Міжнародно-правовий захист туристів від інфекційних захворювань

Міжнародне право зобов'язало держави забезпечити охорону здоров'я населення, у тому числі і туристів, визначає підстави обмеження прав людини у зв'язку із вживанням заходів, необхідних для боротьби з інфекційними хворобами. До таких заходів відносяться, наприклад, ізоляція, карантин, знищення приватної власності, а також надання гарантій захисту прав осіб, що страждають певними захворюваннями (ВІЛ (СНІД) - захист від дискримінації, туберкульоз - забезпечення належних умов змісту хворих). Норми міжнародного права дозволяють державам вводити обмеження міжнародної торгівлі в цілях захисту людей, тварин і рослин від інфекційних хвороб. Норми міжнародного екологічного права спрямовані на запобігання і ліквідацію негативних наслідків забруднення довкілля, які призводять до спалахів інфекційних захворювань. Міжнародне гуманітарне право встановлює заборону на розробку, накопичення і поширення біологічної і бактеріологічної зброї, за допомогою міжнародного кримінального права здійснюється боротьба з біотероризмом.

Головна роль в регулюванні співпраці держав в боротьбі з інфекційними хворобами належить ВОЗ. Численні резолюції цієї міжнародної організації націлені на запобігання і боротьбу з такими найбільш небезпечними інфекційними захворюваннями, як СНІД, туберкульоз, малярія, атипова пневмонія, або важкий гострий респіраторний синдром (Severe Acute Respiratory Syndrome - SARS), пташиний грип. У 2005 р.. Всесвітня асамблея охорони здоров'я, керівний орган ВОЗ, прийняла нову редакцію Міжнародних медико-санітарних правил (ММСП), які стали обов'язковими для усіх членів ВОЗ, за винятком тих, які виразили свою незгоду.

(Слайд)

В порівнянні з попереднім варіантом нові ММСП включили:

- розширення сфери регулювання. Якщо ММСП 1969 р. були націлені на боротьбу з трьома захворюваннями (холерою, чумою і жовтою лихоманкою), то в новій редакції говориться про «хворобу» незалежно від джерела і першопричини, а також про «події, які є ризиком в області охорони здоров'я»;

- посилення зобов'язань держав-учасників:

обов'язок інформувати ВІЗ про ризики в області охорони здоров'я незалежно від пошани прав і гідності людини;

створення необхідного потенціалу в цілях своєчасного виявлення, інформування і вживання необхідних заходів у відповідь на ризики в області охорони здоров'я, у тому числі створення національних координаційних центрів;

- розширення повноважень і посилення зобов'язань ВОЗ:

право ВОЗ видавати рекомендації для держав, де зафіксовані спалахи інфекційних хвороб;

право враховувати разом з інформацією, що надається офіційними органами влади, також інформацію з неурядових джерел, наприклад, засобів масової інформації, інтернет-ресурсів;

обов'язок перевіряти достовірність і зберігати конфіденційність отриманої інформації.

Таким чином, в міжнародно-правовій співпраці держав в боротьбі з інфекційними хворобами найбільш ефективний комплексний підхід. Окрім стандартів міжнародного права охорони здоров'я, він включає також норми і принципи інших галузей: міжнародного права прав людини, міжнародного екологічного, торговельного, гуманітарного, кримінального права.

Уряди усіх країн несуть відповідальність за недопущення поширення заразливих хвороб на сусідні держави. Координатором відповідних профілактичних заходів виступає ВОЗ, діюча в тісній співпраці з органами охорони здоров'я різних країн. Усі країни зобов'язані інформувати ВОЗ про райони, в яких реєструються спалахи особливо небезпечних захворювань. Окрім надання відповідної інформації країни, залучені в епідеміологічний процес, повинні усіма можливими способами робити термінові заходи по локалізації осередків інфекції.

В цьому відношенні дуже показовий приклад із спалахом легеневої чуми і холери в Індії у вересні 1994 р.

До 30 вересня число хворих чумою перевищило 1500 чоловік, з них 47 померло. У Делі, за офіційними даними, було виявлено 64 випадки легеневої чуми. Заходи, що приймаються індійською владою, були недостатні, карантин в штаті Гуджарат не дотримували, медична служба ситуацією не володіла. Сусідні країни і Великобританія відразу ж пре кратили з Індією повітря і морське повідомлення. За вказівкою Головного державного санітарного лікаря Російській Федерації були прийняті екстрені заходи по попередженню завезення і поширення цієї інфекції. Усі авіарейси в Індію були скасовані, а виїзд туристів заборонений. Переміщення дипломатів і інших осіб дозволялося тільки за наявності міжнародного свідоцтва про вакцинацію проти чуми. У цій ситуації з Індії не змогли виїхати після закінчення турів 202 російські туристи, що знаходилися в цій країні з комерційними цілями (шоп-туристы). Умови перебування росіян в цій ситуації без грошей і надії відвезти з собою багаж були близькі до екстремальних, проте наслідки завезення чуми в Росію мали б ще трагічніші наслідки. Характерно, що усі туристи категорично наполягали на дотриманні прав людини і вимагали дозволу на ввезення в Росію придбаних товарів, у тому числі вироблених в районах поширення чуми. Але відповідно до міжнародної практики багаж туристів був знищений. Права людини священні, але тільки до того моменту, поки вони не вступають в антагоністичні протиріччя з правами інших людей - в даному випадку з правом великої кількості людей на здоров'я і навіть життя. Російській державі потрібно було додатково виділити з бюджету більше 7,5 млрд. руб. на розгортання профілактичних і протиепідеміологічних заходів у зв'язку з можливим завезенням туристами чуми з Індії.

Маринин М. М. Туристичні формальності і безпека в туризмі.

М.: Фінанси і статистика, 2004.

Надзвичайні заходи, що робляться, незважаючи на їх жорсткість, носять вимушений характер, оскільки особливо небезпечні інфекції можуть поширюватися по країнах і континентах із загрозливою швидкістю. Досить навести приклад дуже швидкого перенесення через державні кордони збудника холери.

У червні 1994 р. в Дагестан повернулися 20 туристи-паломників, що здійснювали хадж до святих місць в мекку. У самій Саудівській Аравії медико-санітарна обстановка була нормальною, незважаючи на велике число паломників зі всього мусульманського світу. Але по дорозі назад на батьківщину в Ірані і Туреччині члени туристичної групи вживали місцеві продукти сумнівної свіжості і пили воду з випадкових джерел. На території Туреччини у усіх туристів з'явилися явні ознаки гострого кишкового захворювання. На початок липня серед туристів і їх оточення було виявлено 23 хворих холерою і 25 вибриононосителей. Шестеро хворих, незважаючи на надану медичну допомогу, померли. На початок серпня під загрозою холери виявилися 20 населених пунктів Дагестану, було зареєстровано 275 вибриононосителей і 377 хворих холерою, померли 12 чоловік, причому летальність досягла 4%, що значно перевищує звичайні показники - 0,8%. Незабаром захворювання поширилося на 55 населених пунктів. До 22 серпня було зареєстровано 633 хворих і 603 носії холерних вібріонів. Виникла загроза епідемії. З Дагестану холера стала поширюватися по інших районах Росії. У Мінеральних Водах і довколишніх населених пунктах були виявлені холероносители. Ними виявилися жителі Дагестану, прибулі з продуктами на місцеві ринки. Сусідні з Дагестаном регіони наполягали на вступі карантину, але керівники Дагестану вважали, що вібріон не виживає на овочах і фруктах більше двох діб, тому, як представлялося виробникам сільськогосподарської продукції, введення карантину в ринкових умовах неправильно. Тим часом, холера вже поширилася на 88 населених пунктів. До кінця серпня керівництво республіки спільне з Госкомсанэпидемнадзором (нині - Федеральна служба по нагляду у сфері захисту прав споживачів і благополуччя людини - Роспотребнадзор) ввело карантинні заходи, покликану не допустити подальше поширення холеру. Одночасно виникла проблема санітарної охорони кордонів з Чечнею і Азербайджаном, де також були виявлені випадки хвороби, в Чечні захворіли 16 чоловік, з яких чотири померли.

У вересні холера була зареєстрована на Україні. На початок жовтня загальне число хворих перевищило 800 чоловік, епідемія поширилася на 14 адміністративних регіонів (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Крим та ін.). Інфекція проникла в Білорусію, де був заборонений виїзд туристів в ряд європейських держав. Було потрібно значні міждержавні зусилля, спрямовані на локалізацію і знищення осередків цієї особливо небезпечної інфекції.

Косолапов А. Б. Лімітуючі чинники туризму.

Владивосток: ТГЭУ, 2006; Екзотичні хвороби

Дата добавления: 2014-01-07