Вітчизняні теорії соціальної роботи: парадигми допомоги

Становлення вітчизняної теорії соціальної роботи відбувалось, за свідченням дослідників[29], у тісному зв’язку з філософією допомоги як базовою, концептуальною ідеєю, навколо якої формувалися та розвивалися інші концептуальні ідеї й теорії. Разом з тим філософія допомоги, як культурно-історичне явище, виникає у зв’язку і взаємодії з іншими явищами та феноменами. Мова йде, насамперед, про християнство, державність, право, розвиток суспільної моралі та норм суспільного життя. Саме ця явища викликали до життя ті чи інші форми підтримки людини в різних ситуаціях, визначали ідеї, навколо яких формувались нові знання щодо проблеміснування людини в суспільстві на різних етапах її життєвого шляху. В результаті поступово формувалась системаідей та моделей допомоги і взаємодопомоги, що у своїй сукупності та взаємодії утворювали парадигму соціальної роботи на тому чи іншому історичному етапі розвитку суспільства. В науковій літературі[30] виділяють логічний ряд парадигм допомоги, які виникали в процесі розвитку Російського суспільства: архаїчна парадигма, конфесійна парадигма, державна парадигма, громадсько-державна, соціальна парадигма та професійна парадигма. Розглянемо коротко сутність кожної з них, орієнтуючись на основні парадигмальні характеристики: доктрина допомоги, організаційні форми, суб’єкти допомоги, об’єкти допомоги.

Архаїчна парадигма. Відповідає раннім періодам слов’янської історії, коли провідним світосприйняттям та світоіснуванням було язицтво.

Для язицького світосприйняття та світоуявлення характерною була невиділеність людини з єдності космічного, географічного та соціального простору. Така цілісність відтворювалась в общинному існуванні, обрядовій та трудовій діяльності, які органічно вплітались у контекст природи і космосу. Отже філософія цілісності виступає як головна ідея світосприйняття, як смисловий стрижень організації життєдіяльності людей.

Разом з тим ідея, яка “обіймала” і регулювала всю життєдіяльність людини, не могла не закріплювати у свідомості страхвтрати такої єдності, можливості залишити поза межами захисного впливу спільноти. Страх залишитись без підтримки і захисту спільноти набував статусу соціального регулятора нормативної поведінки.

Отже, доктрина допомоги тих часів об’єднувала ідеї цілісності та відчуття загрози втрати включеності у таку єдність. На їх перехресті формувались міфологеми буття з вимогами створення механізмів охорони та захисту цієї цілісності.

Організаційні форми підтримання цілісності мають сакральний характер. Це були тризни, погребальні змагання, ігриська, трапези, під час яких родичі жертвували визначену милостиню, так звану “справу”. Тобто це були общинні форми допомоги, пов’язані зі смертю.

Іншою формою допомоги були традиції збереження стосунків миру і рівності.

Прикладом подібної форми допомоги були княжі пиршества, в яких могли взяти участь всі члени общини з обов’язковою участю каліки-перехожого, якому перепадала досить багата милостиня. Існували різні форми допомоги і взаємодопомоги між князем і дружинниками, зокрема щодо викупу полонених.

Як бачимо, об’єктами допомоги виступає, з одного боку, вся спільнота – община, яка захищає свою цілісність як основу існування. З другого боку, поступово виявляються члени спільноти, яким з різних причин потрібна пріоритетна підтримка і допомога.

Конфесіональна парадигма. Доктрина допомоги в цій парадигмі визначається релігійною доктриною тієї чи іншої конфесії. Християнська доктрина допомоги грунтується на філософії діяльнісної любові до ближнього. При цьому не тільки моральна спрямованість на ближнього, але й вчинокщодо реалізації цієї спрямованості виступають як основа світосприйняття та світоуявлення християнина.

Організаційними формами надання допомоги визначаються церковні форми (монастирська і приходська) і милостиня. Монастирська допомога здійснюється шляхом лікування, допомоги натуральними продуктами та навчання. Приходська система допомоги більш відкрита ніж монастирська. Здійснюючи допомогу за різними напрямами, приходська допомога виступає як початкова формаадміністративно-господарського механізму общини.

Милостиня виступає як ритуал, закріплений у стереотипі соціально-необхідної поведінки, виражаючи визначені форми масового єднання всіх перед релігійним та моральним законом.

Суб’єктами допомоги виступають як спільноти (община) і соціальні релігійні організації (монастир, парафія), так і індивіди, які реалізували свою потребу у богоугодній поведінці через милостиню.

Об’єкти допомоги – бідні, убогі, каліки, жебраки та інші знедолені і нещасні.

Державна парадигма. Виникла як результат утвердження державності на Русі і відповідно об’єднання під егідою держави основних функцій управління суспільством в тому числі і функції допомоги.

Доктрина допомоги грунтувалась на ідеї корисності людини для держави, можливості чи неможливості людини приносити державі користь, державної необхідності.

Держава створювала організаційні форми і соціальні інститути подання допомоги, які закріплювались у відповідних нормативних актах.

Цими актами визначались категорії тих, хто потребує допомоги – бідні, хворі, інваліди, безнаглядні діти, жебраки. Діяльність і праця, можливість узяти в ній участь на користь держави виступають критеріями визначення об’єктів допомоги.

Громадсько-державна парадигма. Характерна тим, що соціальна допомогаоформлюється як системаі стає частиною соціальної політики і самостійним інститутом соціалізації, вихованняі реабілітації індивіда.

Доктрина допомоги будується не тільки на ідеї державної доцільності, але й на ідеї необхідності допомоги людині у здійсненні її життєвого сценарію, особливо в пандемічних умовах (голод, епідемії, війни). Об’єднуючою стає ідея соціального здоров’я людини.

Організаційні форми надання допомоги об’єднували як державні (центральні і територіальні) структури, так і громадські, а також індивідуальні види допомоги.

Відбувається оформлення типології об’єктів допомоги: жебраки, які не могли працювати, сироти та тимчасово не працездатні, “жебраки з лінощів”; жертви “випадкових обставин”. Поступово формується уявлення про те, що допомоганеобхідна всякому клієнту, що її потребує.

Соцієтальна парадигма. Виникає після революції 1917 р. Доктрина допомоги набуває чітко вираженого соцієтального характеру. На зміну благодійності приходить “комуністичне соціальне забезпечення” – державна допомогавсім, хто її потребує.

Організаційними формами допомоги стають державне соціальне забезпечення та державне соціальне страхування, які здійснюються через централізовану систему відповідних територіальних організацій. Держава монополізує функцію надання допомоги населенню і реалізує її у вигляді соціальної політики.

Суб’єктом допомоги виступає держава у сукупності органів і організацій соціального забезпечення та страхування.

Об’єкти соціальної допомоги визначаються державою. Це – пенсіонери, інваліди, одинокі і багатодітні матері, діти без батьків і т. ін.

Теоретична думка у сфері соціальної роботи має дискретний характеру вигляді законодавчих і нормативних актів та відповідних наукових робіт з коментарями та апологетикою.

Професіональна парадигма. Починає формуватися з початку 90-х років у зв’язку з виникненням нових (для нашого суспільства) соціальних проблем, пов’язаних з безробіттям, вимушеною міграцією, професійним жебрацтвом, криміналізацією суспільства, падінням рівня народжуваності, розпадом інституту шлюбу та сім’ї, а головне – зубожінням більшої частини населення у пострадянських країнах.

Соціальна допомогау цих умовах обумовила пріоритет у доктрині ідеї комплексної допомоги по захисту різних груп населення на професійному рівні.

Організаційно допомоганадається у державних формах допомоги на різних рівнях та у формі благодійництва від організацій та окремих суб’єктів.

Суб’єктами допомоги виступають державні органи та організації центрального, відомчого і територіального підпорядкування, громадські та церковні органи і організації.

Об’єктами допомоги виступають найбільш знедолені та незахищені групи населення: діти, сім’ї, пенсіонери, інваліди, біженці, малоімущі, військові запасу.

До основних напрямів теоретичного осмислення соціальної роботи на цьому етапі відносять[31]:

§ теорію та історію соціальної роботи;

§ теорію та історію соціального виховання;

§ теорію і практику професійної соціальної роботи (підготовка професійного соціального працівника);

§ наукові підходи до різних категорій клієнтів;

§ наукові підходи до організації інфраструктури соціальної допомоги.

Теоретичні пошуки критично і конструктивно використовували досягнення зарубіжної теорії соціальної роботи.

Дата добавления: 2014-01-07