Види і форми державного кредиту. Особливості надання позик міжнародними фінансовими організаціями

Державні позики можуть залучатись на різноманітних умовах, з різних джерел. Тому доцільним буде розгляд видів та форм державного кредиту.Державний кредит класифікують за наступними ознаками:

1. За правом емісії:

- державні - випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у центральний бюджет;

- місцеві позики - випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети.

2. За характером використання цінних паперів:

- ринкові - вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів;

- неринкові позики - не допускають виходу цінних па­перів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

4. Залежно від забезпеченості:

- за­ставні - відображають один з голов­них принципів кредитування — принцип матеріальної забезпечено­сті. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкрет­ними доходами;

- без заставні - не мають конкретного матеріального забезпечення. їх надійність визначається авторитетом держави.

5. Відповідно до терміну погашення заборгованості:

- короткострокові (термін погашення до одного року);

- середньострокові (від 1 до 5 років);

- довгострокові (понад 5 років).

6. За характером виплати доходу:

- процентні – дохід встановлюється у вигляді позичкового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку;

- виграшні – виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід у цьому разі отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли;

- дисконтні – державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формую дохід кредитора. 7. За характером погашення заборгованості: - одноразова виплата;- погашення частинами. 8. Залежно від зобов’язань держави в погашенні боргу: - позики з правом довгострокового погашення (дає змогу державі враховува­ти ситуацію на фінансовому ринку);- без права довгострокового погашення [10, 173-174]

В межах охарактеризованих видів державного кредиту Романенко О.Р. виділяє дві його форми: внутрішній та зовнішній (рис. 13.1).

Внутрішній державний кредит виступає як: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики (ощадна справа), запозичення коштів загальнодержавного позичкового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів.

Рис. 13.1. Форми державного кредиту [10, 225]

Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власнику після закінчення певного терміну отримати назад суму боргу і проценти. Держава встановлює номінальну вартість облігацій. Номінальна вартість зазначається на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове користування. Саме ця сума виплачується власникові облігації в момент погашення і на неї нараховуються проценти [10, 224-225].

Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казначейськими зобов'язаннями, як правло, оформляються короткострокові позики (іноді середньострокові - казначейські ноти).

У тісному зв'язку з державними позиками перебуває друга форма державного кредиту, функціонування якої опосередковується системою ощадних установ. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні і юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових засобів без відома їх реального власника (населення) дають змогу виділити ці відносини як особливу форму державного кредиту.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси [10, 226-227].

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і зворотності. У нашій країні ця форма державного кредиту поки що використовується не дуже активно. Казначейські позички видаються на пільгових умовах за термінами і нормою процента. Вони можливі у випадку фінансових труднощів підприємств і господарських організацій через їхнє особливе становище на ринку або погіршення економічної ситуації в країні. Казначейські позики не мають комерційної цілі, а є засобом підтримання життєво важливих для народного господарства економічних структур.

В окремих випадках уряд може гарантувати безумовне погашення позики, випущеної органами влади й управління нижчого підпорядкування або окремими господарськими організаціями, а також виплату процентів по ній. У цих випадках мова йде про умовний державний кредит - гарантовані позики. За гарантованими позиками уряд реально несе фінансову відповідальність тільки у разі неплатоспроможності платника [10, 227].

В Україні протягом 2007-2010 рр. внутрішні запозичення збільшувались від 3,6 млрд. грн. у 2007 р. до 45,2 млрд. грн. у 2010 р. Частка внутрішніх запозичень в загальній сумі запозичень у 2008 р. зросла на 31,25%, а 2009 р. – зменшилась на 13,64%. За оперативними даними 2010 р. сума внутрішніх запозичень склала 45,2 млрд. грн. або 52,13% від загальної суми запозичень (рис.13.2).

Джерело: http://www.minfin.gov.ua/

Рис. 13.2. Динаміка розміру та часток внутрішніх запозичень в загальній сумі запозичень Державного бюджету України 2007-2010 рр.

Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку в ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик. Вони надаються на умовах повороткості, терміновості і платності, а сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими процентами включається в державний борг країни. Країнам, що терплять значні економічні і фінансові труднощі, зовнішні позики можуть даватися на пільгових умовах.

Надання зовнішніх позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські й місцеві органи влади. Кредиторами можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних держав, приватні особи, міжнародні фінансові інституції, іноземні держави та їх угрупування. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави Європейського співтовариства. Усі проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються на чотири групи:

- проекти макроекономічної стабілізації економіки країни - позичальника;

- проекти структурних перетворень у певних секторах економіки;

- інвестиційні проекти;

- проекти технічної допомоги.

Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5-7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Погашення позик і виплата процентів по них може відбуватися після закінчення пільгового періоду, який надає відстрочку погашення позики на 3-5 років після використання кредитних коштів [10, 228].

Неоднозначну тенденцію будемо спостерігати в складі зовнішніх запозичень. 2009 р. їх сума зросла на 52,1 млрд. грн. або на 854,10%. За 2010 р. було сформовано зовнішні запозичення в сумі 41,5 млрд. грн. або 47,87% від загальної суми запозичень (рис. 13.3).

Джерело: http://www.minfin.gov.ua/

Рис. 13.3. Динаміка розміру та часток зовнішніх запозичень в загальній сумі запозичень Державного бюджету України 2007-2010 рр.

Отже, державний кредит являє собою сукупність до­сить різноманітних форм і методів фінансових відносин. Такий підхід спрямований на створення сприятливих передумов для за­лучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різнома­нітність форм дає змогу максимально врахувати різнобічні ін­тереси юридичних та фізичних осіб.

3. Державний борг, його структура, вплив на фінансове становище держави

Існування державного боргу на сьогодні є об’єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. Кожна держава, бажаючи ефективно використовувати свої фінансові ресурси, активізує підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Проблема державного боргу набула актуальності в другій половині ХХ століття, коли держави стали не спроможними акумулювати у бюджеті достатніх фінансових ресурсів для виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

В.І. Оспіщев, О.П. Близнюк та ін. «державний борг» трактують як суму непога­шених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), у т.ч. гарантії, видані за кредитами іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам [11, 267].

Ю. В. Ковбасюк «державний борг» характеризує як загальний розмір накопиченої заборго­ваності держави зовнішнім і внутрішнім кредиторам, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних профіцитів [20, 153].Опарін В.М. під державним боргом розуміє суму заборгованості держави своїм кредиторам [9, 177]. Т.Г. Бондарук «державний борг» визначає як суму заборгованості держави по ви­пущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів [11, 267].Відповідно до Бюджетного кодексу України: державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення [1, ст. 2].Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний борг - це сума заборгованості що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості й процентів, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг - це заборгованість кредиторам держави в даній країні. Зовнішній борг - це заборгованість кредиторам за межами даної країни [9, 177].Україна протягом 2007-2010 рр. нарощувала державний та гарантований борг. Сума зовнішнього боргу 2007 р., 2009 р. та 2010 р. значно перевищувала суму внутрішнього боргу. Лише 2008 р. сума внутрішнього боргу держави була на 22,2 млрд. грн. більшою порівняно із зовнішнім боргом. Сукупний розмір державного та гарантованого боргу по відношенню до ВВП зростання від 12,3% у 2007 р. до 38,6% у вересні 2010 р.

Джерело: http://www.minfin.gov.ua/

Рис. 13.4. Динаміка державного та гарантованого боргу України 2007-2010 рр.

Основними причинами виникнення і зростання державного боргу є:2) хронічний дефіцит бюджету;3) розширення економічних функцій держави;4) перевищення темпів зростання видатків над темпами зростання доходів;5) проведення дискреційної фіскальної політики спрямованої на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;6) циклічне зменшення податкових надходжень та зростання соціальних трансфертів під час економічних криз;7) мілітаризація економіки або ведення війни тощо.

Джерелами погашення державного боргу є:

- кошти бюджету;

- золотовалютні резерви;

- кошти, отримані від приватизації державного майна;

- нові запозичення [10, 236].

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно позначитись на її фінансовому становищі. Залежно від характеру наслідків впливу державної заборгованості на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові наслідки державного боргу існують як проблема витіснення, а довгострокові відомі як «тягар» боргу.

Ефект «витіснення» виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке відбувається у випадку фінансування за допомогою випуску державних цінних паперів. Боргове фінансування стимулює зростання процентних ставок. Кредити стають дорогими і не вигідними для здійснення інвестиційних проектів, таким чином інвестиції витісняються із сфери виробництва.

«Тягар» боргу. Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Накопичення боргу і підвищення процентних ставок у довгостроковому періоді призводить до заміщення приватного капіталу державним боргом. Це відбувається внаслідок того, що при зростанні процентних ставок приватні інвестиції скорочуються, а приватні заощадження починають розміщуватися в державні боргові зобов'язання. Таким чином зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню, що уповільнює економічне зростання і призводить до зниження доходів населення [10, 237].

Між розмірами бюджетно дефіциту і державного боргу простежується пряма залежність, що без виваженої економічної політики уряду формуватиме замкнене коло постійного збільшення дефіциту бюджету та державного боргу, яке набиратиме оберти, доки уряд не застосує певний набір методів управління боргами. Виявлене явище отримало назву «боргової спіралі» (рис. 13.5).

Рис. 13.5. Боргова спіраль [11, 248].

Бюджетним кодексом України регламентується граничний обсяг державного боргу. Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою
боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60
відсотків річного номінального обсягу валового внутрішнього
продукту України.У разі перевищення цієї граничної величини Кабінет Міністрів
України зобов'язаний вжити заходів для приведення такого
загального обсягу боргів у відповідність із положеннями Бюджетного кодексу України [1, ст. 18].Отже, в питанні розглянуто суть державного боргу, його структуру причини виникнення. З’ясовано, що короткострокові наслідки існування державного боргу проявляються через «ефекти витіснення», а довгострокові – через «тягар боргу». 4. Управління державним боргом, його обслуговування згідно Бюджетного кодексу України Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом.

Романенко О.Р. зазначає, що управління державним боргом – це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначення умов залучення коштів їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави [10, 238].

Федосов В.М. та Юрій С.І. категорію «управлінням державним боргом» трактують як комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визна­чення місць, умов розміщення і погашення державних позик, а також за­безпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів [11, 256].

Вахненко Т. управління державним боргом розгляє в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань [17, 38].

Кириленко О. під управлінням державним боргом розуміє сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів [19, 46].

Управління державним боргом, згідно з Наказом Міністерством фі­нансів України «Про порядок ведення Міністерством фінансів України об­ліку державного боргу та операцій, пов'язаних з ним», — це виконання за­ходів по досягненню економії коштів державного бюджету з погашення та обслуговування державного боргу України та поліпшення його структури (у т.ч. дострокове погашення боргових зобов'язань держави, зменшення ризиків, пов'язаних із борговим навантаженням тощо); проведення заходів по інформаційній та рейтинговій підтримці залучення коштів на ринках капіталу; оплата дорадчих послуг із питань управління державним боргом, в тому числі, управління ризиками, випуску та обігу похідних інструмен­тів, впровадження сучасних засобів обробки інформації та зв'язку, ство­рення інформаційно-аналітичної системи управління державним боргом.

Метою управління державним боргом є отримання найкращого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів та проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

1) залучення державних запозичень;

2) розміщення запозичених коштів;

3) погашення та обслуговування боргу [10, 238].

В управлінні державним боргом можна виділити декілька принципів:

1) безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник взяла на себе, оформляючи договір запозичення коштів;

2) єдності - урахування в процесі управління державним боргом всіх видів зобов'язань, емітованих як центральним урядом, так і місцевими радами;

3) зниження ризиків - розміщення і погашення позик у такий спосіб, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

4) оптимальність структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави за строками обігу і погашення, пом'якшення «піків» платежів;

5) збереження фінансової незалежності - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами, поступове заміщення зовнішнього запозичення внутрішнім;

6) зниження вартості обслуговування державного боргу, в тому числі й за рахунок дострокового викупу боргових зобов'язань держави;

7) прозорості - дотримання відкритості і повної прозорості запозичень, починаючи від розгляду їх доцільності до остаточного погашення, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічне становище у країні-позичальнику [10, 238].

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де в законі «Про Державний бюджет» на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення.

З метою забезпечення платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів, застосовуються різноманітні методи коригування позикової політики. Найпоширенішими є рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

Рефінансування державного боргу – погашення основної заборгованості і й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування такого механізму необхідна висока фінансова репутація країни-позичальника.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу [10, 239].

Методами управління державним боргом є:

- конверсія;

- консолідація;

- уніфікація;

- обмін за регресивним співвідношенням;

- відстрочка позики;

- анулювання боргу;

Конверсія — це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.

Консолідація — це зміна умов позики, пов'язана з їх строками. Зміна строків може відбуватися як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик. У деяких випадках можливе поєднання консолідації з конверсією.

Уніфікація позики — це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися одночасно з консолідацією, але може бути проведена і поза нею.

Обмін за регресивним співвідношенням державних цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного бо­ргу. Це небажаний метод управління державним боргом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх зобов'язань.

Відстрочка погашення — це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише перено­сяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.

Анулювання державного боргу — це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зо­бов'язання. У такому випадку всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить жорсткі санкції, тому дефолт є дуже нечастим явищем.

Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп бо­ргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, з дисконтом за інозем­ну валюту [11, 257].

Слід зазначити, що Державний бюджет України протягом багатьох років був дефіцитним. Так, у 1992 р. він становив 13,5% ВВП. Щоправда, пізніше він почав скорочуватися: у 1994 р. — 9,4%, 1995 р. — 6,8%, 1996 р. — 4,9%, 1997 р. — 6,7%, 1998 р. — 2%, у 1999 р. — 1,5% ВВП, а в 2000 р. бюджет був узагалі бездефіцитним [27].

Це призвело до того, що в Україні покриття дефіциту в 1991—1994 рр. відбувалося за рахунок емісії грошей, що, в свою чергу, призвело до гіперінфляції. Одночасно, в умовах дефіцитності фінансових ресурсів, виникає необхідність залучення і використання зовнішніх запозичень.

Неефективний механізм залучення позик та їх непродуктивне використання зумовили досить стрімке накопичення боргу та концентрацію платежів щодо його обслуговування у вузькому часовому інтервалі. Як наслідок - загострення боргової кризи ліквідності й загрози дефолту у кінці 90-х рр., що зумовили трансформацію зовнішньої заборгованості держави із потенційної загрози фінансовій безпеці у реальну. Фінансовий стан України у кінці 90-х рр. характеризується безперервними реструктуризаціями, обтяжливими переговорами з кредиторами, відсутністю перспектив щодо повного та своєчасного обслуговування зовнішнього державного боргу у найближчому майбутньому.

Від врегулювання боргової проблеми у значній мірі залежатиме бюджетна дієздатність держави, стабілізація її фінансового стану і загальноекономічної ситуації в країні. Україна поступово набуває досвід у реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат, подовження строків оплати та обміну боргових зобов'язань держави на майнові активи. Це істотно обмежує бюджетні видатки, послаблює борговий тиск і створює сприятливі умови для економічного розвитку. Стратегія загальної реструктуризації зовнішнього боргу ґрунтується на принципі рівних пропорцій рефінансування боргових зобов'язань для всіх кредиторів України і реструктуризації заборгованості перед офіційними кредиторами шляхом укладення угод з Паризьким клубом, а перед іноземними комерційними банками — з консорціумом комерційних банків.

Отже, було розглянуто сутність управління державним боргом, мету, принципи, етапи управління. Визначено характеристику методів управління державним боргом, а саме: конверсія; консолідація; уніфікація; обмін за регресивним співвідношенням; відстрочка позики; анулювання боргу.

Дата добавления: 2014-01-07