Права людини і громадянське суспільство

Оскільки соціальна робота взаємопов'язана з різними соціальними інститутами і галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків і відносин у соціальній сфері, що спираються на принципи законності і прав людини. її форми і методи стосовно конкретної особистості чи соціальної групи залежать від макро- і мікросередовища.

Однією з умов ефективної соціальної роботи є громадянське суспільство — суспільство з розвинутими економічними, політичними, духовними та іншими відносинами і зв'язками, яке взаємодіє з державою і функціонує на засадах демократії і права. Таке суспільство створює широкі можливості для реалізації права на свободу діяльності асоціацій індивідів за інтересами. Утвердження його взаємопов'язане з існуванням демократичної правової держави, покликаної задовольняти і захищати інтереси, права громадян. Цій меті підпорядкована і соціальна робота.

Громадянське суспільство є ефективним механізмом неформального соціального партнерства, спрямованим на забезпечення певного балансу суперечливих інтересів індивідів, різноманітних соціальних груп.

Соціальна робота є саморегулюючою структурою, яка виконує посередницьку роль між індивідом і державою, узгоджує різноманітні інтереси. Наприклад, у західному світі значний обсяг роботи здійснюють жіночі організації, групи самодопомоги, кооперативи, філантропічні організації. Завдяки цьому соціальна робота є важливим стимулюючим чинником громадянського суспільства. Реалізується це через підтримку належних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) громадян, організацію професійної системи допомоги населенню через мережу державних і недержавних установ, надання інформації, сприяння діяльності різноманітних добровільних організацій соціального захисту, навчання людей навичок самодопомоги та ін.

З цього погляду становлення соціальної роботи в Україні має такі типологічно споріднені проблеми, що й становлення громадянського суспільства. Йдеться про високий рівень соціальної дезінтеграції, що перешкоджає розвитку соціальної активності й ініціативи знизу, солідарності і взаємодопомоги, про повільне формування передумов, які надавали б змогу громадянам долати власні проблеми з участю сім'ї, інших громадян, органів місцевого самоуправління, громадських організацій, держави.

Нарівні з концепцією професіоналізму засадничим чинником соціальної роботи є ідея прав людини, повага до яких становить невід'ємну складову громадянського суспільства. У філософському аспекті ця ідея — історичний феномен, що має на різних етапах розвитку людства специфічні особливості. Наприклад, якщо у XVII—XVIII ст. філософія громадянських прав ґрунтувалася передусім на визнанні рівності всіх людей перед законом, то у XX ст. уявлення про права людини охоплюють і соціальний аспект.

Права людини — соціальні можливості особистості в економічній, політичній, культурній та інших сферах, що їх зобов'язана гарантувати держава.

З огляду на сутнісні особливості, значущість у житті людини розрізняють права першого, другого і третього поколінь:

1) природні права — права, які належать людині від народження, а тому є невідчужуваними. До них належать право на свободу думки, совісті і релігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рівність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особистості;

2) позитивні права людини — природні права, що закріплені в конституціях, законодавчо регламентовані і забезпечені системою гарантій і механізмів захисту;

3) колективні права — права, які належать кожній людині і кожному народу, але можуть здійснюватися не окремою людиною, а колективом, спільнотою, конкретною категорією громадян. Такими є право на мир, на здорове довкілля, на соціальний і економічний розвиток та ін.

Цивілізоване суспільство зобов'язане забезпечити кожній людині певний мінімум добробуту і стабільності. Це передбачає створення системи пенсійного забезпечення, здійснення заходів для зниження рівня безробіття, забезпечення житлом, доступною медичною допомогою й освітою.

Отже, соціальна робота, як і соціальна політика, призначена знижувати соціальні ризики, які в сучасному світі є підставою для набуття особою права на соціальне забезпечення, а також сприяти реалізації прав людини, що набули подальшого розвитку в Європейській соціальній хартії, конвенціях і рекомендаціях Міжнародної організації праці. Згідно з цими документами кожна людина повинна мати змогу заробляти на прожиття вільно обраною працею; всі, хто працює, мають право на справедливу, достатню для підтримання нормального рівня життя (власного і своїх сімей) винагороду; всі, хто працює, та їхні утриманці мають право на соціальне забезпечення; кожна людина, яка не має достатніх засобів для існування, має право на соціальну і медичну допомогу; кожна людина-інвалід має право на професійну підготовку, професійну і соціальну реадаптацію, незалежно від причин і характеру інвалідності тощо. Діяльність соціальних працівників прямо чи опосередковано покликана забезпечувати умови для реалізації цих прав, запобігати дискримінації в правах.

На соціальну роботу впливають такі важливі складові громадянського суспільства, як загальний рівень правової свідомості — розуміння, усвідомлення особою своїх прав, обов'язків, відповідальності своєї і сторон­ніх осіб за їх порушення; правова культура — ставлення людей до права і правової системи, їхні переконання, цінності, ідеали, що спонукають їх регулювати свої дії відповідно до чинних законів.

Належне усвідомлення людьми своїх прав, зокрема права на отримання соціального захисту й соціальних послуг, знижує внутрішні та зовнішні бар'єри у взаємодії із соціальними службами. Водночас і соціальні працівники повинні дотримуватися всіх визначених законодавством і етичними нормами принципів і правил роботи з клієнтами.

Дата добавления: 2014-01-07