Повітряна перспектива

Тональна перспектива

Тональна перспектива - поняття техніки живопису. Тональна перспектива - це зміна в кольорі і тоні предмета, зміна його контрастних характеристик у бік зменшення, приглушення при видаленні вглиб простору. Принципи тональної перспективи першим обгрунтував Леонардо да Вінчі.

Повітряна перспектива характеризується зникненням чіткості і ясності обрисів предметів у міру їхнього видалення від очей спостерігача. При цьому дальній план характеризується зменшенням насиченості кольору (колір втрачає свою яскравість, контрасти світлотіні пом'якшуються), таким чином - глибина здається більш світлою, ніж передній план. Повітряна перспектива пов'язана із зміною тонів, тому вона може називатися також і тональною перспективою. Перші дослідження закономірностей повітряної перспективи зустрічаються ще у Леонардо да Вінчі. "Речі на відстані, - писав він, - здаються тобі двозначними і сумнівними; роби і ти їх з такою ж розпливчатістю, інакше вони у твоїй картині здадуться на однаковій відстані... не обмежуй речі, віддалені від ока, бо на відстані не тільки ці кордони, але і частини тіл невідчутні ". Великий художник зазначив, що віддалення предмета від ока спостерігача пов'язане зі зміною кольору предмета. Тому для передачі глибини простору в картині найближчі предмети повинні бути зображені художником в їх власних кольорах, віддалені набувають синюватий відтінок, "... а самі останні предмети, в ньому видимі, як, наприклад, гори внаслідок великої кількості повітря, що знаходиться між твоїм оком і горою, здаються синіми, майже кольору повітря... ".

Повітряна перспектива залежить від вологості і запиленості повітря і яскраво виражена під час туману, на світанку над водоймою, у пустелі або степу під час вітряної погоди, коли піднімається пил.

Колірно-повітряна перспектива — зміни деяких ознак предметів під впливом повітряного середовища і простору, зміни кольору, обрисів і ступеня освітленості предметів, що виникають у міру віддалення натури від очей спостерігача. Так, усі ближні предмети сприймаються чітко з багатьма деталями і фактурою, а дальні — узагальнено, без подробиць. Контури ближніх предметів виглядають різкіше, а дальніх — м'якше. Усі ближні предмети мають контрастну світлотінь і здаються об'ємними, усі дальні — слабко виражену світлотінь і здаються плоскими. Через повітряний прошарок кольори усіх дальніх предметів стають менш насиченими і набувають сіро-блакитного, молочно-білого, сіро-фіолетового кольору тощо. Усі ближні предмети здаються багатобарвними, а дальні — одноколірними. Художник повинний враховувати всі ці зміни для передачі реального простору і стану освітленості. На відстані від спостерігача колірний тон об`єкту буде змінюватися залежно від кольору того прозорого середовища, у якому він знаходиться, та кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження колірних променів і значно впливають на зміну кольору. Світлота буде знижуватися у білих та жовтих предметів, а у всіх темних — підвищуватися, тобто здійсниться взаємне врівноваження за тоном. Сукупність пофарбованих поверхонь буде сприйматися як один загальний колір. Ці закономірності й визначаються як "колірно-повітряна перспектива". Вона вимагає в живописі передавати не справжній колір предмета, а видимий. Холодні кольори на площині завжди нам здаються далекими, теплі — близькими; це пов`язано з тим, що у реальності далекі предмети обкутуються синявою. Але просторові властивості кольору не такі сильні, щоб порушити закони лінійної перспективи. У творах можна знайти зразки, коли зміна "прямої" колірної перспективи "зворотною" не порушує враження просторової глибини.

Дата добавления: 2014-01-07