вождя племені з тією лише різницею, що він застосовував свою владу набагато рідше: лише в тих випадках, коли потрібно було вирішити конфлікт між общинами чи вжити заходів до самозахисту від племені-суперника. Старійшина і вождь не претендували на привілеї, їхня влада базувалася виключно на особистому авторитеті та сприймалася як похідна від влади колективу.

Влада, таким чином, не була відокремлена від людей, не було розмежування на володарюючих і підвладних осіб. Зрозуміло, не було в первісному суспільстві ні властивого державі апарату влади, ні податків, ні чітко визначеної території, на яку поширюється влада родової громади.

Відносини між членами громади регулювалися за допомогою соціальних норм (правил поведінки). Головними джерелами правил поведінки були міфи, традиції, звичаї, ритуали, обряди. Вони регулювали роботу, побут, сімейні відносини, відтворення населення і рішення конфліктів. Соціальні норми додержавного суспільства не можуть бути зараховані ні до категорії правових, ні до категорії моральних норм. Услід за російським етнографом А.І.Першицем їх називають мононормами. Мононорми — правила поведінки, що об'єднують зародки права, моралі, релігії. Прикладом мононорми є табу — заборона певної дії (наприклад, полювання на конкретний вид тварин). Дія табу забезпечувалася не тільки страхом перед покаранням, а й страхом перед гнівом богів, засудженням або висміюванням з боку громади.

Найбільш поширеним видом мононорм були звичаї — історично сформовані правила поведінки людей, які стали нормами унаслідок багаторазового застосування впродовж тривалого часу.

Ознаки мононорм:

1) вони складалися стихійно, існували виключно у свідомості людей і передавалися з покоління в покоління усно;

2) основним засобом регулювання була:заборона;

3) характерною була відсутність суб'єктивних прав,виникнення лише зародків позитивних обов'язків. Права та обов'язки члена родової громади складали одне ціле;

4) виконання мононорм забезпечувалися всім колективом громади, а не спеціальним апаратом примусу, який був відсутній в первісному суспільстві.

Тривалий час мононорми розглядалися виключно як ознака первісного суспільства, але останнім часом учені визнають існування мононорм і в сучасному суспільстві. Наприклад, заборона вбивства або крадіжки забезпечується і моральним, і правовим, і релігійним впливом, існує у свідомості людей незалежно від формально-юридичного її формулювання, що й ріднить її з мононормами.

4. Основні теорії походження держави

Походження держави — тривалий (інколи впродовж тисячоліть) історичний процес, який украй складно реконструювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Існує кілька теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві.

Прихильники теологічної теорії стверджують, що держава є наслідком божественної волі. Найяскравіше теологічна теорія виражена в роботах відомого католицького богослова Томи Аквінського (XIII ст.). Його тези є офіційною доктриною католицької церкви, але в цілому в європейських та американських державах теологічна концепція сьогодні не дуже поширена. Інша ситуація в країнах ісламу, де теологічна теорія походження держави вважається основною, а священна книга — Коран — дотепер розглядається як головне джерело права і державної влади.

Патріархальна теорія ототожнює сімейну і державну владу, вважаючи й ту, й іншу природною, за природою властивою людині. Найчіткіше виклав цю теорію англійський філософ Роберт Фільмер (XVII ст.). Із його точки зору, держава, точніше правитель держави, виконує на рівні суспільства ту ж роль, що й батько в сім'ї, будучи продовженням патріархальних традицій сім'ї. Тому правитель не підлягає критиці — адже батька діти повинні слухатися беззаперечно, — і не підлягає обранню або зміні — адже батька не вибирають, його влада існує за природою.

На зорі Нового часу поширена була теорія суспільного договору. Гуго Гроцій і Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо вважали, що окрім права, встановленого державою, існують вічні, розумні правила поведінки, які випливають із самої природи людини. Ці правила вони називали природним правом. Для захисту і дотримання природних прав люди домовилися створити державу і поставити над собою правителів. Надалі правителі почали розглядати державу як свою вотчину, і зміст суспільного договору було втрачено або спотворено. Порушення правителем природних прав підданих є підставою для його скидання.

Договірна теорія з успіхом використовувалася в боротьбі з віджилими феодальними порядками. У наш час вона втратила свій вплив, але окремі положення договірної теорії актуальні дотепер. Якщо розглядати державу як наслідок і результат суспільного договору, то індивід і держава виявляються рівними партнерами. Такий підхід цілком відповідає сучасному уявленню про правову державу.

Шарль Луї Монтеск'є вважається засновником теорії географічного детермінізму. Він одним із перших звернув увагу на роль природно-кліматичних умов у розвитку суспільства. Визнаючи наявність у людини природних прав, він категорично відкидав теорію суспільного договору, вважаючи, що держава і встановлене державою право виникли в результаті природних причин, а саме — розвитку людини і суспільства у певному географічному середовищі. У XX ст. теорію географічного детермінізму захищав американський географ Елсуорт Хантінгтон.

Досить поширеною є теорія насильства її засновники — старокитайський мислитель Шан Ян, Людвіг Гумплович, Євген Дюрінг і Карл Каутський (XIX ст.). Походження держави ця теорія пов'язує із зовнішнім та/або внутрішнім насильством. Зовнішнє насильство — завоювання одного племені іншим, внутрішнє — економічне насильство однієї частини суспільства над іншою. Для закріплення свого панування переможець створює апарат примусу, тобто державу.

У теорії насильства є певне раціональне зерно. Так, зовнішнє насильство відіграло чималу роль в утворенні ряду держав, серед яких — варварські королівства часів раннього середньовіччя, Золота Орда, Велике князівство Литовське тощо.

Органічна теорія, засновником якої був англійський соціолог і філософ Герберт Спенсер (XIX ст.), розглядає державу як наслідок еволюції природи. Уряд відіграє в державі ту ж роль, що і мозок у людини, землеробство і ремесло складають систему органів живлення, транспорт і зв'язок — розподільну систему держави тощо. Сучасна юриспруденція дотепер використовує окремі елементи концепції Спенсер. Зокрема, в багатьох визначеннях держава характеризується як система взаємопов'язаних спеціалізованих органів.

У XIX ст. зусиллями Карл а Маркса і Фрідріха Енгельса була створена класова (економічна) теорія походження держави. Із їхньої точки зору держава і право виникли одночасно через появу приватної власності і розшарування суспільства на класи. Класова теорія має певні переваги, зокрема, вона привертає увагу до найважливішого чинника виникнення держави — рівня розвитку економіки.

У XX ст. поширення набула олігархічна теорія (французький політолог Бернар Шантебу), яка пов'язує походження держави з природною ієрархією/нерівністю в будь-якій соціальній спільноті (за силою, здібностями). У зв'язку з розподілом функцій у співтоваристві рано чи пізно виділяється функція управління. Конкретні шляхи походження держави зводяться до військового (захоплення влади військовими вождями), аристократичного (прихід до влади знаті), плутократичного (зосередження влади в руках багатих).

Усі вказані теорії відіграли певну роль в поясненні походження держави, але жодна з них не в змозі пояснити, чому до початку Великих географічних відкриттів (рубіж ХУ-ХУІ ст.) державні установи існували лише в окремих регіонах земної кулі (Європа, Південна і Східна частини Азії, Північна Африка, Центральна і частково — Південна Америка). Відповідь на це питання була дана теорією неолітичної революції (англійський археолог Гордон Вір Чайлд, американські економісти-історики Дуглас Норт і Роберт Томас). Із позицій цієї теорії держава виникла внаслідок переходу людства від привласнюючого господарства до відтворюючого — від полювання і збирання до землеробства, скотарства та ремесла.

Учені дотепер сперечаються про причини неолітичної «революції» (хоча вона тривала кілька сотень, а то і тисяч років). Серед припущень — антропогенне виснаження ресурсів, необхідних для полювання і збирання (зокрема винищування мамонтів і вовняних носорогів); фундаментальна зміна людської психології, яка привела до нових уявлень про світ і переходу до осілості. Більшість учених сходяться на думці, що основною причиною неолітичної революції стала зміна клімату, що зробила сільське господарство в басейнах великих річок вигідним і зручним. У будь-якому випадку вона відбулася тільки там, де демографічний тиск на природу перевищив її можливості дати людям прожиток, і при цьому були екологічні можливості для землеробства і скотарства (помірно жаркий клімат, наявність видів тварин і рослин, придатних для одомашнення). Відтворююче господарство неможливе без відносин власності на природні ресурси, перш за все землю, і без надгромадського регулювання. Ось чому, з позицій теорії неолітичної революції, виникла держава.

Нині всього більшого значення набуває багатофакторна теорія походження держави (російський історик Ігор Дьяконов), яка розглядає державу як результат взаємодії географічного, демографічного, технологічного, економічного, соціального, психологічного та інших чинників.

Дата добавления: 2014-01-07