Огляд заповідників України. 3. Національні природні парки як об'єкти для туризму

Головною функцією природно-заповідних зон є збереження і відтворення генофонду живої природи в межах природно-територіальних комплексів. В Україні склалися сприятливі умови для рекреаційного використання цих територій, що відзначаються чистотою повітря і водних ресурсів; забезпечують відпочиваючим можливість спілкування з незайманою або малозміненою природою і тим самим сприяють відновленню фізичних і моральних сил, збагаченню духовного світу людини; передбачають можливість будівництва на їх території чи в буферній зоні лікувально-санаторних та оздоровчих установ; дають змогу успішно здійснювати просвітницьку роботу і екологічне виховання.

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) включає ділянки гео- та акваторії і окремі об'єкти, що «мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення фонового моніторингу довкілля» [3, с. 237]. Всі об'єкти ПЗФ, за винятком заповідників, є складовими рекреаційного потенціалу території. Рекреаційна діяльність на природно-заповідних територіях приурочена до відповідних функціональних зон.

Після прийняття в 1992 році Закону України «Про природно-заповідний фонд» значно збільшилась кількість об'єктів ПЗФ із розширенням їх площі, яка на 1.12.2002 р. досягла 2557,8 тис. га (4,2% території країни) [20]. За 10 років площа заповідних територій зросла майже вдвічі, в ос­новному за рахунок створення біосферних резерватів, національних і регіональних ландшафтних парків. При цьому заказники займають 39,7% загальної площі ПЗФ, національні парки — 22,6%, регіональні ландшафтні парки — 18,3% (див. рис. 5.4). Відсоток заповідності коливається в межах країни від менше як 1% у Вінницькій, Дніпропетровській, Київській, Кіровоградській, Харківській областях до 14%о і більше в Закарпатській, Івано-Франківській, Хмельницькій і м. Київ. 30,2% площі Севастополя припадає на природно-заповідні території (див. картосхему 9).

Загальна кількість об'єктів ПЗФ досягає 7 тисяч. У структурі ПЗФ України виділяють 11 категорій об'єктів, серед яких найбільш численними є пам'ятки природи (2584), заказники (2552), заповідні урочища (753), парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва (508), регіональні ландшафтні парки (38) (див. табл. 5.23). 588 об'єктів мають статус загально державних: 4 біосферні резервати, 17 природних заповідників, 12 національних природних парків, 292 заказники, 132 пам'ятки природи, 88 пар-ків-пам'яток садово-паркового мистецтва, 20 дендрологічних парків, 17 ботанічних садів, 7 зоологічних парків. їх загальна площа становить майже 51% від усієї площі ПЗФ [20]. Загально державний статус мають і деякі регіональні ландшафтні парки.

Науково-дослідними природоохоронними установами міжнародного значення є біосферні резервати. Вони створені з метою — «збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу, вивчення спонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері» [3, с. 241]. В 1984 році ЮНЕСКО оголосила природні заповідники Асканія-Нова і Чорноморський природними об'єктами світового значення. Нині цей статус мають також Карпатський і Дунайський резервати. Загальна площа біосферних резерватів України склала на кінець 2002 року 226719,5 га

Збереження природної різноманітності, що є головною функцією природних заповідників, виключає можливість ознайомлення широкого загалу з унікальними ландшафтами. Створення у 1872 році першого національного парку Йєллоустон (США) започаткувало нову сторінку у спілкуванні людини і природи. Нині світова мережа національних парків нараховує понад 2300 відповідних об'єктів у всіх частинах світу. Швидке зростання їх кількості — результат економічної вигоди та соціальної (в першу чергу рекреаційної) цінності такої форми заповідання.

Серед об'єктів ПЗФ найбільш придатними для рекреаційного використання є національні парки, які включають дві зони для регульованої і стаціонарної рекреації. Національний парк є територією, на якій знаходяться найбільш своєрідні природні та історико-культурні комплекси, що відзначаються особливою екологічною, естетичною, оздоровчою цінністю. В ідеалі в національному парку мають бути представлені типові та унікальні природні об'єкти, які давали б уявлення про особливості при­роди даного регіону. Функціями національного парку, крім рекреаційної, є природоохоронна, науково-дослідна, культурно-освітня.

Мережа національних парків України включає сьогодні 12 об'єктів, які репрезентують усі природні зони країни (крім Гірського Криму та ПБК (див. картосхему 10)). загальною площею 631,8 тис. га, або 22,6% від усіх заповіданих територій України.

Світова практика засвідчує, що результативність діяльності національного природного парку забезпечується таким співвідношенням площі його функціональних зон: заповідна — 10-20%; регульована рекреація — 40-80%; стаціонарна рекреація - 10-20%; господарська - 0-30%. За пі­драхунками, співвідношення зон для Карпатського НПП: 20,5 — 41,4 — 21,0 - 17,1%, а для НПП «Синевир» - 17,3 - 49,8 - 12,4 - 20,5%, що цілком відповідає міжнародним нормам.

Об'єкти ПЗФ як рекреаційний ресурс оцінюються за такими параметрами, як унікальність, екзотичність, щільність, співвідношення їх сумарної площі і площі району (області, країни). Щільність є показником, що визначає різноманітність природних ландшафтів та їх науково-пізнаваль­ну цінність і — опосередковано — доступність для рекреантів. Найбільша щільність об'єктів ПЗФ має місце в Тернопільській (3,92), Чернівецькій (3,69), Івано-Франківській (3,15), Чернігівській (2,03) областях і Києві (16,7) (див. картосхему 9). Нижче середньої по Україні (1,08) є щільність ПЗФ у дванадцяти областях, у т.ч. Луганській (0,47), Одеській (0,37), Дніпропетровській (0,36). Низьким є цей показник в Криму (0,54), в Херсонській (0,27 — найнижча) і Закарпатській (0,56) областях, хоча це до певної міри компенсується площею заповідних територій та їх залученням до числа природних об'єктів світового значенням.

Частка заповідних територій від загальної площі країни динамічно зростає і найближчим часом досягне 10% внаслідок формування національної екомережі як складової панєвропейської мережі ЕСОМЕТ, що передбачено Законом України «Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки» від 28.09.2000 р. її основою стане існуюча мережа ПЗФ, доповнена новими елементами, пов'язаними між собою екокоридорами: широтними — Поліським (лісовим), Галицько-Слобожанським (лісостеповим), Південноукраїнським (степовим), Прибережноморським; меридіональними — Дунайським, Дністровським, Бузьким, Дніпровським, Сіверсько-Донецьким.

Якщо площа земель в Україні, потенційно придатних для залучення до рекреаційної сфери, за різними даними, становить від 12,8% до 15,6% території країни, то площа природно-заповідного фонду складає лише 4,2%, з яких не всі використовуються з рекреаційною метою. Найбільш задіяними в туристсько-рекреаційному комплексі країни є природні національні парки, парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади і зоопарки, тоді як природні заповідники не можуть використовуватись для рекреаційних потреб. Рекреаційні природно-заповідні об'єкти виконують різні суспільні функції. Крім лікування, оздоровлення, відпочинку, вони мають широкі можливості для екологічної освіти.

Дата добавления: 2014-01-07