Лікарські рослини

Засоби, що підвищують кровообіг нирок.

До цієї групи засобів належать похідні пурину — диметилксатини (теобромін, теофілін, еуфілін та ін.).

Підвищення діурезу, яке виникає під впливом диметилксантинів, зумовлене під-

вищенням кровообігу нирок. За рахунок розширення судин нирок і зменшення їх опору дещо підвищується клубочкова фільтрація. Однак основною причиною збільшення діурезу є посилення ниркового кровотоку головним чином у мозковій речовині нирок. Вважають, що певну роль у пригніченні процесів реабсорбції солей і води має здатність диметилксантинів впливати на пуринові (аденозинові) рецептори, пригнічувати активність фосфо-діестерази, яка інактивує всередині клітин циклічний З, 5-АМФ, що викликає активізацію функції клітин.

Теофілін підвищує вміст простагландину Е у клітинах мозкової речовини нирок, що сприяє підвищенню діурезу. Посередником у цьому процесі, можливо, є цАМФ. Є думка, що диметилксантини пригнічують реабсорбцію натрію за рахунок їх впливу на адренергічні структури нирки, стан регуляторів водно-сольового гомеостазу.

Диметилксантини є слабкими діуретиками, тому їх застосовують тільки при хронічних захворюваннях у похилому віці та при незначних набряках. У зв'язку з наявністю подразнювальної дії теофіліну можливі диспепсичні явища. Еуфілін у високих дозах може знижувати артеріальний тиск, впливати на роботу серця, викликати зміни з боку травної системи.

Серед відомих лікарських рослин приблизно у 70 — 80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за традицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те що ця дія значно слабша порівняно з багатьма сучасними діуретиками, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема незначна їх токсичність дає змогу застосовувати рослинні препарати тривалий час без побічної дії.

Листя мучниці (fol. Uvea ursi) — містять флавоноїди, а також глікозид арбутин (близько 6 %). Флавоноїди підвищують діурез. В організмі арбутин розкладається з утворенням гідрохінону, якому властива протибактеріальна дія. Використовують, як правило, відвари з розрахунку 0,5 — 1 г листя на один прийом. Призначають 3 — 5 разів на день при запальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів. Відвар не слід вживати при захворюваннях нирок: гідрохінон подразнює їхню паренхіму.

Трава хвоща польового (НегЬа Equiseti) — містить велику кількість розчинної у воді силікатної кислоти, флавоноїди, алкалоїди та інші речовини. Відвару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають, як правило, у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г трави на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Як і листя мучниці, траву хвоща польового не слід вживати при захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Листя ортосифона (нирковий чай -Fol. Orthosphonis) - містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Росте головним чином у Південно-Східній Азії, Індії, Індонезії. Вирощують у Криму, на Кавказі. Має слабку сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1 — 2 г трави на прийом. Приймають за ЗО хв до їди 2 — 3 рази на день. Побічна дія не виявлена.

Листя брусниці (fol. Vitisidaea) -містить флавоноїди, глікозиди, у тому числі арбутин, органічні кислоти та ін. Найчастіше застосовують у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г листків на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Для листків брусниці характерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не рекомендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подразнення паренхіми.

Крім цих рослин сечогінна дія виявлена у горицвіту весняного, квіток волошки синьої, ягід ялівцю звичайного, бруньок і молодих листків берези бородавчастої та ін.

Дата добавления: 2014-01-07