Дерево - кущ

В СТАНОВЛЕННЯ АРХЕТИПІВ УКРАЇНСЬКОЇ СВІДОМОСТІ.

ҐЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

Соціально-педагогічна робота з проституцією

У сучасному суспільстві проблема проституції переживає підйом (низька заробітні плата, відсутність роботи штовхає жінок на надання різного роду сексуальних послуг). Основною причиною проституції є бажання заробити грошей, створити "красиве для себе життя". Для контролю над цією соціальної проблемою створені спеціальні структури в управлінні внутрішніх справ. Однак адміністративно-правові і кримінально-правові санкції пов'язані з проституцією, практично не діють. Соціальний педагог повинен проводити профілактично-роз'яснювальну роботу негативного життя проституток, розвінчувати міф про "красиве життя", розповідати про наслідки позашлюбних безладних стосунків, здійснених за плату, можливість наразитися на захворювання, які виникають через статеві стосунки.

Отже, соціально-педагогічна робота соціального педагога з девіантними дітьми носить індивідуальний, різновекторний характер і спрямовується на превенцію (попередження порушень встановлених у суспільстві норм), інтервенцію (безпосереднє втручання) і реабілітацію людини, у якої встановлені ті чи інші відхилення.

"Наука - це діалог, і ніхто з нас не може претендувати на те,

що він сказав останнє слово ".

Оглавление

1. ЕТНОГЕНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ 3

2. ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО МЕНТАЛІТЕТУ. 8

3. МІФ ЯК ОБРЯД І РИТУАЛ ВІДТВОРЕННЯ БУТТЯ І САМОСВІДОМОСТІ ПРАДАВНЬОГО СУСПІЛЬСТВА. 8

4. ЗНАКОВА СИСТЕМА.. 8

5. АРХАЇЧНІ ДЖЕРЕЛА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.. 10

6. РЕКОНСТРУКЦІЯ МІФУ ПРО СВІТОВЕ ЯЙЦЕ. 19

Початок дискусії про батьківщину слов'ян поклав ще у XII ст. давньоруський літописець Нестор, який у «Повісті минулих літ» так відповів на питання «Звідки пішла земля Руська, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?»: «По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де єсть нині Угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іменами своїми, [од того] де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши, сіли по річці на ймення Морава, і прозвалися моравами, а другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на слов'ян на дунайських і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні що] прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися] лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.

Стародавні греки користувалися словом «етнос» (народ, плем'я, зграя, юрба, група людей), коли прагли позначити інші народи, що не є греками. У російській мові аналогом терміна «етнос» довгий час був поняття «народ».

Перш ніж говорити про етноси і їхні культури, слід визначити, що ж мається на увазі під словом «етнос». У перекладі із грецької воно має безліч значень, серед яких: народ, плем'я, юрба, група людей, язичники, череда... Що поєднує всі значення? Те, що всі вони мають сенс сукупності істот, чимось схожих. Уже до 5 ст. до н.е. виділяються два основні значення цього терміна – «плем'я» і «народ», і поступово друге витісняє перше. Видалося б, усе зрозуміло: етнос – це народ. Але в такому випадку, чому ж до сьогоднішнього дня вченими накопичено кілька сотень визначень цього поняття й щорічно з'являються все нові?

У науковий зворот поняття «етнос» було введено в 1923 р. росіянином ученим С.М. Широкогоровым: «Етнос є група людей, що говорять на одній мові, що визнають своє єдине походження звичаїв, що володіють комплексом, укладом життя, збережених і освячених традицією груп, що й відрізняються нею від таких інших». При такому розумінні етносу враховується спільність культури: походження, побут, традиції, мова.

ЕТНОС (грец. народ) — стійке об'єднання людей, що історично склалося на певній території на ґрунті суспільного походження. Характеризується єдиною мовою, культурою, побутом, самосвідомістю, ментальністю. Вживається у значенні «народ».

На сьогодні жоден фактор (мовні, політичні, територіальні ознаки), що визначає нації сучасного світу, не може пояснити самобутність кожної національної культури. Тільки у неповторному комплексі природних, расово-етнічних, мовних та геополітичних факторів, що діяли в конкретному історичному часі, й формувалися народи теперішнього світу, а разом із ними зростали їх унікальні культури.

Не є винятком і культура України. Її особливості, без сумніву, здебільшого зумовлені природно-географічними характеристиками регіону, і, з одного боку, надзвичайно сприятливого для землеробства. З іншого боку, різні ландшафтні зони українських земель та їх кліматичні умови завжди приваблювали різні народи. Це робило українську територію небезпечною для існування, прискорювало міграційні процеси, пожвавлювало культурний обмін між народами. Водночас це призводило і до винищення тих культур, які плідно розвивалися на наших землях упродовж тисячоліть. Не випадково, що такі високі культури, як трипільська, черняхівська та інші, які майже досягли у розвитку межі переходу до ранньокласової цивілізації, так і не здолали цього через нашестя диких і войовничих народів.

За характером українська культура належить до культур слов'янського типу, проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не лише культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення. Як визнано сучасними вченими, "культурний етногенез стародавнього населення України вирізнявся складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична даність, а наслідок тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічно національного способу життя та світогляду".

Однак дискусійність багатьох проблем, пов'язаних із витоками вітчизняної культури, зумовлена не лише тенденційністю в їх розв'язанні. Наявність різних наукових концепцій пояснюється браком археологічних даних, інших достовірних джерел інформації, що могли б прояснити картину масштабних історичних подій, котрі відбувалися на теренах сучасної України, а також і тих глобальних історичних процесів, у яких за доби Великого переселення народів брали участь праслов'янські племена. Тому, спираючись лише на історико-філологічні й пов'язані з ними міфологічні дослідження давньої культури і в наших землях, і на широких просторах євразійського материка, науковці поки що не мають змоги дійти одностайної думки щодо історії її виникнення та розвитку в докиївську добу. До цієї низки проблем додається проблема походження й розвитку спільної пракультури власне слов'янських племен, яка також не має однозначного розв'язання.

Дата добавления: 2014-01-07