Мотиви та мотивація в діяльності людини

Враховуючи те, що мотивація навчання має різнобічну характеристику, для повнішого визначення терміна розглянемо тлумачення «мотиви», «потреби», «інтерес».

Визначень мотиву у психології існує велика кількість, причому до мотивів часто зараховують найрізноманітніші поняття: емоції, інтереси, предмети об'єктивної дійсності і т.д.

Загальним для багатьох точок зору є визнання зв'язку мотиву і потреби. На думку О.М. Леонтьєва, потреба сама по собі не може викликати цілеспрямовану діяльність, вона є передумовою, внутрішньою умовою діяльності. «До свого першого задоволення потреба не «знає» свого предмета, він ще повинен бути знайденим. Тільки в результаті такого виявлення потреба набуває своєї наочності, а сприйманий (уявний) предмет – своєї спонукальної і направляючої діяльності функції, тобто стає мотивом» [7, с.13].

Такої думки дотримуються не всі автори. Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволяє поділити існуючі точки зору, в основному, на три категорії: одні автори зараховують до мотивів тільки явища свідомості, інші – предмети об'єктивної дійсності, треті – і те, й інше.

Так, згідно з В.І. Селівановим, «мотиви – це свідомі спонуки. Мотивами діяльності можуть бути бажання, почуття, інтереси та інші явища свідомості» [14, с. 107]. На думку Б.І. Додонова, про мотив можна говорити тоді, коли предмет потреби не тільки буде визнаний як такий, але й викличе після цього той чи інший акт цілепокладання [3, с. 128].

Проти такого визначення заперечує Л.І. Божович. Вона не заперечує предмет потреби як мотив, але й не визнає це визначення єдиним правильним. Свою точку зору Л.І. Божович обґрунтовує тим, що «оперувати терміном «мотив», розуміючи під ним деякий об'єктивний предмет, було неможливо». Так, наводячи приклад щодо розв’язання задачі, Л.І. Божович говорить про те, що за однієї і тієї ж мети в різних учнів можуть бути різні мотиви. Це й оцінка, і схвалення вчителя, й обіцяний подарунок, й інтерес до самої задачі. Усі ці явища, на її думку, важко підвести під одне поняття «мотив» у визначенні О.М. Леонтьєва, яке нібито носить «дуже навмисний штучний характер», тому Л.І. Божович визначає мотив як «все, що спонукає активність дитини» [2, с. 4], зараховуючи сюди не тільки предмети об'єктивної дійсності і явища свідомості, але й потреби. Виходить, що поняття «мотив» як такого не існує. Це лише термін, що використовується для об'єднання групи таких понять, як потреби, емоції і т.д. Він не має свого предмета.

Можна зустріти й інші визначення мотиву. У визначенні Г.О. Фортунатова й А.В. Петровського: «…потреби, актуалізуючись, стають тими або іншими мотивами діяльності, що спонукають до неї, що сприяють здійсненню одних дій і перешкоджають виконанню інших» [15, с. 27]. К. Обуховський визначає мотив як «вербалізацію мети і програми, що дає можливість даній особі розпочати певну діяльність» [10, с.175]. Для нього мотив – це насамперед формулювання (уявне, усне або письмове) і в поняття «мотив» він включає лише те, що людина вважає причиною своєї дії, ототожнюючи тим самим поняття «мотив» і «мотивування».

Своєрідне розуміння мотиву знаходимо в працях В.С. Мерліна. Під мотивами він розуміє психічні умови і властивості особистості, які характеризують будь-яке порівняно вузьке, приватне і мінливе ставлення людини до певних предметів і явищ зовнішнього світу. В.С. Мерлін указує на зв'язок мотиву і потреби. Ним висловлена думка про те, що така потреба, яка не тільки переживається як страждання, але й усвідомлюється як недолік у чомусь об'єктивному, є справжнім мотивом цілеспрямованих дій. Таку необхідність, що переживається й усвідомлюється, він називає потребою: «У цьому і лише в цьому значенні будь-який мотив є потребою» [9, с. 199].

Автор справедливо відзначає, що для того, щоб дія була цілеспрямованою, людина повинна усвідомлювати, у чому вона має потребу. Іншими словами, людина повинна знайти предмет, який задовольняє її потреби.

Як видно з вищенаведених визначень, єдиної точки зору на поняття «мотив» немає, що свідчить про багатозначність поняття. Як же розібратись у цій безлічі визначень і що ж все-таки вважати мотивом діяльності?

Передусім слід зазначити, що у визначенні мотиву деякими авторами допускається відірваність психічної діяльності від наочної дійсності. Коли говорять про психічне ставлення до навколишніх предметів і явищ, то ігнорують той факт, що самі ці взаємини залежать від цих же предметів і явищ і визначаються ними, оскільки «наочна спрямованість всього змісту нашої свідомості є... наслідком того, що свідомість є форма віддзеркалення об'єктивної дійсності, що існує незалежно від свідомості».

Крім того, поняття «мотив» у визначенні деяких авторів має різне наочне співвідношення. Один і той же термін співвідноситься з різними об'єктами, унаслідок чого утрудняє досягнення єдності. Трудність полягає якраз у тому, щоб учасники процесу спілкування зараховували один і той же термін до однієї і тієї ж реалії.

Так, багато авторів визначають термін «мотив» як усвідомлену потребу. Що ж означає слово «усвідомлена», не завжди чітко визначається, частіше за все вказується на те, що це актуалізована потреба, відображена в другій сигнальній системі. Так, В.І. Ковальов вважає, що «потреба в праці в умовах соціалізму виникає внаслідок усвідомлення суспільної потреби, важливості праці кожної людини... З потреби суспільного розвитку вона стає особистою потребою. Це «привласнення» відбувається в процесі усвідомлення потреби» [6, с. 110].

Виявляється, достатньо «усвідомити» потребу, щоб вона стала особистою потребою. Проте просте усвідомлення суспільної потреби далеко не завжди приводить до її «привласнення» особистістю. Можна достатньо ясно усвідомлювати необхідність працювати на благо суспільства, проте не мати ні сили волі, ні звички до праці. Тоді суспільна потреба ще не стає особистісною потребою. Очевидно, під словом «усвідомлення» В.І. Ковальов розуміє щось більше.

Як було сказано вище, безпредметних потреб не буває, потреба – це завжди потреба в чомусь. Тому усвідомлена потреба – це очевидно знання чогось, що може її задовольнити, тобто знання предмета потреби (як матеріального, так й ідеального). Тут ми знову повертаємося до визначення О.М. Леонтьєва. Створюється враження, що в його визначенні мотиву деяких авторів лякає саме слово «предмет», як щось застигле, незмінне, і його прагнуть обійти. Виникає необхідність з'ясувати, що ж розуміється під мотивом у О.М. Леонтьєва. Предмет розуміється ним як щось, що міститься зовні людини і в чому в неї є потреба. Цей предмет може бути матеріальний або ідеальний, чуттєво сприйманий або даний тільки в уяві, в уявному плані [7, с. 19].

Що ж до інтересу, то на ньому слід зупинитися докладніше. Насамперед, сам інтерес не може задовольнити потребу людини, оскільки просто інтересу не буває, а є інтерес, наприклад, до класичної музики, до читання художньої літератури і т.д. Тому мотивом буде не сам інтерес, а той об'єкт, який його (інтерес) викликає. І коли говорять про інтерес як про мотив, то той інтерес слід розуміти не як відірване від реальної дійсності явище свідомості, а як інтерес до якого-небудь об'єкта або діяльності.

У визначенні різних авторів інтерес є активним пізнавальним ставленням особистості до певного об'єкта дійсності або виду діяльності, джерелом інтересів є потреби [4, с. 64]; інтерес – мотив, що сприяє орієнтуванню в якій-небудь галузі, ознайомленню з новими фактами, повнішому і глибшому віддзеркаленню дійсності [12, с. 17]; «...під інтересом розумітимемо активне емоційно позитивне ставлення до предметів і явищ дійсності» [5, с. 12].

З багатьох визначень можна виділити те загальне, що характерне для інтересу. Інтерес направлений на предмет і пов'язаний з емоційною сферою людини. В основі інтересу лежать потреби. Так, Л.І. Божович, посилаючись на дані досліджень багатьох авторів, говорить про те, що в дітей під час переходу їх від новонародженості до дитинства виникає особлива потреба в нових враженнях і «...для розвитку складних функціональних систем людського мозку, що історично склався, потрібні враження, що мають пізнавальний характер» [2, с.4].

Імовірно, цим можна пояснити, що все нове, незвідане, яке навколо людини і є для неї емоційно привабливим, стає сферою її інтересів, оскільки відповідає цій потребі в нових враженнях.

На думку С.Л. Рубінштейна, інтерес, формуючись на основі потреби, не обмежується предметом потреби, а виходить за його межі. Інтерес можна представити як різновид мотиву, але ці поняття не тотожні, вони мають різний об'єм, різний ступінь усвідомленості, хоча інтерес у багатьох випадках виконує функції мотиву, тобто інтерес – «специфічний мотив культурної і пізнавальної діяльності людини» [13, с. 368]. Це спрямованість уваги, думок, почуттів на предмет, що має для людини усвідомлену значущість і емоційну привабливість.

З вищенаведених визначень мотиву виходить, що одні автори зараховують до мотивів тільки свідомі спонуки, інші – будь-які спонуки взагалі. Так, В.І. Ковальов вважає, що неусвідомленими в людини можуть бути тільки фізіологічні функції. Уся решта спонук, на його думку, є свідомими.

Звичайно, не можна не визнати той факт, що людина здійснює свою діяльність свідомо: вона ставить певну мету, прагне її досягнення, при цьому вона керується певними мотивами, тобто знає, що необхідно для задоволення її потреби. Проте не можна заперечувати і того, що не всі мотиви усвідомлюються людиною. Іноді людина вважає, що нею керують одні мотиви, а в якійсь певній ситуації несподівано для себе вона може «відкрити» й інші мотиви, які раніше були ніби підсвідомими. Звичайно, як справедливо відзначає С.Л. Рубінштейн, «навряд чи в людини яке-небудь психічне явище може бути зовсім зовні свідомості. Проте можливе неусвідомлене, «несвідоме» переживання. Це, звичайно, не переживання, яке ми не випробовуємо або про яке ми не знаємо, що ми його не випробовуємо: це переживання, у якому не усвідомлений предмет, що його викликає» [13, с. 372].

Слід розрізняти поняття «мотив» і «мотивація».

Під мотивацією розуміється система спонукань: мотиви, потреби, інтереси, прагнення, цілі, потяги, мотиваційні установки або диспозиції, ідеали [1, с. 4]. Аналогічної точки зору дотримуються й інші автори.

Поняття «мотивація» розкривається і як система мотивів «в її певній побудові, ієрархії» [6, с. 112], а також така, що володіє «деякою структурно-функціональною єдністю» [5, с. 10].

Отже, у визначеннях різних авторів поняття «мотивація» має різний об'єм.

Ми схильні погодитися з тими авторами, які вважають, що мотивація включає всі види спонукань, а саме: потреби, інтереси, мотиви, цілі, схильності, установки і т.д. Тобто мотивація – це опосередкована процесом її віддзеркалення суб'єктивна детермінація поведінки людини.

Мотивація навчання в цілому – це не сума мотивацій вивчення окремих предметів, а нове складніше утворення, що має свої специфічні ознаки.

Ми розуміємо мотивацію навчання як комплекс спонукань до навчальної діяльності і слідом за А.К. Марковою визнаємо, що мотивація навчання складається з багатьох чинників, які постійно змінюються і вступають у нові стосунки один з одним.

П.М. Якобсон говорив про можливість використання терміна «мотивація» в вужчому і в ширшому значенні. У першому випадку, це мотивація конкретних форм поведінки людини, у другому – сукупність тих психологічних моментів, якими визначається поведінка людини в цілому [16, с. 214].

Основною характеристикою мотиваційної сфери є ієрархія мотивів, яка дозволяє виявити особистісне значення діяльності для людини. За якістю мотиви можуть бути змістовними (пов'язаними із змістом навчальної діяльності) і динамічними (пов'язаними з психофізіологічними особливостями учнів і такими, що визначають такі характеристики мотивації, як сила, стійкість і т.д.). За змістом мотиви діляться на різні групи залежно від того, що береться за основу класифікації. Так, щодо самої діяльності мотиви підрозділяються на зовнішні (пов'язані з чинниками, що лежать зовні навчальної діяльності) і внутрішні (пов'язані безпосередньо із самою навчальною діяльністю і процесом її протікання). У свою чергу, зовнішні (соціальні) мотиви класифікуються як широкі соціальні, вузькі соціальні, позиційні; а внутрішні (пізнавальні) підрозділяються на широкі пізнавальні, навчально-пізнавальні і мотиви самоосвіти.

Говорячи про зовнішню і внутрішню мотивацію, одні автори провідну роль відводять зовнішній мотивації, не заперечуючи водночас і неодмінної наявності внутрішньої мотивації. Як оптимальну вважають таку мотивацію, у якій провідне місце посідають соціальні, суспільно значущі мотиви, а потім мотиви, пов'язані з життєвими планами і пізнавальними інтересами учнів.

На думку Ю.М. Орлова, пізнавальна мотивація відіграє не таку важливу роль, як це може здатися на перший погляд. Він не заперечує ролі пізнавальних мотивів, проте вважає, що стимуляція навчальної діяльності тільки пізнавальними потребами звужує мотиваційну сферу навчання і завдає збитку гармонійному розвитку особистості, оскільки у неї не розвиватимуться інші важливі соціальні потреби.

З вищесказаного виходить, що для успішного здійснення діяльності необхідна наявність обох типів мотивації, як внутрішньої, так і зовнішньої, проте, за даними деяких авторів, в учнів частіше переважає зовнішня мотивація щодо внутрішньої, які призводить до наявності мотивів, що «розуміються», але часто реально не діють. Тому особливої уваги вимагає формування внутрішньої (пізнавальної) мотивації.

Зважаючи на проведене дослідження науково-педагогічної літератури, спробуємо узагальнити його результати. Аналіз дефініції «мотив» частково пояснює значення мотивації навчання і є основою для її детермінації. Під час порівняння визначень понять «мотиви», «мотивація», «інтерес», «потреба» можна вичленити такий спільний компонент, як взаємодія, наявність якого в дефініціях вказує на те, що ці поняття перетинаються один з одним у своїх значеннях, є взаємозалежними для свого функціонування в навколишньому світі та суспільстві.

Список використаної літератури:

1. Асеев В.Г. Мотивационные резервы человека // Психологический журнал. – 1987. – № 5. – Т. 8. – С. 3–12.

2. Божович Л.И., Морозова Н.Г., Славина Л.С. Развитие мотивов учения у советских школьников // Известия АПН РСФСР. – 1951.– Вып. 36. – С.4.

3. Додонов Б.И. Структура и динамика мотивов деятельности // Вопросы психологии. – 1984. – № 4. – С. 126–130.

4. Иванов В.Г. Основные положения теории интереса в свете проблемы отношений человека // Ученые записки ЛГУ. Психология и педагогика. Серия философские науки. – 1956. – № 214. – Вып. 9. – С. 64.

5. Ивончик Г.Ф. Психологические условия формирования у работающей молодежи позитивного отношения к учебе: Автореф. канд. дисс. – Киев, 1981. – 16с.

6. Ковалёв В.И., Дружинин В.Н. Мотивационная сфера личности и ее динамика в процессе профессиональной подготовки // Психологический журнал. – 1982. – № 6. – Т. 3. – С. 109–113.

7. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. – М., 1971. – 197с.

8. Маркова А.К. Пути определения уровня сформированности мотивации учебной деятельности // Психодиагностика и школа: Тезисы симпозиума. – Таллин, 1980. –199 с.

9. Мерлин В.С. Лекции по психологии мотивов человека. – Пермь, 1972. – 236 с.

10.Обуховский К. Галактика потребностей. Психология влечения человека. – Санкт-Петербург: РЕЧЬ, 2003 г. – 296 с.

11.Орлов Ю.М. Потребность в достижении в учебной деятельности // Потребности и мотивы учебной деятельности студентов медвуза: Проблемы оптимизации учебного процесса / Сост. Ю.М. Орлов и др. - М.: Первый московский медицинский институт им. Н. М. Сеченова, 1976. - С. 26–46.

12.Петровский А.В. О некоторых феноменах межличностных взаимоотношений в коллективе // Вопросы психологии. – 1976. – № 3. – С. 16–25.

13.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 720 с.

14.Селиванов В.И. О побудительных силах поведения личности//Вопросы психологии. – 1957. – № 3. – С. 106–113.

15.Фортунатов Г.А. и Петровский А.В. Проблемы потребностей в психологии личности // Вопросы психологии. – 1956. – № 4. – С. 22–28.

16.Якобсон П.М. Психологические проблемы мотивации поведения человека. – М.: Просвещение, 1969. – 317 с.

Дата добавления: 2014-01-07