Технології збагачення сировини

Збагачення корисних копалин має найважливіше народногосподарське значення, незважаючи на додаткові витрати, тому що воно забезпечує: можливість розширення сировинної бази промисловості за рахунок комплексного використання сировини й залучення в експлуатацію бідних корисних копалин; більш повне використання виробничого встаткування за рахунок висококонцентрованої сировини; економію транспортних засобів; поліпшення якості готової продукції.

Збагаченням корисних копалин називається сукупність процесів обробки, в результаті якої мінеральну сировину можна використовувати з більшим технічним і економічним ефектом. При збагаченні корисні копалини відокремлюються від пустих порід і шкідливих домішок. Хімічний склад мінералів у більшості випадків не змінюється.

У промисловості застосовують попередню підготовку сировини і збагачення корисних копалин. Залежно від вимог технологічного процесу попередня підготовка сировини полягає (крім сортування) у подрібненні матеріалів (наприклад, апатитонефелінової породи для виробництва фосфорних добрив) або навпаки в укрупненні (брикетуванні) часток сировини й агломерації. Процеси брикетування й агломерації застосовуються, наприклад, у металургії при виробництві чавуну з подрібнених руд, колчеданних недогарків.

Для нормального ходу технологічного процесу необхідно, щоб поверхня реагуючих речовин (складових сировини) була оптимальною. Саме тому подрібнену сировину сортують за розмірами шматків.

З цією метою сировину, що надходить з різних родовищ (шахт), змішу- ють (усереднюють) шляхом її перемішування на складах гірничозба- гачувальних комбінатів (ГЗК).

Збагаченням сировини називають сукупність процесів первинної обробки мінеральної сировини, що мають на меті відділення всіх цінних мінералів від порожньої породи, а також взаємне розділення цінних мінералів.

Метою збагачення є одержання сировини з якомога більшим вмістом корисних елементів. При збагаченні утворюються дві або кілька фракцій. Фракції, збагачені одним з елементів корисних компонентів, називаються концентратами, а фракції, що складаються з мінералів, які не використовуються в даному виробництві, тобто порожньої породи, називаються хвостами.

Слід відзначити, що найбільш поширеними є механічне збагачення – просівання, гравітаційний поділ, електромагнітна сепарація, електростатичне збагачення, термічний поділ і ін.

Наприклад, електромагнітна сепарація застосовується для відокремлення магнітних матеріалів від немагнітних – порожньої породи. Просівання засноване на тому, що мінерали, які входять до складу сировини, розділяються на фракції за розмірами. Гравітаційний поділ заснований на різниці швидкостей осідання часток у рідині або газі залежно від їх щільності. Гравітаційне збагачення сировини буває сухим і мокрим.

До фізико-хімічних способів збагачення сировини відносять флотаційний метод, заснований на різній змочуваності компонентів, що входять до складу сировини. Більшість мінералів у природних умовах мало відрізняються за змочуваністю один від одного. Для їхнього поділу створюють умови неоднакового змочування окремих компонентів породи, що досягається застосуванням флотаційних реагентів: піноутворювачів, збирачів, регуляторів і активаторів флотації, а також подавлювачів, які здатні перешкоджати спливанню певних мінералів. Досить ефективним видом збагачення є селективна флотація, проведена кілька разів за кілька стадій. Селективною флотацією поліметалевої мідної руди одержують до 10 концентратів окремих мінералів, а під водою залишається порожня порода; при цьому витрати флотаційних реагентів становлять 100 г на 1 т породи.

Рідкі розчини різних речовин концентрують випарюванням, виморожуванням, виділенням домішок в осад або газову фазу. Газові суміші розділяють на компоненти за допомогою різних фізичних і фізико-хімічних методів, таких як: поглинання окремих газів рідиною (абсорбція) чи твердими поглиначами (адсорбція) або поділом зріджених газів на фракції й ін.

Хімічні способи збагачення ґрунтуються на різній розчинності частин сировини в тому або іншому розчиннику або на різній здатності сировини вступати в ті або інші хімічні реакції (окислювання, розкладання, відновлення).

Важливим питанням при вивченні теми є питання якості сировини.

Саме вибір і якість сировини визначають режим роботи та продуктив- ність обладнання, впливають на якість і собівартість продукції. Якість сировини зумовлюється сукупністю її фізичних, механічних, хімічних і технологічних властивостей.

Так для виробництва чавуну використовують руди з різним вмістом заліза. У разі значного вмісту заліза в руді зменшуються витрати на підготовлення руди до перероблення та витрата палива (коксу або природного чи іншого газу), зростає продуктивність доменної печі, і навпаки, якщо вміст заліза малий, то збільшуються витрати на підготовлення руди та витрати палива і зменшується продуктивність печі.

При використанні руд з великим вмістом домішок (фосфор, сірка та ін.) і породи збільшуються витрати палива, флюсу, зменшується продуктивність печі та погіршується якість чавуну.

У процесі виробництва сірчаної кислоти використовують сірку, сірчисті мінерали та викиди газів кольорової металургії тощо. Кислоту найкращої якості отримують із сірки.

Вибір сировини визначає тип технологічного обладнання, тривалість її перероблення та впливає на техніко-економічні показники роботи підприємства. Сучасні технології дають змогу одну і ту саму продукцію виробляти з різних видів сировини. Наприклад, деякі деталі для машин виготовляють з металів, пластмас; сірчану кислоту виробляють із сірки, сірчистих мінералів і викидних газів кольорової металургії.

Собівартість сировини визначає собівартість продукції. Саме тому дуже важливо повністю використовувати мінеральну сировину: вилучати всі її корисні компоненти та використовувати відходи.

Такий підхід до використання мінеральної сировини забезпечує отримання найбільшого економічного ефекту з найменшим забрудненням довкілля.

Комплексне використання сировини застосовують у процесі перероблення твердих видів палива, нафти, руд кольорових металів, рослинної та тваринної сировини тощо. Так при переробленні руди кольорових металів отримують кадмій, індій, селен, телур, реній та ін., а з викидних газів виробляють сірчану кислоту. До комплексного використання сировини залучають одразу кілька підприємств. При комплексному використанні сировини зменшуються витрати на транспортування, не забруднюється довкілля та зменшується собівартість основної продукції.

Промислова водопідготовка.

Під водопідготовкою слід мати на увазі комплекс заходів і технологічних процесів з отримання води необхідної якості. До них належать: відстоювання, фільтрування, знезараження води, зм’якшення і знесолення та ін. Так, наприклад, процес відстоювання дозволяє видалити з води грубі та дисперсні зважені домішки, що безперервно осідають на дно відстійних бетонних резервуарів. Для досягнення повного посвітління й знебарвлення води від колоїдних домішок у відстійники вводять коагулянти – хлориди чи сульфати алюмінію або заліза. Осад, що утворився при коагуляції, видаляється з води відстоюванням і фільтруванням.

Фільтрування – важливий метод очищення води; для цього застосовуються піщані фільтри із зернистим фільтруючим шаром.

Знезаражування води – обов’язковий процес очищення води, яка використовується для побутових потреб. Знищення хвороботворних

мікробів і окислювання органічних домішок досягається хлоруванням за допомогою газоподібного хлору, а також озонуванням і кип’ятінням.

Вода може бути знезаражена також за допомогою ультразвукових хвиль і ультрафіолетового опромінення. Важливим заходом водопідготовки для питних потреб варто вважати усунення запахів води.

Зм’якшення й знесолення – основні процеси водопідготовки. Видалення з води всіх солей (всіх катіонів і аніонів) називається знесоленням, а солей кальцію й магнію – зм’якшенням. Повне знесолення для одержання дистильованої води застосовується порівняно рідко. Способи зм’якшення підрозділяються на хімічні, фізичні й фізико-хімічні.

Розглядаючи хімічні методи водопідготовки, слід звернути увагу на їх сутність, яка полягає у зв’язуванні іонів кальцію й магнію за допомогою реагентів у нерозчинні сполуки, що легко видаляються.

За застосовуваними реагентами розрізняють такі хімічні способи:

а) вапняний (вплив гашеним вапном); б) содовий (кальцинованою со- дою); в) натронний (їдким натром); г) фосфатний (тринатрійфосфатом). Найбільш економічно застосовувати комбінування методів очистки, це забезпечує усунення тимчасової й постійної твердості, видалення іонів заліза, коагулювання органічних і інших домішок. Таким методом є вапняно-содовий у сполученні з фосфатним або комбінований хімічний метод зм’якшення з фізико-хімічним (наприклад, іонообмінним). Сутність іонообмінного способу полягає у видаленні з води іонів кальцію й магнію за допомогою іонітів (іонообмінних смол), здатних обмінювати свої іони на іони, що втримуються у воді.

До фізичних способів зм’якшення води належать кип’ятіння, дистиляція й виморожування. Дистильовану воду одержують перегонкою на спеціальному дистиляційному устаткуванні. Дистильована вода широко застосовується у виробництві особливо чистих реактивів і в лабораторній практиці.

Сучасним методом фізико-хімічного зм’якшення води є електрохімічний, заснований на використанні електродіалізу і електроосмосу. Дегазація, тобто видалення з води розчинених газів, проводиться хімічним і фізичним способами. Нейтралізація застосовується головним чином для оборотної води, що забруднюється кислотами або лугами у виробничих процесах. Для нейтралізації використовують вапно, соду й інші реагенти.

Винятково важливого значення в нинішніх еколого-економічних умовах набуває раціональне використання водних ресурсів. Це змушує економити воду та шукати способи раціонального її споживання і розробляти методи багаторазового використання, тобто впроваджувати оборотні системи споживання.

Оборотні системи водопостачання можна використати й у сільському господарстві.

Дата добавления: 2014-01-07