Торгівля машинно-технічною продукцією в розібраному вигляді

Особливості міжнародного поділу праці в останні десятиріччя зумовили прискорений розвиток торгівлі машинами та обладнанням у розібраному вигляді та створення за кордоном підприємств для їх складання. Найінтенсивніше цей процес розвивається в автомобільній промисловості (за оцінками експертів, питома вага автомобілів у розібраному вигляді та комплектуючих виробів на цьому ринку становить 40—50 %), у виробництві трак­торів, мотоциклів, електропобутових приладів, радіо- та електронної апаратури, сільськогосподарських та інших машин. Тож, з лінгвістичної точки зору, досліджувану форму торгівлі машинно-технічною продукцією точніше було б назвати торгівлею в незібраному вигляді, оскільки її метою є експорт/імпорт деталей, вузлів, комплектуючих певного товару для подальшого складання готового виробу.

Порівняно з продажем готової продукції торгівля у розібраному вигляді має певні переваги, а саме:

· можливість економії на транспортних витратах внаслідок того, що вузли і деталі перевозяться, як правило, в контейнерах (витрати на транспортування одиниці розібраного трактора майже в 2,5 раза менші витрат на доставку готової машини);

· використання переваг тарифної ескалації — готові машини та обладнання в усіх країнах обкладаються вищими ставками мита і митними зборами, ніж вузли та деталі до них;

· можливість експорту (імпорту) комплектуючих при забороні національними урядами імпорту (експорту) готової продукції (так виникло загальновідоме та вже обопільно вигідне «жовте складання» у торговельно-економічних відносинах Японії та країн Південно-Східної Азії);

· можливість створення за кордоном складального виробництва та розповсюдження експорту товарів на сусідні країни (уряди багатьох країн, що розвиваються, заохочують створення спільних підприємств на своїй території, оскільки це сприяє розвитку національної промисловості, підвищенню зайнятості населення, прискоренню науково-технічного прогресу).

Першим етапом є, як правило, просте складання, тобто укладання контракту, згідно з яким експортер поставляє повний комплект необхідних комплектуючих, а імпортер здійснює тільки складання готового виробу. Зібрана техніка вивозиться як у треті країни, так і в країни-постачальники комплектуючих і вузлів.

Розвинутішою формою складального виробництва є прогресивне складання, яке передбачає сприяння експортера імпортеру в поетапній організації власного виробництва окремих деталей з тим, щоб протягом певного терміну повністю перейти до самостійного випуску готової продукції. Сприяють розвитку прогресивного складання переважно уряди країн, що розвиваються, з метою створення власної промисловості та подолання залежності від постачальників. Проте, незважаючи на те, що питома вага національних виробів справді збільшується (прогресує), це, як правило, прості, другорядні комплектуючі, а складні вузли та деталі продовжують виробляти та поставляти експортери.

Відповідно до угоди про прогресивне складання експортер бере на себе зобов’язання надати імпортеру ліцензію на готову продукцію та ноу-хау на виробництво деталей і вузлів, підготувати проект підприємства та проект організації виробничого процесу, поставити основне та допоміжне обладнання для виробництва продукції, регулярно забезпечувати вузлами та деталями для складання кінцевої продукції. Такі угоди можуть також містити домовленості щодо здійснення постачальником авторського нагляду за будівельно-монтажними та пусконалагоджувальними роботами на об’єкті, інформування імпортера про всі конструктивні поліпшення та вдосконалення технології виготовлення товару. За специфікою взаємодії суб’єктів угоди прогресивне складання слід вважати торгівлею за кооперацією.

Крім достатньо значних витрат на організацію складального виробництва, торгівля продукцією в розібраному вигляді має певні складнощі організаційно-технічного характеру:

· продукцію складання слід технологічно поділити на такі деталі та вузли, складання яких відповідатиме техніко-технологіч­ній базі та рівню кваліфікації робітників на зарубіжному ринку;

· вузли та деталі повинні мати високий ступінь стандартизації та уніфікації, а також бути якісними, щоб усунути етап їх доопрацювання;

· поставка комплектуючих має бути чітко організована (графік комплектних поставок узгоджується зі штрафними санкціями при порушенні термінів поставки);

· розміри складських запасів вузлів і деталей повинні бути розраховані оптимально, щоб не створювати надлишкових запасів або, навпаки, не організовувати щоденну поставку, що позначиться на розмірі транспортних витрат.

Підписанню контракту на поставку вузлів і деталей для подальшого складання передує, як правило, укладання угоди з національною фірмою країни імпортера або дочірньою фірмою експортера, яка має бути заснована в країні імпортера до початку будівництва складального підприємства. По завершенні будівництва підприємства або підготовки до виробництва існуючих у країні імпортера потужностей укладається контракт на поставку деталей і
вузлів. Поставки продукції в розібраному вигляді можуть здійснюватися як за контрактами купівлі-продажу, так і на умовах консигнації, а реалізація продукції складального підприємства — одночасно за трьома напрямами: поставка готової продукції продавцю вузлів і деталей (як у рахунок оплати вартості будівництва, так і на комерційній основі); поставка готової продукції споживачам на внутрішньому ринку; поставка продукції на експорт у треті країни.

В Україні на умовах торгівлі в розібраному вигляді працює кілька підприємств: на автомобільному заводі в Кременчузі створено спільне підприємство з випуску вантажівок моделей «дейлі» та «єврокарго» з туринською фірмою «IVECO»; в Сімферополі збираються російські автомобілі ГАЗ-24, 31. Проект співробітництва Запорізького автомобільного заводу та «DAEWOO-Motors» також передбачав прогресивне складання. У 1995 р. в польському місті Лодзь на підприємстві «Даміс» було налагоджено складання українських автомобілів «Таврія».

2.3 Торгівля комплектним обладнанням.

Стрімкий розвиток торгівлі комплектним обладнанням в останні десятиріччя пов’я­заний з виникненням і функціонуванням такої нової сфери товарного обігу, як ринок комплектних об’єктів, під якими розуміються промислові або інші підприємства в цілому, окремі цехи, установки та агрегати, що утворюють закінчений технологічний комплекс або його самостійну частину. При цьому комплектним обладнанням вважається набір органічно пов’язаних єдиним технологічним процесом машин та обладнання, що забезпечують випуск готової продукції або завершують технологічну стадію. До поняття «комплектні поставки» входить: комплекс дослідницьких і проектно-пошукових робіт, пов’язаних зі спорудженням комплектного об’єкта або наданням технічного сприяння в про-
ектуванні; поставка машин і матеріалів для будівництва об’єкта, а також технологічного обладнання; передача ліцензій і ноу-хау; здійснення авторського нагляду, технічного керівництва монтажними роботами, наладкою, гарантійними випробуваннями та пуском об’єктів в експлуатацію.

Останнім часом частка поставок комплектного обладнання в загальному обсязі світового експорту машин та обладнання перебувала на рівні 10—15 % і, за прогнозами фахівців, у майбутньому експорт комплектного обладнання збереже своє значення як для індустріально розвинутих країн, уряди яких стимулюють такий експорт, так і для країн, що розвиваються, заінтересованих у подоланні в найкоротші терміни економічного і технічного відставання.

У сучасній практиці торгівлі комплектним обладнанням використовуються такі форми угод, як:

· поставки розрізненого комплектного обладнання;

· будівництво об’єктів на умовах «під ключ»;

· будівництво об’єктів на компенсаційній основі;

· будівництво об’єктів на умовах «під готову продукцію» («продукція в руки»);

· будівництво об’єктів на умовах «ринок у руки»;

· закупки комплектного обладнання та будівництво об’єктів на умовах «БОТ».

Поставки розрізненого комплектного обладнання залежно від характеру та обсягу наданих послуг можна поділити на два умовні рівні. До першого, спрощеного, рівня належать поставки на базисних умовах «EW», «FOB», «CAF» або «CIF». У даному разі розрахунки за контрактом можуть здійснюватися з оплатою товару готівкою, з поділом платежів відповідно до етапів виконання робіт. На відміну від торгівлі готовими машинно-технічними виробами, в контрактах на поставку окремого комплектного обладнання передбачено виконання обмеженого обсягу проектних робіт та, якщо необхідно, модельних випробувань з передачею їх результатів замовнику. При вищому рівні зобов’язань постачальника комплектного обладнання обсяг наданих послуг значно збільшується, а їх характер ускладнюється. Такі зобов’язання включають різноманітні інжинірингові послуги — проведення шеф-мон­тажних, монтажних робіт, пусконалагоджувальних випробувань обладнання та об’єктів у цілому тощо. В обох варіантах загальна координація та управління ходом робіт залишаються за замовником, який за окремими контрактами залучає різні фірми та організації до виконання певних видів робіт або поставок. Тому при цій формі торгівлі комплектним обладнанням його експортери не несуть юридичної та матеріальної відповідальності за спорудження об’єкта в цілому.

Поставки комплектного обладнання на умовах «під ключ» передбачають спорудження та передачу на свій ризик об’єкта однією стороною (підрядником) іншій стороні (замовнику), яка має прийняти цей об’єкт та сплатити за нього обумовлену ціну. При цьому постачальник несе всю юридичну та матеріальну відповідальність за введення в дію повністю завершеного об’єкта після всіх необхідних технічних і технологічних випробувань. Відповідальність замовника полягає в створенні необхідних умов для будівництва та забезпечення, якщо необхідно, спорудження об’єк­тів інфраструктури будівництва, постачання будівельних матеріа­лів національного виробництва й організації набору підсобної робочої сили.

Для виконання своїх зобов’язань постачальник (експортер) може залучати інші юридичні та фізичні особи на субпідрядних умовах або кооперуватися з іншими фірмами, утворюючи консорціум, учасники якого пов’язані між собою взаємними зобов’язаннями, а перед замовником — солідарною відповідальністю.

Поширеною формою розвитку торгівлі комплектним обладнанням є компенсаційні угоди, які передбачають поставки комплектного обладнання та технологій на умовах довгострокових кредитів, розрахунки за які здійснюються поставками готової продукції з побудованих об’єктів або інших підприємств. Як і в контрактах на поставку комплектного обладнання на умовах «під ключ», перевагою для замовника при укладанні компенсаційної угоди є можливість використання місцевої сировини, матеріалів і робочої сили, що, як правило, зменшує витрати. Разом з тим усі можливі ризики, пов’язані з визначенням вартості проекту, організацією та підсумками виконання робіт, повністю лягають на замовника.

У багатьох випадках, особливо для замовників з країн, що розвиваються, є недостатнім отримання нової техніки та технології у вигляді готового об’єкта через те, що нестача власних кваліфікованих кадрів призводить до неможливості ефективного використання побудованих підприємств. Тому в цих країнах поши­рені угоди на будівництво об’єктів на умовах «під готову продук­цію». Порівняно з контрактами на умовах «під ключ» в угоди «під готову продукцію» додатково включаються пункти стосовно підготовки місцевого персоналу замовника та освоєння ним технічних і управлінських навичок, придбання технічних і комерційних ноу-хау, доведення роботи об’єкта до гарантованих параметрів і вихід на проектну потужність.

Угоди «під готову продукцію» передбачають повну відповідальність постачальника за проектні рішення на всіх стадіях спорудження об’єкта. Важливим є заключний етап передачі об’єкта замовнику, терміни якого обмежуються узгодженою заздалегідь датою (або періодом після завершення будівництва). Виникаючі після закінчення цього періоду витрати на підготовку персоналу замовника поділяються, як правило, між учасниками угоди відповідно до обумовленого співвідношення, а іноді повністю оплачуються експортером.

Ще ширший спектр обов’язків і відповідальності постачальників (експортерів) виникає при укладанні угод на умовах «ринок у руки». Сама назва цього типу угод вказує на те, що постачальник не тільки будує об’єкт, а й забезпечує збут продукції цього підприємства, організовуючи маркетингову діяльність.

Загострення конкурентної боротьби між фірмами промислово розвинутих країн та суттєве погіршення валютно-фінансового стану більшості країн, що розвиваються, зумовили появу на початку 80-х років ХХ ст. такого типу закупок комплектного обладнання, як будівництво об’єктів на умовах «БОТ» (від англ. build operate transfer — будувати, експлуатувати, передавати). У широкому розумінні ці угоди означають залучення зарубіжних інвесторів у формі міжнародного консорціуму до фінансування проекту, а також до проектування, поставок обладнання, виконання будівельно-монтажних робіт, експлуатації та обслуговування об’єкта під гарантію уряду щодо придбання виробленої ним продукції протягом 10—15 років за цінами, що забезпечують відшкодування витрат на отримання встановленого прибутку учасників проекту. По закінченні обумовленого терміну об’єкт пере­ходить у власність національного замовника без будь-яких додат­кових платежів з його боку.

Головною особливістю угод «БОТ» є право приймаючої країни інвестувати певну частину своїх капіталів у створення спільного підприємства з будівництва та експлуатації об’єкта. Такий проект виконується на умовах «під ключ» за твердою ціною, хоча всі ризики, пов’язані з виникненням форс-мажорних обставин під час будівництва та експлуатації об’єкта, приймає на себе національний уряд в особі його спеціалізованих установ. Платежі за продукцію, що випускається, та послуги, що надаються, здійснюються у тих само валютах, в яких залучались кошти на будівництво об’єкта.

Заінтересованість продавця в цій формі співробітництва ґрунтується на знанні рівня доходу, який визначається заздалегідь, а покупця — на отриманні повністю готового об’єкта. Сама ідея «БОТ» містить такі переваги, як залучення приватного місцевого та іноземного капіталу до здійснення проектів, придбання передової техніки, технології, сучасних методів організації та управління виробництвом, поліпшення платіжного балансу держави. При будівництві об’єктів на умовах «БОТ» в одному центрі зосереджені функції замовника та підрядника, що дозволяє досягти розумних компромісів між проектними рішеннями та можливостями їх практичного здійснення, оптимізувати організацію та управління роботами і тим самим забезпечити підвищення продуктивності праці, скоротити терміни і витрати на будівництво. Поєднання виробничих, експлуатаційних та обслуговуючих функцій у межах консорціуму стимулює пошук найраціональніших підходів до їх виконання з метою отримання максимального прибутку від діяльності побудованого об’єкта.

Серед недоліків цієї форми угод фахівці зазначають такі:

· отримання замовником у своє розпорядження відносно зношеного обладнання (після 10—12 років експлуатації);

· неможливість компенсації замовником додаткових витрат, що можуть виникнути внаслідок власних помилок, припущених на будь-якій із стадій здійснення проекту, що потребує значних витрат і часу на техніко-економічне обґрунтування проектів;

· необхідність прийняття на себе постачальниками комплектного обладнання ризиків, пов’язаних зі скороченням реальної вартості грошових коштів, що переводяться за кордон, через коливання валютних курсів і довгостроковості таких угод;

· необхідність міждержавного узгодження системи переказу компенсаційних відрахувань з країни в країну.

Незважаючи на це, контракти на поставку комплектного обладнання дають переваги як експортерам, так і імпортерам. Так, фірма-експортер комплектного обладнання сама займається комплектацією обладнання для забезпечення технологічного процесу об’єкта, а тому має можливість розширити номенклатуру обладнання, що експортується. Будівництво про­мислових об’єктів пов’язано з широким комплексом консультаційно-інжинірингових послуг, продажем супутніх ліцензій і ноу-хау, систематичними поставками значних обсягів запасних частин після введення об’єкта в експлуатацію, що надає експорту постачальника стабільного характеру, поліпшує його структуру та підвищує ефективність.

Закупівля комплектного об’єкта забезпечує певні переваги і замовнику. Для організації самостійного будівництва об’єкта необхідне створення науково-дослідних організацій (здатних провести дослідження та розробку технологій), спеціальних проектних інститутів і конструкторських бюро, а також відповідних навчальних закладів, що потребує як матеріальних витрат, так і часу. Закупивши у компетентної фірми комплектне обладнання та обумовивши у контракті надання нею технічної допомоги в підготовці місцевих кадрів, замовник у досить короткі терміни отримує обладнаний новітньою технікою об’єкт та необхідні кадри для його експлуатації. Крім того, закупівля комплектного обладнання та об’єктів може сприяти зниженню загальних валютних витрат держави за рахунок включення урядами імпортуючих країн в умови укладання контрактів положення щодо розподілу поставок із замовником, що дає останньому можливість виготовляти на своїх підприємствах частину обладнання, як правило, нескладного чи допоміжного, а також поставляти частину будівельних матеріалів для створення комплектного об’єкта.

Дата добавления: 2014-01-07