Поняття права землекористування

Рента

Можливість відчуження земельних ділянок за договором ренти передбачено в Цивіль-ному Кодексі України. Так наприклад, ч.1 ст.731 ЦК України говорить, що

«1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується пері-одично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі».

До відносин ренти можуть застосовуватися правила про купівлю – продаж (якщо май-но передається у власність платника ренти за плату) або дарування (якщо майно передається безоплатно) – ч.2 ст.734 ЦК України. Встановлюються правила про забезпечення виплати ренти (ст.735 ЦК України):

«1. У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

2. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти.

3. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов’язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором ренти».

Земельне право

Лекція № 8. Особливості набуття за цивільно – правовими угодами земельних ділянок державної та комунальної власності

П Л А Н

1. Публічно-правовий договір.

2. Різновиди купівлі-продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та їхні особливості.

2.1.Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності на земельних торгах

2.2.Викуп земельних ділянок, на яких розташовані об’екти нерухомого майна, що є власністю покупців земельних ділянок.

2.3.Викуп земельних ділянок під об’єктами незавершенного будівництва.

2.4.Викуп земельних ділянок, наданих покупцеві у постійне користування.

2.5. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності іноземним державам, іноземним юридичним особам.

3. Припинення права приватної власності

3.1. Припинення права власності як санкція за вчинене правопорушення.

3.2. Конфіскація за рішенням суду.

3.3. Невідчуження земельної ділянки іноземним особам та особам без громадянства у встановлений строк.

3.4. Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб.

4. Набуття права власності на земельні ділянки в процесі паювання

Статистика: Станом на 01.01.2007 за весь період продажу на первинному ринку про-дано 33093 земельних ділянок несільськогосподарського признчення, загальною площею 17,5 тис.га та вартістю 3,19 млрд.грн., в тому числі протягом 2006 року 5895 земельних ділянок,

Загальною площею 3,61 тис.га, вартістю 1,35млрд. грн.

1. Публічно-правовий договір.

В Україні право власності на землю набувається виключно відповідно до існуючого законодавства. відповідно до ст.13 Конституції України це право реалізується через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, котрі зобов’язані діяти «лише на підставі, в межах повноважень та у спо-сіб, що передбачені Конституцією та законами України». Таким чином, земельні ділянки державної та комунальної власності відчужуються виключно за дого-ворами купівлі – продажу, тому що існуюче законодавство України не передбачає можливості від-чуження земельних ділянок за іншими договорами.

Угоди із земельними ділянками, що перебувають у державній або комунальній

власності, у правовій доктрині іноді називають публічно-правовими. Публічно-

правовий догвір визначається як правовий акт – угоду організаційно- регулюю-

чогохарактеру, за якою одна сторона бере на себе певні визначені угодою обо-

в’язки, а інша сторона (суб’єкт публічного права) зобов’язується реалізувати

в інтересах контрагента певні публічні повно важення в межах своєї компе-

тенції або передати(делегувати) права на їх здійснення.

Різновиди купівлі-продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та їхні особливості.

За загальним правилом (якщо інше не встановлене законом) продаж земельних ділянок дер-жавної та комунальної власності здійснюється на конкурентних засадах (на земельних торгах). Земельні торги відбуваються у формі аукціону або конкурсу (ч.2 ст.127 ЗК України).

Доктринальні визначення форм земельних торгів пропонує В.В.Носік:

земельний аукціон він визначає як «урегульований нормами чинного Земель-

ного кодексу та інши ми законодавчими актами, а також локальними норма-

тивно – правовими актами продаж земельних ділянок, відповідно до якого

право власностіна земельну ділянк набуває той учасник земельних торгів,

який запропонує найбільшу ціну за земельну ділянку відповід но до її цільового

призначення»;

Земельний конкурс – як «урегульований нормами чинного Земельного кодексу

України та іншими законодавчими актами, а також локальними нормативно-

правовим актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до яко-

го земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує

найвигідніші умови придбання і використання земельної відповідно до її цільо-

вого призначення

Особливостями конкурентного продажу є специфіка процедури:

Укладанню договору купівлі – продажу повинно передувати:

1. Рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про включення земельної ділян-

ки до переліку ділянок, що підлягають продажу на торгах (ч.2 ст. 136 ЗК України),

2. Визначення меж земельної ділянки в натурі, закріплення їх межовими знаками (ч.2 ст.136 ЗК України),

3. Виготовлення технічного паспорту земельної ділянки (ч.2 ст.136 ЗК України, Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджене постановою КМ України від 16.05.2002 № 648),

4. проведення торгів та перемога у них покупця (процедура проведення земельних торгів повинна бути в майбутньому визначена законом).

Проблема. Недостатнім є законодавче забезпечення конкурентного продажу земельних ділянок:

За ч.5 ст. 137ЗК України, «земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом» - такий закон до сих пір не прийнято (ним має стати Закон України «Про ринок земель»). За умови відсу - тності законодавчого регулювання, в деяких населених пунктах процедуру проведення земельних торгів визначають місцеві ради. Так, у м.Києві прийнято Рішення Київської міської ради від 14.03.2002 року № 304 / 1738 «Про визначення тимчасового продажу земельних ділянок в місті Києві». З урахуванням положень ст.14 Конституції України про набуття права власності на землю «виключно відповідно до закону» законність такої практики виглядає досить сумнівною. Між тим, станом на 01.10.2006 року в Україні на земельних торгах продано 891 земельну ділянку несільськогосподарського призначення, пло-щею 389,45 га, вартістю 421,7 млн.грн. (вартість 1 кв.м склала 108 грн.).

Із загального правила про необхідність конкурентного продажу земельних ділянок державної (кому-

нальної) власності є низка винятків. Без застосування конкурентних засад здійснюється:

--- викуп земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що є власністю по-купців земельних ділянок ( можливість продажу поза конкурентним способом встановлена ч.2 ст.127

ЗК України, а процедура продажу визначається ст.128 ЗК України).

Проблема. Вимога мати свідоцтво суб’єкта підприємницької діяльності(ст.128ЗК України) не-виправдовано обмежує коло потенційних покупців.

--- викуп земельних ділянок під об’єктами незавершенного будівництва. Такий продаж здійснюєть-ся в порядку, встановленому Законом України «Про особливості приватизації об’єктів незавершенного будівництва»від 14.09.2000, а також положеннями ЗК України. У разі колізії (наприклад, щодо визна-чення органів, які розпоряджуються землями державної власності) застосовуються норми ЗК України як закону, прийнятого пізніше.

--- викуп земельних ділянок, наданих покупцеві у постійне користування (п.6 розділ X «Перехідні положення» ЗК України; згідно із ч.4 ст.13 Закону України «Про фермерське господарство», «грома-дяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ді-лянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у влас-ність з розстрочкою платежу до 20 років»). Право на викуп реалізується в порядку, визначеному ст.128 ЗК України та постановою КМ України від 24.01.2000 № 118 «Про порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фер-мерського) або особистого підсобного господарств» (в частині, що не суперечить ЗК України).

--- продаж земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, інозем-ним юридичним особам (ст.129 ЗК України).

Процедурне забезпечення продажу видається не розписаним чітко і зрозуміло. Зокрема, розгляд по-даних клопотань не визначено строками і може тривати роками.

3. Припинення права приватної власності

3.1. Припинення права власності як санкція за вчинене правопорушення.

Земельне законодавство України передбачає декілька випадків, у яких право приватної власності мо-же бути припинене як санкція за вчинене правопорушення. Так, відповідно до ст.140 ЗК України «Під-стави припинення права власності на земельну ділянку» є «конфіскація за рішенням суду» (п. «д») та «невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк» (п. «е» ).

Проблема. Ст.143 «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку» ЗК України

Поряд із названими як підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку передба-чає «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» (п. «а»), «неусунення до-пущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально - паразитичними і карантинно – шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару грунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративнх систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняється, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів» (п. «б»).

На наш погляд, право власності на земельну ділянку не може бути припинено з підстав, пере-дбачених у п.п. «а» та «б» ст.143 ЗК України. Такий висновок можна зробити виходячи із того, що по-перше, закон не містить чіткого визначення, що з цих підстав може бути припинене саме право власності. По-друге, закон не встановлює процедури припинення права власності з підстав,

передбачених у п.п. «а» та «б» ст.143 ЗК України. Оскільки право власності на землю держави виникає виключно відповідно до закону (ч.2 ст. 14 Конституції України), то за відсутністі відпо-відної процедури припинити право власності на земельну ділянку з підстав, передбачених п. п.

«а» та «б» ст.143 ЗК України не можна.

3.2. Конфіскація за рішенням суду.

Відповідно до ч.6 ст.41 Конституції України,

«Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках,

обсязі та порядку, встановленому законом».

В Українському законодавстві «випадки, обсяги та порядок» конфіскації майна передбачені в Кримінальному кодексі України (в подальшому КК). Згідно ст.59 КК України,

«1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіс-

кується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2.Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках,спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу».

Зокрема, ч.2 ст.115 КК України передбачає конфіскацію майна за вчинення умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, а ч.2 ст.149 КК України за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду з людь-ми при обтяжуючих обставинах, конфіскація також передбачена за крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (ч.5 ст. 185 КК України) та ін.

Положення про конфіскацію містяться в деяких інших законодавчих актах (наприклад, Кодексі України про адміністративні правопорушення, проте передбачена цими актами конфіскація не може бути застосована щодо земельних ділянок.

3.3. Невідчуження земельної ділянки іноземним особам та особам без громадянства у встановлений строк.

Ч. 4 ст. 81, ч.4 ст.82 ЗК України передбачає обов’язок іноземних фізичних та юридичних осіб, осіб без громадянства протягом року відчужити набуті у спадщину землі сільськогос-подарського призначення. У разіпорушення цієї вимоги земельна ділянка підлягає примусо-вому відчуженню за рішенням суду. (ст.145 ЗК України). Сам кодекс не деталізує процеду-ри примусового відчуження, не визначає суб’єктів звернення до суду з вимогою про відчу-ження земельної ділянки, що не сприяє ефективній реалізації цієї норми. Крім того виника-ють питання, стосовно конституційності вказаної норми, тому що згідно ч.5 ст. 41 Конститу-ції України,

«Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановленому законом, та за умови попереднього і поаного відшкодування їх вартості.Примусове відчуження таких об’єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану».

3.3. Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб.

«Обов’язкове відчуження може бути не кількісного характеру, а лише якісного.Воно повин-но застосовуватися, гоовним чином, тоді, коли селян можна влаштувати на місцях, для по-кращення способів використання ними землі, воно видається можливим тоді, коли необхід-но: при переході до кращого способу господарства – влаштувати водопій, влаштувати про-гін до пасовиська, влаштувати дороги, нарешті, позбутися шкідливого черезсмужжя»

(П.А. Столипін).

Законодавством (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997, ст.41 Конституції України, ст. 140, 142,146, 147 та ін. ЗК України) передбачена можливість викупу земельних ділянок приватної власності.Українське земельне законодавство розділяє викуп земельних ділянок (А) для суспільних потреб та (Б) з мотивів суспільної необхідності.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб може здійснюватися на підставі ч.1 ст.146 ЗК України при виконанні такої процедури:

--- 1. Погодження питань, пов’язаних із викупом земельної ділянки, що включає:

А) Подачу клопотання про погодження розташування об’єкту до органу місцевого самоврядуван-ня або виконавчої влади.

Б) Розгляд клопотання відповідним органом та надання такого дозволу,

В) Власне погодження місця розташування об’єкту з власником земельної ділянки, районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, територіальним органом виконав-чої влади з питань лісового господарства і санітарно – епідеміологічним органом, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини,

Г) Подання матеріалів до органу, який має право викупати земельну ділянку, причому у визна-чених законом випадках матеріали передаються не безпосередньо, а через інші органи, що готують свої висновки,

Д) Прийняття рішення про викуп земельної ділянки (ст.ст. 150,151 ЗК України);

--- 2. Завчасного (не пізніше, ніж за рік до викупу) попередження власника земельної ділян-ки про викуп (ч.2 ст.146 ЗК України). Не зрозуміло, чому не допускається більш ранній викуп за згодою власника земельної ділянки.

--- 3. Попереднього і повного відшкодування вартості земельної ділянки у тих випадках, коли власник заперечуєпроти викупу (ч.5 ст.41 Конституції України);

--- 4. У випадку, коли викупається частина земельної ділянки, необхідними передумовами для укладання договору купівлі-продажу є розробка землевпорядного проекту та його затвердження у порядку, визначеному ст.186 ЗК України.

Можна стверджувати, що описана вище ускладнена процедура викупу земельних ділянок для суспіль-них потреб виправдана лише у випадках, коли мова йде зміну цільового призначення земельної ділянки, та (або) власник земельної ділянки не дає згоди на її викуп. Для випадків, коли такої зміни не вимага-ється, і є згода щодо умов договору купівлі-продажу, доцільно було б законодавчо встановити, що дого-вір купівлі-продажу можна укладати в загальному порядку.

Важливою особливістю угод про викуп викупу земельних ділянок для суспільних потреб є можливі-сть їх укладення в примусовому порядку. Така можливість випливає із положень п. «г» ст.140, та п. «г» ст.143 ЗК України, де передбачено можливість примусового припинення власності шляхом викупу для суспільних потреб, атакож ст.146, яка визначає (ч.1) перелік таких потреб:

«А) під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

Б) під будівлі, споруди та інші виробничі об’єкти державної та комунальної власності;

В) під об’єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

Г) оборони та національної безпеки;

Д) під будівництво та обслуговування лінійних об’єктів та об’єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

Е) під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

Ж) під міські парки, майданчики відпочинку та інші об’єкти загального користування, необхід-ні для обслуговування населення».

Розглядаючи ст.146 можна стверджувати, що право органів державної влади та місцевого самовря-дування на викуп при наявності перерахованих потреб є безспірним. Згідно із ч. 4 статті, «якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку». Виходячи з цього, робимо висновок, що власник земельної ділянки може оспорювати в суді тільки викупну вартість, а не сам викуп.

Але таке тлумачення ст. 146ЗК України не дозволяють положення ч. 5 ст. 41 Конституції України, за якою «Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умо-випопереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об’єктів з нас -тупним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану».

Очевидно, що далеко не всі потреби, перелічені у ст.146 ЗК України, можуть розглядатися як «ви-няток з мотивів суспільної необхідності», тому що поняття «потреба» набагато ширше, ніж поняття «необхідність». Тому, при незгоді власника на викуп статтю 146 ЗК України можна застосовувати ли-ше у сукупості із ч. 5 ст. 41 Конституції України і в частині, що не суперечить конституційній нормі.

Викуп земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності передбачений ст.147 ЗК України:

«1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необ-хідності у порядку, встановленому законом.

2. Припинення права власності на земельну ділянку у таких випадках здійснюється за умо-ви повного відшкодування її вартості.

3. Особа, у якої була примусово відчужена земельна ділянка, після припинення дії обставин, у зв’язку з якими було проведено примусове відчуження, має право вимагати повернення цієї земельної ділянки.

4.У разі неможливості повернення примусово відчуженої земельної ділянки власнику за його бажанням надається інша земельна ділянка».

На наш погляд, дана норма не відповідає конституційному розумінню терміну «суспільна необ-

хідність» та містить низку внутрішніх суперечностей, що фактично не дає змогу її застосування.

Крім цього, вказана раніше ч.5 ст.41 Конституції України допускає примусове відчуження земе-льних ділянок лише з мотивів суспільної необхідності, у тому числі в умовах воєнного чи надзвичай-ного стану. Ст. 147 ЗК України, з одного боку, звужує розуміння терміну «суспільна необхідність», визнаючи можливість її існування лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; з іншого боку, стат-тя абсолютно не конкретизує зміст терміну «суспільна необхідність». Крім того, механізму припинен-ня права власності ст. 147 не встановлює, відсилаючи до «порядку, встановленому законом» (ч.1). Та-кого порядку на сьогодні не існує, а отже, припинити право власності з підстав, наведених у ст.147 ЗК України, неможливо.

Також слід відмітити, що умови припинення права власності, передбачені у ст. 147 ЗК України виглядають повністю нелогічними, адже в умовах воєнного чи надзвичайного стану земельну ділянку просто займуть, а не будуть проводити процедуру набуття права власності на цю ділянку.

Питання на семінар: до теми № 8

1. Якими договорами відчужуються земельні ділянки державної та комунальної власності?

(земельні ділянки державної та комунальної власності відчужуються виключно за договора-ми купівлі – продажу )

2. Що таке публічно-правовий договір?

(Угоди із земельними ділянками, що перебувають у державній або комунальній власності, у правовій доктрині іноді називають публічно-правовими).

3. Що таке земельний аукціон?

(урегульований нормами чинного Земельного кодексу та іншими законодавчими актами, а також локальними нормативно – правовими актами продаж земельних ділянок, відповідно до якого право власностіна земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найбільшу ціну за земельну ділянку відповід но до її цільового призначення»;

4. Що таке земельний конкурс?

(урегульований нормами чинного Земельного кодексу України та іншими законодавчими актами, а та-кож локальними нормативно – правовими актами конкурентний продаж земельних ділянок, відповідно до якого земельну ділянку набуває той учасник земельних торгів, який запропонує найвигідніші умови придбання і викорис тання земельної відповідно до її цільового призначення)

5. Яка специфіка процедури та особливості конкурентного продажу земель державної та комунальної власності?

1. Рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про включення земельної

ділянки до переліку ділянок, що підлягають продажу на торгах (ч.2 ст. 136 ЗК України),

1. Визначення меж земельної ділянки в натурі, закріплення їх межовими знаками (ч.2 ст.136 ЗК України),

2. Виготовлення технічного паспорту земельної ділянки (ч.2 ст.136 ЗК України, Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджене постановою КМ України від 16.05.2002 № 648),

3. проведення торгів та перемога у них покупця (процедура проведення земельних торгів повинна бути в майбутньому визначена законом).

4. Закон України «Про особливості приватизації об’єктів незавершеного будівництва» від 14.09.2000,

5.

Теми для написання самостійних робіт:

1. У разі введення воєнного або надзвичайного стану земельні ділянки, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, можуть бути відчужені (вилучені) з мотивів суспільної необхідності у порядку, встановленому законом.

Яким законом передбачений порядок відчуження (вилучені)земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності. Коли вводиться воєнний або надзвичайний стан?

Список використаної літератури:

1. Про підсумки діяльності Держкомзему на 2006 рік та завдання на 2007 рік // Поточний архів державного комітету України по земельних ресурсах.

2. Козирь О.М. Особенности регулирования сделок с землей земельным законодательством // Экологическое право. – 2003. - № 4.

3. Хаустов

Лекція № 9. Право землекористування.

П Л А Н

2. Класифікація правових титулів землекористування.

3. Окремі титули права землекористування, їхній зміст та загальна характеристика

4. Особливості підстав виникнення і припинення права землекористування.

Поняття права землекористування. Право землекористування розглядаеться в різих аспектах: 1) в суб’єктивному розумінні – як правомочність користування земельними ділянками, тоб-то застосування їх корисних властивостей (правомочність користування, наприклад є складовою класичної тріади повноважень власника) або як правовий титул, що надає фізичним та юри-дичним особам суб’єктивне право використовувати земельну ділянку не на титулі права власності. Такий титул є «ярликом», що відповідає певній сукупності повноважень щодо земе-льної ділянки – щодо (1) користування та (2) володіння (крім загального користування) в поєд-нанні, у певних випадках, із (3) обмеженим правом розпорядженням нею (наприклад, надаючи зе-мельну ділянку в суборенду). Саме в такому розумінні розглядатися термін «право землекорис-тувачня» в цій темі. 2) в об’єктивному розумінні – як інститут земельного права, сукупність правових норм, що регулюють здійснення суб’єктивного права землекористування, його виникнення, зміну таприпинення.

Це цікаво. В спеціальній юридичній літературі та в нашому законодавстві немає единої думки в питанні розмежування понять «користування землею» та «вико-ристанні землі». Переважає думка, згідно якої землекористування – це лише од-на з форм використання землі (поряд звикористанням землі на титулі права власності). Землекористування є різновидом права природокористування, що є підставою для застосування до відносин із землекористування загальних актів еко-логічного законодавства, насамперед, Закону України «Про охорону навколиш-нього природного середовища» (ст.ст. 38-40).

2. Класифікація правових титулів землекористування. Доктринальних класифікацій правових титулів землекористування існує досить багато.

Виділяють кваліфікації за:

--- цільовим призначенням земельної ділянки, що використовується: (1) право сільськогос - подарського землекористування; (2) право несільськогосподарського землекористування. Мож-лива також більш детальна класифікація відповідно до категорій земель (ст.19 ЗК України), ви-ду угідь в межах однієї категорії земель.

--- суб’єктом права землекористування: право землекористування громадян, іноземних, осіб без громадянства, різних видів юридичних осіб тощо;

---за обсягом повноважень користувача: (1) повне та (2) неповне (подібний поділ права користування існував у правовій доктрині дореволюційної Росії). До «повного» права землекористування слід відносити користування на праві правового титулу, що виключає користування земельною ділянкою іншими осо-бами на іншому «повному» праві, у тому числі власником (право постійно-го користування, оренда, емфітевзис, суперфіцій),обсяг користування за «пов-

ного» права дорівнює обсягу користування власника. До «неповного» права землекористування слід відносити право землекористування, що може «співіс-нувати» із «повним» і тим більше «неповним » правом користування – наприклад, право загального землекористування, право використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт, випасання худоби, право зали-шати автомобіль на стоянці, право земельного сервітуту тощо. На наш погляд, такий поділ об’єктивно існує і потребує законодавчого закріплення у ЗК Украї-ни;

--- терміном користування: (1) постійне – без заздалегідь встановленого строку; (2) право тимчасового землекористування. Зокрема, відповідно до ст.19 Закону «Про оренду землі» термін договору оренди земельної ділянки визна-чається за погодженням сторін, але не більше як на 50 років.У свою чергу,орен-да як різновид права тимчасового користування поділяється на короткострокову (до 5 років) та довгострокову (понад 5 років) – ч.3 ст.93 ЗК Укаїни;

--- платністю: оплатне / безоплатне;

--- ступенем захисту та пріоритетом: речове або зобов’язальне. Речові пра-ва, на відміну від зобов’язальних, характеризується тим, (а)що вони мають аб-солютний характер, (б) своїм предметом мають індивідуально визначену річ, (в) характеризуються «правом слідування» та (г) похідні, залежні від права власності як основного речового права.Іноді виділяють також таку ознаку речо-вих прав, як їх пріоритет перед зобов’язальними;

--- відношення до права ласності: (1) первинне (наприклад, оренда); (2) вторинне (наприклад, суборенда).

Існують й інші критерії класифікації права користування, наприклад, за формою: (1) індивідуальне; (2) колективне.

Окремі титули права землекористування, їхній зміст та загальна

Дата добавления: 2014-01-07