Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Види психічних станів людини




Діяльність людини, її поведінка завжди зумовлюють появу пев­них емоцій і почуттів позитивне або негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в мозку і переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум, гнів, сором. Такі пе­реживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції, спонукають людину до знань, праці, вчинків або утримують її від нега­тивних вчинків. Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запи­ти і прагнення людини, її ставлення до дійсності. К.Д. Ушинський писав, що «ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так почуття нас самих і наше ставлення до світу, як наші почування».

Емоції і почуття органічно пов'язані між собою, але за своїм змістом і формою переживання вони не тотожні. Емоція — це загальна активна форма переживання організмом сво­єї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони – результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх по­яву, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживан­ня задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття – це специфічно людські, узагальнені переживання став­лення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює по­зитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість, сум, гнів, со­ромтощо.

Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, актив­ністю та інтенсивністю. У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, ін­ших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в то­му, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть мати протилежний вияв: «радість – горе», «любов – ненависть», «сим­патія – антипатія», «задоволення – незадоволення». Полярні пере­живання мають яскраво виражений позитивний або негативний від­тінок, Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.

Розрізняють стенічні емоції і почуття – ті, що посилюють актив­ність, спонукають до діяльності, і астенічні – ті, що пригнічують лю­дину, послаблюють її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, емоції і почуття, що виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, що вони охоп­люють особистість повністю. Здійснюючи майже блискавичну ін­теграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функцій організму, емоції і почуття сигналізують про корисні або шкідливі впливи на ор­ганізм. Завдяки цьому вони мають універсальне значення для жит­тя організму.

Охоплюючи всі різновиди переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та соціального від­чуття життя, емоції можуть стати як позитивним чинником життє­діяльності, посилюючи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.

Відомий фізіолог П.К. Анохін встановив, що емоції, саме довго­тривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так званих неврогенних захворювань.

Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. По­треба як потрібність у чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Ха­рактер переживань зумовлюється ставленням особистості до потреб і обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.

Потреби людини і тварини відрізняються за своїм змістом, інтен­сивністю та способом їх задоволення, Це зумовлює відмінність емо­цій людей і тварин, навіть таких, які є спільними для людей та тва­рин – гнів, страх, радість, сум тощо, Людські емоції докорінно змі­нилися в процесі історичного розвитку людини, вони набули суто людських рис, своєрідних особливостей, Голод, наприклад, пережи­вається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обста­вин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.

У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктив­них форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч. Дарвін, властиве лише людині. Емоції та почуття людини взаємопов'язані з її діяльністю: діяль­ність викликає різноманітні переживання у зв'язку із ставленням до неї та її результатів, а емоції і почуття також стимулюють люди­ну до діяльності, додають їй снаги, стають внутрішньою спонукою, її мотивами.

Почуття збагачують життя людини, ідеї без почуттів – холодні, «світять, та не гріють», позбавлені життєвості та енергії, не здатні до втілення. Переконаність без почуттів неможлива.

Відтак почуття — це переживання людиною власного ставлення до зов­нішнього та внутрішнього світу. Залежно від тривалості та інтенсивності переживання можуть бути різні форми почуттів: емоції, почуття (у вузь­кому значенні цього слова), настрої, пристрасті, стреси, афекти та ін.

Емоції це психічне відображення в формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоційний процес складається з трьох основних компонентів:

1. Емоційне збудження (причиною може бути подія в житті людини, яка є значимою для неї). Знак емоції (позитивна або негативна). 2. Ступінь контролю емоцій (розрізняють афекти, при яких людина ще здатна на контроль і крайні збудження, коли контроль майже відсутній). 3. Зовнішні прояви емоційних станів.

Почуття (у вузькому значенні цього слова) — стійке емоційне став­лення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ, тобто почуття носить предметний і культурно-історичний характер. Вони різні у різних народів, в різні історичні епохи, хоча в більшості випадків однакові. Так, почуття любові, віри, відданості, гуманності, істинності, благовоління, поваги, співчуття, радості називають етичними, або моральними. А таке почуття як жадоба, егоїзм, себелюбство — аморальними.

Почуття цікавості, зацікавленості, допитливості, подиву, сумніву, радості, викриття відбивають відношення до процесу пізнання мають назву інтелектуальних.

Почуття натхнення, насолоди, презирства, захоплення, сорому, що віддзеркалюють ставлення людини до різних явищ у житті та їх відобра­ження в мистецтві, називають естетичними.

Завдяки емпатії, одна людина може зрозуміти емоційний стан іншої. Особливими формами емпатії є співпереживання (тобто переживання людиною тих емоційних станів, яких зазнає інша, завдяки ототожненню) та співчуття1.

Настроєм у психології називають загальний емоційний стан людини, що характеризує її життєвий тонус протягом певного часу.

Часто настрої спричиняються тими емоціями, які пережила людина, а також визначаються усвідомленням тих чи інших подій життя, як особистого так і суспільного.

Важливість урахування природи людини в процесі управління не викликає сьогодні сумнівів. Суть лише в тому, наскільки вона правильно сприймається і осмислюється, як використовується в системі управління, більше того, в житті людства, його історичному поступі. Нерідко в літературі можна знайти чимало песимістичного з цього приводу.

У книзі американського соціолога Р.Хіггінса «Сьомий ворог», якраз і наголошується на тих «ворогах», які призвели людство до глобальної кризи. Перші шість: зростання народонаселення, недовироблення про­дуктів харчування, виснаження природних ресурсів, забруднення оточую­чого середовища, неконтрольоване розповсюдження ядерної технології, стихійний розвиток науки і техніки. Сьомим же — він називає людську природу, якій, на його погляд, притаманні: політична інерція, егоїзм, жор­стокість, байдужість до горя і страждання, нетерплячість, низька загаль­на культура спілкування. По суті, ці думки співпадають з раніше вислов­люваними З. Фрейдом, що «людина — патологічно злочинна».

Безумовно, такі негативні риси властиві людині, але було б непра­вильно вважати, що вони переважають в історичному розвитку людства. Та й уся світова культура, краще в ній, спрямоване на виховання людяного, гуманного, всього того, що відповідає вищому покликанню людини — бути творцем, розумним, дбайливим господарем, а не хижаком і руйнів­ником.

Ще східна мудрість навчала людину, щоб досягти досконалості, вищого людського покликання, необхідно здійснити вісім важливих життєвих кроків. Суть їх полягала в тому, що повинні бути чистими і справедливими: погляди, наміри, вчинки, прагнення, думки, побут, воля, мова. Від мови вимагалося: володіти технікою мовлення, знати основні психологічні стосунки між людьми, мати, що сказати.

Потрібно зазначити, що чимало економічних і соціальних досягнень у так званому «японському диві» великою мірою зумовлені дотримуванням важливого ділового правила: оперативно засвоювати усе нове в мате­ріальній культурі і ретельно зберігати національні традиції в культурі духовній. Звідси і народне прислів'я: «Серце Японії — в старому, ро­зум — у новому». Тут і основні принципи ділової етики. Перший — готовність і уміння, щоб там не було, дотримати слова, за будь-яких обставин виконати взяте на себе зобов'язання.

Другим принципом є порядність, переконаність в тому, що бути чесним не тільки похвально, але і вигідно. Третій принцип – порядність і порядок, чесність і честь, які не просто словесні пари одного кореня. Вони – основа функціонування культури сучасного управління.

(ШТИХ І.І. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ СТАНІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ

ГРУП ШКОЛЯРІВ У НАВЧАЛЬНОAВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ // Збірник наукових праць. ПСИХ ОЛ ГIЧНI НАУКИ Том 2. Випуск 8.- С.365-370)

Розгляд проблеми психічних станів привертає увагу до істотних фактів психічного життя людини і прояснює розуміння людської психіки у цілому. Психічний стан як самостійну категорію виділив В.М.Мясищев (1932), але перша основна спроба теоретично узагальнити проблему психічних станів була здійснена М.Д. Левітовим (1964) [6].

Розглядаючи психічні стани, В.М.Мясищев вважав їх тонусом нервової системи. Він писав, що під станом він розуміє загальний функціо нальний рівень (тонус), на тлі котрого розвивається психічний процес [8], тобто, йдеться про різні рівні активізації мозку, які сприймаються як різні стани: сон-бадьорість, збудження-гальмування. Це поняття психічних станів підтримують переважно фізіологи, вважаючи їх функціональними станами.

М.Д.Левітов дає таке визначення: «психічний стан – це цілісна характеристика психічної діяльності за визначений період часу, яка показує своєрідність перебігу психічних процесів залежно від відображення предметів і явищ дійсності, попереднього стану і психічних властивостей особистості». Далі М.Д.Левітов стверджує, що «будь-який психічний стан є як переживанням, так і діяльністю, яка має деяке вираження» [6, с. 111].

У «Психологічному словнику» (1983) психічні стани визначені як «психологічна категорія, до складу якої входять різні види інтегрованого відображення впливу на суб’єкт як внутрішніх, так і зовнішніх стимулів без чіткого усвідомлення їх предметного змісту» [13]. У такому розумінні психічний стан – це лише інтегроване відображення суб’єктом дії різних стимулів.

Існує і таке уявлення про психічний стан як переживання і пов’язане воно з емоціями. Цієї точки зору притримувався Л.С. Рубінштейн, який вважав, що у переживаннях відображається особистий аспект психічних станів людини. Стан як переживання розглядається у роботах: Б.О.В’яткіна і Л.Я. Дорфмана (1987); О.О. Прохорова (1998-1999).

В останні десятиліття у психології помітні суттєві зсуви в осмисленні і конструюванні теоретико-методологічних основ і розробці методичного інструментарію з психології станів, чому сприяють насамперед наукові школи Є.П. Ільїна, Л.В. Куликова, О.О. Прохорова. О.О. Прохоров настоює на необхідності врахування при визначенні психічного стану двох особливо важливих моментів: розуміння сутностіі психічного стану як єдності переживання і поведінки, а також закріплення за ситуацією, що розвивається, атрибуту основної детермінанти, що викликає психічний стан [10].

Всебічний аналіз змісту, функцій, детермінант у провідних характеристиках психічного стану містять дослідження Л.В.Куликова [11]. Так, найбільш значущим для проникнення у сутність «психічного стану» він визначає процес узгодження мінливих потреб, можливостей й умов. Усунення неузгодженості між зовнішніми умовами діяльності і внутрішніми

ресурсами людини для стану є системоутворювальним чинником. Стани узгоджують потреби й устремління індивіда з його можливостями і ресурсами (забезпечують відповідність між ними), забезпечуючи його розвиток у конкретних умовах середовища. Іншими словами, за Л.В.Куликовим, психічний стан можна визначити таким чином:

Психічний стан – це узгодження особистісних можливостей з особливостями чинників середовища і силою їхнього впливу. Звідси витікає, що функціями стану є:

а) регулятивна, яка полягає у підтриманні гармонійних стосунків між структурами й утвореннями особистості й організму;

б) інтегративна, яка відповідає за об’єднання окремих психічних станів й утворення функціональних одиниць (процес – стан – властивість), що складаються з ієрархічно організованих у єдину цілісну сукупність психічних

процесів і психологічних властивостей.

Крім регулятивної й інтегративної (синтезуючої), можна виділити й низку інших функцій психічного стану: активуюча, пристосувальна, орієнтувальна та ін. (Куликов, 1996).

Розуміння психічного стану як цілісної характеристики за певний період часу має давні корені. Т.Рібо (1900) і В.Джемс (1905) говорили про стан свідомості, О.Ф. Лазурський (1917) – про стан як тимчасової, так і цілісної характеристики психіки. Таке розуміння характерне і для сучасних вітчизняних учених, наприклад, М.Д.Левітова (1964) і Ю.Є.Сосновикової (1975).

Ю.Є. Сосновикова [14] визначає психічний стан як конкретне визначене співвідношення і взаємодію компонентів психіки за певний період,

як тимчасовий стан психіки. Вона зауважує, що стан – це компонент психіки, і що поняття психічних станів повинно враховувати все, що у певний відрізок часу відбувається у психіці людини. Тоді можна поставити знак рівності між психічними станами і діяльністю психіки.

Отже, на даний момент відсутнє чітке розуміння сутності поняття «психічного стану». Різні автори розглядають різні рівні функціонування людини: одні – фізіологічний, другі – психологічний, а треті – той і другий одночасно. Залежно від цього вчені і визначають психічні стани. Можна виділити основні підходи до розуміння психічних станів психології.

Перший: психічні стани – це тимчасова характеристика сукупності психічних процесів, властивостей і т.д.; другий: психічні стани розуміються як сукупність змін функціонування систем організму і психіки при дії якихось чинників, ситуацій.

Найбільш поширеним є уявлення про стани як відносно стійкі психічні явища, які мають початок, перебіг і кінець, тобто є динамічними утвореннями. Загальноприйнятою є думка про стани як психічні явища, які відображають особливості функціонування нервової системи та психіки людини у певний період часу або адаптаційного процесу.

Немає єдиної думки і про структуру психічних станів. В.О. Ганзен і В.Н.Юрченко виділили чотири структурні рівні: соціальний, психологічний, психофізіологічний та фізіологічний. Є.П.Ільїн виділяє три рівні у структурі станів: психологічний, фізіологічний і поведінковий.

Психологічний рівень уключає в себе переживання і психічні процеси; фізіологічний рівень – вегетатику, соматику; поведінковий – поведінку, спілкування, діяльність[3]. Хоча підходи до структури станів різні, проте щодо одного автори мають спільну думку.

А ні поведінка, а ні різні психофізіологічні показники, взяті окремо, не можуть достовірно диференціювати один стан від іншого. Тільки у сукупності показників, які відображають зміни на кожному рівні, можна зробити висновок про стан людини. Наприклад, збільшення частоти сердечних скорочень може спостерігатися при тривозі, страху, втомі. Одному і тому ж переживанню можуть відповідати різні форми поведінки внаслідок різних індивідуальних особливостей людей та обставин виникнення стану.

О.О. Прохоров описує трьохрівневу структуру – функціональну модель психічних станів у просторово-тимчасових та інформаційно-енергетичних координатах [10].

Перший рівень відповідає актуальному часу (секунди, хвилини), пов’язаному з ситуацією, і «характеризується адекватним відображенням ситуації й реактивним психічним станом». У цьому випадку психічні стани є проміжною ланкою між процесами і властивостями особистості, обумовлюють реакцію на ситуацію.

Другий рівень визначається теперішнім часом (година, день), пов’язаним з діяльністю і соціальною функцією. Психічні стани забезпечують інтегральну функцію, формуючи «психологічний настрій» особистості, оволодіння саморегуляцією, яка забезпечує ефективність і продуктивність діяльності.

Третій рівень визначається межами тривалого часу (місяць, рік і більше), пов’язаного з життєдіяльністю та способом життя. Психічні стани

виконують функцію регуляції психічних процесів і психічних властивостей, організації діяльності та поведінки; відображають сформовані і несформовані у тривалій діяльності риси характеру, властивості, акцентуації і трансформації.

Щодо проблеми класифікації психічних станів, то ще М.Д.Левітов відмовився від можливості створити універсальну їхню класифікацію і у якості основної, хоча і недостатньої класифікації, розподілив їх на стани, які відносяться до пізнавальної діяльності, емоцій і волі (за аналогією з класифікацією психічних процесів). Як підкреслює сам учений, не завжди спостерігається збіг між класифікацією психічних процесів і класифікацією психічних станів; багато станів мають аналогію швидше з характером (наприклад, стан рішучості-нерішучості, трудового підйому-лінощів).

М.Д. Левітов пропонує згуртувати стани відповідно до тієї діяльності, яку вони супроводжують. Слід говорити про психічні стани в ігровій, навчальній, трудовій, спортивній діяльності. Проте у будь-якому виді діяльності можуть проявлятись одні і ті ж стани.

В основі класифікації М.Д.Левітова лежить поділ станів за аналогією з диференціацією психічних процесів: стани, властиві розумовій, емоційній, вольовій діяльності, а також характерологічні і психічні стани, що виникають у праці. Крім того, ним запропоновані ще декілька можливих обґрунтувань для класифікації:

а) особистісні і ситуативні стани;

б) глибші і більш поверхові, залежно від сили їхнього впливу на переживання і поведінку людини;

в) позитивно і негативно діючі на людину;

г) тривалі і короткі стани;

д) більше чи менше усвідомлені;

є) патологічні стани.

Спираючись на систему психологічних понять і логічно-семантичний аналіз, В.О.Ганзен запропонував класифікацію психічних станів на основі емоційно-афективної і вольової складових.

О.О.Прохоров розробив свою класифікацію психічних станів особистості, яка має такий вигляд:

1) діяльність: стани, що покращують і погіршують виконання діяльності;

2) взаємини і загальні стани: стани, що покращують і погіршують взаємини і спіл кування;

3) особистість (характер, система ставлень до дійсності): стани, обумовлені позитивним і негативним ставленням до дійсності;

4) біологічні структури особистості: позитивні і негативні психофізіологічні

(функціональні) стани;

5) емоційні компоненти характеру: позитивні і негативні емоційні стани;

6) вольові риси характеру: позитивні і негативні риси характеру;

7) інтелектуальні риси характеру: позитивні і негативні риси характеру.

Належність психічного стану до конкретного виду визначається за принципом домінування того чи іншого компоненту у структурі стану. При цьому один і той же психічний стан може входити до різних підрозділів, наприклад, може відноситись до позитивних діяльнісних станів і до позитивних станів спілкування і взаємовідносин.

На думку К.К.Платонова, всі психічні стани, залежно від цілей їхнього вивчення, можуть відрізнятися на основі трьох критеріїв. Перший критерій дає змогу розрізняти стани за переважанням у їхній структурі того чи іншого процесу, що їх викликав. За цим критерієм усі психологічні стани поділяються на:

а) гностичні – допитливість, подив, здивування, зосередженість, сумнів, стурбованість і т.д.

б) емоційні – радість, сум, страх, пристрасть, бадьорість, відчай та ін.

в) вольові – активність, пасивність, рішучість, упевненість, стриманість і т.д.

В основі другого критерію лежить вид діяльності, у якому проявляються психічні стани. Відповідно, всі стани можна поділити на:

а) трудові (готовність, натхнення, в’ялість, енергійність, діловитість, втома і т.д.);

б) навчальні (збудження, зосередженість, розсіяність, зацікавленість, уважність і т.д.);

в) спортивні (зібраність, розслабленість, рухливість, скутість, бадьорість,

в’ялість і т.д.)

Третій критерій визначається тим впливом, який стани здійснюють на діяльність. Відносно цього критерію всі стани поділяються на:

а) оптимальні – найбільш відповідні тому чи іншому виду діяльності;

б) стресові чи перезбудження;

в) депресивні.

Л.В. Куликов (2001) поділяє психічні стани на такі групи: емоційні, активаційні, тонічні, тензійні [11]. Автор підкреслює відносність такого поділу, вважаючи, що у кожному стані проявляються всі чотири перелічені характеристики. Назви ці стани мають у тому випадку, коли яка-небудь із названих характеристик домінує.

До емоційних станів Л.В. Куликов відносить ейфорію, радість, задоволення, меланхолію, горе, тривогу і страх, паніку; до активаційних – стани збудження, задоволення, піднесення, зосередження, розсіяності, суму й апатії; до тонічних – стани бадьорості, монотонності і перенасичення, втоми та перевтоми, сонливості, сну; до тензійних – стани напруження, емоційної напруги, фрустрації, стресу, самотності, сенсорного голоду.

Перевагою наведеної класифікації є те, що перелічені психічні явища насправді відносяться до станів, а не до почуттів, вольових якостей і психічних процесів і властивостей особистості. Місце психічних станів в основному переліку категорій предмета психологічної науки поруч з процесами і властивостями визначає їх важливе теоретико-методологічне, прикладне і практичне значення. Актуальний психічний стан характеризується сукупністю значень параметрів психічних процесів, що одночасно перетікають, відносно яких стан є тлом [9]. У свою чергу, при описі місця та ролі психічних станів у системі психічних явищ сукупність властивостей особистості, що визначають її профіль, представляє той результат, який обумовлює своєрідність реалізації актуального стану конкретної людини (Ганзен В.О.,1984). Отже, актуальні психічні стани відіграють роль з’єднуючої ланки між психічними процесами і психічними властивостями особистості [3].

Список використаної літератури:

1. Максименко С.Д. Генезис существования личности / Максименко С.Д. – К.: Издательство ООО≫КММ≫, 2006. – 240 с.

2. Психические состояния / сост. и общ. ред. Л. В. Куликова. – СПб.: Питер, 2001. – (Серия ≪Хрестоматия по психологии≫).

3. Психология состояний: хрестоматия / сост. Т.П. Васильева, Г.Ш. Габдреева, А.О. Прохоров; под ред. А.О. Прохорова. – М.: ПЕР СЭ; СПб.: Речь, 2004.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-07; Просмотров: 5245; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.